Користувацький вхід

Творчий метод Максима Рильського в контексті українського перекладознавства

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.


0

Максим Тадейович - один із найвидатніших перекладачів ХХ сторіччя. Його авторитет в цій галузі є безперечним, оскільки значущість доробку Рильського у перекладі справді вражає: «Євгеній Онєгін», «Мідний вершник» та інші твори Пушкіна, «Пан Тадеуш» та лірика Міцкевича, «Орлеанська діва» Вольтера та «Мистецтво поетичне» Буало тощо.

Свої перші переклади Максим Рильський опублікував 1919 року у збірці «Гомін і відгомін».

Роботу над поетичними перекладами М. Рильський ставить не нижче від оригінальної творчості. Це не тільки змагання поета однієї національності з поетом іншої, це також наполеглива боротьба з матеріалом рідної мови, створення нових мовних, а отже, і ідейних цінностей. Ось як сам Максим Тадейович писав про роботу над перекладом: «Необхідно, щоб автора оригіналу та перекладача об'єднувала внутрішня спорідненість, щоб перекладач не був ремісником, який перекладає все, що йому запропонують, а щоб неодмінно був момент творчого вибору» [3, с. 14].

Він ставив зміст вище за форму: «Вважаю, що переклад передає головне з оригіналу, а це і є основною метою перекладу» [3, с. 37].

Це особливо яскраво видно в тих випадках, коли відмінність граматичного строю не дозволяла точно передати оригінал. Тоді поет майстерно змінював образ, не руйнуючи його, залишаючи незмінним зміст. Наприклад, пушкінські рядки:
Как величавая луна,
Средь дев и жен блестит она...
Рильський перекладає:
Зорею ранньою вона
Блищить серед зірок одна,
бо українська мова не дозволяє порівнювати красуню з місяцем через незбіг граматичного роду [1, с. 157].

Також складними Максим Рильський вважав питання передачі національного колориту в перекладі, наприклад, при перекладі фразеологізмів: «В зюзю пьяньїй» - «На хлюща п'яний» [3, с. 40]. Усі ті питання, які постають перед сучасними перекладачами, вивчалися ще на початку сторіччя.

Керуючись глибоким розумінням ідейного задуму, духу і стилю оригіналу, Рильський широко використовує прийом творчої компенсації образу, коли образи або характерні стилістичні звороти, випущені в одному місці перекладу, переносяться у найближчі строфи чи рядки. Чимало прикладів можна знайти у видатних творчих досягненнях Рильського -перекладах «Євгенія Онєгіна» та «Мідного вершника» Пушкіна і одного з найбільших творів польської літератури, романа-епопеї Міцкевича «Пан Тадеуш» [2, с. 125].

Головним же для Максима Тадейовича було щире захоплення досягненнями інших літератур та намагання збагатити через творче освоєння культуру рідного художнього слова. Без сумніву, саме цим надихалася перекладацька діяльність поета протягом усього його життя.

Отже, можна виділити основні практичні принципи Рильського-перекладача:
- розуміння єдності форми та змісту оригінала;
- головна мета перекладу - передати зміст оригіналу;
- переклад має бути творчим процесом;
- не слід боятися вводити нові слова, якщо словникового запасу мови замало для передачі змісту оригіналу;
- у тих випадках, коли перекладач має певні труднощі, слід шукати відповідності у мовах, не псуючи при цьому зміст;
- переклад не може віддалятися від сучасного стану мови.
Список літератури:

1. Білецький О. Творчість М. Рильського. - К.: Дніпро, 1985. - 214 с.
2. Колесник Г.М. Слово крилате, мудре, пристрасне. - К., 1965. - 173 с.
3. Рыльский М.Ф. Искусство перевода: Статьи. Заметки. Письма. - М.: Сов. писатели, 1986. - 336 с.

Автор: 

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі