Тема: Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні.
Урок пам’яті «безневинних страдників,
убієнних голодом».
Мета: На основі документальних фактів розширити знання учнів про страшну трагедію 1932 – 1933 рр., осмислити її причини та наслідки.
Виховувати в учнів інтерес до вивчення минулого українського народу, повагу до правдивої історії, якою б страшною вона не була.
Засудити тоталітаризм як злочинну форму влади, яка була здатна вчинити геноцид по відношенню до українського народу.
Перейнятися повагою до тих людей сучасності, які досліджують цю проблему, щоб ми дізналися правду про ці страшні часи і щоб у майбутньому вони ніколи не повторилися.
Форма уроку: історико – літературний вечір.
Оформлення приміщення:
На дошці написи: «…А онде під тином опухла дитина, голодною мре…» (Т. Шевченко).
«Замученим голодом, безбожно похованим, неоспіваним у молитвах, неоплаканим…»
Виставка літератури про Голодомор:
Конквест Р. Жнива скорботи.
Шаповал Ю. Сталінізм на Україні.
Голод 1932 – 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. К., 1990.
У ці дні наш народ в Україні та за її межами відзначає сумні роковини – 80-річчя Голодомору 1932 – 1933 рр. Сьогоднішній урок присвячуємо пам’яті «безневинних страдників, убієнних голодом», «безбожно похованим, неоспіваним у молитвах, неоплаканим…»
У ХХ ст. українці пережили три голоди – 1921 – 1923 рр., 1932 – 1933 рр., 1946 – 1947 рр. Але якщо для першого й третього була природня причина – недорід через посушливі кліматичні умови, то в 1932 р. урожай зібрали достатній. Щоб упокорити українське селянство, яке не сприймало колгоспну систему, тоталітарна радянська влада викачала всі продовольчі запаси. Секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич цинічно заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!».
Щодоби у 1932 – 1933 рр. на найродючіших у світі чорноземах від голоду помирало 25 тис. чоловік, щогодини – 1000, щохвилини – 17.
До кінця 80-х рр. ХХ ст. це була «біла пляма» в історії України. На сьогодні ж біля 30 провідних держав світу визнали Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні геноцидом українського народу – тобто цілеспрямованими діями на знищення певної етнічної, расової, релігійної групи. Для того, щоб ніколи така трагедія не повторилась, з 2002 р. в Україні започатковано акцію «Засвіти свічку». В суботу о 14-ій год. я закликаю Вас засвітити на підвіконні вдома свічку. Це означатиме, що ми пам’ятаємо жертв Голодомору.
А зараз – хвилина мовчання.
Учень. Трагічні події 1932 – 1933 рр. 80-річчя цієї жалобної дати відзначаємо як день пам’яті невинно загублених, цілеспрямовано знищених злочинною більшовицькою владою епохи сталінізму.
Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, як Голодомор 1932 – 1933 рр., історія не знає.
Ясно одне – голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.
Голодомор – це народна трагедія, українське пекло 30-х рр., яке запалив сталінський режим. Це найстрашніший злочин серед злочинів сталінщини. Це чорна сторінка української історії. Це був справжній терор голодом, кара за «куркульський саботаж», а фактично – засіб винищення селянських родин.
На цей урок ми запалили свічку, як на поминки. Нехай світло з нашої свічки буде знаком скорботи по «невинно убієнних» своїх родичів. Нехай сьогодні наш клас стане храмом пам’яті тих, хто був невинно замучений, знищений, пішов у небуття, хто не дожив, не долюбив, не доспівав свою пісню.
Учениця. Молитва Катерини Мотрич за убієнних голодом у 1932 – 1933 рр.
Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця!»
Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини.
Богородице! Матір наша небесна! Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів?
Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?
Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй, і біди, і погибель від землі й народу сущого відверни. Нині, прісно й на віки вічні одведи. Амінь!»
Учень. Які ж причини Голодомору?
1 Голод був штучно створений сталінським керівництвом, щоб зламати опір колективізації через винищення українського селянства. Це був урок покори для українців, які не досить охоче йшли до колективних господарств.
2 Сталін та його спільники хотіли винищити українське селянство ще й тому, що в ньому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької ідеології.
3 Трагедія Голодомору – це прямий наслідок хибної концепції соціально-економічних перетворень, які впроваджувалися військово – комуністичними методами адміністративно – командного примусу.
4 Голодомор виник внаслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію.
5 Причини трагедії – у дезорганізації сільського господарства внаслідок авантюрної спроби виконати першу 5-річку за 4 роки.
6 Голодомор виник внаслідок злочинної політики примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель.
Майже в усіх регіонах України почалися масові конфіскації з «боржників» хлібозаготівель. У них забирали будь – які запаси їжі – сухарі, сало, картоплю, соління, квасолю, фруктову сушню тощо.
7 Причини трагедії – і в діях «надзвичайних комісій», які «заготовляли» хліб у місцевостях, де було скрутне становище, де перераховували в хлібозаготівлю усі натуральні фонди – насіннєвий, продовольчий, фуражний.
8 Було заборонено будь-яку допомогу з боку міжнародної і радянської громадськості.
9 Сталінське керівництво продовжувало відправляти хліб на експорт, незважаючи на трагедію голоду всередині країни.
У 1933 р. хто не був колгоспником, вважався ворогом.
З цього приводу народ складав іронічні пісні, які швидко поширювалися. В одній із них говорилося:
Устань, Ленін, подивися,
До чого ми дожилися:
Зосталася одна хата,
А у хаті – одна лата,
А на латі – один куль
Та й то кажуть, що куркуль.
Учениця. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати у глибоких спецсховищах викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторові чи скороспеченому ідейному божкові. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш.
Після заборон, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відроджується, що б там не було. З правдою нічого не вдієш. А правда така…
30-і… Соцзмагання… Хлібозаготівля… Світовий ринок переповнений хлібом, ціни падають… Водії, які звозили зерно на пункти схову, говорять, що часто на дорозі зустрічають молоду жінку. Кажуть – то смерть…
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата…
Не судилося того року ані йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні зацвіли без цвіту… Такий багатий край, і такий парадокс – голод. А Сталін стверджував: «Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті вороги радянської влади».
Учень. Колективізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У 1930 р. валовий збір зерна в Україні становив 23 млн. пудів, у 1931 р. – 18, а в 1932 р. – 13 млн. пудів.
Цього цілком би вистачило, щоб прогодувати населення республіки, однак союзний уряд продовжував встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани, які постійно зростали.
У серпні 1932 р. був прийнятий закон, який передбачав смертну кару за розкрадання колгоспного майна, так званий «закон про 5 колосків».
Незабаром з’явився закон про “боротьбу зі спекуляцією», який передбачав ув’язнення в концтаборах від 5 до 10 років для тих селян, які, рятуючись від голоду, намагалися обміняти домашні речі на харчові продукти в містах.
Примара голоду нависла над Україною ще й 1931 р., але сталінське керівництво наполягало на продовженні грабіжницької політики вилучення сільськогосподарської продукції з села. Селяни закопували хліб у землю, ховали в солому, замуровували під піччю, в коробках ховали під стріху. Але агенти НКВД нишпорили скрізь і знаходили те, що селяни ховали.
Апогею голод досяг взимку і навесні 1933 р. Люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою капустою, котів, собак, щурів, слимаків, жаб, кропиву тощо.
Село пригнітилося. Ні пісні, ні звуку.
Учениця. Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річкою солов’ї? Ніхто того не пам’ятає сьогодні: на світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена обличчям до землі, лиця майже немає, одні зуби зверху. Сидить дитина, чогось гойдається всім тілом: назад-вперед, назад-вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня пошепки: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи: ні від батька, ні від матері, а так – у простір, у світ: їсти, їсти, їсти.
Учень. До організації голоду доклали руку Л. Каганович, який прибув в Україну слідом за В. Молотовим, генеральний секретар ЦК КП(б)У В. Чубар, другий секретар ЦК КП(б)У П. Постишев.
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.
Народ росте, і множиться, і діє,
Без ваших нагаїв і стусанів,
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа!
Із кожної тисячі селян триста вмирали голодною смертю, і шукали живі своїх близьких серед висохлих тіл, звалених до яру, і, знайшовши, заспокоювалися тихо. І було це жахливіше за крик. А ті, хто чекав на голодну смерть і неминуче божевілля, благали опинитися в тому яру, а не залишатися самотніми в мертвій хаті і мучитися, бо дуже хотілося їсти. Вимирали цілі села.
Втікачі з сіл заповнювали міста і вмирали прямо на вулицях. Прагнучи врятувати від смерті хоча б дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулиці.
Щоб перешкодити втечам голодуючих за межі республіки чи в міста, були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ.
Села були завалені трупами людей. Були численні випадки людоїдства і трупоїдства. Деякі селяни, збожеволівши від голоду, вбивали і їли власних і чужих дітей.
Учениця. У бою люди гинуть швидко, вони борються, їх підтримує товариська солідарність і почуття обов’язку. Тут я бачив, як люди вмирають на самоті, поступово, вмирають страшною смертю. Їх загнало в пастку і лишило там вмирати з голоду, кожного в своїй хаті, політичне рішення, ухвалене в далекій столиці за столами конференцій чи бенкетів. У цьому не було навіть втіхи чогось неминучого, що полегшило б страхіття. Наймоторошніше було дивитись на маленьких діток, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди дитинства, перетворивши їх на замордованих примар; і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства. (В. Кравченко).
Ніхто з них ні в чому не був винний, але вони належали до класу,що був винний в усьому.
Учень. Наслідки Голодомору:
Голодомор 1932 – 1933 рр. вселив у свідомість селян суцільний страх і політичну апатію.
Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне і психічне здоров’я. В їх душі назавжди закрався страх голоду.
Голод забрав мільйони життів. Кількість померлих від голоду неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називають цифри від 3 до 11 млн. чоловік, враховуючи і велике зниження народжуваності дітей.
Було зламано опір колгоспно-феодальній системі.
Підірвано сили в народу в обстоюванні споконвічних національних прав.
Це була трагедія народу, наслідки якої відчувалися впродовж багатьох десятиліть.
У січні 1937 р. було здійснено перепис населення. Населення країни зменшилось на 15 млн. чоловік. Результати перепису були знищені, а учасників перепису було репресовано.
Кожен п’ятий житель в Україні внаслідок Голодомору помер голодною смертю.
Учениця. 28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні».
Верховна Рада України постановляє:
вшановуючи пам’ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932 - 1933 років в Україні та його наслідків;
шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу;
усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства;
засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури й етнічної самобутності;
співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв внаслідок Голодомору;
високо цінуючи солідарність та підтримку міжнародної спільноти у засудженні Голодомору 1932 - 1933 років в Україні;
приймає цей Закон.
Стаття 1. Голодомор 1932 - 1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.
Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932 - 1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.
Президент України В. Ющенко.
Учениця. Одним з перших західних дослідників, який охарактеризував Великий голод 1932 - 1933 рр. в Україні як акт геноциду, був молодий і ще маловідомий науковець Інституту українських досліджень при Гарвардському університеті Джеймс Мейс. Йому належить символічна фраза: «Ваші мертві вибрали мене».
Мейс висунув й обгрунтував тезу про Великий голод як акт геноциду. Він став не тільки піонером, а й провідним концептуальним дослідником цієї найболючішої для українців теми. Саме завдяки йому вона набула світового розголосу й подолала жорсткий цензурний бар’єр у самій Україні.
Найважливішою була діяльність Джеймса Мейса у 1986 - 1990 рр. як виконавчого директора американської конгресово-президентської Комісії з вивчення голоду в Україні, створеної зусиллями відносно нечисленної та суспільно активної й добре організованої діаспори у США. На основі доступних на Заході джерел 1988 р. було підготовлено й опубліковано у вашингтонському державному видавництві доповідь Конгресу. Ось головний з цілої низки висновків Комісії, написаних особисто Мейсом й ухвалений без будь-яких змін: «Сталін і його оточення здійснили геноцид проти українців у 1932 – 1933 рр.» Це було суто наукове визначення на основі незаперечних доказів, неспростовних аргументів і насамперед прочитання офіційної радянської преси періоду Голодомору. На запитання «Хто винен?» Комісія відповіла: Сталін і створена ним система.
Другий важливий підсумок діяльності Комісії – опублікований 1990 р. у Вашингтоні Мейсом спільно з Леонідом Герецем тритомник, де понад 200 емігрантів з України розповідають про пережите під час Голодомору. Це видання стало продовженням започаткованого ними раніше гарвардського проекту усної історії.
Учень. За спеціальними офіційними даними Вінницького обкому партії, під строгим грифом «таємно», тільки за літо 1933 р. було зареєстровано 71 випадок людоїдства і 9 випадків трупоїдства. Найпершими жертвами канібалізму ставали діти, яких заманювали до себе їжею людоїди і безжально вбивали. Коли ж про таке ставало відомо односельцям, то канібалів чекала сувора розправа.
У ряді районів Вінниччини зменшення кількості населення було просто вражаючим. Так, у Бершадському вона знизилась на 18286 чол., у Гайсинському – на 23354 чол., Немирівському – на 44930 чол.,Теплицькому – на 22477 чол. Це при тому, що сучасне населення такого району, як Чечельницький, дорівнює 23,6 тис. чол.
Страшні повідомлення надходили звідусіль. У селах Теплицького району Кивачівці, Стражгороді, Великій Мочулці, Брідку, Побірці, Метанівці, Петрашівці, Важному, Карабелівці та інших вмирало по 15 чол. в день, а пухлих, які лежали і не могли рухатись, було по 30 родин у кожному селі.
З грудня 1932 р. почався рух по залізниці голодного люду у пошуках їжі. Всі поїзди були забиті сірою, голодною масою. То висохлі як тріски, то набряклі, як мішки з просом, мільйони людей зрушили з місця. І всі ці люди шукали пристанища там, де ще не було голоду. Траплялось таке, що доїхавши до омріяного місця, люди помирали. В такому випадку їх ніхто не рахував, не відспівував. Копали братські могили, туди скидали не лише мертвих, а й тих, хто втратив свідомість. По весні могили розорювали і сіяли хліб. Де знайти ті могили, коли в селах з десяти хат підряд виживала одна неповна родина, хто пам’ятає ті місця? А були села, де не вижила жодна душа…
Учениця. Щодо масштабності голоду в нашому селі можна робити висновки із спогадів очевидців. Так, Головко Ганна Тихонівна зазначає, що в її родині померли мати, бабуся, маленький братик, дід.
Припік Ганна Терентіївна назвала восьмеро померлих людей, шестеро з однієї родини.
Із спогадів Колісник Любові Трохимівни. «Після хлібозаготівлі залишилось тільки 2 відра кукурудзи. Мати висипала зерно на піч, простелила, а зверху лежали четверо малолітніх дітей. Але ж влада нишпорила всюди й вигрібала залишки. Дітей зігнали з печі, кукурудзу забрали, померли батько й двоє синів».
Із спогадів Черевчук Марії Степанівни. «Весною 1933 р. в радгоспі Панчишино почали садити буряки. Коли люди йшли ввечері з роботи, різали на кусочки буряки, ховали й приносили дітям».
За доповідною запискою першого секретаря райкому партії Н. М. Никоненка під грифом «Совершенно секретно» щодня в Соболівці, а також В. Мочулці, Орлівці, Росоші, Бджільні помирає від 5 до 10 чоловік. Також повідомляється про 7 випадків людоїдства. Як згадує І. К. Фурдик, жила в селі жінка Ганна. Вона закликала дітей, різала їх і їла. В димоході її хати знайшли закопчені рештки людей. Спочатку цю жінку закрили в місцевій тюрмі (знаходилась у приміщенні сільської ради), а потім повезли в Теплик. Більше в село вона не повернулась.
Багато людей помирало вже влітку 1933 р., коли вимучені голодом організми не могли сприйняти більш-менш нормальної їжі.
У 1933 р. в селі відкрили торгсин. Але це не рятувало людей, бо не всі мали золото, дорогоцінне каміння, антикваріат. Частина соболівчан шукала порятунку в їдальні, яку відкрили в хаті розкуркуленого Петра Бабура: миску баланди отримували працюючі у полі. Організували і ясла.
Про ці страшні роки розповідають нам бабусі й дідусі, яким розповідали їхні батьки, котрим пощастило вижити.
Учні по черзі зачитують свідчення очевидців Голодомору 1932 - 1933 рр.
Учениця. Вісім десятиріч минуло від страшних днів. Десятиліттями забороняли говорити правду, доглядати за могилами, пом’янути убієнних голодом. Загибель мільйонів людей влада намагалась приховати. Аж до 1987 р. жодної згадки про голод 30-х років у радянській історіографії і пресі не було. Довго ми мовчали!
Мовчали газети, мовчали сталінські політики, мовчали керманичі застою – ніби не було в нас 33-го року. Зник він безслідно в історії. Ні, не зник він, а лишився в пам’яті народу.
Помолимося за померлих від голоду наших земляків, щоб заспокоїти їхні душі, щоб вони відчули, що про них пам’ятають.
У багатьох містах і селах поставлено пам’ятні знаки – кам’яні хрести, пам’ятники «замученим голодом, безбожно закопаним, неоспіваним у молитвах, неоплаканим».
До нас промовляють слова молитви:
«Люди, бережіть Україну!
Господом Богом закликаю Вас,
Не віддайтеся знову у раби за шматок хліба!
Покаяння всім живим і душам спочилим
За вільну й невільну провину».
Ми вклоняємось жертвам Голодомору. Схиляємо голову перед могилами невинних людей, замучених голодною смертю. Спільною молитвою по жертвах Голодомору звернемося з закликом до всіх – 1932 - 1933 рр. не повинні повторитися!
Сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло бути набагато більше.
Пам’ятаймо про голод – геноцид, який спіткав Україну, пам’ятаймо про кожну душу, що забрав мор!
І нехай ця пам’ять буде перестереженням! І нехай стане заповітом: «І мертвим, і живим, і ненародженим…»
Наперекір усім бідам український народ вистояв і вижив.
«Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!»
Звучить фонограма «Реквієма» В. Моцарта.
Горить свічка.
Учні отримують завдання продовжувати збирати матеріал про Голодомор 1932-1933 рр.