Порівняння належать до класичних тропів, так чи так систематизуючись та розглядаючись ще з античних часів, а тому дослідники стилістики вважають їх уже цілком знаними і шукають інших секретів художнього мовлення. Вони існують, ці секрети – знайдені і на разі ще не знайдені, але свої незвідані секрети і глибини має й порівняння. Якщо добре розібратися, то з’ясовується, що порівняння – не просто троп, а врешті-решт основа людського мислення з його асоціативністю і напрямком від знаного до незнаного. У термінах компаративної структури це шлях від об’єкта до суб’єкта. Цей шлях порівняння пізнавального, гносеологічного, яким ішло і йде людство, пізнаючи світ, повторює й порівняння художнє. Однак останнє слугує не так пізнанню суб’єкта, як глибшому й емоційнішому розкриттю його сутності.