Михайлівська загальна середня школа I-III ступенів

Підготовив
вчитель трудового навчання,
спеціаліст вищої категорії
ІГОР ПЕТРОВИЧ
КОПТЮК

9 кл. Трудове навчання

ТЕМА. Оздоблення виробів
Мета: ознайомити учнів з видами оздоблення металу та деревини, розвивати уяву, просторове
мислення, виховувати естетичний смак, повагу та культуру праці.
Обладнання та матеріали: заготовки з деревини та металу, губва, щітки малярні.карда-щітка,
наждачний папір, паста ГОЙА? або LOC METAL CLEANER, войлок.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Очікувані результати навчальної діяльності
Учні знають види оздоблення, матеріали, пристрої; уміють оздо блювати вироби з деревини та металу; наводять приклади викорис¬тання сучасної комп'ютерної техніки для оздоблювальних робіт.

СТРУКТУРА УРОКУ
І. Організаційна частина
II. Актуалізація знань і мотивація навчальної діяльності учнів
III. Вивчення нового матеріалу
1. Опорядження виробів з деревини
1) Загальні відомості про опорядження.
2) Підготовка поверхні до опорядження.
3) Нанесення лакофарбових матеріалів на поверхню деревини.
4) Висушування лакофарбових покриттів.
5) Полірування виробів політурами.
6) Імітація опорядження.
7) Спеціальні художні види опорядження.
2.Орорядження виробів з металу:
1) Очищення металевих поверхонь.
2) Шліфування та полірування.
IV.Декоративно-захисне покриття металів.
V. Домашнє завдання

ХІД УРОКУ:
І. Організаційна частина
Перевірка присутності учнів та призначення чергових.
II.Актуалізація знань і мотивація навчальної діяльності учнів Фронтальне опитування
І . Що називають складальним кресленням і для чого воно призначене?
2. Чи потрібно на складальних кресленнях наносити всі розміри деталей, з яких складається виріб?
3.У чому полягає процес деталювання?
4.Які ви знаєте види з'єднань?
5.Перелічіть, які з'єднання відносяться до нероз'емних?
6.Які з'єднання відносяться роз'ємних?
7.Яка суть операцій розпилювання і припасування пазів, пройм, отворів із плоскими і криволінійними
поверхнями?
8.Які інструменти застосовують при розпилюванні і припасуванні пазів, отворів, тощо?

III. Вивчення нового матеріалу ,
І. Опорядження виробів з деревини
1) Загальні відомості про опорядження:
Опорядження деревини — це створення на її поверхні захисно-ні декоративного покриття для поліпшення зовнішнього вигляду і захисту від дії навколишнього середовища (повітря, вологи, світла, забруднень і механічних пошкоджень). Захисний шар мас бути достатньо твердим, але еластичним, рівним і гладеньким (блискучим або матовим). Усі лакофарбові матеріали, що утворюють захисний шар, повинні міцно зчіплюватись із поверхнею деревини.

-2-
Види опоряджень :
Існують такі види опорядження виробів: прозоре, непрозоре, імі¬таційне та спеціальне.
При прозорому опорядженні на деревину наносять захисну деко¬ративну прозору плівку; при цьому текстура деревини зберігається і часто стає ще виразнішою. Прозоре опорядження здійснюють про-зорими лаками, синтетичними плівками, політурами, інколи воско¬вими мастиками та маслами на деревині цінних і твердих листяних порід.
При непрозорому опорядженні захисна плівка непрозора і повні¬стю закриває текстуру та колір деревини. Непрозоре опорядження здійснюють пігментовими фарбами (олійними, емалевими тощо)
по деревині малоцінних і хвойних порід.
Імітаційне опорядження характеризується поліпшенням деко¬ративних властивостей звичайних порід деревини або створенням на деревині чи інших листових матеріалах узорів у вигляді цінних порід деревини. Імітацію виконують нанесенням барвників, наклеюванням текстурного паперу, тканини, плівок, декоративних пластиків на деталі з маломіцних порід.
До спеціального опорядження (декоративне оздоблення) належать металізація, позолота, бронзування, декор (набірний, орнаменталь¬ний, тематичний і рельєфний), а також накладки і вставки.
2) Підготовка поверхні до опорядження.
Столярна підготовка поверхні:
Для всіх видів зовнішнього опорядження поверхня деревини має бути добре підготовленою. Спочатку здійснюють столярну, а потім опоряджувальну підготовку поверхні деревини.
Основна мета столярної підготовки під прозоре опорядження вирівняти поверхню, знявши хвилястість, яка виникла внаслідок фрезерування на деревообробних верстатах. Столярна підготовки складається з таких операцій: висвердлювання та залатування сучків та інших дефектів вставками на клею; остаточне вирівнюваніїн поверхні та її зачищення. На поверхні під прозоре опорядження, особливо світле, не повин¬но залишатись брудних плям, шорсткості, хвилястості, подряпин від шкурки, ум'ятин, виривів та інших дефектів.
Підготовка поверхні під непрозоре опорядження:
Мета опоряджувальної підготовки під непрозоре опорядження полягає в тому, щоб остаточно вирівняти і вигладити поверхню, ущільнити її, забезпечити міцне зчеплення (адгезію) деревини з лако-фарбовою плівкою. Підготовка поверхні до непрозорого опорядження складається з розглянутих нижче операцій.
Знесмолюванпя здійснюють для кращого зчеплення шару фарби з поверхнею деревини в смолистих місцях хвойних порід. Для знесмолювания застосовують такі розчинники смоли: бензин, спирт, ски-пидар; 25%-й водний розчин ацетону; 5-10%-й водний розчин соди (після видалення смоли поверхню протирають ацетоном); 4-5%-й водний розчин їдкого натру.
Знесмолюючі розчини на поверхню деревини наносять трав'яними щітками або бавовняно-паперовими пензлями. Розчини, підігріті до 50°С, швидше розчиняють смолу. Розчинену смолу змивають « поверхні теплою водою. Більшість знесмолювальних засобів вогне¬небезпечні або шкідливі для здоров'я людини, тому найчастіше засто¬совують розчин соди.
Грунтування сприяє збільшенню щільності деревини і кращо¬му зчепленню шару фарби з деревиною. Воно полягає в змочуванні поверхневих шарів деревини рідкими складниками-ґрунтовками, які швидко висихають. Ґрунтовки просочують деревину з поверхні і дея¬кою мірою заповнюють пори, а після висихання створюють тверду підстилку для лакофарбових покриттів, з якими міцно зчіплюються. Ґрунтовки на поверхню наносять пензлями, а також розпиленням, мильцями або гарячим пресуванням. Сучасна лакофарбова промисло¬вість випускає ґрунтовки з різних складників.
Шпаклювання застосовують тільки при непрозорому опоряджен¬ні для вирівнювання і вигладжування поверхні. Розрізняють місцеве і суцільне шпаклювання. При місцевому шпаклюванні шпаклівкою заповнюють більш значні нерівності, що трапляються на поверхні деревини в окремих місцях (вириви, тріщини, тощо). Суцільне шпаклювання остаточно вирівнює всю поверхню і одночасно підвищує її щільність і твер¬дість. Шпаклівками називають пастоподібні суміші мінеральних наповню¬вачів (крейда, важкий шпат, деревні опилки), затертих на оліфі або кле¬йовому розчині. Залежно від плівкоутворювальних речовин шпаклівки називають масляними, клейовими, нітролаковими та поліефірними. Під покриття олійними фарбами й емалями іноді шпаклівку приготовляють на місці використання, змішуючи розтерту крейду з клеєм і оліфою.

-3-
Підготовка поверхні під прозоре опорядження:
Для високоякісної підготовки поверхні деревини до прозорого опо¬рядження, крім виконання столярних робіт, якщо виріб з хвойних порід, слід дбайливо знесмолити смолисті місця на поверхні деревини. Для цього слід відбілити плямисту поверхню (особливо в разі пробиття під час облицювання), якщо цю поверхню опоряджують у світлий колір; видалити ворс.
Відбілюванням зберігають і вирівнюють натуральний колір дереви¬ни.
Для відбілювання деревини застосовують такі розчини: перекис вод¬ню (12-15% -й водний розчин, у який додають нашатирний спирт; хлор не вапно, розчинене у воді до густоти пасти; щавлеву кислоту
(5-10% -й водний розчин), яку найчастіше застосовують для видалення чорни плям від металу і просочування клею.
Відбілювальні розчини на поверхню деревини наносять трав'яним щітками, бавовняно-паперовими пензлями або, лопатками, потім їх зми вають водою з милом або содою.
Ворс (кінці перерізаних волокон, які при змочуванні набухаюті а при висиханні скорочуються, піднімаючи вгору свої кінці-вусики видаляють для того, щоб зробити поверхню гладенькою, що спрш рівномірному нанесенню й економії опоряджувальних матеріали Ворс видаляють шліфуванням поверхні дрібнозернистими шкуркам (№ 6-12), попередньо зволоживши поверхню 3-5%-м клейовим розчі ном і висушивши її. Це робить ворсинки більш шорсткими і вони кран зішл іфовуються.
Для кращого видалення ворсу операцію можна повторювати двіч тричі.
Заповнення пор або ґрунтування під прозоре опорядження:
Порозаповнення, або ґрунтування, сприяє ущільненню новерхі деревини, а також кращому зчіплюванню опоряджувальної плінк з деревиною. Крім того, порозаповнення запобігає просіданню плінк в пори, завдяки чому зменшуються витрати опоряджувальних матеріалів. До складу порозаповнювачів для деревини великопористих порід вхо¬дять такі матеріали-наповнювачі, як пемзова пудра, крейдяне борошно, тальк, віск, каніфоль, синтетичні смоли. Ці порозаловнювачі можуть бути у вигляді досить густих паст або рідких розчинів.
Для порозаповнення поверхні деревини дрібнопористих порід часто досить обмежитись застосуванням плівкоутворювальних матеріалів: оліфи, лаків, політур. Ці матеріали можна застосовувати в чистому вигляді або додавати до них пемзові пудри. Заповнення пор самими плівкоутворювальними матеріалами без наповнювачів називають сто¬лярним ґрунтуванням. Порозаловнювальні та ґрунтувальні матеріали часто забарвлюють під колір цінних порід деревини і цим самим поєд¬нують операції забарвлення, порозаповнення і ґрунтування. Усі склад¬ники, що використовують для заповнення пор та заглиблень, при нане¬сенні на поверхню втирають або втискують у пори деревини, а лишки :ічищають. Утирають і видаляють лишки ґрунтовок і порозаповнювачів уручну металевими, гумовими або дерев'яними шпателями: ґрунтовки наносять тканинними тампонами.
3) Нанесення лакофарбових матеріалів на поверхню деревини:
Лакофарбові матеріали на підготовлену поверхню наносять вруч¬ну пензлями, а механізовано — розпиленням, наливанням, занурен¬ням і на вальцьових верстатах.
Ручні інструменти для нанесення фарб :
На поверхню деревини фарбу наносять різноманітними пензлями.
Ручники круглі або плоскі застосовують для нанесення фарби і роз¬рівнювання її по опоряджувальній поверхні. Ці пензлі роблять зі щетини. Довжина робочого кінця щетини не повинна перевищувати подвійного діаметра кільця або обв'язки. Лишки щетини обв'язують шпагатом. З робочого кінця щетину обрізають рівно або трохи опукло.
Флейц — це плоский пензель з борсукового волосу, призначений для розрівнювання шару фарби на поверхні та загладжування слідів під ручника. Довжина волосу цієї щітки-пензля становить 50 мм, ширина — 25-100 мм. Вузькі місця фарбують маленькими флейцями, або так званими шепірками.
Розхльостка — це плоский пензель зі щетини завдовжки 100 мм і більше, яким вирівнюють шар фарби.
Фільонковими тонкими пензлями зі щетини проводять тонкі лінії фарбами на поверхні. Пальчикові шепірки складаються з кількох маленьких пензлів, їх застосовують для фарбування поверхні під дуб.
Трафаретні пензлі виготовляють зі щетини. Вони тонкі, з рівним обрізом робочого боку. Основне призначення їх — набивання малюн¬ків і цифр по трафарету. Залежно від товщини пензля довжина щети¬ни становить 15-35 мм.

-4-
Торцівки призначені для нанесення шару фарби під шагрень (шкі¬ру). Виготовляють їх з твердої хребтової щетини, закріпленої в отво¬рах дерев'яної колодки з ручкою, з рівним обрізом з робочого боку. Розміри робочої поверхні 100 х 300 х 100 х 200 мм.
Фарбування поверхні пензлем
Для опорядження виробів з деревини малоцінних і хвойних порід застосовують фарби й емалі, які повністю закривають колір і текстуру деревини, надаючи їй відповідного кольору.
Пензлями фарбують вироби, що експлуатуються на відкритому повітрі, а також кухонні, дитячі меблі та деякі меблі для громадських приміщень. Для фарбування застосовують олійні,емалеві та та поліефірні фарби. Тривалість висихання олійної фарби (при 20"С) не менше 24 год. Тому для прискорення висихання до їх складу додають сикативи: Крім того, щоб зменшити застосу¬вання харчових олій і скоротити тривалість висихання фарб, олійні фарби найчастіше замінюють емалями.
Емалеві фарби широко застосовують для непрозорого опоряджен¬ня виробів з деревини, оскільки покриття їх більш гладке і висихає швидше (до 1 год). Майже всі емалеві фарби надходять у продаж у готовому для використання вигляді.
Розрізняють емалі олійні, поліефірні, емульсійні, нітроцелюлозні та спеціальні. Найширше застосовують нітроемалі НЦ-25, НЦ-415 та емаль НЦ-11, яка швидко висихає. До робочої в'язкості їх доводять розчинниками № 646 і № 647. Крім того, широко застосовують полі-ефірну емаль ГІЕ-225, плівку якої можна полірувати до дзеркального блиску.
Ручний спосіб застосовують рідко, бо він малопродуктивний. Уручну можна наносити спиртові лаки, деякі нітроцелюлозні лаки, політури та полірувальні і розрівнювальні рідини, їх також наносять пензлями або тампонами.
Ручний тампон — це шматок вати або вовни, загорнутий у мар¬лю, міткаль або бязь. Ручним тампоном лак наносять рядами, які називаються ласами, за 3-4 прийоми з проміжним висушуванням після кожного нанесення. У перерві та після закінчення роботи там¬пон промивають спеціальним розчином. Щоб тампон не висихав, його зберігають у закритих коробках.
Нанесення лакофарбових матеріалів розпиленням:
Розпиленням можна наносити всі види лакофарбових матеріалів на будь-які поверхні: горизонтальні, вертикальні, профільні. Продуктив¬ність праці при розпиленні підвищується в 5-6 разів порівняно з ручним способом. Розпилюють рідини різними методами: стисненим повітрям, пере¬грітою парою, механічним способом, електростатичним, електромеха¬нічним.
Найпоширеніший спосіб нанесення лаку — за допомогою стисне¬ного повітря (пневматичне розпилення), яке подається на пістолет-розпилювач під тиском 0,02-0,10 МПа. Під сильним повітряним пото¬ком лак розпилюється форсункою пістолета і лягає на опоряджувальну поверхню у вигляді найдрібніших крапель, які, розпилюючись, утворю ють суцільне покриття.
.Нанесення лакофарбових матеріалів зануренням:
Спосіб занурення досить поширений для опорядження брускових деталей, оскільки він продуктивний, економічний і його легко меха¬нізувати. Важливою умовою для цього способу є сама форма деталі. Деталь має бути простої обтічної форми, без закутий і гнізд, у яких могли б затримуватися лакофарбові матеріали. Якість покриття зале¬жить від швидкості занурення і витягання деталей з ванни, в'язкості і температури лакофарбового матеріалу, температури деталей тощо, При надто швидкому зануренні на опоряджувальній поверхні утворю¬ються бульбашки, і це псує зовнішній вигляд деталі. При швидкому витяганні деталі з ванни (особливо густих лакофарбових матеріалів) утворюються патьоки, плівка нерівномірна (унизу завжди товстіша, що є основним недоліком цього способу).
Найбільш рівномірними виходять покриття при швидкому зануренні деталей і швидкому витягуванні.
4) Висушування лакофарбових покриттів:
У технологічному процесі опорядження операція сушіння най¬частіше повторюється і є найбільш тривалою (на висушування іноді витрачається до 95 % усього часу, потрібного для опорядження). Для вдосконалення технології опорядження велике значення має скоро¬чення строків висушування лакофарбових покриттів бе'з зниженні їхньої якості. Це дасть змогу не тільки скоротити тривалість виробки чого циклу і виробничих площ, а й організувати безперервно-поточниі процес опорядження — на конвеєрах, автоматичних і напівавтома тичних лініях. На тривалість висушування лакофарбових покритті найбільше впливає температура навколишнього повітря (температур в опоряджувальних цехах має бути не нижчою 18°С). Чим вища тек пература, тим швидше висихає покриття. Проте різке підвищенії температури може негативно вплинути на якість покриття. Тел пературу слід підвищувати поступово залежно від застосовуванії лакофарбових матеріалів.
-5-
Висушувати лакофарбові покриття можи такими способами: конвекційним, терморадіаційним, фотохімічнш а також акумулюванням теплоти на поверхні деревини.
При конвекційному способі висушування випаровування ро чинників найінтенсивніше відбувається з верхніх шарів, що сприї створенню на поверхні покриття плівки, яка гальмує вихід плі з нижньої частини. З прискоренням процесу висушування в покритті утворюються бульбашки з пари розчинника. Для усунення цього дефекту висушування ведуть ступеневим методом, тобто сушилі. камеру розмежовують на зони. Температура в першій зоні має бу 20-25°С, у другій — 25-30, у третій — 30-40, а в четвертій — 20аС. Поліефірні лаки гарячого тверднення висушують при температурі 60-80°С протягом 2,5-3,0 год, а лаки холодного тверднення — при температурі 20-25 С протягом 15-20 год.
Сушарки для лакових покриттів — це металеві камери тунель¬ного типу, обшиті теплоізоляційним матеріалом. Усередині роз¬міщені калорифери для подавання свіжого повітря і відкачування забрудненого парою розчинника. Для інтенсифікації сушіння утво¬рюють штучну циркуляцію повітря в камері. Вироби переміщуються в сушарках за допомогою конвеєрів спеціальних конструкцій.
Терморадіаційний спосіб висушування полягає в опроміненні опо¬ряджувальної поверхні інфрачервоними променями. Вони проника¬ють крізь лаковий шар на певну глибину в деревину, де перетворю¬ються на теплову енергію, нагріваючи поверхню деревини. Нагріта поверхня деревини віддає тепло лаковому шару, унаслідок чого плів¬ка знизу висихає в декілька разів швидше, ніж при конвекційному способі, а покриття стає рівним і гладеньким, без бульбашок.
Фотохімічний спосіб висушування полягає в тому, що поліефірні покриття тверднуть унаслідок полімеризації під дією ультрафіолето-них променів при наявності сенсибілізатора (речовина, яка приско¬рює процес полімеризації матеріалів).
Сенсибілізаторами є різні хімічні сполуки (для гарячого — антра¬хінон, для холодного — бензоїн).
Перевага цього способу полягає в тому, що поліефірне покриття швидко твердне (за 0,5 — 5,0 хв). ; 5)Полірування виробів політурами
Полірування політурами є одним з найбільш трудомістких спосо¬бів опорядження. Однак він дає гарну і блискучу плівку, яка виявляє текстуру і колір деревини. Полірують вироби рідкими лаками (полі-турами), що дають не більше 15 % сухого залишку (лужної смоли, розчиненої в спирті міцністю не нижче 90°).
Поверхню під полірування готують старанніше, ніж під лакуван¬ня. Дефекти, допущені при підготовці, на полірувальній поверхні стають більш помітними. Якість підготовки поверхні перевіряють при доброму освітленні. Процес полірування складається з трьох етапів: ґрунтування, полірування й облагороджування. На оброблювальну поверхню політуру наносять ватним тампоном, обгорненим марлею або лляною ганчіркою. У середину тампона політуру заливають невеликими порціями.
Перше полірування виконують густою політурою (дванадцяти-п'ятнадцятивідсотковим розчином) до повного закривання пор деревини. Для зменшення витрат політури і швидкого закривання пор деревини, особливо великопористих порід (дуб, берест, ясен), застосо вують пемзову пудру.
Поліруючи з пемзою, потрібно міняти тканину на підошві тампо на, оскільки від пемзи вона залипає або розповзається. Для кращого ковзання тампона по поверхні, що полірується, на нього наносять декілька крапель олії або трансформаторного масла. Періодичність зарядження тампона під час полірування залежить від етапу полірування. При першому поліруванні тампон має весь час бути вологим, тому політуру доливають у нього часто. На наступиш етапах полірувати краще тампоном з дуже малим вмістом політури. Вологість тампона можна визначити, приклавши його до тильного боку кисті руки (якщо тампон вологий, то відчуватиметься холод від випаровування спирту). Закінчують перше полірування майже сухим тампоном, вирівнюючи глянець усієї полірованої поверхні.
Після першого полірування деталь витримують протягом 5-6діб .За цей час накладений шар дає усадку — місцями з'являються западинки, проступає масло.
Друге полірування починають більш рідкою політурою (8-10 %). Насиченість тампона повинна бути меншою, тому полірувати слід до повного його висихання. Під час другого полірування олії додають менше (один раз на одне зарядження тампона), оскільки напівсухий тампон залипає менше, ніж вологий. Після того як закриються всі пори в деревині, пемзу не додають, але полірування продовжують до необхідної товщини полірованого шару. Після другого полірування поверхня набуває майже завершеного вигляду.

-6-
Третє полірування починають після витримування протягом 2-3 діб. За цей час на поверхні виступить олія, у видаленні якої й полягає третє полірування. Тампон для третього полірування кра¬ще зробити новий. Політуру розбавляють спиртом 96 % до вмісту її в розчині 5-8 % і заповнюють нею тампон малими порціями, щоб був ледве вологий. Зайва насиченість тампона може призвести до «опіку» плівки, тому перш ніж починати полірування тампоном, слід переві¬рити вологість рукою і зайву політуру витиснути з марлі тампоном чи ватою або ж приклавши тампон до чистої сухої дошки.
Полірують поверхню до повного видалення з неї олії (якщо олія залишилась, то на поверхні будуть помітні сліди від пальців). Випо¬лірування олії триває досить довго. Останнє полірування виконують чистим спиртом. Якщо через кілька днів на поверхні з'явиться наліт олії, то її знову полірують чистим спиртом або посипають пудрою й протирають чистою ватою.
6) Імітація опорядження
Забарвлення деревини прозорими барвниками
Забарвлення — це нанесення на поверхню деревини барвників, які не закривають текстури, а навпаки, підсилюють її. Воно може бути поверховим і глибоким, у деталях і на корені.
Поверхове забарвлення найбільш поширене. Розчин відповідного барвника наносять на поверхню деталей тампоном, губкою, але най¬краще наносити його пістолетом-розпилювачем (сухе забарвлення). Для забарвлення застосовують анілінові та гумові барвники або їхні суміші, розчинені у м'якій чистій воді, бажано в емальованій або лудженій посудині. Воду пом'якшують невеликою кількістю питної води або нашатирного спирту і підігрівають до температури 35—40°С.
У процесі ручного нанесення барвник набирають на пензель, губку ,а бо тампон і рівномірно водять ними по горизонтальній поверхні деревини. Якщо поверхня розміщена вертикально, то барвник наносять знизу вгору, щоб не утворювались патьоки. Через 3—5 хв після забарв¬лення поверхню протирають добре віджатою ганчіркою або губкою для зняття залишків барвника і рівномірного забарвлення поверхні. Краще наносити барвник на поверхню деревини розпиленням за допомогою пістолета-розпилювача, який водять рівномірно на відстані 250-300 мм від забарвлюваної поверхні. Раціональним є спосіб забарвлення брускових деталей або виробів (ніжок стільців) занурен¬ням їх у ванну з відповідним барвником.
Забарвлювати деревину можна і за допомогою водних розчинів хімікатів — солей, кислот і дубильних речовин. Унаслідок дії хіміка¬тів на деревину або їхньої взаємодії поверхня деревини забарвлюється у відповідний колір. Забарвлення деревини хімікатами називають протравним, а самі хімікати — протравами.
Забарвлену поверхню висушують і шліфують протертою дрібно¬зернистою шкуркою , без особливого натискування на краї і ребра деталі. Якщо ворс невеликий, то шліфувати поверхню можна товстим сукном або повстю, оскільки при поверхневому забарвленні барвник проникає на глибину до 0,5 мм.
Глибоке забарвлення застосовують, якщо деревину треба забар¬вити на всю товщину. Для цього її вимочують декілька діб у розчині барвника. Таким способом можна забарвлювати тільки тонкі листи шпону. Більш поширеним є глибоке забарвлення заготовок у автоклаві. Таким способом можна імітувати березові заготовки під горіх, червоне дерево і сірий клен. Щоб барвник краще проникав у дереви¬ну, заготовки спочатку пропарюють під тиском протя¬гом 30-45 хв, а потім витримують у вакуумі, що сприяє видаленню основної маси повітря з клітин. Після цього конденсат випускають, а автоклав заповнюють розчином барвника під тиском 1 МПа — для заготовок і 6 МПа — для шпону. Просочування триває 50-60 хв при температурі 80-90°С. Після цього знімають тиск, барвник випуска-ють, а заготовки вивантажують, просушують для наступної обробки.
Глибоке забарвлення масивних деталей у автоклаві триває до 4 год, шпону — до 2,5 год. Поверхове і глибоке забарвлення можуть бути прямим і протравним, позитивним і негативним.
Забарвлення одночасно з лакуванням кольоровими лаками значно скорочує технологічний процес опорядження, але воно не тільки вуа¬лює текстуру, а й знижує декоративні властивості деревини. Тому
його рекомендують застосовувати для деталей, до опорядження яких не ставлять високих вимог.
Для забарвлення деревини різних порід, а також імітації дереви¬ни барвниками застосовують різні за складом речовини, їх готують десятивідсотковими розчинами, а потім розбавляють до потрібної концентрації. Потрібну кількість барвника розмішують у м'якій воді і нагрівають до кипіння, потім охолоджують і фільтрують.
Щоб отримати барвники різних відтінків, слід приготувати окре¬мо розчин різних барвників, а потім змішувати їх, добираючи потріб¬ний колір і відтінок. Якщо при приготуванні розчинів змінювати співвідношення барвних речовин, то з цих складників можна дістати різні відтінки. Проте забарвлена
-7-
дуже чутлива до дії кислот і лугів, і це може призвести до непоправного браку. Наприклад, каргіамідний клей із затверднювачем — хлористим амонієм — цілком змінює колір барвника на поверхні деревини.
Імітація текстури деревини способом аерографії
Імітація деревини прозорими барвниками не відтворює текстуру деревини, а тільки підсилює її колір. Щоб відтворити цілком нову текстуру на поверхні деревини або підсилити її, застосовують іміта¬цію деревини способом аерографії. Для аерографії використовують спеціальний пістолет-розпилювач — аерограф .. Рисунок тек¬стури відтворюється розпиленням розчину барвника або фарби за допомогою струменю стисненого повітря під тиском крізь сопло малого діаметра (0,4-1,2 мм). Залежно від відстані імі¬тованої поверхні до аерографа ним можна наносити тонкі лінії та широкі розпливчасті смуги. Швидкість руху аерографа під час роботи 10-20 м/хв. Способом аерографії можна відтворювати будь-який рисунок, проте найкраще імітується рисунок деревини, що має стрічкову текстуру (червоного дерева, горіха, палісандра). Відтворюва¬ти аерографом складну текстуру (карельської берези та ін.) майже неможливо. Імітація деревини аерографією може бути непрозорою і напівпрозорою.
При непрозорій імітації натуральна текстура деревини цілком покривається фоновим ґрунтом такого самого кольору, який має імітована цінна порода деревини. Під час нанесення фону аерограф тримають на відстані 150 — 200 мм від поверхні. Щоб нанести рисунок текстури, аерограф повільно рухати на відстані 10-15 мм від поверхні деревини. Для непрозорої іміта¬ції користуються емалевими фарбами та казеїномасляною темперою.
При напівпрозорій імітації фоном є натуральний колір і текстура імітованої деревини.
Текстуру наносять по негрунтованій поверхні в напрямку волокон природного рисунка.
Додатковий рисунок наносять так, щоб натуральна текстура його не перебивала, а навпаки, доповнювала і збагачувала. Для цього потрібно не тільки уміння, а й художній смак виконавця. Тому в про¬цесі виконання імітації слід мати перед очима зразки імітованої поро¬ди деревини. Матеріалами для напівпрозорої імітації е водні розчини барвників (найчастіше анілінових). Цей спосіб досить ефективний, але вимагає врахування натуральної текстури деревини.
Оскільки імітація аерографією не створює на поверхні деревини захисного шару, то після імітації і висушування на поверхню нано¬сять плівкоутворювальні матеріали.
Імітація текстури деревини друкування:
Друкування — це відтворення рисунка текстури на поверхні деревини, паперу, тканини або плівки відбитками безпосередньо з друкувальної форми. Друкування широко застосовують для імітації поверхні деревини як у нашій країні, так і за кордоном. Нині відомо вже багато верстатів для друкування текстури на щитах, панелях, деталях меблів і навіть на зібраних корпусах виробів (ящики радіо¬приймачів і телевізорів). Усі ці верстати дуже подібні за будовою і навіть за принципом дії.
Широко застосовують друкувальні верстати, які складаються з двох циліндрів: текстурного і друкувального. Верстати такого типуможуть бути встановлені на поточну лінію і синхронно прицювати з іншими верстатами: лаконаливними, шліфувальними та полірувальними машинами.
Імітація деревини текстурним папером, тканиною та «син¬тетичним шпоном:
Імітувати цінну породу деревини друкуванням за допомогою спе¬ціальних машин значно легше на папері, ніж безпосередньо на дере¬вині, .Тому останнім часом широко застосовують імітації деревини під цінні породи за допомогою текстурного паперу, на якому можна відтворити текстуру найрізноманітніших цінних порід деревини.
Текстурний папір може надходити на виробництво в рулонах або і нагляді форматок різної величини, призначених для відповідних деталей меблів. Кращим є текстурний папір , просо¬чений розчином каніфолі, що запобігає його розшаровуванню.
Імітацію текстури деревини текстурною тканиною здійснюють аналогічно, тільки тканину приклеюють способом накочування на спеціальному вальцьовому верстаті. Щит з накладеною текстурною тканиною ставлять на стіл.
Недоліком імітації текстурним папером і тканиною є те, що крізь папір і тканину може просочуватись клей. Крім того, при нанесенні різних лакофарбових матеріалів значна кількість їх вбирається папе¬ром чи тканиною. Цих недоліків можна уникнути, якщо для імітації застосовувати синтетичний шпон.
Синтетичний шпон — це декоративний папір з нанесеним малюнком текстури деревини, просочений синтетичними смолами і висушений до вологості 4-6% .
Приклеювання синтетичного пшону аналогічне облицюванню шпоном із деревини. При формуванні пакета температура прокла¬док не повинна перевищувати 45°С, щоб синтетичний клей перед часно не тужавів.
-8-
Після пресування плити опоряджують нітроцелюлозним або поліефірним лаками. Оскільки синтетичний шпон просочений синтетичними смолами, що робить його досить щільним, то витра¬ти лаку зменшуються вдвоє порівняно з опорядженням поверхні, облицьованої шпоном із деревини.
Опорядження деревини, плівковими матеріалами
Для створення декоративної плівки на поверхні деревини мож на застосовувати спеціальні плівкові матеріали на основі термо реактивних або термопластичних смол. Такі плівки надходять у рулонах і пачках або безпосередньо виготовляються на підітри ємствах. Листові плівкові матеріали плоских деталей опоряджують
Ламінування плитових матеріалів
Деревностружкові та деревноволокнисті плити облицьовують папером, просоченим у смолах, унаслідок чого утворюється поверхня, подібна до декоративного паперово-шаруватого пластики ламінату, яка не потребує облагороджування.
Суть ламінування полягає в тому, що на підготовлену поверхню деревностружкових плит ставлять просочений смолою папір і сформований пакет уміщують між металевими полірованими прокладками. Пресувати пакети можна в багатопроміжних, а краще в однопроміжних пресах при порівняно підвищених тиску (2,5-3,0 МПа) і температурі (140-145°С).
Технологічний процес ламінування плит складається з таких операцій: друкування на спеціальному папері рисунка, який імітує цінну деревину або інший матеріал; просочування паперу в спе¬ціальних смолах; висушування паперу до відповідного ступеня затвердіння смоли; формування пакетів для пресування; гаряче пресування в пресах; охолодження в пресах під тиском; кондицію¬вання облицьованих плит.
При ламінуванні плит використовують два види паперу: покрив¬ний, на який нанесено текстуру або інший декоративний малюнок, і папір-оспову для підстилання під декоративний шар.
Під час ламінування для просочування паперу застосовують фенольні та меламінові смоли. Просочування паперу смолами з одночасним висушуванням їх здійснюють в одному агрегаті — просочувально-сушильній установці.
Формування пакетів залежить від призначення ламінованих , плит і може здійснюватись за різними схемами. Однак найефек¬тивнішою для деталей меблів є така схема: декоративний папір — папір-підстилка — деревиостружкова плита — папір-підстилка — декоративний папір.
Сформований пакет ставлять між металевими полірованими прокладками і завантажують у прес. У пресі під дісю тиску і висо¬кої температури смола плавиться, заповшос пори між волокнами и папері і приклеюється до плити.
Ламінування плит і фанери можна здійснювати й у процесі пиготовлення їх. Це значно скорочує трудозатрати і звільняє устат¬кування (гідравлічні преси), потрібне для ламінування готових плит.
Імітація плитових матеріалів ламінуванням значно поліпшує технологію опорядження і сприяє економії опоряджувальних ма¬теріалів.
Опорядження деревини декоративним пластиком
Декоративні листові пластики мають захисну опоряджувальну плівку, і процес опорядження полягає тільки в тому, щоб обклеїти ними поверхню деревини. Аби не пошкодити при цьому декоративної захисної плівки, декоративні пластики приклеюють при низькому тиску і без нагрівання. Застосовувані клеї повинні мати добру адгезію як до деревини, так і до пластика. Такими клеями є сечовинні, епоксидні смоли та полівінілацетатна емульсія (ПВА).

7) Спеціальні художні види опорядження
Опорядження під метали
Деревину під метали опоряджують трьома способами: металі¬зацією (розпилення металу), бронзуванням (нанесення металевої пудри) і позолотою або срібленням (обклеювання поверхні дереви¬ни фольгою).
Металізація полягає в тому, що розплавлений у спеціальному апараті (металізаторі) метал струменем стисненого повітря, що надходить з нього, розбивається на дрібні частинки, які з великою швидкістю (130-110 м/с) викидаються на оброблювану поверхню у вигляді факела. Унаслідок цього частинки металу проникають у пори деревини, зчіплюються з нею, і на поверхні утворюється суцільне тонке металеве покриття. Металізацію можна застосо¬вувати не тільки для деревини, а й для інших матеріалів (паперу, шкіри, бетону, скла, гіпсу тощо).

-9-
Для металізації деревини застосовують олово, цинк, свинець, мідь, латунь, алюміній, бронзу у вигляді дроту діаметром 1,0-2,5 мм. Дріт закладають у спеціальний апарат , де він плавиться й у рідкому стані розпилюється. Після шліфування і полірування металізоване покриття стає блискучим.
Бронзування —- це найбільш простий і. доступний спосіб імітації деревини під метали.
Інкрустація — це оздоблення врізаними в поверхню деревини пластинками з металу, слонової кістки, перламутру та інших ма¬теріалів. При цьому врізки (вставки) розташовані на одному рівні з оздоблюваною поверхнею і відрізняються від неї тільки кольором або матеріалом.
Відомі два способи виконання інкрустації. Перший спосіб вико ристовують, коли вставка має великий розмір і нескладну форму. Тод спочатку вирізають вставку, а потім накладають її на виріб і гострим предметом роблять мітку по контуру. По окресленому контуру роблять виїмку, у яку поміщають вставку. Другий спосіб полягає в тому що при складному ажурному орнаменті спочатку на поверхню виробу наносять малюнок вставки, а потім по контуру малюнка робляті неглибокий розріз і вибирають стамескою виїмку з трошки скошеними краями. Після цього відповідно до виїмки підганяють вставки.
Інтарсія — це інкрустація деревиною по деревині, при якії у заглиблення дерев'яної основи вставляють дерев'яні пластинки вставки, що відрізняються від основи кольором і текстурою. Технік виконання інтарсії така сама, як і інкрустації, і потребує такої самі точності й акуратності.
Блочна мозаїка полягає в тому, що за даним рисунком з різно кольорових брусків, або пластинок деревини різноманітного перерізу склеюють блоки, а потім розрізають упоперек на багато пластинок з одинаковим рисунком.
У деревній мозаїці широко застосовують орнамент (ритмічно повторення геометричних елементів або стилізованих рослинних чи тваринних мотивів). За характером композиції він може бути:
стрічковим —.- у вигляді прямої або криволінійної смути (часто по краях поверхні);
сітчастим, який заповнює всю поверхню сітчастим узором;
замкнутим або обмеженим, що відображає якусь геометричну фор¬му (квадрат, ромб, трикутник), Такий орнамент, уписаний у коло або правильний многокутник, називають розеткою. . За мотивами, що використовуються в орнаменті, розрізняють гео¬метричний, рослинний, зооморфний, геральдичний (емблеми, герби), гротескний (фантастичні зображення) орнаменти, У деревній мозаїці найбільш поширені геометричний і рослинний орнаменти.
Сюжетним набором називають мозаїчне зображення, яке несе відповідний художній образ (пейзаж, натюрморт, портрет, багатофі¬гурну композицію).
Рельєфний декор на поверхні деревини утворюють різьбленням, витискуванням та різноманітними накладками і вставками.
Найпоширеніший вид художньої обробки — різьблення по деревині. Ним прикрашають не тільки різноманітні побутові речі, сувеніри і вироби, а й меблі, житло, громадські будівлі і споруди.
Різьблення буває різноманітних видів і способів виконання. Воно поділяється на такі основні групи: плосковиїмкове, або заглиблене (у тому числі геометричне і контурне, або граверне); прорізне, або ажурне; рельєфне, що виступає над площиною, але не віддалене віл неї; скульптурне, яке повністю або частково віддалене від площини, комбіноване; архітектурне (домове).
Плосковиїмкове (заглиблене) різьблення характеризується тим, що його фоном є плоска поверхня заготовки ,або виробу, який прикрашають, а рисунок утворюють заглибленням (виїмками різноманітної форми). Залежно від форми виїмок і характеру рисунка плоскоїмкове різьблення може бути геометричним або контурним .
Геометричне різьблення — це найдавніший вид різьблення по деревині. Його виконують у вигляді дво-, три- або чотиригранних виїмок, які утворюють на поверхні узор з геометричних фігур — три-кутників, квадратів, кругів.
Контурне (граверне) різьблення характеризується неглибокими тонкими двогранними виїмками, які проходять по всьому контуру рисунка, відображаючи при цьому листя, квіти, фігури тварин, пта¬хів.
Прорізне (ажурне) різьблення характерне тим, що в нього фон видалений, а залишки деревини утворюють відповідні узори.
Рельєфне різьблення майже не має плоскої поверхні. Воно харак¬теризується великою виразністю і декоративністю.
Скульптурне різьблення характерне тим, що зображення віддаля¬ється від фону і перетворюється в скульптуру.
Архітектурне різьблення є великомасштабним і застосовується в основному для оздоблення дерев'яних будівель. Його виконують із деревини хвойних порід.
-10-
Різьблення по дереву виконують на точно і якісно виготовлених деталях або виробах, що відповідають кресленню або проекту. <
Залежно від форми і розмірів виробу підбирають елементи і моти¬ви, створюючи відповідну композицію. Композиція — це індивіду¬альна творчість, у якій кожний проявляє свого фантазію, професійну культуру або конкретне завдання,

2. Опорядження виробів з металу
1) Очищення металевих поверхонь
Іноді виникає потреба надати металевим виробам природного кольору або підготувати їх поверхні для покриття фарбами. У такому разі їх чистять механічним або хімічним способами.
Стальні вироби чистять парафіном або стеарином у суміші з роз¬чинниками (гас, скипидар чи денатурований спирт). Парафін роз¬чиняють у гасі (відповідно 1 до 10). Розчин наносять на поверхню ниробу і залишають на деякий час, а потім зверху — потовчене дерев-ие вугілля (краще в співвідношенні 1:1) і чистять шерстяним тампо¬ном. Поверхні можна очищати також товченим вугіллям, змішаним ,І машинним маслом. Очистити виріб можна хімічним способом. Для цього приготовляють розчин із хлористого олова у воді (відповідно 6 і 8 масових частин), куди опускають виріб на 10-20 год, а потім про¬мивають двадцятип'ятивідсотковим аміаком і водою.
2) Шліфування та полірування
Окисли та нерівності на поверхні металів можна видалити шліфуванням і поліруванням. Ці процеси зменшують нерівності поверхні, а отже, і корозію. Добре відполіровані поверхні, особливо кольорових металів, мають красивий вигляд, а якщо їх вкрити прозорим лаком, довго не окислюються.
Шліфування — процес усунення крупних нерівностей перед полі¬руванням.
Шліфують вироби абразивними матеріалами природного похо¬дження або штучними залежно від твердості матеріалу. Тверді шліфувальні матеріали — корунд і карборунд — викорис¬товують для шліфування загартованої сталі, марганцевистої бронзи тощо. Наждаком (трохи м'яшний) шліфують чорні і кольорові мета¬ли, крокусом (окис заліза) або порошковою пемзою — латунь, цинк, алюміній, полірувальним чи віденським вапном — м'які метали та сплави. Добрі полірувальні властивості має окис хрому, тому його застосовують для полірування твердих і м'яких металів.
Крокус можна виготовити самому, якщо в насичений розчин залізного купоросу долити розчин щавлевої кислоти. Можна залізні стружки розчинити в соляній кислоті й у відфільтрований розчин додати соди. В обох випадках утворюється осад, який відфільтрову¬ють, промивають водою і пропалюють на повітрі до вишневого кольору.
Для шліфування застосовують абразивні керамічні круги або повстяні круги з наклеєним абразивом. Зручні для шліфування вул¬канітові круги. Широко використовують для шліфування шкурки. Вони є на тка¬нинній основі — БТ, паперовій — Н і на комбінованій — СТ.. Шліфування виконують коловими рухами. Малодоступні місця деталей (або якщо відсутня шкурка потрібної зернистості) обробля¬ють абразивом, змішаним з маслом (відповідно 1 і 5 масових частин). Гарною є алмазна паста для протирання клапанів, яку продають у автомагазинах. її наносять па поверхню виробу і труть торцем м'якої деревини.
Для шліфування механічними засобами застосовують повстяний круг з наклеєним на ньому абразивом. Круг приводиться в рух від електродвигуна. Перед наклеюванням абразиву на повстяний круг абразивний порошок сушать при температурі 50-60°С і насипають у жолоб. Потім круг намазують клеєм (столярним, ПВА, силікатним), обкачують у порошку, сушать при температурі 45-50"С протягом 20-24 годин, накатують другий шар та знову сушать.
3) Декоративно-захисне покриття металів
Щоб надати виробам красивого зовнішнього вигляду і захистити від корозії, їх поверхню покривають захисними плівками, які утво¬рюються безпосередньо з металу під дією хімічних речовин, або ж наносять шар стійкого проти корозії металу.
Декоративно-захисне покриття можна робити оксидуванням, фосфатуванням, анодуванням, електрохімічним фарбуванням, кон¬тактним осадженням металів, гальванічним методом, розплавленими металами тощо.
Слід зауважити, що оксидні і фосфатні плівки, які наносять на вироби для декоративного покриття, дуже тонкі і мають низькі меха¬нічні властивості та невисоку стійкість проти корозії.

-11-
Підготовка поверхні для покриття:
Деталі перед покриттям шліфують, знежирюють і декапірують.
Знежирюють поверхні в органічних розчинниках — бензині, трихлорстилені, бензолі, спирті, ацетоні і лужних розчинах. При цьому деталь обмивають розчинником, а потім наносять на щітку пОо ганчірку полірувальне вапно, розчинене у воді, і добре протирають ним до утворення пасти. Ознакою достатнього знежирення є гарно змочування всієї поверхні водою.
Покриття металів та їх сплавів не можна чітко розмежувати на антикорозійні або декоративні. І ті, і інші утворюють на поверхні плівку, яка певною мірою запобігає окисленню. Одночасно така плів¬ка надає виробу декоративного вигляду.
Оксидування — покриття поверхні тонкою плівкою оксидів, яка захищає її від корозії та надає поверхні нарядного вигляду. Сталі оксидують у чорний колір так. Приготовлений розчин нагрівають в емальованому або скляному посуді, занурюють у нього після дека¬пірування виріб і продовжують нагрівати. Леговані і високолеговані сталі витримують довше у півтора раза.
Щоб оксидна плівка на деталі складної форми була однакової товщини, її через кожні 25-30 хв виймають, споліскують водою і занурюють знову іншим боком.
Після оксидування деталь промивають у гарячій воді і занурюють на 1-2 хв у розчин хромпіку (100-1 20 г/л), нагрітого до температури 60-70°С. Можна деталь промити у проточній воді, а потім про¬кип'ятити протягом 3-5 хв у розчині господарського мила (20-30 г/л). Після цього деталь висушують, змащують машинним маслом і витирають.
Оксидування цинку
Цинк, його сплави й оцинковані вироби можна оксидувати] термічно-хімічним і хімічним способами.
При першому способі очищену і знежирену поверхню цинку змочують розчином, приготовленим з рівних масових частин 25%-ї оцтовокислої міді і 30%-ї оцтової кислоти, а потім нагрівають його протягом 1-2 хв при температурі 300 С. Операцію повторюють двічі.
Для оксидування хімічним способом виготовляють таки її розчин, г:
фосфорна кислота —- 2-10;
азотнокислий натрій -— 70-100;
вода— 1 000.
Алюміній і його сплави оксидують хімічним і електрохімічними методами в окислювальних розчинах.
При оксидуванні на поверхні металу утворюється антикорозійнії плівка з окису алюмінію, яка може мати різні кольори. Вона може бути основою, що добре поглинає барвники.
Після оксидування деталь опускають на 10-15 хв у 2%-й розчин хромового ангідриду з температурою 18-2СГС або ж промивають її у воді і кип'ятять 15-20 хв, щоб видалити рештки реактивів. Потім деталь сушать. Дуже добре оксидовану поверхню захистити лаком.
Оксидують алюміній з утворенням плівки з перламутровим блис¬ком так. Поверхню виробу очищають від бруду і знежирюють орга¬нічним розчинником, дротяною щіткою (наждачним папером № 60 чи 80} обробляють її в різних напрямках. Потім деталь нагрівають до температури 80-90С, покривають нагрітим до 90-100°С 10%-м . розчином їдкого натрію і сушать на повітрі. Укрита прозорим лаком поверхня не втрачає кольору до трьох років.
Воропіиия, або повітряно-температурне оксидування сталі, від¬бувається при рівномірному нагріванні деталі до 220-325С. При цьо¬му на поверхні металу з'являються мінливі кольори — фіолетовий, волошково-синій, ясно-синій, сірий.
Як тільки деталь набуде бажаного кольору, її припиняють нагрі- ; вати і протирають ганчіркою, змоченою рослинною олією, краще конопляною, яка надає поверхні синюватості та блиску.
Нагрівати невеликі деталі можна па газовому полум'ї, а більші — на жару деревного вугілля.
Для оксидування в коричневий колір знежирену деталь змочують у 10%-у розчині хромпіку і нагрівають при температурі 400°С протя¬гом 10 хв. Іноді змочування і нагрівання повторюють тричі.
Слід відмітити, що загартовані вироби, які при нагріванні до вка¬заних температур можуть відпуститись, тобто втратити загартування випробують.
Анодування, або анодне оксидування, відбувається в хімікатах під дією постійного струму. Посуд може бути будь-який, але обов'язково неелектропровїдний. Електроліт — 20%-й розчин сірчаної кислоти, иґю 30% -й бісульфіту натрію.
До аноду під'єднують на алюмінієвій підвісці виріб, а до катоду — щипцеву пластину. Якщо виріб складної форми, до катоду підвішу¬ють декілька пластин на відстані від нього не більше ніж 9 см.

-12-
Температура електроліту повинна бути до 20°С, густина струму — " '.\ А/дм2, напруга — 10-15В, тривалість анодування — до 1 год.

IV. Підсумки уроку
Запитання:
1. Яка мета опорядження виробів з деревини?
2. Які види опорядження ви знаєте?
3. На скільки класів поділяють опоряджувальні покриття? ,
4. Для яких виробів застосовують непрозоре опорядження?
5. Яка мета столярної підготовки до опорядження?
6. Для чого здійснюють опоряджувальну підготовку?
7. Які матеріали застосовують для непрозорого опорядження?
8. Які інструменти застосовують для нанесення фарб?
9. Яка різниця між порозаповненням і ґрунтуванням?
10. Назвіть способи нанесення лакофарбових матеріалів.
11. Назвіть переваги і недоліки пневматичного розпилення.
12. На якому устаткуванні полірують лакофарбові покриття?
13. Імітація, її мета та перспективи застосування.
14. Які способи імітації доцільно застосовувати?
15. Які перспективи застосування плівкових матеріалів?
16. Які ви знаєте спеціальні види опорядження?
17. Де застосовують спеціальні види опорядження?
18. Які види різьблення застосовують при виготовленні меблів?
19. Які ви знаєте види опрядження металів?
20. Як готувати металеві поверхні до оздоблення металів?
21. Що називається шліфуванням металів?
22. Як потрібно полірувати метали?
23. Що називають декоративно-захисним покриттям металів?
V. Домашнє завдання
Повторити конспект, записаний у зошиті.

Предмети: Трудове навчання

Класи: 9 клас