Українська Сафо

Є в нашій літературі імена, що не потребують ні пишних шат красномовності, ані високих означень та епітетів. Бо вони входять у свідомість кожного з нас з самого малечку. До них належить ім’я безсмертної поетеси, нареченої іменем своєї землі.
Сто п’ятдесят років тому народилась вона в сім’ї Косачів, щоб стати для світу
Лесею Українкою. Своєю винятковістю і своєю звичайністю - усім вона дорога
для нас. Була вона простою людиною і, ведучи оту «тридцятилітню війну» з нападками хвороби, не мала якогось додаткового захисту проти болю, коли їй боліло, то боліло, як і кожному. І можна зрозуміти, як жадалося їй звичайного людського щастя, якщо, прикуту хворобою до ліжка, так радувала навіть яблунева пелюстка, занесена весняним вітром у вікно.
А звідки ж все-таки дух непоборний, що в найтяжчих випробуваннях долі не
дав розчавити себе? Звідки ота сила, що піднесла цю слабосилу дівчину над своїм
часом, над своєю похмурою епохою?
Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості,
можемо бачити, якою силою може ставати в людині високість помислів, значність
життєвого ідеалу, безмір любові До рідного народу.
Так, Леся - борець, мислитель, філософ, геніальний митець, патріот і водночас жінка, що мала світлу й ніжну душу, вміла дружити і любити, володіла тонким почуттям гумору навіть тоді, коли знемагала від болю. Ті, хто знав її в житті, високо цінували за талант і надзвичайну людяність.
Чи ж знали сучасники Лесі Українки її творчу спадщину? Очевидно, що всю
не знали. Читачі захопилися поезією, і поетеса зайняла відразу чільне місце в
українській літературі. Переважна більшість драм за життя письменниці не ставилася на театральній сцені, критика мовчала. В останні роки, коли творчість її
піднеслася до найвищого ступеня, коли вона зійшла на творчу вершину, читачі
залишилися «в долині».
Проте Лесиної любові, Лесиного завзяття, не зламало ніщо... На вівтар свого
убогого краю вона поклала все, що мала: талант і серце, свої недовгі дні.
Починаючи з «Одержимої», провідне місце у творчості Лесі Українки займає драматургія. З 1896 по 1913 рік вона створила 20 п’єс, здебільшого драм.
Сюжети, як правило, запозичені з грецької і римської античності, з Біблії, але
були спроектовані автором на українську дійсність.
Лебединою піснею поетеси називають драму-феєрію «Лісова пісня». «Лісова пісня» - це не просто казка про любов і зраду. Вона має глибокий філософський зміст, кличе до гармонії буття, до злагоди з власного душею…
Леся Українка… Лише два короткі слова. Та це тільки на перший погляд, а коли вдумаєшся в ці слова, то постануть перед тобою нечувана сила, незламна мужність, боротьба за щастя і волю. Постане сама Україна в своїй красі і величі, постане весь український народ – богатир. Те невмируще життя, яке палає й буде палати досвітніми вогнями крізь темінь віків.

Класи: 10 клас

Предмети: Українська література