Тема. Славетні українці
Мета. Поглибити знання учнів про Україну; почуття гордості за славних синів і дочок держави; розширити зміст поняття «громадянин України»; розвивати мовлення учнів; прищеплювати любов до рідного краю; виховувати патріотичні почуття.
Обладнання: мультимедійна презентація «Славетні українці»; репродукції кар¬тин художників; картки з надрукованими легендами про княгиню Ольгу і Богдана Хмельницького; сигнальні картки зеленого і червоного кольорів; портрети видат¬них людей.
Хід заходу
І. ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП
1. Повідомлення теми години спілкування, що відбудеться через тиждень.
2. Проведення бесіди «Кого ви вважаєте видатними українцями?».
3. Організація фотовиставки «Славетні українці».
4. Підготовка презентації «Славетні українці».
ІІ. МОТИВАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ЗАХОДУ
— Велич кожної країни — в людях, які в ній живуть. І особливо — в тих, хто зробив значний внесок у розвиток історії, культури і науки, спорту. Багато видатних людей прославили нашу Україну. Кого, на вашу думку, називають славетними українцями?
— Нещодавно в нашій країні опитували людей під девізом «Кого ви вва¬жаєте видатними українцями?». Якби ви взяли участь у цьому опитуванні, кого із видатних українців ви записали б до книги імен «100 видатних укра¬їнців»? Чому?
— Сьогодні ми будемо говорити про тих, хто є нашими національними сим-волами, хто проектував будинки, мости, створював музику, картини, ставив спортивні рекорди — про славетних українців, їхній внесок у світову історію, науку,культуру.
— Багата славетними іменами та подіями й українська історія. Нашими національними символами є прадавні першокнязі київські та їхні нащадки: княгиня Ольга, князі Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, славний співець Боян, літописець Нестор, а в часи ближчі — славні козацькі гетьмани, кошові й полководці: Дмитро Вишневецький, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький.
Немає життя без України, бо Україна — це земля, яку не вибирають, тому що Україна — це доля, яка випадає раз у житті. Найціннішим для кожної дер¬жави є її народ... В Україні працюють учені, яких знає весь світ. їх є дуже ба¬гато, але сьогодні я вас познайомлю лише з деякими з них.
ІІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА ЗАХОДУ
1.Князі Київської Русі
Учитель. Історія України починається з IX ст., з часів Київської Русі, столицею якої був Київ. Правили державою князі, які мужньо захищали народ від ворогів, дбали про поширення освіти, культури, про добробут русинів.
Читання легенди
На околиці Зборова, що на Поділлі, люди показують вал, який тягнеться з проміжками і зветься валом Ольги. Переповідають, що буцімто княгиня, втікаючи від Батия, татарського хана, перетворилася на мишу і сховалася під землею. І всюди, де вона рила, насипався такий от вал. Безпечне сховище знайшла аж у городищі Лісницькому поблизу с. Підгірець, де, зачинившись у замку, дала відсіч татарській орді. На тому місці й тепер видно кількасот могил.
Ольга (жила приблизно з 890 до 969 р.) — видатна київська княгиня, дру-жина князя Ігоря. Олександр Олесь пише:
І за князя вийшла заміж просто дівчина з села.
І до смерті вірним другом князю Ігорю була.
Святослав Ігоревич (945-972), син Ольги й Ігоря, — великий князь київ-ський, полководець. Визволив з-під хазар східних слов’ян. Загинув у бою з пе-ченігами.
Князь Володимир Великий (правив з 980 р. до 1014 р.). Він став відомим завдяки тому, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційною ре-лігією в Київській державі.
Володимира Великого (1053-1125) ще називали Мономахом. (Це прізвище діда по матері візантійського імператора Костянтина Мономаха.) Організо-вував походи проти половців, які відійшли від кордонів Русі назавжди але на Кавказ. 12 років сидів на київському престолі. Це були роки миру і спокою. За Мономаха було збудовано багато храмів, міст через Дніпро. З’явилися перші гроші, на яких був зображений тризуб — символ Української держави. 1125 р. на 73-му році життя князь помер, і на Русі знову настали смутні часи. Воло-димир Мономах звертався так до своїх нащадків:
Діти мої, та й інші, хто це прочитає,
Нагодуйте убогих, захищайте вдову й сиротину.
Хворих відвідуйте щедро, щедро гостей вітайте,
Не допускайте, щоб сильні губили людину.
Ярослав Мудрий (978-1054) засівав книжною мудрістю серця всіх близьких йому людей. У Софійському соборі у Києві на одній з найкращих фресок зображено князя, його дружину Ірину з дітьми. Синів і доньок князь виховував серед книг, і вони виросли освіченими людьми.
Донькам київського князя судилися незвичайні долі. Анна стала дру- • жиною французького короля Генріха І. Єлизавета вийшла заміж за норвежця Гарольда, який став королем Норвегії. Після смерті Гарольда сміливого (або Грізного) Єлизавета стала дружиною датського короля. Завдяки цьому в Ки-ївської Русі були добрі стосунки з цими державами. Анастасію князь одружив з угорським королем Андрієм І. Сини також знайшли дружин в іноземних краях. Цим шлюбам Ярослав Мудрий надавав великого значення. Русь не тільки пов’язувалася родинними зв’язками з країнами Європи, але й одержу-вала надійних союзників. За його князювання була складена книжка законів «Руська правда». Літописці й нащадки прозвали Ярослава за всі його діла Му-дрим.
2.Створення Запорозької Січі. Гетьмани
— Але через чвари, усобиці держава ослабла, її почали грабувати і ни¬щити. Монголо-татари остаточно знищили Київську Русь.
Потім українські землі були захоплені литовськими князями, поль¬ськими королями, які мало дбали про захист українських земель. Люди змушені були захищатися. Вони озброювалися і давали відсіч туркам, та¬тарам, що приходили з півдня. Такі воїни стали називатися козаками, а їхні
керівники — гетьманами. Вони звільнили рідну землю від польських гноби¬телів і створили вільну козацьку республіку — Запорозьку Січ.
Дмитро Вишневецький — духовний батько Січі. Це була мудра, енергійна людина (в народних думах його називають Байдою). Він створив єдине ко¬зацьке військо з окремих ватаг, на острові Хортиця спорудив великий замок, що став першою козацькою фортецею. Він намагався не тільки відбивати на¬пади ворога, але й рятувати з неволі українських людей, покласти край та¬тарському та турецькому пануванню в степах України. Його спільники по бо¬ротьбі (росіяни, молдавани, поляки) часто зраджували. Мученицьку смерть прийняв Вишневецький від турецького султана. Для козацтва — це була ве¬лика втрата.
Самійло Кішка — гетьман козаків (1599-1602). За народними переказами, двадцять п’ять років був невільником на турецькій галері, організував по¬встання, визволився з неволі й прийшов на Січ не колишнім рабом, а вільним і гордим козаком. Заслужив зразу велику повагу і козаки сказали: «Будеш нашим батьком». Загинув Самійло Кішка далеко від рідної землі, захищаючи польські інтереси у війні зі Швецією. Він — один із найдоблесніших україн¬ських гетьманів.
Петро Сагайдачний — гетьман. Під його керівництвом козаки здійснювали походи у Крим і Туреччину (п’ять походів). Він дбав не тільки про мир, волю на рідній землі, але й про розвиток культури, освіти. Сам був освіченою лю¬диною того часу.
Читання легенди
У селі Суботові люди розповідають, щр там колись жили одинокі дід і баба. Дітей у них не було. Одного разу чують вони, що в них коло ґанку плаче ди¬тинка. Вони вибігли швиденько і побачили немовля, загорнуте в ряднину. Ле¬жить під хмелем, що оповив ґанок. Дід каже:
— Візьмемо собі дитину.
А баба собі:
— Візьмемо, це нам Бог її послав.
Зрадівши, дід і баба забрали дитину в хату.
— Як же ми її назвемо?— питає дід. А баба каже:
— Він нам Богом даний, то й назвемо його Богданом, а що знайшли під хмелем, то хай ще зветься Хмелем, або Хмельницьким.
Так і виріс Богдан Хмельницький, став бравим козаком, а згодом і геть¬маном України.
Богдан Хмельницький — гетьман України, державний діяч, полково¬дець. Брав участь у походах проти турків, був військовим писарем, а 1647 р. прийшов на Січ. Із 1648 до 1654 р. очолював визвольну війну українського на¬роду проти шляхетської Польщі. Почав організовувати українську державу. 1943 р. був заснований орден Богдана Хмельницького.
Пилип Орлик походив із чеської знаті. Пилип Орлик народився в Литві. Спочатку хлопець навчався в школі десь поблизу рідного села. У молоді літа перебрався в Україну й навіки пов’язав свою долю з новою Батьківщиною. Тут вступив до Києво-Могилянської колегії, яка згодом дістала статут академії. В Академії Пилип Орлик виявляв особливий інтерес до філософсько-богослов¬ських проблем. Закінчивши студії в Києво-Могилянській академії, Пилип Орлик 1692 р. обійняв посаду писаря Київської консисторії. Орлик опиняється в Генеральній Військовій канцелярії, яка була вищим виконавчим органом управління на Гетьманщині. Тут він робить швидку кар’єру. Почавши з молод¬шого писаря, згодом обіймає поважну посаду старшого військового канцеля¬риста. Пилип Орлик досягнув службових висот завдяки своїм талантам. Він не мав в Україні родових коренів, що в той час у середовищі старшини вже було неабияким важелем для просування по щаблях службової кар’єри. Щоправда, одруження 23 листопада 1698 р. з донькою полтавського полковника Павла Герцика — Анною — дало йому змогу ввійти до кола козацької аристократії Гетьманщини.
Вирішальну роль і в кар’єрі, і в житті Пилипа Орлика відіграв гетьман України Іван Мазепа, котрий для здійснення своєї державної програми шукав здібних співробітників і помічників, яким можна було б довіритися. Він не міг не помітити Пилипа Орлика з його розумною головою, доброю освітою, літера¬турними здібностями, шляхетною душею, ентузіазмом і неймовірною праце¬здатністю.
1702 р. Пилип Орлик дістає призначення до уряду генерального писаря, який був найвпливовішим у Раді правлячої генеральної старшини, своєрід¬ному кабінеті міністрів при гетьмані. Обрання козацькою радою Пилипа Орлика гетьманом України відбулося 5 квітня 1710 р.
Іван Дмитрович Сірко народився у Мерефі, козацькому поселенні Слобід¬ської України початку XII ст. Він був чесною, вольовою і дуже хороброю лю¬диною. 15 років Іван Сірко був кошовим отаманом і стояв на чолі Запорозької Січі. Блискуче перемагав у десятках битв із турецькими і татарськими вій¬ськами, ногайськими ордами. Під його проводом козаки звільнили з турецької неволі майже 100 тисяч полонених. Татари його боялися, називали «руським чортом» (урус-шайтаном). Він ніколи не переслідував слабкого ворога і не брав собі військової здобичі. Навіть із десятками козаків не раз розбивав сотні ворогів. 1667 р., повернувшись із Криму, де визволяв бранців, одержав хва¬лебну грамоту від російського царя. Деякий час Іван Сірко був харківським полковником, очолював козаків Мерефи і Печенігів, захищав козацькі права Слобідської України від Москви. Помер Іван Дмитрович 1680 р. Ховали його як героя. Козаки вірили, що після смерті він залишився з ними і допомагав у битвах.
3. Літературні діячі
Народився Григорій Сковорода на Полтавщині 22 листопада 1722 р. у ро¬дині малоземельного козака Сави Сковороди. За звичаєм свого часу Григорій закінчив чотирирічну дьяковскую школу і у шістнадцятирічному віці вступив до Києво-Могилянської академії. 1738 р. перед брамою Київської академії за¬чудовано зупинився Григорій Сковорода. Йому випало щастя тут вчитися. Він був солістом академічного хору і відзначався в науках, але згідно цар¬ського указу від 10 серпня 1742 р. «Про набір співаків у двірську капелу» дев’ятнадцатирічний студент стає «придворним уставщиком», тобто солістом придворного хору цариці Єлизавети, яка любила тішити себе слуханням співу, особливо українських пісень. Співаки і музиканти набиралися з України. 1744 р. цариця Єлизавета перебувала в Києві, а з нею — і двірський хор. Ско¬ворода не захотів знову їхати до Петербурга і повернувся до Київської академії. Останні 25 років свого життя (1769-1794 рр.) Г. Сковорода мандрував Укра¬їною, проповідуючи серед народу свої філософські та соціальні погляди.
Тарас Шевченко — класик української літератури, національна гордість українського народу. Народився в сім’ї селянина-кріпака в с. Моринці на Чер-кащині. Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий «козачком» до двору поміщика П. Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім — до Петербурга. 1832 р. відданий у науку до художника В. Ширяева. 1838 р. клопотами К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієль- горського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього самого року його прийнято до Академії мистецтв, яку за¬кінчив у 1844 р. У 1843 і 1845 роках відвідав Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У лютому 1847 р. за¬тверджений на посаді вчителя малювання в Київському університеті. Тарас
Шевченко був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монумен¬тально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою ак¬варелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мис¬тецьких творів (збереглося не більше 160). У 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які здобув звання академіка гравірування.
Ім’я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому вста-новлено пам’ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім’ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. На¬ціональна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва мають ім’я видатного сина українського народу — Тараса Шевченка.
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.
Учився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім — у ЯсениціСільній, у Губичах; з 1864 до 1867 р. — у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875 р.
Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові виповнилося лише одинадцять років. Саме про смерть батька 1871 р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883), у поемі «Гадки намежі» (1881).
І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 р. Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.
І. Я. Франко написав майже п’ятдесят казок, двадцять із них увійшли до збірки «Коли ще звірі говорили» (1899) та низку оповідань: «Грицева шкільна наука» «Олівець», «Під оборогом», «Schonschreiben».
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розви¬вали інтерес до літератури, вивчення мов. Усе це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: у дев’ять років вона вже їшсала вірші, у тринадцять почала друкуватись. 1884 р. у Львові в журналі «Зоря» було опубліковано два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я — Леся Українка.
Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Узимку Косачі жили в Луцьку, а літом — ус. Колодяжне. Серед факторів, що впливали на формування та¬ланту Лесі Українки, була музика.
4.Діячі культури і науки
Микола Амосов. Багатьом людям урятовано життя завдяки науковим працям академіка Миколи Амосова. В інституті, який він створив, проводять найскладніші операції на серці. 1939 р. M. М. Амосов з відзнакою закінчив Ар¬хангельський медичний інститут, а 1940 р. — з відзнакою Всесоюзний заочний індустріальний інститут. Під час Великої Вітчизняної війни M. М. Амосов був на фронті провідним хірургом польового госпіталю. З 1947 до 1952 р. працював головним хірургом Брянського обласного відділу охорони здоров’я, і в цей час почав широко займатися грудною хірургією, проводив велику наукову роботу та 1953 р. захистив докторську дисертацію.
У 1952 р. M. М. Амосов як видатний спеціаліст з грудної хірургії був запро-шений до Київського інституту туберкульозу для керівництва спеціально ство-реною клінікою торакальної хірургії.
Олег Антонов. Гордістю України є сучасні літаки «Антей», «Руслан», «Мрія». їх розробило конструкторське бюро Олега Антонова. Це від його імені українські літаки називаються «Анами»: і маленький трудівник АН-2, і веле¬тень АН-22 — «Антей», і багато інших.
Катерина Білокур — живописець. Читати, писати і малювати навчилася самотужки. Жила у злиднях. Написала такі картини: «Квіти увечорі», «Деко¬ративне панно», «Жар-колос», «Жоржини», «Рожі і троянди», «Осінь», пор¬трети та автопортрети.
1954 р. в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле», які високо оцінив Пабло Пікассо. Померла художниця 9 червня 1961 р. У 1977 р. в селі Богданівці відкрито меморіальний музей художниці, на території якого встановлено пам’ятник.
Євген Патон. В Україні добре знають Євгена Патона. Його ім’ям названо міст через Дніпро, що в Києві. Цей міст уперше у світі збудований методом електрозварювання (завдяки науковим винаходам Євгена Патона). Син Єв¬гена Патона — Борис Патон також працює в галузі металургії. Його наукові дослідження заклали основи космічного зварювання. Ось які славетні акаде¬міки, батько і син.
Тетяна Яблонська. Окрасою образотворчого мистецтва України є твори жи-вописця, народного художника Тетяни Яблонської. Вона працювала в різних жанрах, її полотна відзначаються ліризмом та яскравим колоритом. Ліризмом позначені картини, в яких Яблонська оспівує щастя материнства, безпосеред¬ність дитячого сприйняття світу («У парку», «Весна», «Ранок» та інші).
З 1944 до 1953 р. — викладач Київського художнього інституту. З 1966 до 1973 р. — завідувач кафедри композиції, керівник навчально-творчої май¬стерні монументального живопису в Київському державцому художньому ін¬ституті.
Шевченківську премію Яблонська отримала вдома. Коли важка хвороба прикула художницю до ліжка, Тетяна Нилівна не здалася — вона не могла хо¬дити, проте малювала...
Зображувала все, що бачила зі свого вікна, й жодного разу не повторилася. Цей дивовижний цикл пастельних пейзажів так і назвала: «Вікна». Худож¬ниця пережила інсульт, та так і не одужала. Останній рік вона практично не розмовляла. Але продовжувала писати — лівою рукою, мовчки — до остан¬нього дня. Персональні виставки Тетяни Яблонської відбулися в сотнях міст світу. Її картини є в Державній Третьяковській галереї, Державному росій¬ському музеї, Музеї Дракона в Тайвані, Національному художньому музеї України, Київському музеї російського мистецтва, Полтавському, Запорізь¬кому, Харківському художніх музеях, Львівській картинній галереї, у при¬ватних колекціях. Тетяні Яблонській, єдиній серед художників-живописців, присвоєно звання Героя України.
2006 р. на честь Тетяни Яблонської названа одна з вулиць Києва у Солом’янському районі.
Василь Сухомлинський. Народився Василь Олександрович у селі Василівці на Херсонщині (тепер Кіровоградська область). Тут минули його дитинство і юність.
Улітку 1933 р. Василь поїхав до Кременчука. Спочатку вступив до медич¬ного технікуму, але незабаром залишив його, вступив на робфак, який достро¬ково закінчив, і був прийнятий до педагогічного інституту. Провчившись два роки, Сухомлинський переводиться в Полтавський педагогічний інститут (на заочне відділення) і працює вчителем у заочній школі. Закінчивши 1939 р. інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови та літератури в Онуфріївській середній школі. 1941 р. Ва¬силь Олександрович добровольцем іде на фронт. Після війни його призначили директором Павлишівської середньої школи, якою Сухомлинський керував протягом 22 років, до кінця своїх днів.
Ігор Сікорський. Ми знаємо Ігоря Сікорського як геніального авіакон¬структора, який подарував світові декілька неперевершених моделей літаків та гвинтокрилів.
5.Діячі спорту
Бубка Сергій Назарович (1963 р. н.) легкоатлет, багаторазовий чемпіон та рекордсмен світу, Європи, Олімпійських ігор. Народився в селі Кам’яний Брід поблизу Луганська. З десяти років почав займатися легкою атлетикою. Рано обрав своєю спортивною спеціальністю стрибки з жердиною. Навчався в ди¬тячих спортивних школах Луганська і Донецька. У Гельсінкі на чемпіонаті світу з легкої атлетики 1983 р. завоював золоту медаль з результатом 5,70 м. Йому надано звання заслуженого майстра спорту. Далі пішов нинішній шквал його переможних виступів і рекордів,— рахунок тільки рекордів світу йшов на десятки. Бубка — шестикратний чемпіон світу. Йому належать фантастичні світові рекорди: 6,14 м на стадіоні та 6,15 м у закритому приміщенні.
Андрій Миколайович Шевченко — український футболіст, виступав за ки¬ївське «Динамо» і національну збірну України. Заслужений майстер спорту України з 2003 р. Нагороджений найвищою державною відзнакою — «Герой України». 2003 р. став першим українцем, який виграв Лігу чемпіонів. Во¬лодар «Золотого м’яча» 2004 р. — призу, який вручають найкращому футболіс¬тові Європи. Один з найрезультативніших бомбардирів єврокубкових турнірів за всі сезони. Найкращий бомбардир національної збірної України в історії. Капітан збірної України. Тричі ставав найкращим бомбардиром Ліги чемпі¬онів, двічі — чемпіонату Італії. Другий бомбардир за всю історію «Мілана».
Брати Клички. Кличко Віталій Володимирович — український боксер, політик, громадський діяч, меценат, Герой України. Шестиразовий чемпіон світу з кікбоксингу. Чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії. Срібний призер Чемпіонату світу з боксу. Триразовий чемпіон України з боксу серед любителів.
Чемпіон І Всесвітніх ігор військовослужбовців у важкій ваговій категорії (1995 р.).
Володимир Володимирович Кличко — український професійний боксер. Олімпійський чемпіон з боксу в надважкій ваговій категорії (1996 р.).Чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії. Молодший брат чемпіона світу,Віталія Кличка. Перший титул чемпіона світу здобув 14 жовтня 2000 р. в бою проти переможця Віталія Кличка — Кріса Берда.
6.Діячі музичного мистецтва
Микола Лисенко. Серед оперної спадщини композитора найвидатнішою є народна музична драма «Тарас Бульба». Микола Лисенко написав дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й весна». У Києві споруджено пам’ятник композиторові, є меморіальний музей.
Володимир Івасюк. Володимир Михайлович Івасюк народився 4 березня 1949 р. у Кіцмані Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Іва- сюків. У 3 роки з цікавістю спостерігав за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. 1954 р. Володя вступає в підготовчий клас філії Чернівецької музичної школи № 1, де починає оволодівати скрипкою, 1956 р. йде у перший клас середньої школи. Його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах, на концертах для робітників та колгоспників. За чудову гру Володі земляки дарують справжню німецьку скрипку. Після закінчення 6 класу 1963 р. Володя вступає до Ки¬ївської музичної школи для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Однак на¬вчання, виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку позначились на здоров’ї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань, де продовжує навчання в середній школі та музичній школі за класом фортепіано. 1964 р. Володимир пише дві пісні «А мені шістнадцять літ» і «У двадцять літ».
Восени 1964 р. Володя створює в школі ансамбль «Буковинка» і пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша — «Колискова». 1968 р. він на¬писав «Червону руту» та «Водограй». Відтоді його пісні тріумфували на бага¬тьох конкурсах і за кордоном, звучали від Камчатки до Чорного моря. Йому б жити та жити... Але вранці 24 квітня 1979-го 30-річний композитор, як і за¬звичай, поспішав до консерваторії, а додому вже не повернувся. Його скалі¬чене тіло знайшли у Брюховицькому лісі, що під Львовом.
Олександр Пономарьов народився 9 серпня 1973 р. в місті Хмельницькому. Талант до співу в Сашка проявлявся ще змалку, однак грошей на музичну школу в сім’ї бракувало, тому часто доводилося співати у дворі під супровід гітари (у дванадцять років пісню «СвятаяАнна» Сашко співав під вікнами дівчинки-однокласниці, яка йому подобалася). Наприкінці восьмого класу в Сашка з’явилося власне фортепіано. 18 серпня 2006 р. Президент України Ві- ктор Ющенко присвоює Олександрові Пономарьову звання Народного артиста.
Руслана Лижичко. Народилася у Львові. Музикою займається з чотирьох років. Співала в групі «Оріон», дитячому ансамблі «Усмішка».
1995 р. закінчила Львівську консерваторію ім. М. Лисенка за спеціаль¬ністю «диригент, піаністка». 2004 р. посіла перше місце на Свробаченні.
ІV.ПІДСУМОК ЗАХОДУ
1.Гра «Світлофор»
— Чи знайомі вам ці імена? Якщо так — «сигналізуйте» зеленим кольором, якщо ні — червоним.
Василь Каразін, Ілля Мечников, Василь Данйлевський, Сергій Василь¬ківський, Павло Попович, Леонід Кравчук, Микола Барабашов, Антон Ма¬каренко, Ілля Репін, Катерина Білокур, Яна Клочкова, Григорій Квітка- Основ’яненко, Тетяна Яблонська, Василь Сухомлинський, Михайло Кашкін, Валентина Гризодубова, Григорій Сковорода, Раїса Кириченко.
(Учитель інформує дітей про тих людей, які їм не знайомі, зазначаючи рід їх занять. Використовує портрети.)
2.Бесіда
— Кого зі славетних українців княжої доби ви запам’ятали?
— Про кого з українських гетьманів хотіли б дізнатися більше?
— Про кого з відомих людей сучасності вам хочеться розповісти?
— Яка українська співачка посіла призове місце на конкурсі Свробачення?
3.Підсумкове слово вчителя
— Багата славетними іменами та подіями й українська історія. Нашими національними символами є прадавні першокнязі київські та їхні нащадки: княгиня Ольга, князі Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, славний співець Боян, літописець Нестор, а в часи ближчі — славні козацькі гетьмани, кошові й полководці: Дмитро Вишневецький, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький.
Немає життя без України, бо Україна — це земля, яку не вибирають, тому що Україна — це доля, яка випадає раз у житті. Найціннішим для кожної дер¬жави є її народ... В Україні працюють люди, яких знає весь світ. їх дуже ба¬гато! Пам’ятаймо їх!

Класи: 2 клас

Предмети: Виховна робота