Тема. Життєвий і творчий подвиг І.Я.Франка.
Очікувані педагогічні результати: учні повинні: розширити уявлення про життєвий і творчий шлях І. Франка; уміти аналізувати життєві явища, робити висновки, використовуючи художнє мислення; визначити своє ставлення до виховування високих моральних якостей

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу, урок – нарис про життя письменника

Методи уроку: слово вчителя, бесіда, учнівські повідомлення, розгляд таблиці,
фото, портретів, , інтерактивний метод « Почуй мою думку»,
«Мозкова атака».

Обладнання: портрет І.Франка, виставка його творів,мультимедійна презентація

Хід уроку
І.Організаційний момент «До успіху»
Яким був попередній урок?
Якою була перерва?
З яким настроєм ви прийшли на урок?
А яка зараз має бути обстановка на уроці, щоб ви могли засвоїти новий матеріал?
Отже, давайте створимо робочу атмосферу і починаймо. Я бажаю вам успіху і нових знань.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Я син народу , що вгору йде...
Демонструючи портрет Івана Франка:
«Він був вище середнього зросту, з гарним високим чолом, з рудавими невеликими вусами і сірими очима. На його обличчі малювалися розум і енергія. Очі й уста показували на впертість і завзяття. Він був у вишиваній сорочці. Одяг на ньому був невибагливий, навіть убогий. У поведінці був скромний ... навіть трохи несміливий».
Так змалював Франка сучасник. А якою він був людиною? Як творив і жив? В колі яких людей верстав свій нелегкий життєвий шлях?
ІІІ.Повідомлення теми та завдань уроку
Сьогодні на уроці ми простежимо і спробуємо зрозуміти життєвий і творчий подвиг Франка, дослідити його світогляд. Чому саме світогляд цікавитиме нас? Бо він є тим вирішальним фактором, від якого залежить вибір тем, коло проблем, порушуваних у творах, особливості індивідуа¬льного стилю.
ІV. Вивчення нового матеріалу
Словникова робота.
Світогляд — сукупність переконань, поглядів на оточення, на життя, на світ, на різні сторони буття.
Що, на вашу думку, може впливати на формування світогляду людини?
Створення асоціативного ланцюжка:

СВІТОГЛЯД – СІМЯ – ОТОЧЕННЯ – ПРИРОДА – ОСВІТА – ЖИТТЄВІ ОБСТАВИНИ

Найкраще про людину розкажуть ті, хто знав її, і, звичайно, вона сама. Тому звернемось до спогадів сучасників, творів Франка.
Учень читає напам'ять вірш «Vivere memento!» («Пам'ятай, що живеш!»).
Слова з вірша стали девізом життя Франка:
Люди, люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров'ю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить.
Спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить...
Vivere memento!
Вони й будуть епіграфом до уроку.
План опрацювання теми
1. Дитинство Івана Франка (1856-1862). Батьки.
2. Навчання у початковій, «нормальній» школах та Дрогобицькій гімназії (1862-1875).
3. Лідер студентської молоді Львівського університету (1875-1877).
4. Перший арешт (1877) і його наслідки.
5. Змужніння. Вихід збірки «З вершин і низин» (1887).
6. Культурна та громадська праця, політична і наукова діяльність (90-ті роки XIX - поч. XX ст.).
7. Творчий подвиг останніх років (1910-1916).

Виступи учнів з повідомленнями
Учитель
Народився Іван Франко 27.08.1856 р. в с. Нагуєвичі на Дрогобиччині. Батько його, Яків Іванович Франко, був шанованою в селі людиною і славився на всю околицю не тільки своєю роботою, а й вдачею живою, товариською, людяною. Батька свого Івась дуже любив, від нього і пере¬йняв девіз його життя: «З людьми і для людей», а вогонь батькової кузні зігрівав душу до кінця життя: «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь ... у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас досі» («У кузні»). «Мене тягло до кузні. Мені хотілося влас¬ними очима дивитись на все, слухати всього, що там робиться і говорить¬ся. Мене манило звучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів... Вогнистий блиск розпеченого заліза ... ті червоні іскри, приязні голоси, ті веселі та сумні оповідання, котрих так багато можна було наслухатись в татовій кузні» («Злісний Сидір»)
.
Читець
А від мами, як казав Франко, - у нього серце, м'яке на красу, на добро податливе ,і горда душа, а ще — непогасна любов до народної пісні:
Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя...
Мамо, голубко, зарана в могилі
Праця й недуга зложили тебе,
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе.
«Синку, кріпися! — мені ти твердила. —
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей».
Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я її правди не раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
(«Пісня і праця»).
Отже, батьки були першими педагогами, що заклали міцний фундамент майбутньої цільної та світлої особистості.
Зростаючи в шанованій родині, малий Ясь уже в дитячі роки відрізнявся від своїх однолітків особливими рисами своєї вдачі. Він ріс дуже допитливою і водночас сміливою та незалежною дитиною з добрим, чутливим і вразливим серцем. Ще змалку любив та розумів багату і різнобарвну підгірську природу, що оточувала його (про це Франко згадує в опо¬віданнях «Малий Мирон», «Микитичів дуб», «Під оборогом»). «Хоча ліс великий ... та малий Мирон не боїться в нім: він знає тут каждий ярок, кажду поляну, каждий окіп і кажду лінію; мов старих знайомих, відвідує щонеділі і найкращі дуби, і незвичайно похилену скрипливу березу, що під час вітру скрипить, мов дитина плаче, і джерельце з солоною водою, де часто, сховавшися серед густих яличок, цілими годинами підглядає, як прибігають пити тонконогі серни ... і цапи-рогачі, і витріскоокі зайчики. А висидівши, він іде далі в ялички, на знайомі грибовища, і, назбиравши купу грибів та зложивши їх разом, добуває невеличкого ножика, сідає біля них на пеньку і починає чистити, гуторячи з ними весело:
— А, мій паничику! Вдався ти біленький зверху і знизу! Певно, ли¬ше сеї ночі виклюнувся з землі... А ви, старенький дідусю! Що то на за¬льоти збиралися, що так одну крису свого капелюха вгору задрали!..» («Під оборогом»).

Учень
Коли Іванові було шість років, батько віддав його до школи. «На шостім році життя батько віддав мене до сільської школи до сусіднього села Ясениці Сільної. В Нагуєвичах є школа, але далеко, для того віддано мене в сусіднє село до брата моєї матері шляхтича «загонового» Павла Кульчицького, досить бідного селянина і одного з найсимпатичніших людей, яких я знаю» (З листа до М. Драгоманова).
В Ясеницькій школі Іван навчився читати і писати по-українськи, по-польськи і по-німецьки, рахувати, співати під час церковної служби.
Після навчання в початковій школі батьки віддають Івана до «нормальної» школи у Дрогобичі. Викладали тут німецькою мовою. Досить яскраву характеристику цій школі дав у своїх спогадах про Франка його шкільний товариш Карло Бандрівський: «Нормальна школа в Дрогобичі ще перед вступом дитини до неї була для нас жорстокістю, тьмою обичаїв, карою, лихом. Як тільки прийшли діти до школи і стали перед учите¬лями, так зараз щезав з лиця усміх, губи строго замикалися. На місце приязної прихильності родилися відпір, недовір'я і боязнь перед несправедливою карою».
Та, незважаючи на важкі умови навчання, Франко виявив надзвичайні здібності і став першим учнем класу. «На екзамені, — згадував письменник в автобіографії, — котрий був властиво тільки парадом, був і мій батько, — я не бачив його, а тільки, коли мене викликали першого, щоб одержати нагороду, то я почув, що він голосно заплакав».
На жаль, батькові не довелось довго тішитись успіхами улюбленого сина. 15 травня 1865 року він помер, покинувши розладнане господарство, молоду жінку і четверо дрібних дітей.
Учень
Мати Франка, щоб запобігти цілковитому зубожінню, виходить заміж. До неї пристав у прийми бідний, але порядний парубок Гринь Гаврилик, який замінив сиротам батька. Про нього Франко згадував з вели¬кою, вдячністю і повагою. Вітчим подбав про те, щоб Іван продовжив навчання, і з 1867 року хлопець — учень Дрогобицької гімназії.
Як сина селянина, його посадили в кутку на «ослячу лаву», глузували з його нестриженої чуприни, великих батькових чобіт. Та незабаром виявилось, що цей «хлоп» є найздібнішим учнем гімназії. «Шкільна наука ніколи не була для мене страшною, — згадував Франко, — а, навпаки, все доставляла мені нові приємності в міру того, як розширювався обсяг нового знання». Пояснити успіхи в навчанні одними здібностями було б неправильно. Основним було пристрасне, всепоглинаюче бажання вчитися. Франко багато читає, збирає власну бібліотеку (у гімназії його кни¬гозбірня нараховувала 500 томів, у Львові — 6000).
На канікулах Франко їздив до Нагуєвичів, допомагав вітчиму по го¬сподарству, збирав твори фольклору (з метою вивчення усної народної творчості він ще й мандрував рідним краєм).
У травні 1872 р. Франкові переказують, що його мати тяжко хвора. Не пам'ятаючи себе, він кинувся бігти і біг без перерви до самих Нагує¬вичів, застав матір ледь живою. Простояв Іван біля постелі всю ніч, а зранку 1 червня матері не стало.
Повернувшись у Дрогобич, Франко ще більше працює над собою: по-перше, працьовитість була його натурою, по-друге, готувався до вступу у Львівський університет (мріяв стати викладачем гімназії).
Улітку 1875 р. Франко їде до свого товариша Ярослава Рошкевича, батьки якого хотіли познайомитись із репетитором їхнього сина. Тут Франко заприязнився із сестрою Ярослава — Ольгою. Ця приязнь переросла у глибоке кохання. Ольга була натхненницею багатьох творів Франка, їй він присвятив свою першу поетичну збірку «Баляди і розкази» (1876). Та не судилося цій гарній парі бути разом...
Блискуче закінчивши реальну гімназію, Франко вступає до Львівського університету на філософський факультет, маючи намір вивчити кла¬сичну філософію, українську мову та літературу. Їдучи до Львова, юнак був сповнений радісних мрій і сподівань. Університет уявлявся йому храмом науки, центром культурного життя Галичини. Про духовну атмосферу в університеті та краї, про успіхи, перший арешт та його наслідки дізнаємось із реферату М. Коцюбинського «Іван Франко».

Учень
У березні 1880 — другий арешт. Після трьох місяців безпідставного ув'язнення в коломийській тюрмі Франка етапом у супроводі поліцая відправили в рідне село. Для жителів Нагуєвичів той факт, що Франка, як злочинця, під конвоєм привів жандарм, став приводом для пересудів. Вітчим сердився, що його, порядного господаря, ославлено на все село. Франко їде до Львова, але йому як «неблагонадійному» заборонили відвідувати культурно-освітні організації, його позбавили стипендії, тому він залишає навчання «без надії навіть вернутися сюди коли-небудь, поки найдеться якийсь заробок і не будуть сплачені довги».
Університетський диплом Франко таки отримає в 1891 році (це ста¬ло тільки юридичним підтвердженням вищої освіти, яку він давно здобув самоосвітою), склавши екзамени в Чернівецькому університеті.
Але це через десять років. А поки що Франко їде у рідне село до ві¬тчима. Удень працює на полі, а вночі — за письмовим столом. У Нагуєвичах Франко завершив роботу над повістю «Борислав сміється», написав повість «Захар Беркут», цикл поезій «Галицькі образки», ряд інших творів.
З 1883 року він знову у Львові.
У 1885 і 1886 роках їздив до Києва, щоб об'єднати демократичні си¬ли Галичини і Наддніпрянської України, там під час першої подорожі він познайомився з курсисткою Ольгою Хоружинською, а під час другого перебування в Києві одружився з нею. В особі дружини Франко хотів бачити помічника-однодумця, вірного друга. Ольга Федорівна справді стала другом і помічником Франка. Вона допомагала йому в роботі, чи¬тала коректуру його творів, вела кореспонденцію, видавала на свої кошти журнал «Життє і слово», редактором якого був Франко. Саме їй поет присвятив збірку «З вершин і низин» (1887). Ця книжка сколихнула громадську думку: реакційна критика обрушилась з нападками на Франка, прогресивні кола високо оцінили збірку. Окремі вірші переписувалися, вивчалися напам'ять. Так, саме у цій збірці в циклі «Україна» було вміщено вірш «Не пора...», який став відомою піснею (муз. Д. Січинського та М. Аркаса). (Звучить аудіозапис.)
Пісню виконували на урочистих зібраннях, під час антиурядових маніфестацій у Львові та багатьох інших містах Галичини й Буковини. Особливо популярною вона стала на початку XX ст. серед студентської молоді, яка боролася за те, щоб перетворити австро-польський універси¬тет у Львові на український.
У 1893 р. Франко перевидав збірку, значно доповнивши її.
У 1889 р. Франка заарештовують втретє, десять тижнів тримають за ґратами і звільняють... за відсутністю обвинувачень. Спіткання із цісарським
правосуддям дали Іванові Франку матеріал для написання нових творів. Зокрема, поет ввів у світовий сонетарій новий різновид сонета — тюремний.
На арешти, ув'язнення та інші неприємності Франко відповідає потроєною творчою енергією. Допомагають Каменяреві долати життєві негаразди (а їх вистачало: цькування Франка у реакційній пресі після публікації статті про А. Міцкевича «Поет зради», звільнення з роботи у газеті «Кур'єр Львовські», матеріальна скрута, недопуск до викладання у Львів¬ському університеті, драматичне кохання , невтомна праця та щира підтримка друзів, студентської молоді.

Учень
Галицькі студенти, демократична інтелігенція за сприяння письменників Наддніпрянської України влаштували у 1898 р. святкування 25-річчя літературної діяльності Франка. На цей час ім'я письменника було добре відоме не тільки в Галичині, Східній Україні, а й далеко за їхніми межами. Його твори перекладалися російською, чеською, словацькою, польською, болгарською та іншими мовами. На кінець 90-х років Франко був відомий як автор повістей «Борислав сміється», «Захар Беркут», «Для домашнього огнища», «Основи суспільності», поетичних збірок «З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», драми «Украдене щастя», численних оповідань, літературно-критичних статей.
З нагоди ювілею було видано альманах, у якому надрукували свої твори Леся Українка, 1. Тобілевич, Б. Грінченко, Н. Кобринська, А. Кримський та ін.
Присутні привітали Франка гучними оплесками. Вечір відкрив Володимир Гнатюк — молодий учений-фольклорист, учень і друг письменника. Характеризуючи Франка, він сказав, що той з молодих років поривався до праці на захист свого рідного, прибитого горем народу. «...Він при найтяжчих умовах життя тримався вірно вселюдських ідеалів... Він причинився найдужче до розбудження нашого духовного життя...»
У відповідь на численні привітання розчулений Франко подякував усім, хто брав участь в організації ювілею і хто прийшов на свято. Оцінюючи свою роботу, він дав їй досить скромну характеристику, відзна¬чивши, що 25 років був пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку. «Яко син селянина, що викормився чорним селянським хлібом, почуваю себе до обов'язку панщиною цілого життя відробити ці шеляги, віддати працю свого життя тому простому народові...»
Цей ювілей став визнанням таланту письменника і багатогранної громадської діяльності.
Вчитель
Про те, як далі склалося життя Франка, ви прочитаєте вдома за підручником.
У листопаді 1915 року Франка спробують висунути на здобуття Нобелівської премії. Професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець звернувся до Нобелівського комітету з проханням внести ім'я Франка до списку кандидатів для нагородження. У своєму листі-зверненні він писав: «Я дозволю собі звернути увагу Високоповажної Академії, що найбіль¬ший український поет і вчений живе у Львові в нужді, але зі свіжістю юнака високо держить прапор боротьби за свободу, прогрес і загальнолюдські ідеали протягом половини сторіччя... У 1893 році захистив докторську дисертацію у Віденському університеті на відмінно, але з полі¬ичних причин його не допустили до університетської кафедри...
Майже шість років диктував він свої твори (він був паралізований), повні весни і свободи, справжні перлини поезії свого народу... Він є величезним національним поетом...
Тепер він лежить тяжко хворий, від голодної смерті його рятує тільки допомога студентів... Тому що він надто великий поет, його вороги принижують подібно тому, як колись Толстого.
Цей поет, пісні якого стали національним гімном, цей великий Провідник свого народу, міжнародний геній заслуговує, щоб славна Королівська Академія нагородила його Нобелівською премією. Нагородження доктора Івана Франка буде мати велике значення не тільки для самої України, але також для Східної та Західної Європи.
Відень, 26 листопада 1915 року».
Але у травні 1916 Івана Франка не стало, а Нобелівську премію дають лише живим діячам науки та культури.
Іван Франко пройшов складний життєвий шлях, та випробування не зігнули його гордої голови, до останніх днів він залишався вірним девізу своєї молодості: «Лиш боротись значить жить».
Метод «Мозкова атака»
— Що, на вашу думку, допомагало Франкові переборювати труднощі?
V. Рефлексія
Метод «Почуй мою думку»
1. Яка зі сторінок Франкового життя вас найбільше вразила і чим саме?
2. Чи додав щось образ письменника до вашого ідеалу людини?
3.« Візитна картка письменника»

Сфери творчої діяльності

Життєві захоплення і вподобання

Риси характеру

Життєве кредо

псевдонім

Біографічні цікавинки

Улюблені мистецькі твори тощо

4. Метод «Ґронування»

IV. Домашнє завдання
Опрацювати статтю підручника про Івана Франка. Міні – твір: Доведіть, що поет здійснив життєвий і творчий подвиг. Вивчити напам'ять одну із поезій збірки «З вершин і низин».

Предмети: Українська література

Класи: 10 клас