Матеріал можна використати при підготовці до уроку з географії у 6 класі при розгляді розділу "Літосфера" теми: Рельєф дна Світового океану.

Тема: Рельєф дна Світового океану
Мета: ознайомити з особливостями рельєфу океанічного дна; з’ясувати причини відмінностей рельєфу перехідних зон; вивчити основні елементи рельєфу дна Світового океану,поглиблення та систематизація знань про основні форми рельєфу Землі; продовжити розвивати вміння працювати з підручником. картами, малюнками; виховувати інтерес до різних видів діяльності; вміння відстоювати свою думку.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: фізична карта півкуль, атласи, підручники, плакати.
Опорні поняття: рельєф, океан, гори, рівнини.
Основні поняття: шельф, материковий схил, ложе, глибоководний жолоб, серединно-океанічний хребет. Основні поняття: шельф, ложе океану, перехідна зона, глибоководний жолоб, окраїнне море, материковий схил, острівна дуга, рифт, рифтова зона, підводний складчастий хребет
ЗМІСТ УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань
1. Прийом «Географічна розминка» — (Робота з картами)
-Назвари як найбільше: гір; рівнин світу
-скласти кросворд використовуючи географічні карти за тематикою «гори і рівнини і найбільші вершини і западини світу» із запитаннями ( 5-6 обєктів по вертикалі і горизонталі).
2. Прийом «Інтелектуальна розминка»
• Що ми розуміємо під рельєфом місцевості?
• Які ознаки положені в класифікації рівнин та гір? Допиши пропущене ?
(За абсолютною висотою; за утворенням, за зовнішнім виглядом)

• Який зв’язок існує між будовою земної кори та формами рельєфу?
• Як зображують форми рельєфу на фізичній карті?
• Які форми рельєфу переважають у нашій місцевості?
• Які, на вашу думку, особливості має рельєф дна Світового океану?
* Прийом «Підготовка до мандрівки» (робота в групах)
Розробіть рекомендації щодо підготовки спорядження та правил поведінки групі туристів, яка вирушає в маршрут у гори.
IIІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
Прийом «Приваблива мета»
Учитель. Людині властиве прагнення пізнати невідоме. Підкорення полюсів та найвищих вершин, багатоденні переходи через пустелі та непрохідні лісові хащі, вихід у космічний простір — усе це приклади невтомного пошуку відкриття таємниць, які пропонує людству природа. Однак, незважаючи на високий рівень розвитку людської цивілізації, величезні простори Світового океану, в тому числі його дна, ще й сьогодні залишаються недостатньо вивченими.
Здавна людей цікавило, як побудоване дно Океану. Мореплавці намагалися дізнатись, де на їх корабель чикатимуть великі глибини, а де небезпечні скелясті мілини. Поява підводних човнів у кінці ХІХ ст. посилила зацікавленість у вивченні морського дна. Геологи з’ясували, що океанічна земна кора побудовано так само складно, як і материкова. В ній приховані величезні поклади корисних копалин, вивчення і освоєння яких вже розпочалося. Хоча й тепер про будову та рельєф дна Океану нам відомо далеко не все.
IV. Вивчення нового матеріалу
План
1. Історії пізнання дна Океану
2. Сучасні погляди на рельєф океанічного дна

З історії пізнання дна Океану
Знання про океанічне дно накопичувалися поступово. Так, ще у середині ХІХ ст. вважалося, що рельєф дна Світового океану достатньо простий: за кількамільярдну історію планети, вода мала б повністю вирівняти морське дно. Такі погляди були спростовані у 60-х рр. ХІХ ст., коли велося прокладання телеграфного кабелю з Європи до Америки через північну частину Атлантичного океану. Під час виконання підводних робіт в центрі океану знайшли високі гори. Тоді відповісти на питання, чому вода їх не зруйнувала, так і не змогли. Згодом цілі системи таких підводних хребтів були знайдені у всіх океанах.
Перші комплексні дослідження дна Океану були проведені експедицією англійського судна „Челленджер”, який у 1872-1876 рр. здійснив океанографічну навколосвітню подорож. Її результати докорінно змінили погляди про рельєф дна океанів. На борт судна були підняті понад 150 зразків гірських порід з морського дна.
В 20-30-х рр. на морських суднах почали встановлювати спеціальні прилади для вимірювань глибин – ехолоти. Завдяки їх роботі були складені перші карти рельєфу дна Океану, на яких чітко розрізнялися мілководна прибережна смуга та глибоководна. В 40-х рр. ХХ ст. за допомогою ехолотів були знайдені чисельні підводні гори в різних частинах дна Тихого океану. Як виявилося, вони являють собою підводні вулкани з розмитими водою вершинами – гайоти.
В 40-50-х рр. ХХ ст. дули відкриті найглибші частини Світового океану – глибоководні жолоби. В деякі з них навіть опускалися в батискафах вчені-сміливці. У 1968 р. почало свою роботу сучасне науково-дослідницьке судно США “Гломар Челленджер”, призначене для глибоководного свердлування дна Океану. Завдяки йому було розкрито багато таємниць океанічного дна та підтверджено теорію руху літосферних плит й сучасні погляди на формування материків і океанів. А після винаходу у 1943 р. аквалангу (з лат. “аква” – вода та з англ. “ланг” – легеня) французами Жаком Кусто та Е. Ганьяном геологи змогли спостерігати океанське дно на власні очі. Згодом очима вчених стали підводні фото та телекамери. З їх допомогою були відриті на великих глибинах поклади корисних копалин (зокрема залізо-марганцеві конкреції) та детальніше вивчений рельєф дна Океану.
Сучасні погляди на рельєф океанічного дна
Використовуючи текст параграфа заповніть таблицю «Рельєф дна океану»
Форма рельєфа Коротка характеристика

Інформація вчителя Рельєф дна Океану є дуже різноманітним, як і рельєф материків. Його формування відбувається в наслідок двох основних процесів. З одного боку вода постійно руйнує будь-які підвищення дна та переносить змитий матеріал в пониження. З іншого – під впливом вулканічної діяльності та землетрусів на морському дні створюються нові форми рельєфу у вигляді підняттів та глибоких западин.
У рельєфі океанічного дна виділяють три основних частини: шельф, материковий схил та ложе Океану.

Шельф (з англ. – полиця), або материкова відмілина являє собою підводну, затоплену морем частину материка. Це рівнинна частину дна, яка прилягає до суходолу й має однакову з ним геологічну будову. Глибини шельфової зони зазвичай не перевищують 200 м, але в окремих випадках сягають 1500-2000 м. Шельф на фізичній карті світу показаний світло-блакитним кольором. Формування шельфу відбувалося завдяки як віковим вертикальним рухам літосфери, так і активній роботі морі в прибережній смузі. Ширина материкової відмілини різна: там де низовини повільно уходять під воду вона сягає 1500 км; біля гірських хребтів, які близько підходять до узбережжя, шельф взагалі відсутній. В тропічних широтах на шельфі часто формуються коралові рифи. Шельф займає лише близько 7% всієї дна Світового океану, але стільки ж, як площі Європи та Південної Америки разом. У зоні шельфу на дні накопичуються осадові породи: галька, пісок, вапняк. Тут розвідані й розробляються родовища нафти й природного газу, досліджуються можливості видобутку деяких інших корисних копалин.
Материковий схил – це дуже нахилена поверхня дна, яка з’єднує шельф з ложем Океану. Її схили дуже стрімкі, часто порити підводними потоками. Глибина в межах материкового схилу швидко змінюється: від 200 м до 2500 м.
Ложе Океану займає майже половину площі поверхні планети. Його будова дуже складні. В межах океанського ложа виділяють такі основні форми рельєфу: глибоководні рівнини, підводні гори й глибоководні жолоби. Їх утворення пов’язане з рухами літосферних плит та вулканізмом. Як і на материках, рівнини розташовані в центрі літосферних плит, в той час, як гори – переважно на їх краях. Специфічні форми рельєфу дна – глибоководні жолоби – формуються також на краях плит. Часто на дні Океану виникають вулканічні гори навіть у середині літосферних плит. Пояснимо чому.

Завдання. Відкрийте ст. 20 атласа івикориставни інформацію малюнка назвіть, чим відрізняється океанічна земна кора від материкової.

У зв’язку з тим, що під океанами земна кора значно тонша, ніж під материками, гаряча речовина астеносфери легко пропалює її, як полум’я листок паперу. Так утворюються цілі вулканічні хребти, які часто виходять на поверхню води, утворюючи острови, наприклад Гавайські у Тихому океані.
Проте, найактивніші виверження вулканів та землетруси спостерігаються на краях літосферних плит. В центральних частинах всіх океанів, де відбувається розходження літосферних плит, тягнуться гори, висотою 2000-4000 м. Їх називають серединно-океанічними хребтами. Вони з’єднані між собою й утворюють єдину систему, протяжністю понад 60 тис. км, що становить 1,5 земних екватори. Інколи серединні хребти виходять на поверхню води в вигляді островів, наприклад Ісландія. По середині хребтів тягнуться глибокі рифти, з яких виливається лава й весь час добудовує гори, що не дає змоги воді їх вирівняти. Найвідомішим з таких хребтів є Серединно-Атлантичний, як складається з двох гілок: північної та південної. Крім серединних хребтів, в Океані трапляються окремі підняття, які часто є продовження гір на материках. Наприклад, хребет Ломоносова у Північному Льодовитому океані.
У місцях зіткнення океанічної літосферної плити з материковою на дні Океану сформувалися глибоководні жолоби – довгі та вузькі пониження дна – облямовані групами островів. На фізичній карті вони позначені темно-синіми смугами. Всього відкрито 19 таких жолобів у Світовому океані, 15 з них – у Тихому океані, в тому числі й найглибший, Маріанський (11022 м).
Завдання. Знаючи, напрям на характер пересування літосферних плит, поясніть, як утворилися глибоководні жолоби в Океані. Чому їх переважна кількість відома саме у Тихому океані? Чому відсутні такі форми рельєфу на суходолі?

На ложі Океану відкладаються осадові породи, складені з тонких уламків (глини), а також з решток морських організмів мул та руди металів.
Висновки
1.Рельєф дна Світового океану такий же різноманітній, як і материків. Він сформувався в наслідок взаємодії внутрішніх та зовнішніх процесів.
2.Активне дослідження будови та рельєфу океанічного дна розпочалося у другій половині ХІХ ст. й триває понині.
3.У рельєфі дна виділяють три основних частини: шельф (материкова відмілина), материковий схил та ложе Океану. На ложі Океану у зв’язку різноманітними рухами літосферних плит сформувалися глибоководні рівнини, підводні гори (найбільш значними є серединно-океанічні хребти) та глибоководні жолоби.
V. Закріплення вивченого матеріалу
Відповисти на запитання і завдання параграфа підручника.
Перевірка запису в таблиці.
VI. Підсумок уроку
Учні підбивають підсумки самостійно, відповідаючи на запитання вчителя «Що нового для себе ви дізналися сьогодні на уроці?».
VII. Домашнє завдання
• Опрацювати параграф підручника.
• Підготувати повідомлення про унікальні форми рельєфу Землі.
Додатковий матеріал до уроку
• Межі шельфу проводять береговою лінією та вздовж перегину поверхні (брівка) шельфу до материкового схилу. Вона знаходиться на глибині від 50 до 600 м та більше. Якщо чіткого перегину немає, межу проводять ізобатою 200 м. Ширина шельфу різна — від 1 до 1500 км.
• Материковий схил — частина підводної окраїни материка — має нахил від 1 до 10°, характеризується різним розчленуванням рельєфу: наявністю довгих і глибоких каньйонів, терас, зсувів. Окремі каньйони сягають 3–5 км глибини та врізаються в континентальний схил на 1000 м, як, наприклад, перед гирлами річок Св. Лаврентія, Парани, Конґо.
• Ложе океану — найнижчий (крім глибоководних жолобів) рівень земної кори — від 4000 до 5000–6000 м глибини. Ложе складено земною корою океанічного типу та характеризується слабкими вертикальними рухами — на зразок платформ на континентах. У рельєфі переважають плоскі хвилясті та горбисті рівнини. Між ними — підняття різних типів і походження: широкі плоскогір’я, ланцюги гір і окремі гори.
• Серединно-океанічні хребти — великі підводні гірські споруди здебільшого посередині океанів. Важко навіть уявити гірську систему, що простягається через усі океани на більш ніж 60 тис. км. Ширина її — до 2 тис. км, а висота — переважно від 1 до 3 км. Середину більшості хребтів прорізають глибокі ущелини — рифтові долини. Доведено, що серединно-океанічні хребти за походженням не мають нічого спільного з гірськими хребтами суходолу. Вони виникають внаслідок виходу на поверхню глибинної речовини мантії, а наземні хребти — через нагромадження, ущільнення, підняття та зминання у складки гірських порід.
• У рельєфі океанічного дна вирізняють також вулканічні конуси. Вони, як і на суходолі, формою схожі на зрізаний конус і сягають у висоту кількох кілометрів. Під час спостережень за виверженням одного з підводних вулканів у Тихому океані вчені бачили, як із конуса, що здійнявся на 2,5 км, викидалися розжарена мантійна речовина, попіл, вулканічні бомби та пісок. Температура води, що вивергалась, сягала +300°С. Світлий шлейф від вулкана тягнувся за течією на 200 км.

Предмети: Географія

Класи: 6 клас