Користувацький вхід

Письменники Одещини

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...


Допоможіть, будь ласка, з матеріалом з теми "Письменники Одещини". Де можна щось знайти? Біографії та твори, можливо, якісь розробки...

Справді,хотілося б дізнатися,чи є у когось матеріал "Письменники Одещини".Хто його має,поділіться.Дякую.

Переосмислення народних легенд та переказів у творчості письменників нашого краю. О. Різників «Іллейко — в Бога Турейко».

Тема. Усна народна творчість у літературі рідного краю. Поема-дума Олекси Різниченко «Іллейко, з Бога Турейко».

Мета: поглиблення знань учнів про жанр усної народної творчості — думи, їх жанрові та художні особливості. Аналіз думи О. Різниченка «Іллейко, з Бога Турейко». Вивчення творчого доробку письменників Одещини. Виховання національної гордості, самосвідомості на зразках духовної спадщини народу.

Обладнання: збірка творів Олекси Різниченка «Наодинці з Богом», виставка книжок письменника, публікації про нього, ілюстративний матеріал до твору, малюнки дітей, видання народних дум, музичне оформлення, пісня «Отака історія власного народу».

Епіграф до уроку:
Наша дума, наша пісня,
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
(Тарас Шевченко)

Хід уроку, його структурні частини:
1. Мотивування навчальної діяльності учнів на уроці.
Оголошення теми і завдань уроку

Усна народна творчість українського народу є невичерпним джерелом народної мудрості і взірцем високої духовної культури. У 7 класі ми поглиблюємо знання учнів про цей неоцінен¬ний пласт національної культури одного з великих європейських народів — українського. На сьогоднішньому уроці ми продовжимо працювати над вивченням жанру народних дум. Але урок цей відрізнятиметься від попередніх тим, що нашу увагу буде зосереджено на вивченні літературної думи та її органічного зв'язку з усною народною творчістю.

Тема уроку. «Усна народна творчість у літе¬ратурі рідного краю». І зупинимося на вивченні думи «Іллейко, з Бога Турейко», написаної нашим одеським поетом, людиною непростої долі, опаленої «терновим вогнем», великим життєлюбом Олексою Різниченком, який виявив велику повагу до своїх читачів і прийшов на зустріч з нами.
Дума «Іллейко, з Бога Турейко» увійшла до збірки поета «Наодинці з Богом», яка побачила світ у 1998 році. Цей творчий доробок митця уже отримав належну оцінку читача і літераторів-фахівців. Оскільки ви теж читачі, то ваша думка про цей твір як витвір мистецтва, його актуальність сьогодні та значення для нашої національної культури є важливою. На уроках зарубіжної літератури ви вивчали билину «Про Іллю Муромця», про історію Київської Русі, і у вас виникло багато запитань: чому серед жанрів усної народної творчості нашого народу не збереглося билин, чому з історією нашого краю та його захисниками маємо знайомитися із курсу зарубіжної літератури. На цілий ряд проблемних питань знайдемо відповідь у думі, створеній О. Різниченком, яка є, за висловом Станіслава Конака, «явищем європейського рівня».
Твір цікавий за формою і змістом. Компози¬ційно складається з 15 дум, що є циклом дум, у якому гармонійно поєднано жанрове розмаїття казок, билин, колядок, щедрівок та пісень; багато з них збереглися ще з дохристиянської доби.
Тож полиньмо на крилах казки у сиву дав¬нину разом із славними героями землі нашої Руси-України.

II. Засвоєння нових знань, формування умінь і навичок.
Робота над змістом твору

Звучать у запису дзвони. Мелодія стихає по¬ступово, створюючи відповідний настрій піднесеності.
Інсценоване виразне читання напам'ять думи першої (4 учня)
Бесіда за прочитаною поемою-думою «Іллейко, з Бога Турейко».
Запитання для бесіди:
1. Про що розповіла нам перша дума? Що було закодовано в імені Іллейка, з Бога Турейка?
2. — Так, це був хлопчик, що народився на Волині, на річці Бог. Ріс він веселим, хоча й хворобливим, любив пісню і кобзу, хотів усе на світі знати.
У кого навчався мудрості життя Іллейко, що цікавило його найбільше?
— Чому цю річку та й Богом звати? (уривок напам'ять).
3. — А що то значить Волинь, дідусю? Що вона важить помежи Руссю? — цікавило хлопця. Що ж відповідав на це мудрий дідусь? (уривок напам'ять).
4. Яка чутка особливо схвилювала Іллейка і не давала йому спокою? Якою була його по¬ведінка? Зачитайте уривок від слів: «Мов нові обри на сході краю...»
Музична заставка пісні «Отака історія власного народу»
5. Музика стихає. Колядка «Чи ти спиш, чи лежиш, чи ти стружки стружеш?» (напам'ять).
6. Знайдіть рядки про те, як змужнів Іллейко, набрався сили, але мука, як гадюка, жалила йому серце (напам'ять).
7. Які думки викликають у вас слова Іллейка про те, що хотів він здолати неміч і для чого йому це було потрібно? (напам'ять)
8. Розкрийте таємницю дивного зцілення юнака, який тридцять літ не ставав на ноги? Зачитайте ці рядки.
9. У чому ж сила української пісні-думи?
— У величі і надзвичайній животворній силі думи-пісні української. Підтвердіть це текстом.
10. — Іллейко є часткою народу свого, Бога обранцем, Бога посланцем, який виніс те боління, те терпіння і має право не на ходіння, а — на літання, а на — горіння! Відбуває Іллейко у край далекий, незнайомий досі, милується мальовничою природою і зустрічається з людиною, яка особливо вражає його. Ким була ця людина? Яка розмова відбулася між ними? (напам'ять)
Читання тексту за ролями:
автор —
Микола Селянин —
Іллейко —
11. Який висновок можна зробити з розмови між цим поважним чоловіком та недосвідченим Іллейком?
12. Про що дізнався Іллейко з розмови із староруським Бог Туром Святогором?
— Про славні походи Святогора ще за часів Аскольда та Діра
— Про братання
— Про Гатила
— Про меч Арея
— Про різницю між родинцями та ординцями
— Про світове зло, яке різноіменне і як би його не ховав, воно вилазить.
13. Поясніть зміст слів Святогора «Добро — як міх той, міллю підбитий, а зло — то шило, яке не скрити».
14. Що заповів Святогор молодому Іллейкові?
— Меч Арея, богатирського огиря — коня!
15. Де Іллейко випробував меч пращурів наших, і в чому була його сила? (Бій у Чернігові. Зачитати).
16. Зачитайте уривок, який свідчить про неабияку силу молодого звитяжця?
17. Що мовив Іллейко царям — горобенятам? (напам'ять). Чому не залишився Іллейко у Чернігові?
18. Яке нове випробування заступило шлях Іллейкові на Київ? (Зустріч із Соловою-розбійником)
19. Як сталося так, що Іллейко потрапляє до порубу?
Чим завинив він перед киянами і князем Володимиром — Ясним Сонечком?
21. Які душевні муки і за що переживає наш лицар?
22. Як розуміти його слова: «А я ще князя і людей виную...» (Як визнання своєї вини, сорому за зухвальство).
23. Яке нове лихо звалилось на Русь в цілому і стольний Київ, зокрема? (Змій Гориня) (Художній прийом — гіпербола, алегорія).
24. Хто ж може знищить «прояву вражу»?
25. Як зустрів Іллейко «провинні річі» князя Володимира та його дружини?
26. Як, на вашу думку, чи була гідною богатиря відповідь Іллейка?
27. Опишіть усно картину бою Іллейка з Горинею.
28. Як Іллейкові вдалося подолати до цього ніким не переможного Змія Гориню? (зачитати).
29. Поясніть вагу слів, залишених Іллейкові мудрим Святогором: «Меч не поможе — поможе слово».
30. Чому, на вашу думку, автор твору та й герой залишають Гориню живим, хоч і добре обчухраним у бою?
Вчитель. Іллейко пройшов славний путь від мальовничого села на Волині, що над річкою Богом, до стольного міста Києва. Багато чого бачив, навчився мудрості у народу свого і при всій громаді визнав, що не він, ні Добриня, ні Олекса Попенко, з Бога Тури руські, — найго¬ловніші, а той, чию пісню чути на весь світ, у кому наша сутність і наше коріння.
Хто ж то є? Вічний, як світ, як сонце й земля, — орач Микола, а в його образі — наш рід хліборобський, народ український, земля-мати Україна-Русь. (зачитати).
Минають тисячоліття, а народ пам'ятає своїх захисників, у яких і ми вчимося любити Матір-Україну.

III. Підсумок уроку

Ми познайомилися із змістом думи «Іллей¬ко, з Бога Турейко», яка насичена українським живим духом. Як, на вашу думку, чи є цей твір переспівом або копіюванням російської билини «Про Іллю Муромця», чи самобутнім твором, у якому передано наш національний дух, наш менталітет, нашу вітчизняну історію і наших українських богатирів, улюбленців русів, русичів — захисників народу нашого?
Слово помічникові вчителя, учневі, який уважно слідкував за висновками дітей і записував їх.
На мою думку, поема-дума «Іллейко, з Бога Турейко» Олекси Різниченка є самобутнім твором, у якому змальовано наше героїчне минуле доби Київської Русі. Доказом цьому є: наша історія, постаті історичних і легендарних осіб, географічні назви річок і міст. Іллейко втілює у собі найкращі риси нашого народу: терпіння, велику силу волі і віру у власні сили при подоланні труднощів, сміливість, мужність, розсудливість, уміння слухати й поважати старших, любити свій край і служити вірно народові. Мова твору характеризується багатством художніх засобів: епітети, особливо постійні, порівняння, гіпербола, алегорія, діалоги, монологи — все це допомагає розкрити образ головного ге¬роя.
Пісні, особливо колядки, щедрівки, звичаї та обряди, що прийшли до нас ще від аріїв, свідчать про вік нашого народу і його невичерпну духовну скарбницю.
IV. Слово письменникові Олексі Різниченку
Вручення гостеві квітів і короваю.
V. Заключне слово вчителя
Безперечно, поява в літературі нового твору — явище важливе. Але коли цей твір дає не тільки естетичну насолоду, а змушує перегорнути сторінки тисячоліть, щоб дати відповідь на питання: «хто ми?», «чиїх батьків діти», то це є провісником того, що здійсняться слова Пророка нашого Тараса Шевченка:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!

VI. Оцінювання відповідей

Домашнє завдання: написати відгук на прочитаний твір.

Блок 3. Рідна Україна і світ природи

Л. Кучерява
Гімназія № 9
м. Одеса

Образ рідної землі і творах письменників Одещини

Тема. Образ природи рідного краю в дитячих творах письменників Одещини.

Мета: показати велич і красу рідного краю, передані поетами засобами художнього мовлення; розвити естетичне сприйняття художніх текстів, уміння помічати прекрасне в поезії, в житті; виховувати любов і повагу до краси слова, до рідного краю.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрети поетів, виставка творів, тексти на партах у дітей.

Епіграф уроку. Є з усіх одна країна,
Найрідніша нам усім.
То — прекрасна Україна,
Нашого народу дім.
Ганна Черінь.
На дошці записана тема уроку та епіграф.

Хід уроку.

І. Організація класу.

ІІ. Мотивація навчання школярів.
1. Оголошення теми, мети, завдань уроку.
2. Пояснення вчителя.
Поняття про епіграф: уривок із твору іншого автора, крилатий вислів або прислів'я, поставлене перед текстом, називається епіграфом; він виражає головну думку твору. В перекладі з грецької мови це слово означає: той, що написаний попереду.
3. Рідна земля, рідна природа... Як народ здавна визначив своє ставлення до них в приказках та прислів'ях? (Учні наводять приклади).

ІІІ. 1. Поетична хвилинка.
Діти попередньо отримали невеличкі віршики Надії Мовчан-Карпусь і читають їх напам'ять, ніби малюючи художнім словом чудові пейзажі рідного краю. Кожен читець постарається також прокоментувати ці поетичні рядочки, виділити в них головні слова, пояснивши зміст.
Можна взяти такі поезії:
Зима з-під стріхи
Колючі брови хмурить,
Пташок зимових
Завіять снігом хоче...
Душею зігрію їх.

* * *
Зима хурделить,
І віє, і зітхає.
А в хаті тепло,
І дітки сплять спокійно.
Яка щаслива мати!
* * *
Весна-красуня вже коси розпустила.
І вже кульбаби
Осяяли левади
Любов'ю Бога-Сонця

* * *
Сідає сонце
До нашої вечері.
Летить метелик
До світла, хліба й солі.
Як радісно нам разом.

* * *
Гойдають човен
Простори Тилігулу.
А на горбочку —
Соняшникове море...
Це білий світ раює.

* * *
Біленька квітка.
Так собі маненька,
В моїй долоні —
З віночка вишні впала
Після її весілля.

* * *
О рідні діти!
Моя ви радість, втіха,
Тремтливі зорі...
Летіть у світ широкий,
Та хто ви — пам'ятайте.

* * *
Веселка рання
З'єднала чисті води
Містком чарівним.

* * *
О неповторність!
У течії Дніпровій
Невпинність часу,
Як в журавлиних крилах,
І як у моїх думах.

* * *
Стерня колюча,
Але ж яка м'якенька!
Ступаю легко.
А зайчик зупинився...
Кого він в мені бачить?
Так бачить поетеса Надія Мовчан-Карпусь рідний її і нашому серцю край, той край, де ми живемо, чий рослинний і тваринний світ маємо плекати, примножувати і оберігати.
Послухаємо дитячі розповіді (які вони приготували самостійно) про життєвий і творчий шлях поетеси. Вчителю можна потім ще щось додати.

ІІІ. 2. Надія Михайлівна Мовчан-Карпусь народилась у 1944 році в селі Журавці Одеської області. Батьки її вчителювали. По закінченні школи навчалася в Ізмаїльському педагогічному інституті, який і закінчила в 1965 році.
Працювала в школі.
Вірші, пісні складає з дитинства.
Вийшли друком книги лірики «Батькова тополя» та збірка віршів для дітей «Над річкою Журавкою», «Золотокрилі ранки», «Сонячне коло» та інші. Вірші Надії Михайлівни були відзначені І премією в обласному конкурсі творів для дітей «Хвилі моря і степу».
ІІІ. 3. А зараз прослухайте вірш «Весна між нами» й подумайте, чому поетеса його так назвала? Адже у вірші жодного слова про весну немає.
Учениця читає вірш:
— Доброго ранку!
— Доброго дня!
— Доброго вечора!
— Доброї ночі! —
Зичу. І бачу: яснішають очі:
І промениться, тепліє душа.
Слово просте, а свій слід залиша
Добрий.
Я щастя вам, людоньки, хочу.
Бесіда.
— Як розумієте вислів «Весна між нами»? Чи може бути в стосунках між людьми зима, весна? В якому значенні тоді будуть вжиті ці слова?
— Яких стосунків ви б хотіли в школі бачити більше — весняних чи зимових.
ІІІ. 4. Знову звучать напам’ять невеликі віршики.

Зелени, озимо,
Лан до небосхилу,
Жайворонова пісне,
Лийся до землі!
Рідна Україно,
Вірю в твою силу,
Вірю в твоє сонце
В жовтому брилі!

* * *
Пір’їна біла
Тихенько опустилась
На ґанок хати,
О, як я їй зраділа...
Лелечій казці.

ІІІ.5. Слово вчителя.
Ось такими закоханими очима дивиться на оточуючий світ Надія Михайлівна Мовчан-Карпусь. Цю свою любов до світу вона передає дітям: і вам, і своїм рідним. Он яку чарівну «Пісню для онука» вона склала.
Учень читає напам’ять
Пахне колисково
Пісня для онука.
Вітами береза
У віконце стука.

Вітерець легенький
В гіллі засинає
Колисково, ніжно
Листячко співає.
Скажіть діти, чи тільки бабуся любить цього маленького хлопчика? Чи тільки вона хоче, щоб він спокійно спав?

(Ні, увесь світ його любить: і берізка, і вітерець, і листячко...)

IV.1. А ось іще один віршик про дитячий сон. Уважно прослухайте його й уявіть собі той гамачок, усипаний росинками, в якому дітки сплять, уявіть собі, як ті кришталеві росинки подзвонюють, коли той гамачок гойдається.

Учениця читає:

Павучаткам павучок
Виткав срібний гамачок, —
Де на кожному шнурочку —
По росинці — по дзвіночку.
Павучатка-малюки
Сплять у ньому залюбки.
Дзінь-дзілінь! — дзвенить росинка,
Гойда-гойда павутинка...
Дзінь-дзінь — люлі...
В ліс не йдіть!
Павучаток не збудіть...
Бесіда:
— Ви, напевне, павуків не раз бачили. Яке почуття вони у вас викликали? (Вони бридкі, погані, страшні...).
— А як павучок виглядить у віршику? Він бридкий і страшний? (Ні, він добрий, турбується п діток, гамачок їм виткав...).
— Чи пам’ятаєте ви казку, в якій бридкі, страшні істоти виявляються добрими й викликають не огиду, а симпатію? (Королів-Старий «Потерчата»).
— Отже, насправді потворним в природі є тільки те, що несе зло, або про що ти сам вирішив, що воно зле, хоч воно тобі нічого поганого не зробило. А коли до світу ставитись з любов’ю, то все тобі буде здаватись милим і казковим.
Віршик про Павучаток написала поетеса Галина Могильницька. Вона також народилася в родині учителів. І сама стала вчителькою. Тільки не математиком, як її мама і тато, а вчителем мови й літератури, як її дідусь. Зараз Галина Анатоліївна працює викладачем в Одеському інституті вдосконалення учителів. Коли ми навчаємось на курсах, то вона читає нам лекції. І пише вірші й для дорослих, і для діток. Вона Лауреат Всеукраїнської премії ім. Василя Стуса.
Послухайте ще один її вірш.

IV.2. Учень читає вірш Г. Могильницької «Червень».
По доріжках, по галявах
Скаче Червень — хлопчик жвавий.
Він із мачку капелюшок
Натягнув до самих вушок,
Із шовкової травички
Зробив пензлик невеличкий.
Де лиш пензликом торкнеться —
Все рум’янцем враз візьметься:
Вишні в листі червоніють,
В полі маки пломеніють,
І в сестрички-полунички

Рожевіють круглі щічки.
Все довкіл — як жар палає!
Гарну фарбу хлопчик має...
Бесіда:
— Про що цей віршик? По хлопчика чи про щось інше? (Про перший місяць літа, коли все дозріває, стають вишні, полуниці червоними, в полі маки цвітуть).
— Як зобразила поетеса цей місяць? (В образі жвавого хлопчика з пензликом, що все розфарбовує червоною фарбою).
— Як називається такий художній засіб? (Уособлення чи персоніфікація — вид метафори).

IV.3. Галина Анатоліївна дуже любить у своїх віршах гратися з дітьми «в слова».
От, наприклад, коли парашутист спускається з неба на землю, то як про нього кажуть — що він зробив? (Приземлився) А як спускається в море? То що? При-морився? Нема такого слова? А у віршику — є!
Сонце в небі приморилось (тобто стомилось трохи)
І до моря приморилось...
Бо як ніде приземлитись,
Слід до моря приморитись...
Взагалі поетеса дуже любить писати про сонечко. Її збірка дитячих віршів так і називається: «Скільки в світі сонечок». А ви як думаєте — скільки? (Одне, мабуть).
Давайте послухаємо уважно вірш з цією назвою й порахуємо, скільки ж сонечок вийшло у поетеси й попробуємо розібратися, чому?
Читається вірш «Скільки в світі сонечок?»

Скільки сонечок у світі,

Хочуть діти зрозуміти
Онде в небі в день погожий
Сяє сонечко пригоже.

Он в садочку на стеблинці
У крапчастій кожушинці,
Як автобус по шосе,
Також сонечко повзе.

Каже мама до Ясюні:
«Сонечко моє манюнє!..»
А коли були на річці —
Сонце бачили в водичці!

І в криничці в глибині
Сонечко живе на дні.
Ой, як сонечок багато!
Є що дітям рахувати...
То що, порахували сонечка? Багато вийшло? (Всього 2: те, що в небі, й те, що повзе по стеблинці — багатозначне слово. Ясюня — не сонечко, а дівчинка — слово вжите в переносному значенні. А в річці і в криничці — це просто віддзеркалення того сонечка, що в небі.

V.1. Напевне, ви вже подумали, що на Одещині вірші для дітей пишуть тільки жінки... Це зовсім не так. Жив і вчився на Одещині чудовий дитячий поет Анатолій Качан. Після закінчення Одеського університету він працював учителем української мови в м. Вилкове, потім в Одеській газеті «Комсомольська іскра», а далі у Всеукраїнських дитячих журналах «Піонер», «Барвінок», «Соняшник» у Києві, але наш край, край його дитинства і юності завжди присутній у його віршах.

V.2. Читається вірш А. Качана «До синього моря».

Піднявши на щоглі вітрило нове,
До синього моря хмаринка пливе.

На свіжому сіні лежу я в лугах
І заздрю хмарині в ясних небесах:
«Хмарино, хмарино, я теж би хотів
Побачити море хоч раз у житті...

Як жаль, що до моря усі ці роки
Без мене несли свої води річки.
Без мене впадають у море й тепер
І тихий Дунай, і Дніпро, і Дністер...

Без мене до моря і вдень, і вночі
Летять восени журавлині ключі.
Без мене, без мене, без мене туди
Пливуть кораблі та біжать поїзди.

Я радий, хмарино, що можеш хоч ти
Під білим вітрилом до моря дійти,
Скупатися в хвилях м’яких, а тоді
Набрати з лиману м’якої води.

У цій дивовижній мандрівці-плавбі
Попутного вітру бажаю тобі!

А будеш в Одесі, про мене згадай

І Чорному морю привіт передай.
Скажи, хай чекає на мене в порту.
Коли я там буду?
Коли підросту!

Бесіда:
— Про що мріє хлопчик — герой вірша?
— Чому він заздрить хмарині?
— Чим уявляється йому хмарка, що рухається в бік Одеси? (Кораблем).
— З чого ви зробили такий висновок? У вірші ж не сказано, що хмарина нагадує йому корабель... (По-перше, вона пливе, по-друге, вона підняла на щоглі нове вітрило, під яким у «мандрівці-плавбі» може доплисти до міста).
Учитель наголошує, що в поезії дуже рідко про все говориться прямо. Щоб зрозуміти, відчути вірш, треба звертати увагу на образи, на деталі.
— А чи знаєте ви, які згадані у вірші річки течуть через нашу область? (Дунай і Дністер).

V.3. У віршах Анатолія Качана дуже часто вгадуються пейзажі нашого краю. Часто в них чується тривога за збереження природи, за наші річки, ліси, озера, які ми не бережемо. Така тривога звучить у вірші «Степова річка».
Читається вірш.
Степова річка
Над лугами, на горою
Гнеться райдуга дугою.
Це веселка-степовичка
Набирає воду з річки.

Гей, веселко, не пий воду,

Бо наробиш людям шкоди:
Вип’єш воду — і зміліє
Наша річка Чичиклія.

Будуть гуси гелготати:
«Де поділося латаття,
Що пишалося все літо
Білим цвітом, жовтим цвітом?»

Буде плакати до ранку
В комишах очеретянка:
«Чичикліє, Чичикліє,
Ти найкраща річка в світі!
Чичикліє, Чичикліє,
Як мені без тебе жити?»
Бесіда:
— Хто у вірші висловлює тривогу за долю степової річки? (Гуси, очеретянка — птахи, що живуть на воді). Чому? (Тому що обміління ріки веде за собою й зникнення живої природи — водяних тварин, птахів).
— Який фольклорний образ лежить в основі пояснення причини обміління ріки? (Веселка (райдуга) п’є воду з річки).
Учитель: Доля колись повноводної, не раз згаданої в історії річки Чичиклії тривожить багатьох поетів нашого краю. Їй присвятив свій вірш «Сестра Тилігулу» учитель Ульяновської школи Миколаївського району Сергій Іванович Мефодовський, який із сумом пише:
Жорстокий час руйнує все нещадно.
«Екологічна» зветься ця біда.
Прости мене, мій дорогий нащадку,

Що з Чичиклії —
Тільки назву передам.
VІ. 1. Ми познайомилися з багатьма творами письменників Одещини про природу рідного краю. Як же ставляться наші поети до своєї рідної землі? Яким почуттям наповнені ці вірші? (Любов’ю).
Як називають людей, що люблять свою землю, свій рідний край? (Патріотами). Я хочу закінчити наш урок віршем поета й прозаїка, автора на диво цікавих повістей для дітей Володимира Рутківського, який називається «Вузлик на дорогу».
Вірш читає учитель
Вузлик на дорогу

Я випрошу в долі для себе
Хоч вузлик моєї землі,
Хоч кухлик батьківського неба
Та ключку ясних журавлів.

Як серце занидів глухо,
Притисну той вузлик до вуха
Й дитинство почується знов,
Хлюпну в чуже небо із кухля
І стане мов наше воно.

Коли ж подолає знемога,
З-під сонця підтрима «Курли!»
(Мабуть: «Здоровеньки були!)...
А більше — нічого не треба.

VІІ. То що, діти, ми зрозуміли на цьому уроці? З якими думками й почуттями вийдемо з нього? (Що треба бути патріотом своєї землі, своєї держави, що треба любити рідний край, берегти його природу).
Прочитайте ще раз епіграф до уроку. Чи розкриває він зміст нашого уроку? (Так, бо наш край — це частина нашої великої Вітчизни — України. Коли ми будемо любити свій край і берегти його, то й уся Україна буде кращою, багатшою й сильнішою).

VІІІ. Підсумки. Оцінювання.

ІХ. Домашнє завдання (на власний вибір:
1. Спробувати написати вірш про рідний край.
2. Описати улюблений куточок міста.)

Блок 2. Я і світ
В. Павлюк
Петрівська ЗОШ
Тарутинський р-н

Г. Стадник
Олексіївська ЗОШ
Кодимський р-н

Тема малої Батьківщини як складової частини України.
Рід, родина, спадкоємність поколінь
у творах письменників Одещини.
«Стоїмо перед світом спадкоємцями дивних скарбів».
(Урок-презентація проекту
2 год. 1 — за рахунок РЗМ)

Тема. Письменники Одещини про наші духовні святині.

Мета: розширити знання учнів про творчість поетів Одещини.
Поглиблювати навички ідейно-художнього аналізу творів.
Виховувати почуття патріотизму, повагу до національних святинь, формувати національний світогляд.

Форма уроку: презентація проекту «Письменники Одещини про
рідний край, родину, звитяги предків.

Обладнання уроку: портрети письменників Одещини; плакати,
виготовлені учнями; картки з короткими біографічними даними
та портретами письменників для кожного учня, виготовлені
комп’ютерним способом (формат А-5)
Ящик зі «скарбами»: книга, люлька, каска.
Для реалізації проекту клас було поділено на 3 групи по 6 учнів у кожній. Ролі та завдання для членів групи учні визначали самі, відповідно до свого задуму.
1-ша група: Координатор, реквізитор, біограф, дослідник творчості та два декламатори.
2-га група: Координатор, літературознавець та 4 дослідники творчості поетів — вони ж і декламатори.
3-тя група: координатор, літературознавець та 4 дослідники творчості — вони ж декламатори.
Троє учнів увійшло до складу журі.

Хід уроку

Учитель. Сьогодні у нас урок-презентація проекту, над яким усі ми працювали протягом останнього місяця. Приступаючи до його реалізації, ми поділилися на групи «Шукачів скарбів», спадкоємцем яких є кожен українець, що знає їм ціну. Шукали ви ці скарби не за морями-океанами чи в надрах землі, а в творчості письменників нашого краю. Форму презентації знайденого скарбу кожна група шукачів обирала самостійно. Отож, слово І групі.
На клас виходить 1-й декламатор групи.

Місто із серцем моря,
Місто з очима неба,
Вдивляєшся ти крізь мене
В майбутні мої дороги,
Що також ростуть із тебе.
Місто моє Одеса —
Одесос весни моєї.

Інший представник цієї групи («реквізитор»), не перебиваючи читця, кріпить на магнітній дошці паперову смугу з написом:« Одесос — по-грецьки — чиста вода».
Місто із серцем моря,
Пульсуєш своєю кров’ю
Ти серце моє рибальське —
Й без тебе — я просто — галька,
Що ти викидаєш з себе.
Місто моє — Одеса,
Одесос моєї долі.

Є в світі міста гривасті,
Є в світі міста крилаті,
Є в світі міста столичні,
Є в світі міста стовічні,
А ти мені — просто — МАМА.
Місто моє Одеса —
Одесос — і Ти, і Я.

1-й декламатор сідає. На клас виходять інші члени І групи.

Координатор І групи. Ми недаремно представлення свого скарбу розпочали віршем поета і краєзнавця Олега Семеновича Олійникова. Адже скарб, відшуканий нами, — це наш рідний край — мала, але славна частинка нашої великої Батьківщини.
Біограф: Біографічна довідка про автора.
(«Реквізитор» кріпить портрет письменника)

Олег Олійників — поет, прозаїк, публіцист, народився 14 січня 1938 року в м. Одесі. Батько його — з чорноморських козаків, мати — з рибалок. Олійників О. С. Закінчив Одеське морехідне училище, служив у Північному флоті. Після демобілізації, як фольклорист, з рекомендацією М. Рильського вступив на філологічний факультет ОДУ ім. І. І.Мечникова. По завершенні викладає українську літературу, мову, естетику в школах Одеси. Вірші почав писати з дитячих років. Член Спілки письменників України з 1991 року.
Дослідник творчості: Ми звернули увагу на цей вірш, тому що в ньому в образній формі висловлена не тільки любов до свого міста, своєї «малої» батьківщини, а й підкреслено, що саме з цього куточка беруть початок усі життєві дороги. І все, що людина бере з собою в широкий світ — це дарунок тієї землі, де ти народився. Я хочу звернути увагу й на таке: вираз «Одесса — мама, Ростов — папа» зродився у злодійському середовищі. Саме в цих двох багатолюдних торгових містах легко було ховатися від закону. Послухайте ще раз, як ніжно й шляхетно звучить у О. Олійникова це слово: «А ти мені — просто Мама, місто моє Одеса — одесос — і Ти, і Я». Бо розумний, люблячий син завжди переймає від Матері її найкращі риси, як поет перейняв чистоту душі.
Координатор 1-ї групи: Якщо вірші Олега Олійникова про рідний край наскрізь понизані морським повітрям, то вірші поетеси Надії Мовчан-Карпусь вмістили в собі всі пахощі наших Причорноморських степів.
Біограф: Народилась Надія Михайлівна 12 червня 1944 року в с. Журавка Миколаївського району Одеської області в родині вчителів. Закінчила Ізмаїльський педагогічний інститут. Авторка книг «Батькова тополя», «Над річкою Журавкою», «Золотокрилі ранки» та «Мелодія осінньої просині».
(«Реквізитор» кріпить на дошці портрет поетеси)
Біограф: (продовжує) Давно пересохла та річечка, біля якої народилася й бігала в дитинстві маленька Надійка, а в її поезіях вона й досі хлюпоче спогадами про найрідніше місце на землі. Прослухайте пісню композитора Миколи Колодочки на слова поетеси «Батьківщини річечка маленька».

(Звучить грамзапис пісні)

Дослідник творчості: Кожна людина, підростаючи, все більше дізнається про землю, в якій живе, починає розуміти, що Батьківщина — це не тільки рідне село чи місто, а велика земля твого народу, від якого ти невіддільний, як невіддільний від великої Батьківщини і той куточок, звідки розпочав ти свій життєвий шлях.
Дуже гарно сказала про це Надія Мовчан-Карпусь у своєму вірші «Рідні кольори», де кольори рідного степу і яскравого неба зливаються із кольорами Прапора нашої незалежної Держави.

2-й декламатор 1-ї групи читає вірш Н. Мовчан-Карпусь «Рідні кольори».

Координатор 1-ої групи: Отже, шановні друзі, спадковий скарб, який розшукала наша група, оспіваний в творах поетів Одещини, — це рідний край, наша малесенька батьківщина, що є частиною нашої великої Вітчизни — України.
Дякуємо за увагу.

Члени 1-ої групи займають місця за партами. Учитель запрошує до слова членів 2-ої групи. «Реквізитор» прибирає з дошки портрети.

Презентація ІІ частини проекту

І. Вмикається грамзапис пісні «Ой роде наш красний» у виконанні Ніни Матвієнко.
Члени ІІ групи тим часом вивішують плакат, на якому записана 4-та Заповідь Господня: «Шануй батька і матір свою, і довгими дні твої будуть на землі», плакат із записаними прислів’ями про рід, родину, матір, батька, народ.

Координатор 2-ої групи: Наш скарб прадавній,
Дуже великий,
Хто його має —
Щастен довіку.
В нім діаманти красні і багаті —
Батенько рідний і рідна мати.
В ньому смарагди — рід і родина.
З родом й народом —
Вся Україна!
Літературознавець ІІ групи: Цим найціннішим традиційним цінностям нашого народу, що передається із покоління в покоління присвячені твори В. Гетьмана, В’ячеслава Друзяки, Анатолія Глущака, Бориса Нечерди, Надії Мовчан-Карпусь, Віктора Дзюби та багатьох інших письменників Одещини, біографічні довідки про яких для кожного з вас підготував нам «Біограф» (ім’я, прізвище члена групи) та наш «Майстер комп’ютерної справи» (ім’я та прізвище). Вони у вас на партах. А зараз прослухаємо прекрасні вірші цих поетів.

Члени групи — дослідники творчості читають вірші, називаючи їх авторів, та після читання коротко аналізують прочитане. Читаються та аналізуються (дуже коротко: головна думка, кілька найбільш вдалих художніх образів тощо) вірші В. Друзяки «Родинне» (1-й дослідник),
В. Гетьмана «Дай мені весла», (2-й дослідник), В. Дзюби «Край мій рушниковий» (3-й дослідник).
4-й дослідник творчості: У Надії Мовчан-Карпусь, вірші якої ми сьогодні вже слухали, також є багато віршів, присвячених батькам, роду та народу. Але я хочу прочитати вірш, який вона присвятила своєму братові.
От самі скажіть: чи багато віршів ви бачили, які були б присвячені братам або сестрам? А цей — такий ніжний і теплий... (Читає вірш Н. Мовчан-Карпусь «Вірність»)
Вірність
Брату Олександру

Ти у мене один рідненький,
Твої руки і вдача, як в неньки,
Твої очі і брови, як в тата,
А душа — лебедина, крилата

В нас коріння одні — і єдина
В нас обох барвінкова Вкраїна:
Нас гойдали Журавські плеса,
Гартувала на міцність Одеса.

Йдуть роки. Що до цього нам брате?
Вірний ти. Але я — стократно.
Ти у мене один рідненький —
Старший мій. Я ж — твоя маленька.
Коли я читаю цей вірш, мені завжди згадується одне із прислів’їв, записаних на нашому плакаті. Тільки я його доповнюю ще одним словом і
читаю так: «Тому роду не буде переводу, в якому браття й сестри милують згоду».
Літературознавець: Справді, про братів і сестер набагато менше творів, ніж про інших членів родини. (Звертається до класу). А як ви думаєте, якій особі в родині присвячується найбільше творів?
(Учні, напевне, дружно скажуть, що Мамі).

Літературознавець: Правильно! Мабуть немає такого українського поета, який би не написав вірша про Маму — берегиню сім’ї, родових і народних традицій.
Але по те, як святий образ матері віддзеркалився у творчості поетів Одещини ми розповімо після перерви.

Учитель неголосно вмикає пісню «Ой роде наш красний», під звуки якої учні йдуть на перерву.
Після дзвінка на урок учитель оголошує продовження презентації проекту 2-ою групою учнів.
Звучить «Пісня по рушник» на слова А, Малишка. Після 1-го куплета звук приглушується. Координатор групи говорить на тлі пісні.

Координатор 2-ої групи: Рідна мати... Яка недоспала ночей, яка навчила вимовляти перші слова і ступати перші кроки. Яка вивела на широку дорогу життя своїх синів і дочок. Про твори письменників Одещини про Матір розповість наш «Літературознавець» (ім’я, прізвище), а наші дослідники їх творчості та майстри виразного читання (імена, прізвища) ілюструватимуть його розповідь.
Літературознавець: Материнська любов, ніжність, материнські клопоти й печалі, краса материнської душі й праця материнських рук, що не тільки створює достаток у сім’ї, а й збагачує весь народ, усю землю — ось риси образу Матері в творах письменників нашого краю. Це дуже яскраво втілено в поезії «Жниця» Бориса Мозолевського, який був не тільки талановитим поетом, а й всесвітньовідомим археологом, що досліджував скіфський період нашої історії. Це саме він розкопав і дослідив знамениту Товсту могилу поблизу Мелітополя, в якій було знайдено тепер на цілий світ знамениту золоту пектораль (нагрудну прикрасу) скіфського царя, кола якої були відлиті у вигляді сцен зі скіфського життя, що чергувалися із рядами фантастичних звірів, якими скіфи любили оздоблювати свій одяг та зброю.
4-й дослідник творчості:
Борис Мозолевський «Жниця»
Світлій пам’яті мами
Жнице моя і сапальнице,
Пряхо моя і в’язальнице,
Як же вам там земличенька,
Що нині лягла на личенько?

Котиться спіле літечко,
Визріло в полі житечко,
Визріло та й питається:
Де моя жниця мається?

А Ви під своїми серпнями,
Муко моя нестерпная,
Вже пливете у вічності —
Жниця Його Величності.

Зоре моя недоступная,
Правдо моя непідкупная!
За світ без війни і згуби
Серп Ваш цілую в губи.
Мені цей вірш дуже сподобався тим, що в ньому звучить велика любов і повага до Матері, до її праці. Поет висловлює думку, що саме завдяки нашим матерям-трудівницям ми живемо без війн і згуби. Ще мені подобається, що у вірші багато пестливих слів.
3-й дослідник творчості: Матір, материнська любов — це святощі, це скарби народні. Але чи задумуємось ми над цим у нашому щоденному житті, коли не слухаємо наших мамів, не допомагаємо їм, засмучуємо. Про це нагадує нам вірш Віктора Дзюби, поета, який, на жаль, нещодавно помер. Він був військовим лікарем, доля закидала його і в Петербург і на Далекий Схід, але де б він не був, він повсюди носив у серці образ своєї неньки — простої жінки з українського села, яка своїми піснями прищепила йому любов до рідного слова, до поезії.
Вірш, який я хочу прочитати, називається «Каяття», яке часто приходить до нас тоді, коли вже нема перед ким каятися. (Читає вірш).

Каяття
Віктор Дзюба
Повернувся я додому — вересніє.
Поміж листям горобина червоніє,
Дуже рясно горобина уродила,
Та що мати біля хати посадила.

Мамо-матінко, моя рідненька мати!
Ви не вийдете з покинутої хати,
Не зустрінете цілунком на порозі —
Дуже довго я барився у дорозі.

Я не буду горобину смакувати —
В неї присмак і терпкий і гіркуватий.
Мені гірко і без присмаку гіркого,
Бо у мене не лишилось тут нікого.

Мамо-матінко, моя рідненька мати!
Мені розпачу свого не приховати.
Прихилюся я щокою до одвірка,
Посумую і поплачу гірко-гірко.
1-й дослідник творчості: А мені сподобався вірш В’ячеслава Друзяки «Берегиня». В цьому вірші Мати така, як у кожного з нас, вона робить те, що щодня роблять усі наші мами, і слова у неї такі ж прості («наче зерно...»), як і в наших Мамів. А проте ця звичайна мама у вірші стає не просто жінкою, а Берегинею землі, нашого народу. І кожен, прочитавши вірш, мабуть, подумає: це ж і моя мама — теж Берегиня. Я вам прочитаю цей вірш.
В’ячеслав Друзяка
Берегиня
На Різдво у печі напекла пирогів,
Що чекають в холодній світлиці,
Наварила куті, запасла чорнослив,
Подарунками вкрита полиця.
Вигляда без кінця все своїх діточок —
Ті блукають у пошуках щастя...
Без її казочок підростає внучок
Бо ж навідує бабцю нечасто.
В мами мудра, ясна й молода голова,
Серце — сонечко, руки — проміння.
Материнські прості, наче зерно, слова
І поради надійні, безцінні,
Поки мати жива — не страшна самота:
Все лихе від душі відступає.

Та її доброта материнська свята
Перешкоди й напасті долає.
Рідна ненька, мов бджілка, газдує одна.
Мов земля, щедра й лагідна мати.
Оберіг і продовження роду вона,
Не посміймо про це забувати,
Берегиня життя, берегиня житла
Захисниця сімейного роду.
Берегиня добра, щастя, миру й тепла,
Берегиня Землі і Народу!
Координатор 2-ої групи: Ми закінчили презентацію знайдених нами скарбів. Вони з нами щоденно. Це — наша родина, наш рід і наш народ. З цими скарбами нам не соромно стати перед іншими народами світу. Треба тільки берегти їх і пишатися нами. Для цього й пишуть про них письменники нашого рідного краю. Дякуємо вам усім за увагу.

Знімають свої плакати й дарують їх учительці на згадку про урок. Займають місця за партами.
Учитель надає слово 3-й групі.
Виходить координатор 3-ої групи, за ним 2 члени групи несуть розмальований картонний ящик.

Учитель: Що це таке? Куди ви його несете?
Координатор: Це ті скарби, які члени нашої групи назбирали в експедиції. (Учні ставлять ящик на стіл. Координатор нахиляться, щось шукає в ньому). Ось! Найбільший скарб, який ми знайшли. (Дістає підручник з історії України). Без цього скарбу народ — не народ, а порсто населення, а людина — не громадянин Держави, а просто — мешканець певної території.
Літературознавець 3-ої групи: Мабуть, тому в творчості письменників нашого краю так багато віршів на історичні теми, на тему минулого нашого народу. В них — тривога про збереження нашого історичного спадку, як наприклад у вірші «Плуги» поета з Кілії, який народився на півночі нашої області на Савранщині.

1-й дослідник творчості ІІІ групи читає вірш.

Валерій Виходцев
Плуги
Плуги поорали козацькі кургани
Не вміли такого й чужинськії хани.
Не вміли такого — ніхто не навчив,
А нашим плугам — ніс у землю й мовчи.

Народу історію теж поорали
І шкіру із пам’яті геть обідрали...
Народ український усе пам’ятає.
Про долю курганів колись ще спитає.
У цьому вірші мова про тих, хто хотів знищити нашу історію, і знищити історичну пам’ять народу. Поет каже, що ці люди були гірші від монгольських ханів, бо ті грабували тільки матеріальні блага, а ці — «шкуру із самої пам’яті здирали», тобто, робили так, щоб народ не знав, не пам’ятав своєї історії.
2-й дослідник творчості: Але народну пам’ять знищити не так-то легко. Адже вона закарбована в народних думах, віршах і навіть у назвах наших сіл і міст. Про село Нерубаї, де здавна жили волелюбні українські козаки, пише поет Володимир Гетьман, що народився в с. Маяки на березі Дністра в Біляївському районі.

Читає вірш В. Гетьмана «Нерубаї» (Див. «Письменники Одещини на межі тисячоліть»)

3-й дослідник творчості: А чи знаєте ви, що наш край часто згадується в народних думах. От, наприклад, Кілія: «Ой, полем, полем килиїмьским, диким шляхом ординським...» Розповідається в думі про Ганджу Андибера. І там точно сказано, що в Кілії була турецька фортеця , де жив паша, з яким козаки воювали. Ще й тепер на розкопках фортеці козацькі люльки знаходять — ось такі! (Виймає з ящика люльку й показує учням). Я прочитаю ще один вірш Валерія Виходцева, який так і називається «Козацька люлька».
В. Виходцев
Козацька люлька
Де рів, де фортеця
Де мури упали,
Не всі ще люльки
В Кілії відкопали.

Козацькі люльки —
Мов козацькая доля.
Не кожний вернувся
З кривавого поля.

Не кожний оплаканий
З тих козаків,
Із славних хортичників
Січовиків.

Люльки ще викопуєм
Скраю рова.
І пам’ять козацька
У нас ще жива.
Координатор: Це справді цікава знахідка — жива пам’ять про героїчну боротьбу народу за волю. (Заглядає в ящик). Цікаво, що іще тут є цікавого? (Дістає жовто-блакитну стрічку. Звертається до літературознавця) А ця стрічка — це вже із сучасності, так?
Літературознавець: Мабуть, це також нагадування про минуле. Про те, як Україна у 1919-1920 роках боролась під жовто-блакитними прапорами із московськими більшовиками за свою незалежність. Наша група вивчила пісню на слова поетеси-одеситки Галини Могильницької, присвячену юним героям, які загинули під станцією Крути, обороняючи від більшовицької орди українську столицю.

Група учнів виконує «Пісню про Крути»

Галина Могильницька
Пісня про Крути
Станцію Крути нам не забути:
Тут у тривожну годину
Стали до бою славні герої —
Юні сини України.

Лиця дитячі, душі гарячі,
Повні відваги і честі.
Встали герої битись з Ордою —
Із більшовицьким нашестям.

За Київ рідний, за честь і гідність,
За нашу славу і волю.
Впало їх триста, юних і чистих,
Тут на засніженім полі.

З краю до краю вітер співає
Юному лицарству славу,
Як воювали, як помирали
За Українську державу.

Встала з руїни наша Вкраїна,
Вільна земля сонцелика.
Станцію Крути нам не забути.
Слава Героям довіку!
Координатор (дістає із ящика каску часів 2-ої світової війни). Ця каска належала воїну, який боронив місто Одесу і наш край від німецьких фашистів. Про цю жахливу війну, яка забрала життя 8-ми з половиною мільйонів жителів України написано дуже багато. Але я прошу прочитати якийсь вірш про оборону саме нашого краю, Одещини.
4-й дослідник творчості: Мене схвилював вірш Станіслава Стриженюка про пам’ятне місце в м. Одесі , яке назване іменем 411-ї батареї, що боролась із фашистами на підступах до Одеси. В цьому вірші йде мова і про героїзм бійців і про нашу пам’ять і вдячність усім, хто воював за нашу землю, боронив її від ворогів. (Читає вірш С. Стриженюка «411-та батарея» )

Координатор 3-ої групи: Наша презентація скарбів завершена. Сподіваємось, що всі зрозуміли: історична пам’ять, знання свого минулого — це теж неоціненний скарб, залишений нам у спадок нашими предками. Дякуємо за увагу.
(Забирають ящик зі скарбами й сідають)

Учителька: Залишилась ще одна дуже нелегка справа: оцінити роботу груп. Надаємо слово членам журі.
Члени жури оцінюють роботу груп за картками оцінювання, в яких враховано:
1. Оригінальність презентації;
2. Змістовність;
3. Культура, чіткість, грамотність та емоційність мовлення (ця оцінка може бути виставлена в журнал на стор. «Українська мова» за монологічне мовлення;
4. Виразність читання віршів;
5. Організованість виступу;
6. Додаткові матеріали (костюми, картки, портрети, плакати та інші матеріали чи реквізит).
Після оголошення висновків журі можна звернутися до представників різних груп із запитаннями:
— Що тобі сподобалось найбільше у виступах інших груп?
— Що ти вважаєш слабким місцем у виступі своєї групи?

Зауваги до запропонованої розробки
1. В зв’язку з тим, що для вивчення літератури рідного краю часу відводиться мало, а вона у нас надзвичайно багата, думаємо, що цей матеріал можна виносити й на деякі уроки розвитку мовлення (Українська мова — монологічне, діалогічне мовлення)
2. Не слід думати, що наведені виступи учнів-шестикласників були записані на плівку, а тоді відтворені в цій розробці. Наші шестикласники, як і ваші, ще не вміють так грамотно й складно говорити. Ми намагалися передати суть висловлювань кожного, те, чого потрібно прагнути, коли готуємо учнів до презентації та під час консультацій в ході їх роботи над проектом. Насправді все виходить не так «красиво», як у розробці. Але учні вчаться самостійно працювати, обдумувати матеріал, враховувати поради вчителя, зроблені під час консультацій, виступати перед аудиторією. А ще дуже важливо те, що кожен, навіть найслабший учень вніс свій внесок у загальну справу.

Блок 2. Ти знаєш, що ти — людина

В. Кошельник
НВК «Плахтіївська ЗОШ № 2 І-ІІІ ст.
Гімназія» Саратський р-н

Б. Сушинський «Острів забуття і покаяння». Утвердження гуманістичних цінностей у творі.

Тема. Богдан Сушинський «Острів забуття і покаяння»
Мета: познайомити учнів з оповіданням Б. Сушинського «Острів забуття і покаяння».
Розширити читацькі інтереси учнів.
Виховувати любов до рідного краю, людяність, доброту, співчутливе ставлення до людей, відповідальність за свої вчинки.
Обладнання: портрет Богдана Сушинського, виставка його творів, антологія-довідник «Письменники Одещини — на межі тисячоліть». Тлумачний словник. Фразеологічний словник. Ілюстрація до оповідання.
Тип уроку: урок-бесіда.
Епіграф:
У літературі я там, де трагедія, але...
оздоблена величчю могутніх людяних постатей і характерів.
Богдан Сушинський.
І урок.
Ігор і Леся.
1. Вступне слово вчителя.
Сьогодні у нас урок-бесіда з літератури з рідного краю. А на цих уроках ми знайомимося з найкращими творами письменників Одещини. Твір, який ми будемо вивчати сьогодні, написав письменник, якого ми всі добре знаємо. Не один раз ми зустрічалися з ним у нашій школі на традиційних шкільних святах. Це наш шановний і талановитий земляк.
Він і поет, і прозаїк, і публіцист, історик, і громадський діяч. Він член спілки письменників України з 1973р.
(портрет письменника)
Епіграфом нашого уроку нехай стануть слова нашого письменника:
«У літературі я там, де трагедія, але... оздоблена величчю могутніх постатей і характерів»
2. Коротке повідомлення учнів про Б. Сушинського.
3. Вчитель. Окрему сторінку його творчості становлять його твори для школярів. Це повісті: «Танець степового коня (1989, премія імені М. Трублаїні), «З розвідки не повернувся»(1985, про одеського партизана-розвідника Трохима Прушинського), «За лінією життя»(1988), «Зоряний берег»(1989), «Візьми мене з собою, Магеллан»(1992), «Забуті острови»(1991), «Ріка далеких мандрівників»(1991); фантастико-пригодницька повість «Забуті письмена»(1993) та інші, (виставка книг).
Сьогодні ж ми познайомимося з дуже цікавим твором Богдана Сушинського — це оповідання «Острів забуття і покаяння».
Цей твір можна назвати книгою життя.
А чому так — подумайте.
4. Стислий переказ оповідання.
5. Вікторина на знання тексту твору
Хто і про кого це сказав?
«Вона дуже хороша. Тільки дуже нещаслива. Може, тільки тому і нещаслива, що хороша!»(Леся про маму).
«Утікала від усіх на річку в плавні, ніби там і справді якась таємниця».
(Лізка про Лесю)
Чий це портрет?
«Кремезний, у куценькому кожушку наотпашки, без шапки, він здається значно молодішим за свої сімдесят, а зараз, у цій майстерні біля човна, він ще й скидається на полярного зимівника або шкіпера шхуни, що загинула в якомусь крижаному північному морі».
(Дід Ігор)
Хто це?
«Вона стоїть край коси, на пагорбочку, над яким зійшлися крони двох верб, і дивиться на дорогу, що відкривається перед нею».
(Леся)
«Він володів дивовижною здатністю розворошувати наймовчазніших людей, випитувати в них при цьому все, що заманеться. І якщо йому переповідати те, що сам він давно знав, все одно щиро дивувався. Мабуть, він так і прожив усе своє життя-дивуючись».
«Відтоді батьки й мене теж почали звати Веслярем, все забуваючи, що справжнє наше прізвище Гордаші. Однако ми не ображаємося. Весляри то й Весляри».
(Ігор)
6. Відповіді на запитання.
— Оповідання називається «Острів забуття і покаяння». Чому саме так? Думаємо. Відповідь дамо пізніше.
— Від чийого імені ведеться розповідь?
— Де знаходиться острів, про який розповідається в цьому творі?
«В гирлі річки, але... острова давно вже нема. Ріка народила, і ріка ж таки поглинула його, як народжувала й поглинала сотні таких дрібних островів у цьому велетенському гирлі». (Гирло — (Тлумачний словник).
— Чому герой твору так любив річку свого дитинства і народжений нею острів?
(«На берегах річки відкривалася мені таїна навколишнього світу», на островах я «учився говорити»з річкою, рибою і птахами; зазнав стільки щирих захоплень і розчарувань»).
Вчитель. Нема давно того острова, нема навіть села, де пройшло дитинство героя, доля розвела його однолітків по світу, але в пам'яті його
назавжди залишилися спогади про рідні місця, про своїх однокласників, а особливо спогади про дівчину, яку звали Лесею.
— Чому саме про неї Ігор не міг забути?
(«Це була перша дівчина, котра вразила мою хлоп'ячу уяву, котра потім знову і знову розбурхувала її, даруючи ще невиразне, але щімне усвідомлення краси і ніжності»).
— Що ж ми дізналися про цю дівчину? У чому своєрідність її долі й характеру?
(Леся Майдич живе на хуторі недавно. Раніше жила в містечку. З Ігорем навчалася в одному класі. «На уроках завжди все знає»: Нечесно —каже. Лізка, яка вважає, що Леся «кирпу задирає», «вигадала, що в неї є якась таємниця». Для всіх вона здається дивною, мовчазною, дружити з нею не цікаво. Важка доля була у дівчини. Вона була сиротою, взяла її з дитячого будинку жінка з такою ж гіркою долею. Мати боялася, щоб Леся про це не дізналася).
— Виразно прочитати портрет Лесі. Що можна сказати про дівчину на основі такого портрета? Які художні засоби тут вжиті? Яке їх значення?
«Я побачив великі, сяйливі очі, такі великі і теплі, сяйливі, яких я ще ніколи не бачив. І волосся довге, чорне-чорне і розпущене. Вона не відповіла, дивлячись на мене своїми чорнувато-коричневими, як достиглі сливи, очима і нічого не сказала. Леся була вищою за мене і здавалась значно старшою».
(Розглянути ілюстрації учнів)
— Як поставилися до Лесі Ігор і його друзі, коли вони з матір'ю поселилися на хуторі?
«Ми всі дуже зраділи. Досі з Човнярів тільки від'їжджати, а тут раптом сім'я та ще з містечка. До школи нас, хуторських, буде ходити семеро. Зраділи, а згодом, коли роззнайомились з Лесею, уже не знали: радіти нам чи не варто. Бо якась вона, ця Леська Майдич, і справді не така, як усі. Потайна, мовчазна, ніхто не пригадає, щоб чи в школі, чи на хуторі вона грала з ким-небудь у піжмурки чи класики, чи в будь-яку іншу гру. Скільки не бачив її біля річки, завжди самотня, спробував заговорити з нею — відмовчується, думаючи про щось інше. Або підніметься на пагорб за своєю хатою і годинами простоїть, вдивляючись туди, де річка зливається з морем»
Вчитель Не такою, як всі, була ця дівчина. Але вміла вона творити довкіл себе світ, наповнений красою і добром. Недаремно Ігор говорив: «А коли поруч Леська — геть усе , увесь світ сприймається по-іншому»
— Яким же вона бачила той світ навколо себе? Що Леся бачила таке, що не побачив Ігор? Яка ж була таємниця у Лесі? Зачитавши уривок, прокоментувати.(стор. 277-278).
(«Якось вранці я прийшла сюди. Просто так забрела. Дивлюся: острів. Ще вчора не було і раптом! Уявляєш? Адже про нього ще й ніхто не знає. Я відкрила його. Ще ніхто і ніколи не ступав на нього. Всі інші люди навіть не здогадують про його існування»)
— Чи була поява цього острова чимось таємничим, незвичайним для Ігоря?
(Ігор знав, що острови з'являються тут в серпні, якщо літо посушливе і річка міліє, а потім восени, або навесні вони зникають, бо їх ріка затоплює. Ігор розповів Лесі, що в їхньому гирлі сотні островів, які виникли в різні часи. І мають свої назви: Татарський, Куренівський, Журавлиний. А на Журавлиному є невеличка козацька церква).
Зачитавши на стор. 277.
— Як до цієї розповіді віднеслася Леся? )
— Про що це говорить? Що її непокоїть? (що острівець може затопити, що він не має назви).
— Яку назву дали острову? Чому саме таку?
(«Як би мені не було прикро на душі, я приходжу сюди, на цей острівець, і все забуваю, усім прощаю, перед усіма каюся»).
— Як ви це розумієте? Що означає слово «покаяння»? (Тлумачний словник).
Вчитель. Діти вірили, що цей острів, відкритий Леською, буде тільки їхнім, ніхто не повинен знати про нього. Це їх таємниця. І тепер Ігор теж
повірив у те, що цей острів незвичайний, найтаємничіший на всьому світі. І травичка тут інша, і птахи якось не так літають над ним, як над іншими островами, і птахи мріють звити на ньому гніздо.
— Зачитати діалог, (стор. 282) Які висновки можна для себе зробити?
— Скажи, а коли ти виростеш, ти повернешся сюди? Де б ти не був — повернешся?
— Не знаю.
— Чому? Ти повинен повернутися. Адже тут наш острівець. І найкраща в світі річка).
— Яка була заповітна мрія?
(«І ми вже мріяли посадити наступної весни на острівці кілька верб, збудувати невеликий курінь, побудувати човен і обійти все гирло, все озеро, попливти до свого острівця і далі»).
— Виразно прочитати опис острівця. Виділити художні засоби. Яка роль цього опису, як пов'язаний він з настроєм героїв?
— Розглянути ілюстрації, на яких зображений острівець. Який епізод з оповідання відображений на ілюстрації? Які думки і почуття викликає?
— Яке значення в їх дитячому житті мав цей острів?
(«Тут ми, щасливі своїм дитячим життям, сподівалися у своїх мріях і забаганнях, тут я в перше по-справжньому відчув, які рідні мені і річка, і весь цей край. Тут я учився тішитися усьому тому, чому втішалася Леся, і потерпати від того, що її засмучувало, завдавало болю»).
— Чи можна назвати Ігоря щирим другом Лесі? Доведіть на прикладі.
1. Спостерігаючи за яструбом, який двічі поважно облетів пагорб і знову шугонув у безхмар'я і вже звідти, мабуть, помітивши здобич, спікірував в очерет. Ігор занепокоївся за Лесю. А коли побачив її, то полегшено зітхнув.
2. Переживає, що Лізка може образити Леську. Його хвилює, що Лізка розпускає плітки. Думає, як попередити Леську, щоб остерігалась Лізки.
3. «Якби Леся застудилась, я б собі цього не простив».
4. Разом з Лесею переживає, коли періщила злива, за долю острівця.
5. Коли вперше вступив на острівець, відкритий Лесею, радів і усвідомлював, що він був першим, але жалів, що ступив на нього без Лесі).
— Чи подобаються вам взаємини між Ігорем і Лесею? Чи хотіли б ви мати такого друга?
Вчитель. На початку уроку ми говорили, що «книгою життя» можна назвати цей твір. Чи можна це доказати?
— Чому ми можемо навчитися у Лесі й Ігоря?
Ми бачимо, що автор оповідання «Острів забуття і покаяння»вчить нас любити свій край, берегти природу, вчитися спостерігати, дорожити дружбою, співчувати, допомагати іншим, відповідати за свої вчинки.
Вчить нас бути справжніми людьми.
7. Оцінювання
8. Домашнє завдання (диференційоване).
І група. Письмова відповідь на запитання: «Як у творі вирішується тема віри і безвір'я?»
II група. Усна відповідь на запитання: «Що ми дізналися про Лесю Майдич?».
III група. Розповідь про взаємини Лесі з матір'ю.
Усім бажаючим: підготувати ілюстрації, кросворди, ребуси до твору.
Л. Шевчук
Гімназія № 9
м. Одеса

Уроки людяності та дружби
(За оповіданням Б. Сушинського «Острів забуття і покаяння»)

1. Вступне слово вчителя
Сьогодні на уроці з літератури рідного краю ми продовжуємо вивчати оповідання Б. Сушинського «Острів забуття і покаяння». На минулому уроці ми познайомилися з головними героями твору. І я впевнена , що вони стали вашими щирими друзями.
2. Вікторина на знання тексту твору.
Хто про кого сказав?
«Вона в мене страшенно віруюча. Навіть у секті записана.»
(Леся про маму)
Секта — (Тлумачний словник)
«Я бачив, як вийшовши з хати, вона метнулася спочатку до хвіртки, потім до пролазу її огорожі, навіть зазирнула за ріг клуні, не вірячи, що я міг піти геть».
(Ігор про Лесю).
«Принесло ж його, — уже в коридорі долинув до мене рипучий, але незлосний голос господині. — І помолитися не дадуть».
(Матір Лесі про Ігоря)
«Там у неї родичі. Через них і розпитала. Не знаю, чому ми так зацікавили її, одначе розпитала, зрозуміла, що примусило переїхати до вашого села.» (Леся про Лізку).
Хто це?
«На клас старша за усіх, до того ж вона висока й повнотіла, лиха, злостива, підла, жорстока й безсердечна, гостра на язик.» (Лізка)
«Я бачу, як вона кидається до дерева, обхоплює його, і як конвульсійно здригається її плече. Плачу не чую. Тільки бачу, як вона здригається всім тілом і все тісніше і тісніше притискується до вкритого ожеледдю клена, немов шукає захисту.»
(Леся)
3. Завдання та відповіді на запитання.
— Пригадайте, що ми дізналися про Лесю Майдич (Д. з. — II група)
— Розповісти про взаємини Лесі з матір'ю.
— Що випливає з цих взаємин? (Д. з. — III група)
(Леся знає, що мати взяла її маленькою з дитячого будинку, але приховує це від неї, бо боїться , що коли Леся дізнається, то не буде вважати її рідною. Мати любить Лесю, хоче щоб вона була щасливою, тому заставляє молитися. Леся вважає, що мати її хороша, але нещаслива. Любить її, жаліє, ставиться як до рідної матері. Щоб не засмучувати матір, мусить вдавати, що не здогадується ні про що. Коли Ігор пропонує їй втекти, Леся не може навіть його зрозуміти:
— Як це втекти? Ти що? Від неї? Хіба можна? Вона б не витримала цього. У неї ж, крім мене, геть нікого, жодної живої душі.
— Як пояснила Леся їх переїзд з міста на хутір?
— Що приходилось пережити Лесі в міській школі?
(«Я вже казала тобі: в класі мене дражнили «сектанткою», «богомолкою», «святою дуриндою». Тільки тому, що віруюча. А сусідські хлопці іноді й били — «святу дурість вибивали»).
— Як же Леся ставилася до тих, хто так її ображав? Як це її
характеризує?
(«Я, звичайно, всім їм прощала. Таким лютим треба прощати, але все ж таки ... страшно було жити, щодня чуючи таке»).
— Чому Леся і її мати так злякалися, коли побачили під час молитви Ігоря?
(Мати боялась, що Ігор роздзвонить на все село і в школі розповість. їм так не хотілося знову від'їжджати з цього села).
—Як Ігор ставився до віруючих?
Ігор був вихованцем радянської школи, яка виховувала ворожість до релігії й презирство до віруючих, тому він був здивований, побачивши, як Леся з матір'ю моляться. Леся робила це невміло і не так захоплено і самозречено, як мати. Йому стало страшно за Лесю. «Леська, навіщо ти робиш це?» Він навіть хотів попросити Лесину матір, щоб та не примушувала Леську молитися. Але Леся просить Ігоря цього не робити. Ігор намагається переконати Леську: «Його ж нема, Леська. Його взагалі не існує — ми проходили це на уроках» Хоч і не вірить Ігор, але до віруючих ставиться з повагою).
— Зачитати діалог (стор. 295). Яка думка в ньому виражена?
— Переказати близько до тексту епізод, в якому розповідається, як Ігор здійснив свій план допомоги Лесьці (стор. 296-299(. Подумати, чи мав він право це робити?
Вчитель. Так, він не мав права це робити. Ігор зрозумів, що цим вчинком він не міг врятувати Леську. Він не подумав, як після цього Лесьці під одним дахом з її щиро віруючою матір'ю. «Який же я дурень! Ну чому я такий? Щоб я не придумав, як би не збирався допомогти Лесьці — все не так, все невдало, все її на шкоду».
— Зачитати відповіді на запитання:
«Як в творі вирішується тема віри і безвір'я?» (Д. з. — І група)
— Хто ж скористався таким скрутним становищем Лесі і як саме?
(Дізнавшись у містечку від своїх родичів, що Лесина мама сектантка і заставляє Лесю молитися, Лізка постійно залякує дівчинку тим, що усім розкаже про неї. А за мовчання вимагає платити цукерками).
— Що собою являє Лізка?
(На клас старше інших, висока, повнотіла, тому звуть її Товстункою. Ця дівчина дуже гостра на язик, з крутим норовом, жорстока, безсердечна. її бояться й остерігаються. Лізка знає це й поводиться все зухваліше, вважаючи, що право говорити і вирішувати має тільки вона, всі інші повинні слухати й погоджуватись.
Ще звуть її Поглиначкою цукерок, бо «...рот набитий, вона мало не задихається, але з пожадливістю намагається засунути ще одну цукерку з лише наполовину зірваною обгорткою».
«Вона справді кидає їх (цукерки) та й ще здалеку, і, що найдивовижніше, ніхто з нас не бачив, щоб хоч раз промахнулася».
Лізка — жорстока, бездушна людина. Постійно залякує Леську тим, що всім про неї розкаже, вимагає за мовчання цукерки.
— Виразно прочитати діалог Лесі і Лізки (стор. 301).
Які художні засоби вжив письменник, щоб підкреслити жорстокість, бездушність Лізки?
— Подивимося, якою побачили Лізку наші художники. Який епізод з оповідання відображений на ілюстраціях? Які думки і почуття викликає у вас?
— Якої думки про Лізку були Ігор і Леся?
Ігор.
«Збили б мене з ніг, розчавила, затоптала б у землю, наче слон комашку».
«Звідки в неї така жорстокість, чому вона така? «
«В душі відчуваю, що водячись із лихою, злостивою Товстункою, й самі стаємо черствими й жорстокими».
«Мені здається, що ця людина здатна дізнатися щось таке про всіх сутніх на цій землі. І всіх залякати , зневажити, зацькувати».
Леся.
«Мабуть, у кожному селі, в кожній школі, в кожному класі повинні бути люди, яких можна було б принижувати. Без них просто неможливо. Тому що всюди є люди, які не можуть жити не принижуючи».
«У них така душевна потреба: знущатися й принижувати. А ми безсилі перед ними».
— А яка ваша думка про таких людей?
Учитель. Як бачимо, Ігор не міг зрозуміти, звідки в Лізки така жорстокість, чому вона така. Йому були ненависні її користолюбство, підлота. Йому огидна була постать Лізки. Він з жахом згадує, як Лізка пригощала його отими цукерками, якими платила їй Леся за мовчання.
«А я... Як я міг їсти ці цукерки? Як я, негідник, міг їх їсти?»— з жахом запитував він себе. І відчув, що вони, Товстунчині цукерки, які я з'їв протягом останніх двох тижнів, застряли мені в горлі й роздирають, роздирають його до крові, що вони печуть мене».
Ігореві було дуже важко і образливо.
— Як же Ігор помстився Лізці за її знущання з Лесі? Як ви вважаєте, чи вірно він вчинив?
Під час перерви Ігор понапозичав грошей у всього класу і на всі накупив найкращих цукерків, так що вийшов кульок кілограмів на три. А після уроків, коли Товстунка знову почала пригощати хлопців цукерками, Ігор вирвав у неї з рук кульок з цукерками, пожбурляв на землю і довго розтоптував.
— Гадаєш, я не знаю, хто їх купує? Гадаєш, не знаю, хто і за що купує їх тобі? Як ти можеш їх їсти? У тебе ж не залишилося нічого людського. Ти... Ти... Нелюдь!
А потім вихопив із свого портфеля кульок з цукерками і жбурнув ними в Лізку. А потім кинувся геть подалі від цієї людини, подалі від підложного милосердя...»
— Що означає слово «милосердя»? (Тлумачний словник)
— Що означає «підложне милосердя»?
— Прочитати заключні два абзаци. Як ви їх розумієте? Яке значення їх в композиції оповідання?
(... Аж туди, до отого острівця забуття і покаяння, якого відкрила для себе і для мене Леська. Якого вона мені відкрила!..)
— Чому побіг саме до цього острівця?
- Розкрийте зміст назви оповідання «Острів забуття і покаяння»
— Як ви думаєте, яке значення в Ігоревім житті мала зустріч з Лесею. Їх дружба?
(Подружившись з Лесею, Ігор багато чого зрозумів, багато чому навчився. «Ми все помічали тут, усьому дивувались, над усім замислювалися».
Леся навчила його спостерігати, бачити незвичайне, дивовижне у звичайному. Навчила його дорожити дружбою, берегти таємниці, з повагою ставитись до людей, допомагати їм.
— Як склалося подальше життя Лесі?
— Визначте тему та основну думку оповідання.
— Які думки і почуття викликає у вас оповідання?
Учитель. На уроках ми з вами вели серйозну розмову про дуже важливі речі. Я думаю, що ніхто не залишився байдужим до тих проблем, які автор розглядає у своєму оповіданні. Автор допомагає нам навчитися бачити неповторну красу рідної природи, її таємничість.
Кожен з нас, як і Леся, повинен навчитися навколо себе створювати світ, наповнений красою і добром.
Письменник звертає нашу увагу на те, що дуже важливо для кожної людини мати щирого друга і самому бути хорошим другом, допомагати у скрутну хвилину один одному й іншим людям, які потребують допомоги. Вчить нас мати людську гідність, поважати людей, бути милосердними.
Нам неприємні такі люди, як Лізка, підлі, жорстокі, користолюбні.
Оповідання, як ми бачимо, вчить нас рости справжніми людьми.
— Розгадування кросвордів та ребусів до твору.
4. Оцінювання
5. Домашнє завдання (диференційоване)
І група — Написати твір на тему: «Мої роздуми над оповіданням «Острів забуття і покаяння».

ІІ група — Написати твір-мініатюру на тему: «Засудження в оповіданні «Острів забуття і покаяння» жорстокості, користолюбства».
III група — Розгорнута відповідь на запитання: «Яке значення в житті Ігоря мала дружба з Лесею?»
Блок 3. Ми — українці

І. Корчмар
Червоноармійський НВК
Болградського р-ну
Л. Клевець
Гімназія №9
м. Одеса
Громадянські, патріотичні мотиви
у творах письменників рідного краю.
Душі української крила
Усний журнал

Тема. Письменники Одещини про Батьківщину та рідну мову.

Мета: ознайомити учнів з громадянською лірикою поетів Одещини; поглиблювати навички ідейно-художнього аналізу віршів; формувати громадянські почуття, національну свідомість учнів.

Форма уроку: усний журнал.
Обладнання: портрети, книги письменників Одещини.
Хід уроку

1-й учень читає: Свята моя, солодка і гірка...
Прекрасна літом і чудова взимку,
Якби я міг — носив би на руках
Тебе завжди, немов кохану жінку.

І золото твоїх багатих жнив
Перекував би на дзвінке намисто...
Назустріч Сонцю кожен день водив,
Аби купала ноги в росах чистих...

Стеріг би сон твій, земленько свята —
Та ти така велика і кремезна,
Що це мене до Сонечка простяг
В руках козацьких простір твій безмежний.

З тобою поряд все стає дрібним...
І не візьме ніхто тебе на руки —
Це твоїм дітям сняться гарні сни,
Коли в страшних ти помираєш муках.
Свята моя! Твій шлях такий важкий!..
Загублена синами в Дикім полі,
Ти криком розпанахуєш віки,
Щоб ми тобі здобули кращу долю.
Учитель: Ви прослухали вірш. Чи зрозуміли ви, до кого з такою любов’ю звертається поет? Яку б назву ви йому дали?
(Очікувані відповіді: Вірш про Україну. Назви: «Україні», «Рідна земля», «Матері Україні» і т. інш.)
Учитель: Ви все зрозуміли правильно. Це вірш поета нашого краю, науковця Василя Барладяну-Бирладника, який в радянські часи був ув’язнений за свою любов до України, яка називалась тоді «буржуазним націоналізмом». Вірш написаний тоді, коли молодий науковець, досліджуючи культуру давнього Болгарського царства, знаходився в столиці Болгарії Софії. Тому вірш його так і називається: «Із Софії — Україні».
Але дуже цікаво: а як же ви вгадали, що вірш Україні присвячується? В ньому ж слово Україна жодного разу не вжито?
(Відповіді учнів).
Учитель: (Підсумовуючи відповіді учнів, робить висновок, що рідна земля, Батьківщина наша в кожної людини-патріота викликає однакові почуття). Ми, слухаючи вірш, наче впізнали в ньому ті думки, ту любов, яку й ми відчуваємо до рідної землі. Це велике й святе для кожної справжньої Людини почуття — любов до рідної Батьківщини, хоч кожна людина висловлює його по-своєму.
Тому ми сьогодні проведемо урок у формі «Усного журналу» за темою: «Письменники Одещини про Батьківщину та рідну мову». То як ви вважаєте, зі скількох розділів буде складатися наш журнал? (З двох). Який із них буде першим? (Про Батьківщину).
Ми вже, власне, відкрили першу сторінку цього розділу. Про кого ми дізналися з цієї сторінки?
(Про поета В. Барладяну-Бирладника, науковця, що досліджував давню культуру Болгарії, колишнього політв’язня).
Учитель: Прошу відкрити другу сторінку цього розділу.
2-й учень (перегортає сторінку з портретом Богдана Сушинського): Біографічна довідка: Богдан Іванович Сушинський народився на славній Самборщині, там звідки родом і славний гетьман Петро Конашевич Сагайдачний. Може, тому малий Богдан з ранніх років захоплювався книжками про історію рідного народу, а згодом, закінчивши Одеський університет і сам став досліджувати минуле. Це він на основі історичних досліджень написав унікальну книжку «Козацькі вожді України» а окрім того ще он скільки (показує на стенді) художніх книг, здебільшого теж на історичну тематику. Окрім прози, Богдан Іванович пише також вірші, один із яких вам прочитає (ім’я, прізвище учня). А вас усіх ми попросимо подумати, який настрій цього вірша, що тривожить його автора. (Вивішує на дошці плакат-словничок.
Словничок
Месія — визволитель, Спаситель. Так пророки називали Ісуса Христа, пророкуючи Його прихід.
Мойсей — біблійний пророк, що вивів євреїв із єгипетського рабства й повів у Ізраїль — Обітовану (обіцяну Богом) землю.
Сінай — гора, на якій Господь дав Мойсеєві Заповіді.
Йорданські води, Йордан — ріка в Ізраїлі).
Учень читає вірш Б. Сушинського «У чеканні Месії»
Учитель: Як вам здалося: який настрій вірша? (Сумний, тривожний).
— Що тривожить поета?
(Доля нашого народу).
— Чого саме вона його тривожить? Ми ж тепер вже живемо в незалежній Державі, то хіба є підстави для тривоги? (Є, бо, як каже поет «у наших душах ще не вмер рабський дух»).
— Як вам здається, чи справді це так? Чи можете ви навести якісь приклади проявів отого «рабського духу» в сьогоднішньому житті?
(І постійні суперечки у Верховній Раді, невміння згуртуватись для блага Держави й народу, і порушення законності, коли не про утвердження Держави думають, а про те, як щось у неї вкрасти і втекти; і зневага до рідної мови...)
Учитель: Отже, письменник, як і ми, має безліч підстав для тривоги за долю Батьківщини, бо ще у нас, дійсно, дуже багато ганебного, рабського. Чи ж є вихід із цього становища, чи ми, й справді, так і не позбудемось цього рабського духу?
Перегорнімо цю сумну сторінку нашого журналу.
3-й учень (перегортає сторінку, на якій портрети Б. Нечерди, О. Олійникова). Я хочу прочитати вірш Бориса Нечерди «Фольклор». Борис Нечерда народився на Житомирщині, але після закінчення школи вступив до Одеського водного інституту й з тих пір жив у Одесі. Він автор 12-ти поетичних збірок і роману «Смерть кур’єра». Перед своєю смертю, яка забрала цю талановиту людину в 1988 році, хворий Борис Нечерда, знаючи, що хвороба його невиліковна, сам уклав свою останню книжку й сам дав їй назву: «Остання книга».
Читає вірш «Фольклор»
Учитель: Вас не здивувало, що у вірші спершу «зійшлися два українці, а співають на три голоси»? Щось тут наче незрозуміле діється!
Погляньмо: ось перший голос веде свою сумну мелодію: «Чи не по мені дзвін бовкнув?» — тобто, чи не час мені помирати?
А другий на те: «Запалім, мовляв, люльку, киньмо лихом об землю!» Ото вони, розраджуючи, «підпираючи плечем один одного», й не впадають у тугу.
А поруч звучить третій голос, що зачаївся між тими двома: він «молоденький посіпує вус», у нього «щось блискоче й брязкоче збоку» — ясно, що зброя, якою він буде боронити рідну землю! Він, хоч і забарився трохи, «але й він вже вступає в коло». Що ж це за голос, що він уособлює — «сейсмічний, як землетрус», молодий. Зі зброєю, що марить білим конем у степу й навіть чорного (буланого) ворона не боїться? Що це за образ?
(Образ майбутнього, молодої сили, що пробуджується в народі).
Учитель: Мабуть, якраз отієї сили, в якій не буде того рабського духу, про який говорив Богдан Сушинський.
Учень, який представляв Нечерду: Я хочу ще додати, що поет Борис Нечерда вірить в незнищенність нашого народу, в те, що наша українська криниця невичерпна. І, якщо навіть, всіх українців би винищили, то сам Господь, напившись із наших джерел, став би українцем — «заспівав би четвертим голосом». (Сідає на місце).
4-й учень: Я прочитаю вірш нашого поета-одесита Олега Олійникова, який і народився і виріс в Одесі, плавав, служив на Північному флоті, але завжди залишався українцем, хоч і переслідувався, хоч і певний час не мав змоги друкуватися. Він не тільки поет, а й відомий краєзнавець-дослідник, автор більше десятків поетичних, прозових та краєзнавчих книг. Його віра в свій народ, у відродження української державності не покидала його ніколи, навіть в самі важкі часи.
Читає «Монолог відродженого українця».
Учитель: Ми перегорнули останню сторінку І розділу нашого журналу, з якого зовсім по-різному, але однаково переконливо прозвучали слова віри в майбутнє нашого, хай ще й недостатньо національно свідомого, ще просякнутого віковим духом неволі, але незнищенного народ. У вірші Олега Олійникова є важливі слова: «В собі я свій народ зрощу». Хотілось би почути, як ви розумієте цей вираз? Що значить «зростити народ у самому собі»? (Смисл в тому, що кожен громадянин держави має усвідомити себе частинкою народу Української держави, а Україну — не просто місцем проживання, а Батьківщиною).
Учитель: Бути часткою народу, сином чи донькою Матері-Вітчизни — це перш за все, шанувати її, підносити її авторитет перед світом. Але чи може світ поважати той народ, що йде до нього, як каже Олег Олійників,«з чужинським словом на вустах»? Ні! Бо першою ознакою самобутнього народу є його мова.
Ми відкриваємо ІІ розділ нашого журналу «Поети Одещини про рідну мову».
5-й учень (відкриває сторінку з портретом Миколи Палієнка). Читає:
Порубана, але невбита,
Замулена, але жива,
Моя ти мово сумовита,
М’яка з вербового шитва.

Не залишай мене у скруті,
Коли ні сміху, ні плачу.
Не віддавай в полон манкрутам,
Де рідне слово не почуть.

Не пробачай мені, сіромі,
Коли тебе під корінь жнуть,
Коли безбатченки із дому
Одну, мов покритку, женуть.

Тебе не висіять крізь сито,
Не розмінять на мідяки.
Моя ти мово росяниста,
Не запресована в тюки.

Мого життя свята основа,
Нема у тебе куцих меж.
Убити можеш дієсловом
І дієсловом любиш теж.

Нема у тебе ні світання,
Ані смеркання — жити й жить!
Ти вся одне, одне повстання,
Яке в віках не задушить.
Палієнко Микола народився 3 жовтня 1944 року в селі Семенівка Арбузинського району на Миколаївщині. Виріс у трудовій селянській родині. Після закінчення середньої школи деякий час працював причіплювачем у тракторній бригаді, але мріяв про журналістику.
Закінчив філологічний факультет ОДУ ім. І. І. Мечникова і Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О. М. Горького. Працював у редакції Одеського радіо, літературним консультантом Одеської організації Спілки письменників України.
Учитель (до учня, що виступав): А можна тебе запитати, чому ти для своєї сторінки журналу вибрав саме твір Миколи Палієнка?
Учень відповідає, що поезія Палієнка дуже проста, дохідлива, хоч у вірші є багато образних виразів (епітетів, метафор, порівнянь). У вірші звучить любов до рідної мови, віра в її безсмертя.
Сідає на місце.
6-й учень: Я свою сторінку журналу присвятив поету Віктору Іларіоновичу Дзюбі. (Відкриває сторінку з портретом). Він був лікарем, військовим. Доля його закидала і в Петербург, в і Сибір. Але ніде він не забував краю, де він народився, і мови, якою розмовляла його мама — проста колгоспниця із Сумщини. Але, каже поет, «аж через три десятиліття, коли вернувся я з доріг, і запитала мама: «Вітю, а рідну мову ти зберіг?», поет міг з гордістю відповісти: «Зберіг. І цим завжди пишаюсь».
Я прочитаю вірш Віктора Дзюби «Слово про мову».
Рідна моя мова — материнське слово!
Буду пам'ятати я завжди про те,
Як навчала мати слово шанувати
І не оскверняти, бо воно святе.

Рідна моя мова — пісня колискова
Про усе казкове на своїй землі,
Ніжно пелюсткова мова світанкова,
Та, яку вживають птахи і джмелі.

Рідна моя мова — мова не святкова,
Треба нам народу мову повертать...
Не було умови для вживання мови,
Та були умови мову пам'ятать...

Рідна моя мово — слово веселкове,
Ти зі мною знову в щасті і в біді.
Рідна моя мово, маминому слову
Я вклонюсь, як хлібу і святій воді.

Пригадайте, діти, де і хто ви,
І прийдіть додому назавжди,
Щоб напитись маминої мови —
Чистої джерельної води.
Мені в цьому вірші найбільше сподобалось, що у Віктора Дзюба рідною мовою навіть українські птахи й джмелі розмовляють, і що для нього рідна мова — це як чиста джерельна вода, яка додає сили, коли людина стомиться.
(Сідає на місце).
7-й учень: Перш, ніж розпочати знайомство з новою сторінкою нашого журналу, я хочу запитати у вас, шановні однокласники, чи знаєте ви скільки національностей живе в нашому Одеському регіоні? (133).
І для представників цих 133-х національностей рідною, материнською є саме їхня національна мова. Свою сторінку журналу я присвятив поету — представнику малочисельного, але древнього народу, що живе на Одещині. Можливо, хтось із вас упізнає цього поета. (Відкриває сторінку журнала). Це Віталій Бошков, що народився в нашому рідному селі Червоноармійське в гагаузькій родині. Закінчив Одеський університет. Пише гагаузькою мовою. Я прочитаю його вірш «Рідна мова» в перекладі Богдана Сушинського.
В паранджі, ніби дівчина Сходу,
Рідна мова ходила донині.
Та на вулицю мого роду
Впала зірка із небосині.
З рідним словом народ мій звівся,
Щоб воно залунало хором.
Божевільний, хто матері зрікся,
Хай того спопеляє сором!
Побратими, збагніте вчасно:
Не зарадити справі сльозами...
Всі на світі мови прекрасні,
Не копайте ж могилу мамі.
Гагаузи, я вірю вперто:
Наша мова не може вмерти!
(Сідає на місце)
Учитель: На цьому вірші я хочу спинити вашу увагу, бо він відповідає на ще одне питання, яким так часто спекулюють ті, хто не любить ні України, ні української мови. Мабуть, і вам доводилось не раз чути висловлювання, що в Україні всім нав’язують українську мову, я інші мови притісняють.
Давайте зробимо висновок, так це чи ні, зі слів нашого земляка, гагаузького поета. Подумайте, про ще йде мова в рядках:
В паранджі, ніби дівчина Сходу,
Рідна мова ходила донині.
Що таке паранджа? (Запинало, за яким дівчата Сходу повинні були ховати своє обличчя). То що значить, що «мова ходила в паранджі»? (Що вона була схована, її ніхто не мав права вживати).
На вулицю мого роду, — каже поет, —
Впала зірка із небосині.
З рідним словом народ мій звівся,
Щоб воно залунало хором.
Що це за зірка? Коли стало можливим розвивати гагаузьку мову, як і мови інших національних меншин? Запитайте в своїх батьків, чи були до Незалежності молдовські, єврейські чи інші національні школи? Чи були на телебаченні чи радіо передачі болгарською чи єврейською, чи гагаузькою мовою?
Не було. Все це з’явилось тільки в Українській державі. Чи міг би Віталій Бошков у Радянському союзі видавати книжки гагаузькою мовою, як тільки зараз, в часи незалежності виробився алфавіт, що відповідає фонетичним особливостям гагаузької мови.
Саме книжка Віталія Бошкова «Бужактан лузгар» («Вітер з Буджака») стала найпершою в світі книжкою, що вийшла гагаузькою мовою!
То чи притісняються у нас мови інших національностей? (Ні, Україна робить все, щоб кожна людина могла знати свою рідну мову й культуру, бо до всіх народів, що живуть у ній, ставиться так, як Мати ставиться до своїх дітей).
Тому й усі народності, що живуть в Україні, повинні шанувати її, як Матір, а отже і знати державну мову, не забуваючи й свою рідну.
Побажаймо ж нашій Україні — спільній Матері усіх народів, що живуть у ній, щастя і процвітання. (Перегортає сторінку журналу, де написано:
Україна — для всіх єдина:
Неба синь, золоті поля...
Щастя й долі тобі, Вкраїно,
Наша спільна, свята земля!)
Завершимо наш цікавий журнал українською піснею.
Виконується пісня «Одна калина за вікном»
Зауваги до проведення уроку
Урок, безперечно, потребує попередньої підготовки. Слід вказати учням, які будуть готувати сторінки журналу, книги, з яких можна взяти відомості про письменника та вірші. Краще рекомендувати учневі самому вибрати вірш із 2-3-х, присвячених обговорюваній темі. Зрозуміло, що треба попрацювати й над виразним читанням вірша, і над образністю. Після цього учень повинен самостійно скласти текст свого короткого виступу.
Якщо учень склав цей текст самостійно (тобто, якщо вчитель впевнений, що учень цілком засвоїв потрібний матеріал), то можна дозволити, щоб він його записав крупними літерами на своїй сторінці журналу — це зекономить час на уроці, бо учень, замість «заїкатись», шукаючи потрібне слово, зможе просто подивитися у власний текст.
Зовсім необов’язково, щоб і читав поезію, і аналізував її, чи робив повідомлення про її автора один і той же учень.
Можна одному доручити читання вірша (й поставити оцінку за виразне читання), а іншому — повідомлення про автора.
Щодо самого «Усного журналу». Він, хоч і усний, але має бути наочно оформлений. Найпростіший спосіб його оформлення такий:
Береться 10 листів ватману.
На першому (титульному):
Усний журнал
Письменники Одещини про Батьківщину та рідну мову
На другому:
Батьківщина в творчості
поетів Одещини
Третій, четвертий, п’ятий оформляють самі учні, які готують відповідні повідомлення.
Шостий лист:
Письменники Одещини про рідну мову
Сьомий, восьмий, дев’ятий — оформляють учні, що готують повідомлення.
На десятому листі (бажано, розмальованому по краях орнаментом) — слова побажання Матері-Україні.
Для економії ватману можна на одному листі розміщувати портрети й дані про 2-х поетів.
Всі ці, вже готові, листи скріплюються й прикріпляються до верхньої планки стоячої рамки чи підставки. В міру перегляду «журналу» його сторінки просто перекидаються через верхню планку. На зворотньому боці листів при потребі можна буде виготовити ще один «журнал» за іншою темою.
Робота над підготовкою до такого уроку цілком підпадає під рубрику «Проектна діяльність», за винятком, щоправда, ряду організаційних та прогностичних етапів (обговорення, цілепокладання, планування тощо). При бажанні, учитель може організувати цю роботу як проект: «Підготовка усного журналу...»

Инна Димитриева, дуже вам дякую за такий матеріал. Ви мені допомогли.
У мене є ще одне прохання. Чи є в когось матеріал з творчості Галини Лисої? Можливо, знаєте посилання, звідки можна було б завантажити її вірші?

щиро дякую за представлений матеріал

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі