Користувацький вхід

Останні публікації

ПРОБЛЕМА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

1
ПРОБЛЕМА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Поняття «цінність» в аксіології

У науковій літературі існує безліч різних визначень поняття «цінність». Їх настільки багато, що, говорять, що гаряче бажання різних авторів навести концептуальний порядок у галузі вивчення цінностей стало, схоже, єдиною точкою згоди для них [3].
Більшість авторів виділяють дві найважливіші характеристики цінності: значимість і вторинний, похідний від людського буття характер [1; 2; 18; 26]. Крім того, можна виділити особливості дослідження цінностей в рамках різних наук. Так для філософського дослідження характерні: глобальність, а також розгляд цінностей в різних контекстах: історичному, культурному; в той час як для соціального і особливо соціально-психологічного дослідження характерним можна назвати: прагнення суворо розвести поняття «цінність», «потреба», «мета», «норма», «ціннісні орієнтації» і т.п., спроби класифікації цінностей по різних підставах, виділення структури цінностей особистості [15].
Іноді цінність розуміють як філософсько-соціальну, політичну, психологічну категорію, що визначає позитивне та негативне явище природи, форм суспільної організації, історичних подій, моральних учинків, духовних витворів для людства, окремого суспільства, народу, соціальної групи чи особи на конкретному етапі історичного розвитку [74, 15].
За Т. В. Бутківською, цінність – це, з одного боку, властивості того чи іншого суспільного предмета, явища, які задовольняють потреби, інтереси, бажання. З іншого боку, цінності – це ставлення суб’єкта до предметів та явищ реальності, яке виражається ціннісними орієнтаціями, соціальними установками, якостями особистості [21, 28].
В. П. Тугарінов вказує, що цінності суть ті явища (або сторони явищ) природи і суспільства, які є благами життя і культури людей певного суспільства чи класу дійсність, мета або ідеал [74, 20].
Цінності кожної людини - це цілий світ: складний, динамічний, суперечливий. Кожна людина відноситься до фактів свого буття диференційовано. Вона оцінює факти свого життя за їх значимістю, реалізує ціннісне ставлення до світу. Цінністю є для людини все, що має для неї певну значимість, особистісний або суспільний сенс. Цінність – уявлення про те, що святе для людини, групи, колективу, суспільства в цілому, переконання і уподобання людей, виражені в поведінці.
Також цінність розглядається як особливу визначеність предметів та явищ, яка відрізняє їх від природи буття, а суспільна значимість природних явищ виступає критерієм ціннісності [43]. Таке визначення знаходимо у таких психологів-науковців, як А. М. Коршунов, В. В. Мантатов.
За словами С. Ф. Анісімова: «Цінність є позитивне значення даного предмета або його властивості для конкретного суб’єкта діяльності з точки зору того, настільки цей предмет здатний задовольняти певну потребу» [7, 103].
В інших філософських працях (А. Т. Москаленко, Ю. М. Кулюткін, М. С. Нарський) цінність трактується як те, що спрямоване в майбутнє і має значення для досягнення якої-небудь цілі, або як предмет потреб людини [56].
Вважаємо необхідним позначити, що в психології поняття «цінності» семантично узгоджується з такими категоріями психології як «установка» – за Д. Узнадзе, «значимість» – за М. Добриніним, «особистісний смисл» – за О. Леонтьєвим, «психологічні відносини» – за В. М. Мясищевим [76].
Помітний внесок у розвиток аксіологічної теорії вніс петербурзький учений М.С. Каган, який запропонував обґрунтований підхід до оцінки феномена цінності. Він вважає за необхідне виділити ціннісну проблематику і відмежувати її від явищ онтологічних, гносеологічних, праксеологічних. Цінність – це внутрішній, емоційно освоєний суб’єктом орієнтир його діяльності, і тому вона сприймається ним як його власна духовна інтенція. На думку М.С. Кагана, роль цінностей двомірна, вона виявляється як у відносинах суб’єкта до об’єкта так і у відносинах між суб’єктами [35-38]. Цінності спрямовують, орієнтують, регулюють відносини людей, згуртовуючи одних і роз’єднуючи тих, хто володіє іншими цінностями.
На нашу думку, слід погодитися із Г. П. Вижлєцовим, який вважає, що прийняті в літературі різні визначення цінностей як важливого або належного, норми або ідеалу, як предмету всякого інтересу, переваги або оцінки, насправді не суперечать одне іншому, оскільки входять на різних рівнях в цілісну структуру цінності і виявляються відповідним чином залежно від ситуації [27, 87].
Гаврилюк В. та Трикоз Н. відзначають, що на думку В. Василенка, категорія цінності розкриває один з суттєвих моментів універсальної взаємозалежності явищ, а саме момент значення одного явища для буття іншого. Носієм цінності може бути будь-яке явище, що знаходиться у взаємодії із суб’єктом. Відповідно до позиції В. Василенка, цінність не може бути еквівалентна поняттям блага, норми поведінки, ідеалу, істини і т.п., оскільки це не дозволяє визначити специфіку проблеми цінності. Специфіка ж, на думку філософа, полягає в тому, що цінність – це момент єдності суб’єкта й об’єкта, це функція двох змінних.
В. Василенко виділяє актуальні і потенційні, безпосередні й опосередковані цінності [28, 99].
Цінності, за висловлюванням Є. В. Диміної: «Це ставлення суб’єкта (людини або суспільства) до об’єктів, сфера переживань людини. Для того, щоб об’єкт мав цінність, необхідно, аби людина усвідомлювала наявність у ньому таких властивостей, які здатні задовольняти її певні потреби [32, 5]. Як приклад, Є. В. Диміна наводить притчу з творів К. Поппера. Учень запитав свого вчителя: наскільки вірним є вислів, що не в грошах щастя? Вчитель обґрунтував вірність цих слів у такий спосіб: за гроші можна купити постіль, але не сон; їжу, але не апетит; ліки, а не здоров’я; слуг, але не друзів; жінок, але не любов; житло, але не домашнє вогнище; розваги, але не радість; вчителів, але не розум.
Щодо категорії «цінність» ще донедавна чітко увиразнювалися дві позиції. Одна відтворювала розуміння цінності як об’єктивної властивості речей, що міститься в їхній власній природі. Безпосередньо репрезентує таку позицію В. Оссовський, на думку якого, цінності – це об’єктивні риси, які притаманні скоріше предметам та ідеям, аніж властивостям суб’єкта, що їх оцінює [61, 48].
Зокрема, такий погляд на цінності пропонує І. Попов, який вважає цінностями узагальнені уявлення, що «…постають як ідеали, стереотипи суспільної та індивідуальної свідомості, і функціонують як ідеальні критерії оцінки і орієнтації особистості й суспільства» [63, 97]. Водночас, як зауважує І. Попов, усі визначення і твердження, що стосуються поняття «цінність», ще й дотепер не розкривають досить повно специфіки цінностей як особливих регуляторів поведінки, не дають можливості чітко виявити відмінність цінності від знання, потреби, цілі, інтересу тощо.
За формулюванням Лукова В., він погоджується із І. Пригожиним у визначенні цінностей як кодів, які ми використовуємо, щоб утримувати соціальну систему на деякій лінії розвитку, яка вибрана історією [55, 41].
Однією з найпоширеніших дефініцій цінності у вітчизняній літературі залишається визначення цінності як суб’єктивної значущості певних явищ реальності, тобто їхньої вагомості з погляду людини, суспільства та їх потреб [51-52]. Але ознайомлення з новітньою аксіологічною літературою і практика сучасного життя все більше схиляють вітчизняних філософів до іншого, деякою мірою протилежного наведеному, розумінню цінностей. Адже якщо йдеться, наприклад, про вищі духовні цінності, цінності історії, культури, мистецтва, то стає цілком очевидним, що їх призначення жодним чином не може бути зведене до задоволення будь-яких потреб індивіда. Мало того, саме такі цінності значною мірою визначають саме існування останнього. Вони не просто задовольняють потреби людини, а духовно творять або відроджують її з усіма притаманними їй потребами та інтересами. Відмінність духовних цінностей від матеріальних виявляється в тому, що вони, зазвичай, не зникають в процесі їх вжитку. Більшість із них можуть експлуатуватись історично тривалий час. За словами М. І. Бобневої: «Духовні національні цінності – це основоположні нетлінні святині, традиції, звичаї, моральні принципи і норми, настанови, заповіді, ідеали, ідеї, вироблені нацією упродовж свого історичного розвитку» [13, 45].
Цінності – це поняття або переконання, впорядковані за відносною важливістю. Вони спрямовані на задоволення трьох універсальних людських потреб: екзистенціальних; потреб соціальної взаємодії; потреб розвитку соціальних груп.
Існує багато визначень цінностей, однак для нас найбільш прийнятним є те, в якому вказується, що «цінність» – це термін, що вживається в різних сенсах. Ми використовуємо його, щоб позначити властиву живим істотам тенденцію демонструвати своїми діями перевагу одного об'єкта (чи цілі) іншому [47, 92]. Моріс називає таку поведінку «діючими» цінностями. За ним немає якось когнітивного або понятійного мислення. Воно являє собою простий ціннісний вибір, що виявляється на рівні поведінки: організм вибирає один об'єкт і відкидає інший.
Від перших відрізняються так звані «знані» цінності. Індивід віддає перевагу тому чи іншому символічному об'єкту. Зазвичай в подібному виборі індивід виявляє антиципацію (передбачення) щодо результату поведінки, спрямованої на такий символічний об'єкт. Наприклад, «чесності як кращої політики» є такою знаною цінністю.
І, нарешті, «об'єктивні» цінності. Люди використовують слово «цінність» в даному сенсі, коли хочуть сказати про щось об'єктивно переважаюче – безвідносно до того, наскільки об'єкт насправді відчувається або розуміється як бажаний.
Цінності особистості, є генетично похідними від цінностей соціальних груп і спільнот різного масштабу. Пропустивши цінності суспільства через власний досвід, перевіривши практичну доцільність і необхідність, людина закріплює їх у своїй свідомості як ціннісні орієнтації, тому розвиток особистісної ціннісної структури індивіда виступає найважливішим чинником процесу соціалізації, за допомогою якого людина стає повноправним членом суспільства.

Визначення поняття «ціннісні орієнтації»

На підставі аналізу літературних даних [16; 53; 60; 62; 68; 70; 72] аргументується уявлення про ранній юнацький вік як про період, що сенситивний для формування системи ціннісних орієнтацій і про юнацький період в цілому як етап, коли система особистісних цінностей повністю набуває своїх регуляторних функцій.
Ціннісні орієнтації – найважливіші елементи внутрішньої структури особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, сукупністю його переживання і відмежовує значуще, істотне для даної людини від незначного, несуттєвого.
Орієнтація на цінності є характерною рисою людського життя. Протягом багатовікової історії суспільства люди виробили здатність виділяти в оточуючому їх світі предмети і явища, які здобували для них особливу значимість і до яких вони мали особливе ставлення: цінували і оберігали їх, орієнтувалися на них у своїх діях і прагненнях.
Спочатку цінності обмежувалися сферою утилітарних відносин до природи і суспільства. Єдиною підставою для їх розрізнення була ознака корисності. Люди цінували предмети природи, які служили для них їжею; вони цінували тварин, яких приручали і використовували як знаряддя праці, вони цінували все, що полегшувало їм життя або принаймні здавалося, що допомагає жити, убезпечує від страждань, бід і нещасть [72, 186]. Ці початкові ціннісні орієнтації, цінності та ціннісні ставлення людей до навколишнього світу з розвитком суспільства зазнавали істотних змін у процесі формування існуючих потреб, прагнення до їх задоволення.
Благо є найбільш загальною категорією, яка еквівалентна поняттю цінності. Можна сказати, що благо є все, що є для людей цінне, а можна стверджувати і протилежне: все, що становить для людей цінність є благо. Це до сьогодні помітно в сучасних мовах: так, в російській мові слово «добро» одночасно означає і моральну категорію, і нажите багатство; те ж саме і з англійською парою термінів «good/goods» («добре/товар»).
Цінності особистості утворюють систему її ціннісних орієнтацій, тобто систему найважливіших якостей особистості. Ці ціннісні орієнтації визначають деяку основу свідомості і поведінки особистості, вони обумовлюють її розвиток і формування.
Система моральних ціннісних орієнтацій як ідеал виховання є інтегративним особистісним утворенням, що виражається в спрямованості особистості на ідею гуманізму, розкривається через категорії достоїнства, відповідальності, доброти, поваги, співчуття, сприяння, і характеризується переходом від емоційно-позитивної оцінки до оціночних суджень, активність, яка спрямовує людину на її присвоєння.
Система ціннісних орієнтацій, будучи психологічною характеристикою зрілої особистості, одним із центральних особистісних утворень, висловлює змістовне ставлення людини до соціальної дійсності і в цій якості визначає мотивацію її поведінки, робить істотний вплив на всі сторони її діяльності. Як елемент структури особистості ціннісні орієнтації характеризують внутрішню готовність до здійснення певної діяльності по задоволенню потреб та інтересів, вказують на спрямованість її поведінки.
Поняття і термін «ціннісні орієнтації» з'явилося в зарубіжній науці в 40-х роках минулого сторіччя, пізніше – у вітчизняній соціології (на початку 60-х років) і визначалося як зміст соціального рівня спрямованості особистості, пов'язаний зі значимими для неї оцінками дійсності. Ціннісна орієнтація особистості – це установка особистості на ті чи інші соціальні цінності, тобто краще ставлення до визначеної групі їх, наприклад, установка на працю, навчання, групову роботу, сім'ю, заробіток і т. д. [25]. Однак у такому вигляді уявлення про ціннісні орієнтації стверджувало пріоритет соціальних цінностей, виключаючи при цьому їх особистісну значимість.
Проблема цінностей та ціннісних орієнтацій, зважаючи на актуальність, відображена у численних джерелах, зокрема її філософський аспект розкрито у працях С. Анісімова [6], І. Бокачева [15], М. Кагана [35-37], та інших; соціологічний – М. Вебера [23], І. Кона [39-40], А. Ручки [66] та інших; психологічний – Б. Ананьєва [4-5], І. Беха [11, 12], О. Здравомислова [33], О. Леонтьєва [48-51], С. Максименка [57-58], Ю. Саарнійт [67], С. Рубінштейна [65], В. Ядова [75] та інших.
Педагогічним аспектам формування ціннісних орієнтацій присвячені праці О. Вишневського [24], І. Зязюна [34], Б. Круглова [42], та інших. У педагогічній науці здійснено низку дисертаційних досліджень з проблеми формування ціннісних орієнтацій школярів.
У сучасній науково-педагогічній літературі виховний вплив дозвілля на процес формування молодої людини розкрито у працях вітчизняних (Л. Аза, В. Бойчелюк, В. Воловик, А. Воловик, А. Кузьмінський, В. Омельяненко, В. Перебенесюк, Н. Цимбалюк та ін.) та зарубіжних (Р. Декарт, Дж. Р. Келі, Г. Орлов, С. Паркер, Р. Стебінс, Ю. Стрельцов, В. Суртаєв, Е. Фром, Дж. Шиверс, С. Шмаков та ін.) науковців [44].
Великий внесок у вивчення і розробку теорії ціннісних орієнтацій особистості внесли Б. Г. Ананьєв, А. Н. Леонтьєв, В. М. Мясищев, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін та інші. Вони розглядали ціннісні орієнтації у складі інтегруючої властивості особистості – спрямованості. Т. В. Бутківська бачила у направленості «домінуюче відношення, яке підкоряє собі інші ставлення і визначають життєвий шлях людини» [22, 132]. Б. Г. Ананьєв стверджував, що «спрямованість особистості на ті чи інші соціальні цінності складає її ціннісну орієнтацію» [4, 129]. Л. І. Божович вважає спрямованість особистості результатом наявності у людини певної структури його мотиваційної сфери, наявності в ній стійких домінуючих мотивів поведінки [14, 102]. З огляду теоретичного матеріалу бачимо, що Н. І. Непомняща включає ціннісні орієнтації до складу провідної спрямованості особистості, яка є, на думку автора, її центральною базовою основою [60, 25].
Незважаючи на відмінності у визначеннях поняття направленості, вчені одностайні в тому, що ціннісні орієнтації являються центральним і домінуючим її компонентом, відображаючи відносно стійке вибіркове ставлення суб'єкта до світу цінностей і надають значний вплив на вибір форми поведінки. Як центральне утворення спрямованості ціннісні орієнтації включені у всі моделі особистості, пропоновані сучасними авторами (С. С. Бубнова, В. Ф. Глушков, Е. М. Дубовська, І. В. Дубровіна, М. С. Каган, Б. С. Круглов, Н. Г. Ратанова, В. І. Слободчиков та ін.) [8].
Інші дослідники розглядають ціннісні орієнтації як самостійне особистісне утворення. А. Г. Здравомислов, наприклад, бачить в ціннісних орієнтаціях «найважливіші елементи внутрішньої структури особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань, які відокремлюють істотне і важливе для даної людини від несуттєвого. Сукупність сформованих, усталених ціннісних орієнтацій утворюють свого роду вісь свідомості, що забезпечує стійкість особистості; спадкоємність певної поведінки і діяльності, виражену в напрямку потреб та інтересів» [33, 97].
В той час як А. Г. Асмолов визначає ціннісні орієнтації відпрацьованими у свідомості людини цінностями, визнаними нею як стратегічні життєві цілі і загальні світоглядні орієнтири [8, 245], Л. М. Смирнов вважає, що ціннісні орієнтації висловлюють конкретне розуміння цілей людського існування, життєве домагання і престижні уподобання, уявлення про належне і естетичний смак [ 69, 64].
Цінності знаходяться у невпинному русі: одні народжуються, інші відмирають, треті переходять з одного роду в інший. Але всі елементи системи цінностей тісно пов'язані між собою, обумовлюють одне одного, доповнюють або протиборствують. Цінності, перш ніж перетворитися на ціннісну орієнтацію, проходять фільтри свідомості і систематизуються. Поняття ціннісної орієнтації знаходяться в тісному зв'язку з поняттям цінності. Термін «ціннісна орієнтація» доповнює термін «цінність», акцентує його динамічний аспект. Механізм формування ціннісної орієнтації виражений у схемі: «інтерес – установка – ціннісна орієнтація».
У процесі становлення особистості молодої людини формується певна система ціннісних орієнтацій з більш-менш розвиненою структурою поведінки особистості. Система ціннісних орієнтацій особистості, хоча і формується під впливом цінностей, які панують в суспільстві і безпосередньому соціальному середовищі, яке оточує особистість, не визначається ними жорстко.
Система ціннісних орієнтацій не є даною раз і назавжди: із змінами умов життя, самої особистості, з'являються нові цінності, а іноді відбувається їх повна або часткова переоцінка. Ціннісні орієнтації молоді, як найдинамічнішої частини суспільства, першими зазнають змін, що викликані різними процесами та відбуваються у житті країни.

Класифікація систем цінностей та її соціальна обумовленість

В навколишньої дійсності мало явищ, байдужих для людей, явищ, до яких вони не висловлюють ніякого ціннісного ставлення. Тому цінностей так само багато, як явищ природи, суспільства, людських вчинків і почуттів. Однак це справедливо, якщо ми маємо на увазі не окрему людину, а все людство. У окремого ж людини діапазон цінностей, тобто його цікавлять явищ, може бути і дуже вузьким, обмеженим. Обмеженість особистості виражається в обмеженому числі і характері її життєвих цінностей, життєвих інтересів.
Різноманіття цінностей, що існують у суспільстві, викликає необхідність в їх певній класифікації.
Загальновизнаним підходом до дослідження психічних феноменів є системний підхід, плідність якого відзначалася в роботах Богданова, Садовського, Юдіна, Ломова і т. д. по відношенню до психологічних систем виділяються такі їх властивості, як багаторівневість та ієрархічний принцип будови, нелінійність, відкритість [54, 305].
Найважливішою характеристикою системи ціннісних орієнтацій є її багаторівневість, що виявляється в ієрархічній будові цієї системи.
Можливі два принципово різних підходи до вивчення багаторівневої будови системи цінностей. Перший підхід – нормативний – описує модель системи відповідно до певної психологічної теорії. Другий підхід –дескриптивний – полягає у виявленні ієрархічної будови життєвої системи цінностей конкретного респондента. [60] З метою побудови нормативної моделі структури ціннісних орієнтацій виділяються рівні ієрархії і підстави виділення кожного рівня.
Так, Н. А. Бердяєв на верхньому рівні системи цінностей виділяє три типи: духовні, соціальні, матеріальні. Всі інші він розглядає як окремий випадок, як конкретний прояв одного з цих трьох типів. М. Рокича виділяються два рівня ієрархії: цінності-цілі, або кінцеві цілі існування, і цінності-засоби, або способи поведінки особистості.
У нормативній моделі ціннісних орієнтацій, розробленої Бубновою С. С. та Ситіним А. Н. на основі теоретичного аналізу виділяються чотири ієрархічних рівня ціннісних орієнтацій особистості [20]:
1) найбільш узагальнені, абстрактні цінності: духовні, соціальні, матеріальні;
2) компоненти трьох типів абстрактних цінностей; так, наприклад, в системі духовних цінностей виділяються пізнавальні, естетичні, гуманістичні та інші; в системі соціальних цінностей виділяються цінності соціального поваги, соціальних досягнень і соціальної активності і т. д. – названі цінності-ідеали;
3) цінності, що закріплюються в життєдіяльності і проявляються як властивості особистості (наприклад, товариськість, допитливість, активність), названі ціннісними властивостями особистості;
4) найбільш характерні способи поведінки особистості як реалізація і закріплення цінностей-властивостей, або реальні ціннісні орієнтації.
В основі цієї теоретичної моделі покладена думка Б. Ф. Ломова, що ціннісні орієнтації, як і будь-яку психологічну систему, можна уявити як багатомірний динамічний простір, кожний вимір якого відповідає певному видові суспільних відносин і для кожної особи по-різному важить [54, 271].
Цінності ядра досить стабільні. Зміни характерні лише для періоду кризи соціального середовища або як наслідок кризових періодів особистості студента. Варто наголосити, що ці зміни стосуються не складу ціннісних орієнтацій, а їх ієрархічного співвідношення як в індивідуальній, так і в суспільній свідомості. Трансформація ціннісного ядра призводить до такого кризового явища в суспільстві, як зростання рівня соціальної аномії. Н. В. Паніна визначає аномію як стан соціальної організації, який характерний для кожного перехідного суспільства, що у виключних історичних обставинах досягає глобальних суспільних масштабів, коли усе суспільство усвідомлено відмовляється від основних ідеологічних принципів своєї організації і, яке ще не має нової, цілісної ціннісно-нормативної системи. Феномен аномії можна охарактеризувати так: відсутність моральної регуляції поведінки, самоконтролю і дисципліни, що ґрунтуються на нормах культури, де соціалізація особистості, моральний цинізм, аномізація особистості, втрата нею соціальних зв'язків, відчуження від суспільства, втратою людиною власного «Я», розпад її особистості.
Встановлено, що цінності-ідеали можуть реалізуватися трьома різними способами.
1. Через поведінку, пов'язану з реалізацією даної цінності. Так, прагнення до високого статусу «вимагає» поведінки, спрямованої на досягнення цього статусу, а прагнення до краси і пошуку прекрасного тісно пов'язане з естетичною діяльністю.
2. Через поведінку, спрямовану на реалізацію інших цінностей (цінність матеріального достатку проявляється в поведінці «гурмана» і відсутності гуманізму, допомоги іншим, цінність спілкування - у пізнавальній активності).
3. Вони можуть бути взагалі нереалізованими в поведінці, що може з'явитися причиною всередині особистого конфлікту. Так цінність задоволення насущних бажань не корелює ні з одним із способів поведінки. Необхідно зауважити, що конкретний прояв цінностей в поведінці людини залежить від особливостей всієї сукупності значущих цінностей, тобто цілісної структури цінностей даної особистості.
В. П. Тугарінов виділяє дві групи цінностей: цінності життя (життя, здоров'я, радість життя, спілкування з людьми); цінності культури (матеріальні (техніка, житло, їжа, одяг), соціально-політичні (суспільний порядок, мир, безпека, свобода, рівність, справедливість, людяність), духовні (освіта, наука, мистецтво) [74].
Ознайомившись із класифікацією О. Г. Дробницького, поділяємо цінності на предметні, які виступають як об'єкти потреб, і суб'єктивні (цінності свідомості або цінності уявлення) [31, 71]. Перші виступають об'єктами наших оцінок, другі – в якості підстави для таких оцінок. У А. С. Горустович знаходимо цінності матеріальні та інтелектуальні [29].
Відповідно за Т. В. Бутківською цінності соціального суб'єкта поділяються на сутнісно-життєві та універсальні: вітальні, суспільного визнання, міжособистісного визнання, демократичні, партикулярні, трансцендентні [21, 29].
Деякі науковці визначили сукупність базових цінностей, що відображають специфіку ціннісної свідомості населення у кризово-реформованому суспільстві [10; 19; 30]. Оптимальний перелік становить 14 цінностей: життя людини, воля, моральність, спілкування, сім'я, робота, благополуччя, ініціативність, традиційність, незалежність, самопожертва, авторитетність, законність, вільність.
Ю. Р. Саарнійт вважає, що в ціннісний зміст орієнтацій на соціальну активність включаються ціннісні уявлення про чотири основні групи цінностей: альтруїстичні цінності, статусні цінності, цінності самовираження, матеріальні цінності [67, 10].
За Н. В. Бондар виділяють такі типи ціннісних орієнтацій: 1) гедоністичні (задоволення потреб, щастя, безпека); 2) прагматичні (досягнення цілей, робота, навчання, бажання залишити слід після себе); 3) іманентні (саме життя, випробування життя); 4) трансцендентні (пошуки смислу життя, гармонії, самовдосконалення, самореалізації); 5) добробутні, або матеріальні (достаток, багатство, матеріальна забезпеченість) [17].
Деякі автори наполягають на класифікації ціннісних орієнтацій за суб'єктом діяльності (індивідуальні, цінності групи, класу, суспільства в цілому), за об'єктом діяльності (цінності, що відображають матеріальні і духовні потреби), за видами діяльності (трудові, пізнавальні, виховні, соціально-політичні), за способом діяльності.
У процесі аналізу теоретичного матеріалу з даної проблеми знаходимо, що сучасний американський філософ Н. Решер виділяє три класи цінностей, виділяючи в кожному декілька різновидів; 1) цінності предметів, середовища, індивідуальні, групові, соціальні (економічні і правові); 2) матеріальні або фізичні, економічні, моральні, соціальні, політичні, естетичні, релігійні (духовні), інтелектуальні, професійні, чуттєві; 3) егоцентричні та альтруїстичні [43].
За Г. Рикертом існує шість класів цінностей: логічні, що втілюються в науці; естетичні, що втілюються в мистецтві; містичні, що втілюються в язичництві; моральні, особистісні; релігійні [64, 272].
Проблему класифікації цінностей активно й успішно вивчав Н. І. Лапін, виділивши кілька основ їх типізації. «На цій основі розрізняють цінності соціальні, культурні, екологічні, політичні, духовні і т.д. спеціалісти налічують десятки навіть сотні таких цінностей» [45, 18]. Наступною основою типології цінностей може служити їх співвіднесення з відповідними потребами індивідів: вітальними – первинними потребами, що є значимі для збереження й продовження життя (добробут, комфорт, безпека); інтеракціоністськими – потребами в спілкуванні, взаємодії з іншими людьми; соціалізаційними – ще складнішими потребами засвоєння цінностей, норм, зразків поведінки, схвалюваних даним етносом, суспільством, культурою; смисложиттєвими – потребами наповнення своєї діяльності загальним змістом, значимим для свого життя.
Систему суспільних цінностей А. Ю. Стойлик погоджуючись із В. В. Марцинюком класифікує відповідно до основних сфер суспільної діяльності: матеріальної, соціально-політичної, духовної. Цінності матеріального життя, цінності соціального життя, духовні цінності [71].
Спираючись на методику М. Рокича, Г. Є. Леєвик групує особистісні цінності у три змістові блоки: 1) цінності, що сприяють загальному розвитку особистості; 2) що сприяють самоствердженню особистості; 3) що відображають специфічні властивості конкретної професійної діяльності [46].
В традиційній вітчизняній культурі існує така ієрархія цінностей:
- завжди переважають термінальні та моральні цінності (сенс буття, доброчинність, моральність, прагнення до добра, турбота про інших, щастя інших),
- інструментальним та прагматичним цінностям відводиться другорядне місце,
- гедоністичні цінності вважаються чимось допоміжним, обслуговуючим вищі рівні ціннісної ієрархії (наприклад: відпочити у неділю, щоб у понеділок знову стати до роботи).
Сьогодні, в результаті перевороту ієрархії цінностей, ми можемо констатувати проблему актуалізації внутрішнього конфлікту моральних, з одного боку, і прагматичних та гедоністичних цінностей особистості, з іншого.
Слід зазначити, що єдиного підходу до вирішення цієї проблеми в сучасній аксіології також немає. Тому, узагальнюючи наявні в різних концепціях підходи до цієї проблеми, можна провести класифікацію цінностей з наступних підстав: за сферами суспільного життя; по суб'єктах, або носіям цінностей; по ролі цінностей в житті суспільства.
У відповідності з основними сферами суспільного життя зазвичай розрізняють три групи цінностей:
- матеріальні;
- соціально-політичні;
- духовні.
Матеріальні цінності – це ціннісно значимі природні об'єкти і предмети, тобто засоби праці і речі безпосереднього споживання. До природних цінностей відносяться природні блага, укладені в природних багатствах. А до предметних цінностей – предмети матеріального світу, створені в результаті людської праці, а також предмети культурної спадщини минулого.
Соціально-політичні цінності – це ціннісне значення соціальних і політичних явищ, подій, політичних актів і дій. До соціально-політичних цінностей, як правило, відносять соціальне благо, що міститься в політичних і соціальних рухах, а також прогресивне значення історичних подій, що сприяють процвітанню суспільства, зміцненню миру і співробітництва між народами і т. д.
Духовні цінності – це нормативно-оцінна сторона явищ суспільної свідомості, виражена у відповідних формах. Духовними цінностями прийнято вважати цінності науки, моралі, мистецтва, філософії, права і т. д.
При всьому своєму відмінності матеріальні, соціально-політичні та духовні цінності тісно взаємопов'язані, і в кожному з видів є аспект іншого виду цінностей. Більше того, є цінності, які можна віднести і до матеріальних, і до соціально-політичних, і до духовних. Це насамперед цінності, що мають загальнолюдську значимість. Серед таких – життя, здоров'я, свобода і т. п.
Друга підстава класифікації цінностей - по суб'єктах. Тут розрізняють цінності:
- індивідуальні;
- групові;
- загальнолюдські.
Індивідуальна, або особистісна, цінність – це ціннісна значимість предмета, явища, ідеї для конкретної людини. Будь-яка цінність за своєю суттю індивідуальна, адже тільки людина здатна оцінювати предмет, явище, ідею. Особисті цінності породжуються потребами та інтересами індивіда. Вони визначаються схильностями, смаками, звичками, рівнем знань і іншими індивідуальними особливостями людей.
Якщо ж ми говоримо про групові або загальнолюдських цінностях, то цим підкреслюємо, що даний предмет, явище позитивно оцінює не один індивід, а якась їх сукупність.
Групові цінності – це ціннісна значимість предметів, явищ, ідей для будь-якої спільноти людей (класу, нації, трудового колективу та ін.) Групові цінності мають велике значення для життєдіяльності того чи іншого колективу, згуртовуючи входять до нього індивідів єдиними інтересами, ціннісними орієнтаціями.
Загальнолюдські цінності – це ціннісна значимість предметів, явищ, ідей для світової спільноти. До загальнолюдських цінностей відносяться: по-перше, соціально-політичні та моральні принципи, що розділяються більшістю населення світового співтовариства. По-друге, до таких належать загальнолюдські ідеали, загальнонародні цілі і основні засоби їх досягнення (соціальна справедливість, людська гідність, громадянський обов'язок і т. п.). До загальнолюдських цінностей відносяться також природні цінності та цінності, які за своєю суттю і значущості мають глобальний характер: проблеми збереження миру, роззброєння, міжнародного економічного порядку та ін.
З точки зору тієї ролі, яку цінності відіграють у житті суспільства і людини, їх можна розділити на три групи.
1. Цінності, що мають другорядне значення для людини і суспільства. Це ті цінності, без яких нормальне функціонування суспільства і людини не порушується.
2. Цінності повсякденного попиту і повсякденного вжитку. До цієї групи належить більшість як матеріальних, так і духовних цінностей. Це все те, що необхідно для нормального задоволення матеріальних і духовних потреб людини, без чого суспільство не може функціонувати і розвиватися.
3. Вищі цінності – це граничні за своєю значимістю цінності, що відображають фундаментальні відносини і потреби людей. Без вищих цінностей не тільки не може відбутися особистість, а й неможливе нормальне життя суспільства в цілому. Існування вищих цінностей завжди пов'язане з виходом за рамки приватного життя індивіда, вони долучають до того, що вище його самого, чим визначається його власне життя, з чим нерозривно пов'язана його доля. Ось чому вищі цінності, як правило, носять загальнолюдський характер.
До вищих цінностей орієнтацій, які виділяють науковці, відноситься частина матеріальних, духовних та соціально-політичних цінностей. Це, перш за все: світ, життя людства; уявлення про справедливість, свободу, права і обов'язки людей, дружбу і кохання; родинні зв'язки; цінності діяльності (праця, творчість, творення, пізнання істини); цінності самозбереження (життя, здоров'я); цінності самоствердження, самореалізації; цінності, що характеризують вибір особистих якостей (чесність, хоробрість, вірність, справедливість, добро) та ін.
Отже, на основі опрацювання сучасних наукових досліджень проаналізовано й узагальнено теоретичні підходи щодо трактування суті цінностей і ціннісних орієнтацій. З’ясовано, що педагоги характеризують ціннісні орієнтації як духовні вектори життя, регулятори діяльності, механізми регуляції поведінки особистості, що виступають мотивом і спрямованістю її діяльності, стійке соціальне утворення, в якому акумулюється життєвий досвід, здатність особистості виокремлювати для себе важливі події, явища дійсності, предмети, життєві норми та принципи, сформованість світогляду, ідеалів та інтересів.
Опрацювавши наукові роботи провідних учених, визначено основні концепції формування ціннісних орієнтацій: благоговіння перед життям, соціальної природи, вічних цінностей та системи цінностей, ціннісної свідомості, ціннісної системи та інші.
Складна природа цінностей обумовлює різні підходи до їх класифікацій.
Класифікація цінностей за різними підставами діалектична, тобто вона не є жорсткою і нерухомою. По-перше, зі зміною умов цінності можуть переходити з одного виду, з одного ряду значущості в інші. По-друге, з розвитком суспільства можуть виникати нові цінності, і навпаки, втрачають значущість або взагалі йдуть у небуття колишні цінності. По-третє, цінності знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємодії один з одним не тільки в рамках якого виду, але і між видами, в групах і між групами. Нарешті, в кожному з видів цінностей, у свою чергу, слід розрізняти безліч різновидів.

Автор: 

Савченко Віталіна Олександрівна,
практичний психолог Чернігівської
спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів "Надія"

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі