Користувацький вхід

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ – ЛІРИК, СПІВЕЦЬ КОХАННЯ, ПАТРІОТ…

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

3

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ – ЛІРИК, СПІВЕЦЬ КОХАННЯ, ПАТРІОТ…
Відкрите засідання літературної студії «Пролісок»

Обладнання: комп'ютер, проектор, відеопрезентації, виконані в програмах PowerPoint та Movie Maker, Програмно-медодичний комплекс навчального призначення. Українська література, 11 клас; виставка творів письменника, ілюстрації до творів
Учитель. Постаті Б. Грінченка, М. Зерова, Г. Косинки, Є. Плужника, М. Хвильового, Олександра Олеся донедавна були «білими плямами» в культурі українського народу. Сьогодні ми причетні до третього повернення із забуття Олександра Олеся і сподіваємося, що назавжди. Перегорнімо сторінки трагічної повісті його життя і творчості, сповненої радощів і смутку, захоплень і розчарувань, глибоких душевних борінь і розпачливих настроїв.
Демонстрація презентації
(Подаємо текстовий зміст презентації)

О, принесіть як не надію,
То крихту рідної землі…
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію

Як засвідчує поет у своїй автобіографії, народився він 23 листопада (за старим стилем) 1878 р. в Кризі (Білопілля). Батько був завідуючим промисловими роботами в Астрахані, походив із роду чумаків. Коли Олександрові виповнилося 11 років, батько втопився в річці. Поет згадував про нього, що він був «надзвичайно добротливий». Мати була родом із Харківщини. Вона згадувала, як «залишилася одна з трьома дітьми і трьома карбованцями в кишені». Це була проста жінка, але вона навчила свого старшого сина Олександра читати в 4 роки, прищепила любов до поезії Тараса Шевченка, до «Кобзаря», якого він ще малим «майже знав напам'ять і співав». Поет згадує: «І дитинство мені уявляється одним золотим днем. І все, що я бачив там, у степу, в саду, на річці, здається іноді мені суцільною казкою природи».
(Учень читає поезію «В дитинстві ще... давно, давно колись» .)

В дитинстві ще... давно, давно колись
Я вибіг з хати в день майовий...
Шумів травою степ шовковий,
Сміявся день, пісні лились...

Весь Божий світ сміявсь, радів...
Раділо сонце, ниви, луки...
І я не виніс щастя-муки,
І задзвеніли в серці звуки,
І розітнувсь мій перший спів...

У рідному містечку він навчався спочатку в початковій школі, потім — у двокласному училищі. «Науки не любив і школу згадую як катівню», — писав він у своїй автобіографії.
Ось із таким житейським багажем 15-річним юнаком вирушив із дому, вступивши до хліборобської школи містечка Дергачі, що неподалік від Харкова. Учитися в гімназії він не мав змоги, бо в матері не було грошей, щоб платити за навчання, а в школі навчання було безкоштовним, тож і мусив терпіти, займався репетиторством, даючи уроки з математики. Багато уваги приділяв вивченню індійської, польської, болгарської, сербської мов, писав вірші українською й російською мовами та друкував їх у рукописному журналі «Комета». Більшість цих віршів дійшла до нас. І хоч вони по-юнацьки багатослівні, не зовсім досконалі за формою, але щирі й безпосередні.
Виконання вірша «На чужині» під супровід бандури.
Олександр Іванович згадує, що в школі в нього був товариш Петро Радченко, «свідомий українець, який писав по-українськи повісті. Певно, він кинув у мене перші лучі національної свідомості». Поет знав і українських письменників: М. Старицького, Лесю Українку, М. Чернявського. Любив театр. Часто взимку за 12 верст ішов подивитися якусь українську виставу. Жилося важко, але мусив терпіти. Скінчивши школу, вступив до Київського політехнічного інституту вільним слухачем, але змушений був залишити його
***Вирішальним у творчій біографії поета став 1903 рік. Він склав іспит з латини й став студентом Харківського ветеринарного інституту, побував на відкритті пам'ятника І. Котляревському. Там познайомився з українським письменником І. Липою, який переконав його стати виключно українським письменником. Про свої враження від зустрічей з Б. Грінченком, В. Самійленком, М. Коцюбинським, Лесею Українкою писав у листі до майбутньої дружини: «Що я пережив — важко сказати! Знаю лиш одне: сидів я, говорив, слухав, сміявся з тими, творчість яких так само дорога і рідна мені, як колискова пісня матері».
***Напередодні першої російської революції О. Олесь бере участь у соціал-демократичному русі, веде пропаганду серед жителів Слобожанщини й Полтавщини. Саме на ці роки припадає становлення його як поета.
Пісня Бурмаки «Ой не квітни, весно»(кінець презентації)

Ведучий 1 Перша російська революція своїм обнадійливим сонячно-визвольним полум'ям охоплює Олесеву творчість.
(Учень читає поезію «Досить були ми німими рабами»)

Досить були ми німими рабами,
Досить носився той посміх над нами!
Час нам, рабам, усім встать,
Дяку за глум їх і кривди віддать.
Гнів наш запале і кров нашу, й груді
Лавою ми поллємося усюди,
Знищим, зруйнуєм і спалим катів,
Нам не утримать свій гнів.
Довго терпіли і довго ми скніли,
Довго їх кров'ю своєю поїли.
Ой не ласуйте, лихі павуки,
Пекло ми зробим вам тут за гріхи.
Геть, коли хочте живими, тікайте,
З гніву народного — діток ховайте.
Жаль наш у нашому гніві згорить,
Нас не уміли жаліть.

Ведучий 2 Улітку 1906 р. він разом із майбутньою дружиною Вірою Антонів¬ною Свадковською та її сестрою Ольгою здійснив подорож у Крим. По¬їздка відновила й фізичні, і душевні сили поета, до нього знову при¬йшло творче натхнення. Він укладає свою першу книгу з поетичною назвою «З журбою радість обнялась»), яка, за сприяння громадського ді¬яча Петра Стебницького, виходить у світ у 1907 р.
Пісня «З журбою радість обнялась».
(Учень читає поезію «Твої очі — тихий вечір...».) .

Твої очі — тихий вечір,
Що спускається безгучно,
Несучи на землю спокій
На своїх сріблястих крилах.

Твої очі — сизі хмари,
Крізь які у день похмурий
Пробивається проміння

Твого серця золотого.
Твої очі — срібна річка
З таємничим царством казок...
Їх розказують нечутно
Золотим рибкам русалки.

Твої очі — ніжні квіти,
На яких спинились сльози
Після мук за світ безщасний,
Як росинки після ночі.

Твої очі — тиха радість,
Що у душі людські ллється
І несе в яснім спокою
В їхні ночі усміх неба.

Ведучий 1 Поет глибоко переживав поразку революції, репресії, душевно розділяв трагедію рідного народу. Він продовжував писати, видав другу й третю збірки. Поет намагався передати природу через гру звуків і барв.
Мабуть, через те його поезія стала невичерпним джерелом для композиторів
Звучить пісня «Чари ночі».

Перегляд відеопрезентації з електронного підручника 11 клас

Учні читають поезії «Нарцис, закоханий в лілею...», «Гроза пройшла... зітхнули трави...»

Гроза пройшла... зітхнули трави,
Квітки головки підняли,
І сонце тепле і ласкаве
Спинило погляд на землі.
Здаля розвіялись тумани,
Знов ясно, пахощі, тепло...
Спинилась кров, замовкли рани...
Прибите серце ожило.
Літає радість, щастя світе,
Дзвенять пташки в садах рясних,
Сміються знову трави, квіти...
А сльози ще тремтять на них.

Ведучий2 Після поразки революції О. Олесь болісно переживав репресії, чорносотенні погроми уряду, мовчання та байдужість сучасників. Його гнів спрямований проти відступників, котрі відреклися від мови і культури українського народу, потоптали його національну гідність і права. Поет покладає надії на своє слово, яке може стати справжнім мечем:

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися!
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним…

Ведучий 1 Сумні настрої в часи жорсто¬кої розправи поет передає в алегоричних образах айстр
Учениця читає вірш «Айстри».

Опівночі айстри в саду розцвіли…
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать…
І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, –
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в'януть, де вічна весна…
Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни…
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем…
І вгледіли айстри, що вколо – тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, –
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..

Ведучий 2 Уже в ранній творчості О. Олесь ставить своє слово на сторожі бідних і поневолених та, бере на себе відповідальність вести за собою духовно сліпих і темних, підтримувати слабодухих.
Учень читає вірш «О слово рідне! Орле скутий»

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

Виконання пісні «Рідна мова в рідній школі»

Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!
Рідна мова! рідна мова!
Що в єдине нас злива, -
Перші матері слова,
Перша пісня колискова,
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій,
І в вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!

Ведучий1 Талант митця розцвітав з кожним роком. Олександр працював плідно видавав книги у 1909, 1911, 1914 роках.

Ведучий 2 П'яту збірку своїх поезій митець підготував до друку в той час, коли в Росії відбулися революційні події 1917 р. Він планував у перед¬мові до неї написати такі слова: «...вийшла з сонячною усмішкою невольниця Воля. Вона усміхнулась всім народам... Незабутній день!.. І не піснями минулого треба було б зустріти довгождану Гостю... Але в сій книжці єсть пісні, які розкажуть Волі, як вони любили її і як журилися за нею».

(Виконання пісні «Українське військо, мов з могили встало»)

Українське військо, мов з могили встало,
Загриміло в бубни, в сурмоньки заграло,
Розгорнуло прапор сонячно-блакитний...
Прапор України! Рідний, заповітний!
Вільну Україну не скують кайдани:
В обороні волі наше військо встане,
Заревуть гармати, закричать шаблі, -
Не дадуть в наругу рідної землі.
Від дощу, від грому оживе руїна,
Зацвіте квітками вільна Україна,
Творчий Дух народу із могили встане,
І здивують всесвіт лицарі-титани.

Ведучий 1 Та сподіваної волі не було. Романтика класових битв згодом переросла в гіркі роздуми, зневіру, страх.

Червона пара над землею,
Кричать над Волею круки…
Невже розлучимося з нею,
Невже від братньої руки
Впадуть підкошені квітки…

«Червоної пари» О. Олесь не прийняв. Більшовицька Україна була йому чужою.

Ведучий 2 .Ішла громадянська війна, кулеметна стрілянина, вибухи снарядів, смерть близьких і рід¬них... Усе це остаточно надломило поета, і, як згадувала його сестра Марія, у розпачі він вигукнув: «Далі я не можу витримати!.. Я збо¬жеволію ...». Усе це підштовхнуло поета до виїзду за кордон. У лютому 1919р. з дипломатичним паспортом від уряду Української Народної Республі¬ки він виїздить до Будапешта. Мабуть, поет не думав, що це назавжди. У Києві лишились дружина з сином, за якими він дуже сумує

Ведучий 1. Згодом він переїжджає до Відня, видає свої книги, посилає їх до Канади, Бра¬зилії. Громадська робота, у яку він поринув, видавничі справи, пере¬видання своїх книг, посада редактора в сатиричному журналі «Сміх» затримали поета на певний час, хоч у листах до дружини він постійно пише про своє повернення. У цей час він видав нову книгу під назвою «Чужина». У ній домінують ностальгійні мотиви.

Учень читає вірш із збірки «Чужина»

Ведучий 2 Поет береться до поетичних переказів давньоруської історії, бо си¬туація, що склалася на той час в Україні, нагадувала йому часи роздроб¬леності Київської Русі. Він створює добірку віршів «Минуле України в піснях. Княжі часи». Ці твори окремим виданням вийшли в 1930 р.

Ведучий 1 Громадянська мужність, нетерпимість до тих, хто торгував долею батьківщини й людською совістю спонукали письменника взятися за перо сатирика. Він уклав збірку сатиричних віршів «Перезва». За го¬стру критику «патріотів-землячків» О. Олесю довелося розплачуватися суспільною ізоляцією, усамітненням, припиненням видань його журналів «Сміх» та «На переломі».

Я не вернусь! В ганьбі, в покорі
Не принесу я каяття.
Хоч би колись в кривавім морі
Й розквітло радісне життя...
Мене б додому не пустили
Червоні ріки на полях,
Кругом розкрилися б могили
І стали тіні на шляхах.

Ведучий 2 У тяжкі 1919—1922 рр. він із земляками збирає кошти на допомогу голодуючим України. Радянський уряд у цей час дозволив родині приїхати до поета. Сім'я після довгої розлуки зустрілася.

Ведучий 1 Та з України надходили все страшніші звістки про порушення прав людини, прояви терору, пролиття крові, ущемлення політичних свобод і переслідування української інтелігенції. Сумні розповіді він почув і від дружини, яка весною 1923 р. переїхала до нього за кордон. Хто по¬вертався на батьківщину, того чекали голод, розправи, репресії. Усе це стримувало поета, змушувало залишитися на чужині й чекати на кра¬щі часи. Трагедії в родинах друзів і знайомих викликали до життя дра¬му «Земля обітована». О. Олесь одним із перших в українській літера¬турі заговорив про сваволю, репресії й порушення законності з боку насильницького сталінського режиму.
Учень читає вірш «Слухайте…»

Слухайте, слухайте, крик із безодні
Нашу молитву гарячу...
Ви, що обідали й ситі сьогодні,
Киньте хоч шкуру собачу!

Землю укрили ми трупом холодним,
Чорна земля посиніла...
Хліба нам, хліба нам, хліба голодним,
Вашої крові і тіла!

Як? Ви не знали, що впала посуха?!
Як? Ви не чули нічого?!
Де ж ваше серце, і очі, і вуха,
Де ж у вас крихта людського?!

М'ясо ви! М'яса нам, м'яса нам вволю!
Падло давно ми поїли.
Гляньте! По нашому чорному полю
Всюди розриті могили.

О, порятуйте, бо ми рятувались,
Кору ми їли і глину,
Людської крові із ран напивались,
Мати варила дитину!

Землю укрили ми трупом холодним,
Зглянтесь, о зглянтесь на муки...
Хліба нам, хліба нам, хліба голодним!
Хліба нам, хліба, звірюки!

Ведучий 2 На чужині поет жив Україною, марив рідною землею, вважав себе її сином, сподівався на повернення.
Учень читає поезію «В журбі я сонцю не радію...».

Ведучий 1 Останні роки й дні життя поета були приречені на самотність, і це найбільше гнітило його. Чутливий до всіх форм насильства, поет основну загрозу світові вбачав у фашизмі, а тому звернувся до своїх земляків із закликом об'єднатись з іншими слов'янськими народами, щоб протистояти ворогу.

Ведучий 2 Друга світова війна, смерть сина Олега Ольжича, поета й археолога, що в червні 1944 р. загинув на 36-му році життя в концтаборі Заксенхаузен, — усе це підірвало здоров'я поета. Серце не витримало, і 22 липня 1944 р. Олександра Олеся не стало. Його поховали на празькому Ольшанському цвинтарі. (слайди похорон, могила)

Ведучий 1 Творча спадщина О. Олеся досить велика. В українську літературу він увійшов як поет, що розширив тематичний, стильовий, настроєвий діапазони лірики, підніс виражальну силу українського художнього слова

Презентація «Творча спадщина Олександра Олеся» (супровід пісня М.Бурмаки «Світлою, але весною…»)

Ведучий2 До поетового лаврового вінка слави життя вплело й тернове віття, на яке щедрий був його час. Сьогодні ми сприймаємо його полум'яним і безкомпромісним, суперечливим провісником боротьби за волю та ніжним співцем кохання.

Заключне слово вчителя.
Олександр Олесь - неперевершений автор інтимно-особистісних та громадянських мотивів, один з найкращих продовжувачів справи Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка та інших корифеїв української літератури.
Дослідження творчої спадщини видатного майстра слова тільки розпочинається. Поет повертається на батьківщину, до рідного народу. І ми сьогодні віримо, що доля творчої спадщини Олександра Олеся буде щасливішою, ніж його особиста доля

Використана література

1.О. Олесь. Твори у двох томах . - К., 1990.
2. Слоньовська О. В. Конспекти уроків з української літератури. Нове прочитання творів. 10 клас. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2002.
3.Українська література за новою програмою: 10 клас: ІІ семестр/упоряд. О. Бондаренко та ін.. – К.:Шкільний світ, 2010.
4.Українська література. Програмні тексти, ілюстрації, завдання, тести. М. Вороний. Олександр Олесь// Усе для школи.- К.: Всеувито, 2001

Автор: 

Вегера А. В. , Мельник О. П., учителі української мови та літератури НВК №13 м. Червонограда

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі