СТАРОСИНЯВЩИНА В РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Висвітлюються буремні роки Української революції 1917–1921 рр. на Старосинявщині, події пов’язані зі зміною влади, приходом на землі краю різних політичних сил.
Ключові слова: революція, влада, Центральна Рада, отаманщина, більшовики.
Жителі Старої Синяви дізнались про події Лютневої революції від солдатів тилових частин 7-ї армії Південно-Західного фронту, які дислокувалися у нашому краї ще з початку І Світової війни [1, с. 5]. Населення Старої Синяви радісно зустріло звістку про революцію. Щирань Тодор враховуючи настрої місцевого населення організував демонстрацію. Жителі містечка на зібрання вийшли з лозунгами братання українського, єврейського та польського населення краю. Попереду демонстрантів їхала підвода на якій тримали великий сніп жита [2, с. 37]. Зовсім по-іншому поставились до революційних подій поміщики, царські чиновники і поліція. Одні тікали, інші хотіли будь-що зберегти свою землю, майно. Селяни Старої Синяви і навколишніх сіл разом з солдатами 104 та 153 дивізій російської царської армії захоплювали маєтки, розподіляли майно й поміщицькі землі [3, с. 508]. Наприклад, група поміщиків, маєтки яких були в районі цукрового заводу, телеграфували 21 жовтня 1917 р. в усі інстанції, в тому числі і головнокомандуючому Південно-Західного фронту, що розгроми маєтків в містечку і навколишніх селах тривають. Тільки в районі Старосинявського цукрозаводу було розгромлено винокурний, пивоварний заводи і 2 поміщицькі маєтки. Командування 7-ї армії просило у головнокомандуючого фронтом надіслати до району Старої Синяви надійні війська для придушення виступу, що невдовзі й було зроблено [1, с. 5].
Після жовтневих подій 1917 р. у Старій Синяві з’явились більшовицькі агітатори – Гринчук Гнат, Гурин Спиридон, Луценко Клим. З 15 листопада по грудень 1917 р. тут встигли створити і почав діяти революційний комітет на чолі з П. Ємцем. У складі ревкому були Луценко Клим, Луценко Семен, Гурин Спиридон [2, с. 37]. У мікрорайоні цукрозаводу в цей час виникає робітничий комітет. Робком очолив Мар’ян Маховський.
У заводському робкомі теж переважали більшовицькі настрої. На знак солідарності з більшовиками вирішено було встановити на вершині димаря цукрозаводу червоний прапор. Боячись людського осуду, прапор почепили вночі. Становий пристав пообіцяв грошову винагороду тим, хто зніме прапор. Але робкомовці охороняли підходи до заводських приміщень.
На декілька тижнів у грудні – січні 1917–1918 рр. влада у Старій Синяві була в руках військ вірних Центральній Раді [3, с. 509]. Національна влада почала облаштовувати життя містечка. Були вказівки, щоб цукровий завод відремонтувати, машини змастити, робітників розпустити. Так, на думку місцевих представників Центральної Ради можна було вберегти Стару Синяву від господарського хаосу. Але робітники цукрозаводу не погодились із закриттям заводу. Вони продовжили його ремонт, потім запустили виробництво, навіть не отримуючи за це зарплатні.
Зрозуміло, що влада у краї під час революції перебувала у перехідному стані. До того ж відігравала роль своєрідного становища, що склалось на Поділлі у 1917 р. Тут поблизу проходила лінія фронту І Світової і наш край був насичений військами. У січні 1918 р. у Старій Синяві з’явились більшовики, які встановили свою владу. У лютому 1918 р. у містечко зайшли австро-німецькі війська, які до березня 1918 р. змогли встановити жорсткий окупаційний режим. Окупанти почали реквізовувати в селян коней та велику рогату худобу. В деяких селянських господарствах вилучалося все продовольство. Якщо селяни ховали запаси або відмовлялися видати продовольство, то німецько-австрійська влада погрожувала підпалом всього села [4, с. 8].
Встановлення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським не принесло радикальних змін у краї. Виявилося, що значна частина населення Подільської губернії, яка проживала у селах, не мала інформації про встановлення нової влади. Опинившись у вирі складних і драматичних подій гетьманський режим припинив існування.
З кінця листопада – грудня 1918 р. у містечку починають відновлювати свою діяльність догетьманські органи влади УНР. Директорія проіснувала до квітня 1919 р. [3, с. 509]. 3 травня 1919 р. влада знову повернулася до більшовиків. У Старій Синяві було створено більшовицький осередок, який налічував 9 членів і 11 співчуваючих. Проте, 31 травня військам Директорії УНР вдалося прорвати фронт на проскурівському напрямку і на початку червня 1919 р. вони вийшли на лінію Старокостянтинів – Проскурів – Кам’янець-Подільський. Розпочався один з найбільших за весь час боїв в Україні у І половині 1919 р. – Проскурівсько-Старокостянтинівська операція [5, с. 132]. У вир цих подій потрапила і Стара Синява. У серпні 1919 р. війська Директорії внаслідок наступу знову з’явились у нашому краї, слідом у містечку з’явились польські війська [3, с. 509]. Тим часом все Поділля було охоплене цілковитим хаосом і безладдям. Почалися часи «отаманівщини». На весні 1920 р. на Стару Синяву здійснив напад загін отамана Шепеля [6, арк. 55]. У найближчому оточенні отамана був Влас Степанишин, уродженець нашого містечка. Загін Шепеля було розгромлено біля с. Бабино Старосинявського району місцевим загоном більшовиків [7, с. 3].
До лютого 1920 р. в Старій Синяві перебували польські війська з якими вели запеклу боротьбу більшовики. Вони підійшли до містечка з боку Чарівського лісу та на поле між с. Місюрівкою і Старою Синявою. Розпочався бій з польськими військами, які укріпилися в районі Браток. Більшовицькі війська Таращанської бригади 44-ї стрілецької дивізії під командуванням І. Н. Дубового вели поодинокі бої проти поляків аж до листопада 1920 р. за звільнення Старої Синяви. На 18 жовтня 1920 р. поляки знаходились на лінії, що проходила на схід від Старої Синяви, через Новокостянтинів, Літин, Бар, Шаргород і далі [8, с. 160]. Ці події завершили смугу кровопролитних боїв на території краю та призвели до утвердження тут більшовицького режиму. Тому з осені 1920 р. влада в краї знову була в руках більшовиків, а в березні 1921 р. у Старій Синяві відбувся І-й волосний з’їзд рад. На ньому було обрано волосний виконавчий комітет.
Джерела та література:
1. Історія Старосинявського цукрового заводу Старосинявського району Хмельницької області. – Стара Синява, 1975.
2. Старосинявщина в історії та документах / І. П. Русий, А. С. Поліщук та ін. ; за заг. ред. Л. В. Баженова. – Хмельницький: 2016. – 304 с.
3. Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область (голова головної редколегії – Тронько П.) – К. : 1971.
4. Рибак І. «Історія рідного краю XX століття» / І. Рибак. – Кам’янець-Подільський: 1997. – 43 с.
5. Рибак І. Наш край в історії України / І. Рибак. – Кам’янець-Подільський: «Абетка – С», 2007. – 259 с.
6. ДАХО, ф. Р – 1468, оп. 1, спр. 7, арк. 55.
7. Рукописні матеріали «Історія Старої Синяви Летичівського району Хмельницької області, жовтень 1965».
8. Олуйко В. Адміністративно – територіальний устрій Поділля (історія і сучасність) / В. Олуйко, П. Слободянюк, М. Баюк. – Хмельницький, 2005. – 400 с.