Користувацький вхід

Любов Лесі Українки до рідного краю (стаття)

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Наша славна Україна,
Наше щастя і наш рай,
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?
І в щасливі й злі години
Ми для неї живемо.
На Вкраїні й для Вкраїни
Будем жити й помремо…

Я народилася та живу в Україні. Це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. На Землі є багато красивих місць, але в моєму рідному краю живуть мої найближчі люди - батьки та друзі, родичі та знайомі.
Рідний край – це не місце на карті, а кохання в серці. Мій рідний край-це мова, пісні, спогади про власне життя.
Мій край - це Чорне і Азовське моря, Карпати і Полісся, південні степи та Дніпро. Велично і суворо дивиться на Запоріжжя колиска українського козацтва - Хортиця.
На мою думку, мало хто так любив свій народ, свій рідний край, як любила його Леся Українка. Навіть псевдонім вона взяла народний і назвалася його донькою. У багатьох її поезіях відлунює біль серця за свій народ.
Ніхто не вибирає час у якому живе Лесі Українці судилося бути дочкою народу, що потерпав від чужого гніту і писати в таких умовах, коли цей гніт перешкоджав соціальномуі культурному розвитку рідного краю.
Леся Українка дуже переживала за край, який зазнав великих знущань. Вона хотіла бачити його вільним, вірила в те, що знайдуться люди, які не зрадять Україні. Вона щиро любила рідну землю, вивчала її минуле, мріяла бачити свій народ щасливим. Безмежною була любов Лесі до України.
Леся Українка казала: «Любіть свій народ, мову, звичаї, як любила їх я».
 Любов до рідної України Леся Українка пронесла через всю свою творчість, особливо це знаходить своє відображення у її ліриці.
Хвороба Лесі змушувала її час від часу залишати рідну Україну. Тим більше її тягнуло до рідної землі, з тим більшою радістю ступала вона при поверненні на її грунт.
Країно рідная! Ох ти далека мріє!
До тебе все летять мої думки –
Їм страшно й радісно, якась надія мріє…
Так з вирію в свій край летять пташки…
Але це почуття рідного краю та любов до нього були все ж таки таки досить складні. З країн, де можно було думати досить вільно, говорити те, що думаєш, поверталася письменниця на вкраїну гніту та мовчання, де треба було навіть приховувати свої думки, де всюди панували страх і неволя.
З одного боку її тягнуло у рідні місця, де було все, що вона гаряче любила, з другого ж – так багато в рідному оточенні було жахливого і так трудно було там думати і писати.
І все ж таки майже завжди перемагала любов до рідного краю, туга за ним. Це була непереможна вимога почуття.
Вся творчість Лесі Українки акцентована на проблематиці долі «країни-смутку» української землі та українського народу. Першим драматичним твором Лесі Українки була «Іфігенія в Тавріді», твір про тяжкий почесний спадок. В ньому також йдеться про нестерпну тугу за Батьківщиною. Велична жінка Артеміда, майже стогне, дивлячись на море, в далину туди, де Греція, де Еллада: «А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий рідний краю!»
В драмі «Бояриня» , яка була опублікована вперше у 1914 році письменниця також описує долю головної героїні Оксани, яка опиняється у неволі, як пташка у клітці. Оксана дуже тужила за рідним краєм. Вона не могла виносити приниження, яке відчувала, як українка, в Москві. І тому вона смертельно захворіла. Оскільки дівчина звикла до свого рідного - українського, вона хоче до себе додому, на свою Батьківщину, на рідну Україну. Весь час вона сумує за рідною країною, мріє повернутися, але не може. Їй було соромно перед Україною. Коли на Україні була жорстока боротьба, вона нічого не зробила, щоб покращити долю рідного краю. Оксана не уявляла , як вона подивиться в очі українцям.
Трагедії, нещастя…. Скільки їх випало на долю рідного краю!
Мені здається, мало хто так поважав свою країну, беріг і розвивав культуру нашої країни, цінував свій рідний край! Незважаючи на те, що важка хвороба зіграла трагічну роль у долі письменниці, навіть і перед смертю усі її вірші були написані у образі романтизму, безмерної любові до України.

В одному із своїх останніх віршів Леся Українка закінчила свій життєвий та творчий шлях думкою про долю все того ж рідного краю. Він повстав перед нею в образі казкового велета.

Розправить руки грізні
І вмить розірве на собі
Усі дроти залізні.
Все, що налипло на йому,
Одразу стане руба…
Кохана стороно моя!
Далекий рідний краю!
Що раз згадаю я тебе,
То й казку сю згадаю…

Ось такими останніми своїми віршованими рядками розкриває Леся Українка свій останній поетичний образ казкового велета, образ тогорідного краю, що йому віддала вона всі свої сили.

Леся Українка випила гірку чашу розлуки з Батьківщиною сповна. Вона часто лікувалася в різних країнах і часто покидала рідну землю. Але це тільки зміцнило її дух і слово, тому й досі її пристрастні рядки проникають в душу кожної людини і запалюють там вогонь великої любові до рідної землі.

Навіть і у теперішній час її поезія проникає до самих глибин сердець українців, виховує патріотизм, почуття любові до Батьківщини і готовність навіть віддати своє життя заради рідного краю.

Автор: 

Блудова Вікторія Володимирівна
вчитель української мови та літератури
загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №4 Покровської міської ради Донецької області

Доброго дня! Для отримання друкованого сертифіката необхідно вказати Ваш контактний телефон та поштову адресу (у відповідь на листа «Вкажіть поштову адресу та номер телефону для доставки сертифіката», що надійшов на Вашу електронну пошту).
Або зв’яжіться з нами зручним для Вас способом:
через контактну форму http://metodportal.com/user/7/contact
2015-01-22_004.png

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі