Користувацький вхід

Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну любіть

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали

загрузка...

2

Сценарій літературно-художньої композиції
«ВИВЧАЙТЕ, ЛЮБІТЬ СВОЮ МОВУ, ЯК СВІТЛУ ВІТЧИЗНУ ЛЮБІТЬ»

Учень 1.
Вельмишановна громадо та гості нашої шкільної держави! Нині світле свято зібрало нас у цьому залі, свято рідної мови. І прославимо в цей день мову.
Нехай же у віках живе створіння славне – українське слово!

Учень 2.
Щасливі ми, що народилися й живемо в такій чудовій, багатій, мальовничій землі – у нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки – тут коріння роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово.

Учень 3.
Українська моя рідна мово,
В кожнім слові твоїм – цілий світ!
Бачу барви у нім веселкові
І калини червоної цвіт.

Учень 4.
А ще небо блакитне бездонне,
І Ярило, й пшеничні поля,
Плескіт рік, шум гаїв невгамовний –
Все моя українська земля!

Учень 5.
Українська моя рідна мово,
Не одна тобі тисяча літ!
Таке ж давнє твоє кожне слово,
Як і весь різнобарвний наш світ.

Учень 6.
І хоч ти лиш пелюстка яскрава
В запашній квітці мов світовій,
Мово рідна моя і ласкава,
Молюсь завше красі я твоїй.

Учень 7.

„Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну любіть!” – під таким закликом, узятим з вірша видатного українського поета В.Сосюри, проходитиме наше свято. Бо чого ж ми варті в світі без рідної мови? Вона є скарбницею духовних надбань, оберіг наших звичаїв і традицій.

Учень 8.

Мова – це душа народу. Вона починається з маминої колискової, народної пісні, батьківського мудрого слова. Рідна мова єднає родину. Вона є основою родоводу: від матері, батька, бабусі, дідуся, брата, сестрички веде юну душу у світ людських взаємин, і весь цей світ виявляється в мові й через мову. Тому нині, говорячи про рідну мову, будемо звертатись до неї, як до рідної матері, неньки.

Учень 9.

Рідна мово! Усім світом ти визнана за одну з найзвучніших мов. Тому ти така мелодійна і неповторна, бо увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої України. Ти переткана й вишита калиною, барвінком і вишневим цвітом. У тобі дзвенить слава запорожців і січових стрільців. Тобою написані невмирущі твори Котляревського, Шевченка, Франка, Лесі Українки, Коцюбинського. Ти живеш у прекрасних піснях свого народу.

Учень 10.

Мова – це не мертвий камінь, а ніби дивовижне дерево – воно росте, зацвітає, змінюється. Серед тих, хто першим став писати живою розмовною мовою, зрозумілою народу, був Т.Шевченко.

Учень 11.
Коли ти плекаєш слово,
Мов струна воно бринить,
Калиново, барвінково
Рідна мова пломенить.
Коли мовиш, як належить, -
Слово чисте, як роса...
І від тебе теж залежить
Мови рідної краса.

Учень 12.

Та на жаль, нерідко ще зустрічаються такі люди, як у гуморесці Павла Глазового „Кухлик”.
Учень 13. (Звучить гумореска у виконанні учня).
Учень 14.

Рідна мова! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати.

Учень 15.
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали під шалений крик,
В’язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.

Учень 16.
А мова не корилася царю –
Ані царю, ані його сатрапам,
З орлом двоглавим стаючи на прю,
Що брав її у пазуристі лапи.
Плюндрованій, не надавали прав,
Немов на звіра, об’являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав –
Він був безмозкий, хоч і двоголовий.

Учень 17.

Рідна мова! У страшні часи національного гноблення до тебе припадали, як до цілющого джерела, рятуючись від духовної смерті. А були й такі, що зрікалися тебе, забуваючи про свій рід, про своє коріння. Це про них писав педагог Василь Сухомлинський: „Той, хто цурається рідної мови, засуджує себе на злиденність душі”. Це про них говориться у віршах сучасних поетів Дмитра Павличка і Дмитра Білоуса.

Учень 18

Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне.

Учень 19.

Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому.
Впаде на тебе, наче сніг, журба –
Її не понесеш нікому.

Учень 20.

Гостро постало питання: бути чи не бути українській мові і культурі взагалі. „Бути!” – так відповів на це Великий Тарас своїми творами, написавши в одному з них:
Возвеличу
малих отих рабів німих!
Я на сторожі біля їх
Поставлю слово!
Учень 21.

А вже в іншій Шевченковій поезії читаємо:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється –ожива,
Як їх почує!

Учень 22.

Так, це він, наш великий національний геній, перетворив українське слово на чисте золото поезії. Саме рідне слово, рідна мова залишилися тоді тією скарбницею, що вберегла національний дух від остаточної руйнації. Тоді ж нашу мову визначили як українську.

Учень 23.

І доки живе народ, він не забуде своєї мови, передаватиме її своїм дітям і внукам.

Буду я навчатись мови золотої
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Учень 24.
Буду я навчатись мови-блискавиці,
В клекоті гарячім кованої криці,
В огневиці пружному ниви колоскової,
В леготі шовковому пісні колискової.

Учень 25.
Доки мова для внуків звучить солов’їно
І дзвенить, мов кришталь, мов трава степова,
Ти не вмреш, ти не вмреш, Україно!
Не загине народ, що в негоду співа.

Учень 26.

Із пуп’янка долонь (складає долоні докупи) вихоплюється слово,
Беззвучне і гучне, з роси, води й сльози.
Молись за нас, молись, Пречиста рідна Мова,
Народжена з хлібів і чистої лози.
Єдина і Свята, Пречиста Діво Мова,
У полум’ї свічок прийди в пусті серця,
Навчи молитись нас блакитно й калиново,
Навчи чудових слів, яким нема кінця.

Учень 27.

Мова рідна! Світлоносна! Ти – як море – безконечна, глибинна, могутня. Котиш і котиш хвилі своїх слів, і нема їм кінця, немає краю. І не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мова рідна!

Учень 28.

Рідна мова – це наша гордість. Бережімо її, гордо всім заявляймо: «Я – українець, син цієї землі. Я пишаюся цим. Я люблю свій народ, свою землю, свою мову!»

Автор: 

Матійків Марина Георгіївна, вчитель української мови та літератури

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі