У Новій Гвінеї є досить велика річка під назвою Гоголь, дорога ж, що проходить неподалік, називається Гогол-роад. Такими дещо дивними для Нової Гвінеї назвами цей край завдячує видатному українському мандрівникові Миколі Миклухо-Маклаю, який побував тут близько 130 років тому. Відомо, що письменник Микола Гоголь дружив із батьком і дядьком Миклухо-Маклая, а мандрівник-науковець завжди мав із собою примірник свого улюбленого «Тараса Бульби» і портрет Гоголя.

Маклая, цього видатного вченого й гуманіста, досі пам’ятають, шанують і люблять у Новій Гвінеї та в Австралії, яка стала йому другою батьківщиною і де, до речі, нині живуть троє його онуків.

Хто ж він, Микола Миклухо-Маклай? Колись він сам розповів про себе кореспондентові сіднейської газети так: « Моя особа є живим прикладом того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Палка кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів, гордих ляхів, та ще була розбавлена холодною кров’ю німців. Чого в цій суміші більше, який із складників найзначніший, судити необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю вітчизну мого батька Україну, однак ця любов не применшує поваги до двох батьківщин моєї матері – Німеччини й Польщі».

Проте світ знав Миколу Миклухо-Маклая як науковця російського, бо ж навчався він протягом певного часу в Петербурзі, а про свої мандри й відкриття звітував Російському географічному товариству й Академії наук. Хоч, якщо вдуматися, цей син українського народу (є відомості, що народився Микола в Малині на Житомирщині) належить усьому людству, адже його внесок до світової науки колосальний. Більшу частину свого життя (а помер він у неповні 42 роки) Микола Миклухо-Маклай провів за межами Російської імперії, у мандрах по світу. Після закінчення Гейдельберзького та Лейпцігського університетів Микола Мак лай працював на Канарських островах, у Мароко, в Єгипті, Саудівській Аравії, на островах Індонезії, у Північній Америці, Австралії, на островах Тихого океану.

Цей довжелезний список, без сумніву, можна було б продовжити, хоч для більшості з нас ім’я мандрівника асоціюється насамперед з островом Нова Гвінея, де Миклухо-Маклай прожив лише п’ять років. Тут він поселився поміж корінних жителів – папуасів, які знаходилися на рівні первіснообщинного ладу, майже не знали про метали, виготовляючи знаряддя праці з каменю й кісток. Подружившись із папуасами, Микола Миклухо-Маклай ґрунтовно досліджував їхнє життя, що дало йому можливість розвіяти расистські людиноненависницькі міфи про неповноцінність аборигенів. Він свідомо ризикував власним життям, жив у хворобах і нестатках серед людей, яких європейські дослідники вважали канібалами, стверджуючи, що вони займають проміжну позицію між людиною й мавпою. Учений робив це заради утвердження права цих людей на повноцінне життя в людській спільноті. Для папуасів Миклухо-Маклай став учителем, порадником, чарівником. Тільки тому вони дали йому можливість вивчати себе й своє життя. «Природа людей однакова, розділяють їх лише звичаї»- ці слова китайського мудреця Конфуція Мак лай перевів із рангу філософії до рангу істини природничо-наукової.

Простежимо українські корені видатного науковця. Його прадід запорозький козак Степан Миклуха відзначився в російсько-турецькій війні, за що був удостоєний офіцерського чину хорунжого й дворянства. Батько вченого чернігівець Микола Ілліч Миклуха, з відзнакою закінчивши Ніжинський ліцей, пішки вирушив до Петербурга. Справа в тому, що, попри дворянство, Миклухи були настільки бідними, що навіть зібрати гроші синові на дорогу виявилося їм не під силу. Здолавши понад тисячу кілометрів, знову-таки пішки, Микола Ілліч оселився в столиці, де незабаром вступив до Інституту корпусу інженерів шляхів сполучення. Закінчивши цей заклад з відзнакою, він став інженером на будівництві Петербурзько-Московської залізниці, а згодом і начальником пасажирської станції в Петербурзі. Був українським патріотом, знав і любив творчість Тараса Шевченка. Зі служби був звільнений 1856 року за те, що вислав Шевченкові на заслання 150 крб. Через рік Микола Ілліч помер від туберкульозу, залишивши дружину з п’ятьма дітьми. На щастя, удова Катерина Семенівна, що теж була родом з України, мала маєток у Малині на Житомирщині, де й оселилася з дітьми.

У родині Миклух свято берегли пам'ять про козацьке походження батька, не цуралися рідного народу й рідної мови.

Майбутній науковець Микола Миколайович Миклуха не зміг здобути в Росії освіти – за неблагонадійність юнака було виключено з Петербурзького університету без права вступу до іншого навчального закладу імперії. Жага знань змусила Миколу покинути Росію.

Кілька слів про прізвище науковця. Саме після виключення з Петербурзького університету Микола додав до родового прізвища Миклуха козацьке прізвисько свого прадіда Маклай (Махлай). Таким чином, із Росії в Німеччину виїхав Микола Миклуха, а повернувся за кілька років – Миклухо-Маклай. Під цим прізвищем науковець і увійшов до світової історії.

Миколу Миклухо-Маклая називали романтиком від науки. Хто, як не романтик, міг два десятки років жити без постійного даху над головою, не помічаючи під прекрасним тропічним небом жорстоких тропічних хвороб? Хто, як не романтик, міг сподіватися, що йому вдасться захистити папуаські племена від колонізаторів?

Він справді був романтиком, проте аж ніяк не наївним. Наївний романтик не знищить матеріали надзвичайно важкої кількамісячної експедиції по Малайському півострову для того, щоб захистити тубільні племена від натиску білих колонізаторів. За лічені хвилини до смерті Романтик Миклухо-Маклай обмірковував план африканської експедиції і свій намір назавжди оселитися на одному з островів Тихого океану, мріючи назвати його «островом М». «Острів М» - так можна було б позначити й колосальний доробок цієї людини у світовій природничій науці.

«Людиною з Місяця» називали Миколу Миклухо-Маклая новогвінейські папуаси. Європа, звідки приїхав до них їхній щирий друг, була для них так само далекою, як Місяць. А нині людину, котра приїздить до Європи з Нової Гвінеї, цілком можна назвати «людиною з берега Маклая».