Тема: Така планета наша, ніби казка!
Мета. Поглибити знання учнів про природу та її багатства, сприяти вихованню в учнів любові, чуйності до природи, готовності берегти і примножувати її багатства; формувати національну свідомість школярів, виховувати патріотів рідної держави.
Епіграф. Людино! Ти не цар природи, ти тільки часточка її.
Хід заняття.
І.Вступ. Розповідь вчителя.
Сьогодні ми зібрались для того, щоб проникнути в світ природи, без якої людина не може існувати. Ми вже знаємо з Вами, - все, що нас оточує і не зроблене руками людей, - це природа, тобто повітря, вода, земля, дерева, рослини, тварини, комашки…
Отже, навколишній світ - це той світ, в якому ми мешкаємо. Природа - наш дім; дім, у якому ми живемо; дім, частиною якого ми з вами є і тому спілкування з нею, для нас людей, має бути особливим. І від того, як ми будемо жити в цьому домі, як будемо себе в ньому поводити, і залежатиме наше майбутнє життя.
У серці кожної людини живе любов до рідної землі. Нам, жителям України, доля подарувала чарівний і неповторний край над яким простягнулося голубе неосяжне небо, під ним розкинулись безмежні поля, величні гори, просторі степи й густі ліси. Неможливо уявити нашу рідну Батьківщину без червоної калини біля криниці чи джерела, тендітної верби над річкою чи ставком, ніжної берізки, могутнього дуба.
• І сьогодні ми проведемо урок шляхетного ставлення до природи.
• Здивувались?
• Ви гадали, що шляхетність проявляється лиш у стосунках між людьми?

Виявляється не тільки. Добре вихована людина поводиться
шляхетно й у природі. Вона береже і струмочок, і рослинку, і пташку,
і комашку…

Учень 1. Природа – це жива істота, казкова, незвичайна, красива. І лише людина з ніжною душею може побачити справжню красу і зрозуміти.
Учень 2. Кожна пора року красива по – своєму. Літо дарує нам море, сонце, зелень. Хтось бачить красу в засніженій ялинці, хтось у золотистій берізці під вікном чи перших проталинах на пагорбах. Але тільки той може побачити все це, хто має добре серце, тобто є хорошою людиною..
Учень 3. Все, що нас оточує, створене природою. Я іноді дивуюся, які незвичайні кольори мають квіти, які ніжні аромати дарують нам вони. А ми кудись поспішаємо і часом цієї краси не замічаємо.

Вчитель. Саме світ природи зі своїми чарами допоможе вам відчути її красу, якщо ви будете уважними, спостережливими, спокійними.
У кожного з нас є свій куточок дитинства. Це не наша кімната, а це: берег річки влітку, сонячна гора з суничними галявинами, широке поле пшениці, в якому червоніють маки та синіють волошки, стежина, яка веде до цілющого джерела.
Давайте зробимо уявну екскурсію:
Покинемо дім і що ми побачимо за межами свого будинку весною?
Поглянь навколо себе. На що не кинеш оком, усе радіє життю, усе живе, цвіте, розвивається, тягнеться до яскравого сонечка, прагне встояти під сильним вітром. І все таке дивовижне, неповторне і дуже гарне. Не просте гарне, а чарівне, казкове. Тільки треба вміти побачити це все. Ось придивись до будь-якого листочка і він тебе вразить своєю винятковістю, бо двох однакових ти не знайдеш! Глянь на квіточки і тебе здивує їх розмаїття, краса різноколірність, відчуй кожної з них приємний аромат. А тепер прислухайся, затамувавши подих, і ти почуєш дуже багато неповторних звуків. Звуків тих так багато, що не зразу зрозумієш, хто так незвичайно співає. Чуєш, як співає поле під легеньким вітерцем, як ніжно-ніжно дзвенить струмочок, як прокидається від голосних і чарівних пісень весняний ліс? Прислухайся — це співає твоя рідна земля. Це співає твоя Україна.
Ти чуєш, як земля довкіл співає?
Які чарівні звуки линуть ввись!
Це йде весна, долина зацвітає,
Усе життю радіє, придивись!

Радіє пташка, що тепло настало
Й співає славу сонцю кожен день.
Симфонія у лісі зазвучала —
Усі своїх виспівують пісень.

Трава шовкова шелестить — співає,
Дзвенить струмок, гуде пухнатий джміль.
Он жайворонок з піснею злітає,
І різні звуки линуть звідусіль.

Гроза розкотисто у небі зазвучала
І вітер грізно в гіллі застогнав.
А потім враз веселонька заграла
І тихий вечір мрійно зашептав.

А ніч свої оркестри розбудила,
І знов нова мелодія звучить.
Летить у Всесвіт тихо пісня мила.
Вона про те, яке це щастя — жить!

ІV.Поетична частина заходу. (Кожний вірш супроводжується презентацією)

1.Така планета наша, ніби казка!
Чарівна, дивовижна і ясна.
Бо ж гріє Землю сонечкова ласка,
Водичкою вмивається вона,
У гарних квітах дивно розквітає,
В зелених травах, в чарівних лісах.
Світанок ніжний пташка зустрічає
І все дзвенить, купається в піснях.
А над усім цим дивом синє небо,
Хмарки біленькі хтось намалював.
І нам здається всім, що так і треба,
Та хто ж нам світ такий подарував?
Таку красу, таке безмежне диво,
Ці звуки, форми, барви-кольори,
Хто це підніс в дарунок милостиво?
Це просто диво, що не говори.

2. Така природа всіх нас зустрічає!
І скільки ти б не жив на цій Землі.
Вона дивує, радує, вражає,
І в зрілості, і доки ще малі.
І не дає ніколи збайдужіти,
Підносить нам сюрпризи повсякчас.
То ж бережіть цю Землю, любі діти,
Вона родила і зростила нас.
Вона нам мати, бо життя дарує,
Годує всіх, для нас цвіте й росте.
І щедрістю безмежною дивує,
Та пам’ятайте завжди і про те,
Що ми тут гості, а природа вічна,
Вона й до нас уже давно була.
Така ж чудова, дивна і лірична…
Не заподійте цьому світу зла.

3.Безмежно з дитинства кохаю
Красу свого рідного краю -
Дніпра голубінь неозору,
Сосну в надвечір'ї прозорім,
І місяць у хмарках сріблистих,
І свіжість весняного листя,
І синій промінчик волошок
В пшеничному морі колосся.

4.У ліс завітаю я знову
На тиху сердечну розмову,
Де пахне достигла суниця
І сонцем пропалена глиця!
Я чую зозулі кування.
Берізок тремтливих зітхання,
Тонкі білозорі сестриці
Сплели свої віти в косиці.

5.Кожна тваринка варта любові
В будь-який час – не лише у розмові.
Кожного дня і кожну хвилинку
Оберігайте всяку звіринку.
Тільки добра їм потрібно бажати
І намагатись не ображати.
Право живих на життя поважайте,
З вдячністю кожну з тварин зустрічайте.
Хай кожна зустріч несе відкриття:
Ціннішого в світі нема за життя!

6. Квіти – це очі самої природи,
Квіти є різні, як люди й народи.
Квіти – це символ добра й чистоти,
З квітами легше незгоди знести.
Квіти дарують коханим і друзям,
Квіти розрадять і в горі, і в тузі.
Квіти, мов діти, - ніжні, чутливі,
Добрі, привітні, веселі, вразливі.
Квіти червоні – то крові краплини,
Що пролилися в останні хвилини.
Тих, хто за волю упав у борні,
Щастя здобувши тобі і мені.
Квіти у місті, і квіти в селі
Квіти – то очі дерев і землі
Це ж для того, щоб жити й радіти,
Землю вкривають веселкою квіти.

7.Я зірвав квітку – і вона загинула,
я піймав метелика – і він умер
у мене на долоні.
І тоді я зрозумів,
що доторкнутися до краси
можна тільки серцем.
П. Гвєздослав

8.Метелика ловити я не хочу:
він – квітка неба, хай живе собі!
Хай крильцями барвистими тріпоче,
щоб радісно було мені й тобі.
І квітку лісову не стану рвати,
її додому я не понесу,
бо вдома їй джмеля не погойдати
і не попити ранками росу!
І ні стеблинку, гілку чи травинку
я не ображу ~ це страшенний гріх!
Бо в кожній з них живе тремка живинка,
що світиться довірою до всіх.
А. Костецький

9. Пам'ятайте, люди, назавжди,
Неможливо житии без води,
Це життя колиска, це дощі,
Це роса і квітка на межі,
Це тумани, ріки і моря.
Джерело у спеку – це життя.
Це кришталь озер іджерела,
Це хмарки у небі, це село
У тополях, вербах над ставком.
Це криниця, квітка над вікном.
Шурхіт хвиль в шторму дикий рев,
Це струмок у травах між дерев,
Зелень трав, веселки кольори,
Пам'ятайте, люди, назавжди.

Вчитель.
А краса живе в усьому:
на землі і в небесах,
в світлі сонечка ясному,
у замріяних лісах,
у степу, на хлібній ниві,
там, де пташка п'є росу...
І щоб ви були щасливі,
треба бачити красу.
Треба слухати і чути
пташку в морі веснянім.
І для себе світ відкрити,
і себе знайти у нім.
Сценка.
Сьогодні людство стоїть на порозі екологічної катастрофи. Хто ж винен у цьому? Звичайно люди. Люди, які нерозумно використовують техніку. Люди які байдужі до навколишнього середовища і до тих, хто його забруднює. Люди, які хочуть взяти від природи понад міру, природі не дати нічого.
Х то ж допоможе людству уникнути катастрофи?
Можливо, добра чарівниця?
(з”являється добра Чарівниця)
Чарівниця. Доброго дня вам, любі діти. Я- добра чарівниця. Мене робудила з довгого сну мати Земля, щоб я помандрувала її володіннями, бо щось недобре коїться навколишнім світом, і він потребує втручання добрих сил. Ой, здається, хтось плаче. Ти хто?
Рибка. Я- рибка
Чарівниця. А чого ти плачеш?
Рибка. Біда в мене велика.
Чарівниця.Яка ж то біда?
Рибка. Ні мені, ні іншим мешканцям річки Серет неможливо жити у воді. Вона дуже брудна, дно геть засмічене. Чого тільки не знайдеш там. І ганчір’я, і залізяччя, і обрубки дерев, побите скло і пластмасові пляшки, загиблі свійські тварини, залишки отрутохімікатів... Всього й не перелічиш.
Добра чарівнице, перетвори мене краще на деревце, і житиму я на березі.
Чути стогін. Озивається молода верба, яка росте на березі річки.
Верба.Ой, рибонько, серденько, не треба тобі ставати деревцем , бо й мені потрібна допомога доброї чарівниці.
Чарівниця. Що з тобою? Невже і в тебе лихе життя?
Верба: Ой, лихе. На березі злі люди накидали так багато сміття, що воно тягарем давить на моє коріння. Недобрі діти розважалися, гойдалися на моїх неміцних гілках і обламали їх. А вчора випав кислотний дощ, і моє листячко пожовкло й покрутилося. Краще б було мені не народжуватися деревцем.
Рибка: Добра чарівнице, порятуй нас з вербичкою від лиха екологічного.
Перетвори нас краще на пташок.
( З’являється пташка, Вона шкутильгає)
Пташка . Стривайте, стривайте. Я здалеку почула вашу розмову. Не варто вам ставати пташками, не таке вже й легке пташине життя. Мене тепер щодня підстерігають небезпеки. Злі хлопчики зруйнували моє гніздо. Малі пташенята впали на землю і загинули. З рогатки підстрелили батька – птаха. Щоб забути своє горе, я довго літала високо в небі. Але й там несолодко. Повітря важке, забруднене газами, воно виїдає очі і знесилює крила.
Чарівниця: Мабуть, порятунок нашій планеті можуть принести лише люди.
Зупиніться – останній є шанс,
Огляньтесь – благаю я вас!
Все задумано добре в природі:
Жити в усьому і в мирі, і в згоді.
Нехай усі стануть добрими, милосердними, небайдужими, чуйними. Нехай повернуться обличчям до природи, оберігають її, примножують природні багатства. Нехай екологічне лихо зникне

Вчитель.
• Подивіться навколо, окиньте зором вулицю чи околицю. Наведіть порядок, посприяйте їхньому благоустрою. Очистіть річки і водойми, посадіть дерева на пустирі, відновіть пам’ятки культури. Розпочніть! А розпочати ніколи не пізно. Земля – наш дім, і жити нам у ньому.
• Що можемо зробити ми, щоб зберегти нашу природу?

VIІІ.. Демонстрація фільму «Прости Земля».
Вчитель: Мені хочеться зачитати вислів відомого польського письменника-фантаста Станіслава Лема, і щоб кожен з присутніх замислився над змістом сказаного:
«Або ми врятуємося разом, або майже ніхто з нас не врятується.»
2 уч. А зараз у деяких сценках, виконаних нашими учасниками, ви дійсно переконаєтесь, «як наша рідна природа цвіте і буяє, і як прийдешнє поколінні про це дбає».
Сценка 1. (учасники співають)
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
1 уч. І як йому не ревіти, і як не стогнати, тому Дніпрові, якого наш Кобзар пам’ятав ще широким та глибоким. А тепер і верб не залишилось, лиш одні стовбури стирчать, простягаючи побілілі руки-гілки, немов прохаючи: «Збережіть мене!»
Сценка 2. ( дівчина інсценізує посадку тополі, виходить юнак і співає)
Посади, дівчино, сухую тополю,
Як вона прийметься (2), візьму тя за свою…
Дівчина: Справді візьмеш? Не обдуриш, Іванку?
2 уч. Він бо не обдурить, але як прийметься твоя суха тополя, коли зелена в’яне від чадного диму нашого заводу та від вихлопних газів наших нерядових автомобілістів.
Сценка 4. (учні співають) Ой цвіте калина, тай біля ставка…
2 уч. Та не цвіте там ніяка калина, та й не росте там ніяка інша рослина. Не живуть в цій воді ні риби, ні раки, та ба, навіть перестали квакати жаби.
1 уч. Та що це ти таке говориш? Звідки в тебе така інформація?
2 уч. Та хіба ти не читаєш преси? Не знаєш, що різними нечистотами забруднюється наша річка Дністер.
(уч.співають)В’ється наче змійка попід берег річка,
Плаче І благає: «Збережіть мене».
Води обміліли, риби вже не має,
А розритим руслом, лиш мазут тече…
Сценка 5. (уч .співають)
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу вбралася калина.
Вівчар у садочку, в тихому куточку,
Жде дівчину, жде…
1 уч. Коли ви бачили щось буйно квітуче. Вже давно, як не повирубували, то саме загинуло від осадків радіації.
2 уч. Та що це ми з тобою тільки про погане говоримо, всіх критикуємо, та тільки про себе забули.
1 уч. А що ми про себе можемо сказати?
2 уч. Та ні ж бо. Подвір′я нашої школи потопає у квітах, висаджені дерева, що і сприяє покращенню здоров′я наших учнів.
1 уч. То ж звертаємось до вас, дорогі наші учні, подумайте над нашим майбутнім. Пам’ятайте, до чого може довести варварське ставлення до природи. Ще не пізно. Давайте, не допустимо цього.
2 уч. Збережемо рідну природу, ліси. Річки, чистоту повітря.
1 уч. Почистимо береги річок від завалів битої склотари, від різного хламу.
2 уч. А вздовж берегів висадимо верболіз.
1 уч. Зверніться до всіх не байдужих, тривогу свою передайте:
Рятуйте мерщій наші душі, природу скоріше спасайте.
Кохайте і роси, і квіти, дерева в рожевій імлі.
Без цього, повірте нам люди, не буде життя на землі.
Хай знають дорослі і діти – залежить від нас майбуття.
Усі ми повинні глядіти, щоб квітло, буяло життя.

Учениця. Я хочу, щоб усі ви долучилися до покращення екологічної ситуації на планеті. Адже ми, як і рослини та тварини, є частинкою природи, її невід'ємною складовою. Тому хочеться звернутися до всіх людей на Землі зі словами:
Людино! Ти — не цар природи,
ти — тільки часточка її.
Добром чи болем обернуться
тобі ж завжди діла твої!
Люди добрі! Живіть, творіть.
Всім я зичу і щастя, й долі.
Поспішайте добро робить
— зла у світі і так доволі!

Підсумок.
Вчитель. Любов до природи, бережне ставлення до неї тісно пов’язане з поняттям “батьківщина”. Шанувати природу неможливо без глибоких знань про навколишній світ. Калина під вікном рідної оселі, тополя на околиці села, лелече гніздо на клуні, жаботлива криничка на перехресті доріг, терпкий запах лісової конвалії – усе це наш духовний світ, з яким ми маємо вирушати в життя. Яка прекрасна наша Україна!
Я б вигадала іншу Україну,
Якби Її на світі не було...
Її плекала б, мов малу дитину,
Щоб українство мальвами цвіло.
Я б на коліна стала перед Богом,
Молилася б за Неї день і ніч.
Я відшукала б зоряну дорогу.
Для Неї запалила б сотні свіч.
Я б вимріяла іншу Україну,
Якби Її на світі не було.
Молюсь за Неї, доки є ще днина,
Щоб українство в безвість не пішло...

Предмети: Позакласні заходи

Класи: Початкова школа