1.1. Особливості діалогічного мовлення та його функції

Діалогічне мовлення характеризується певними комунікативними психологічними й лінгвістичними особливостями. Діалогічне мовлення – це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.

Розглянемо комунікативні, психологічні та мовні особливості цього виду мовленнєвої діяльності.

Діалогічне мовлення виконує такі комунікативні функції:
1. Запит інформації – повідомлення інформації;
2. Пропозиція (у формі прохання, наказу, поради) – прийняття/неприйняття запропонованого;
3. Обмін судженнями/думками/враженнями;
4. Взаємопереконання/обгрунтування власної точки зору.

Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби та є домінантною у відповідному типі діалогу.

Охарактеризуємо діалогічне мовлення з психологічної точки зору.
Діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Проте в умовах навчання мотив сам по собі виникає далеко не завжди. Отже, необхідно створити умови, за яких у школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К. Станіславського, слід поставити їх у "запропоновані обставини". Крім того, сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення.

Діалогічне мовлення, як і монологічне, характеризується зверненістю. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, які добре обізнані з умовами в яких відбувається комунікація. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника й певну незавершеність висловлювань, що доповнюються позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, контактом очей, позами співрозмовників). З їх допомогою мовець виражає свої бажання, сумніви, жаль, припущення. Отже, їх не можна ігнорувати в навчанні іншомовного спілкування.

Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється.

Іншими словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуацією, що, однак, не слід розуміти буквально. Справа в тому, як зазначає Ю. І. Пассов, що власне зовнішніх обставин ситуації у момент мовлення може не бути, проте вони існують у свідомості комумікантів. Це можуть бути якісь минулі події, відомі ли ше співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості. Класичним прикладом ситуативності є репліка "Іде!", яка в школі може означати, шо йде вчитель і учням слід негайно заходити до класу й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці – появу довгоочікуваного транспорту й т. п.

• Слід зазначити, що в процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими, або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення.
Уявімо, що ви відчуваєте спрагу. Якщо ви прийшли додому, то, звичайно, підете на кухню і вип'єте води (соку,чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стиму лом до мовлення, в даному разі – звернення до господині (господаря) дому: "Чи не дасте мені склянку води? У мене страшенна спрага". Реакція співрозмовника буде як вербальною ("Будь ласка", "Із задоволенням" тощо), так і невербальною: він (вона) наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена подяка.

Питаннями ситуативності мовлення й створення навчальних комунікативних ситуацій займалося багато вчених: Є. П. Шубін, Й. М. Берман і В. А. Бухбіндер, В. А. Скалкін і Г. А. Рубінштейн, Є. М. Розенбаум, В. О. Артемов, Ю. І. Пассов, А. Хорнбі та багато інших.

Проте ніхто доступніше за В. О. Артемова не сформулював компонентного складу комунікативної ситуації, аналізуючи комунікативні ознаки мовленнєвих вчинків: "...для сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, за яких обставин і з яким ставленням повідомляє й наказує, пропонує тощо" Спираючись на роботу, можна конкретніше визначити компоненти комунікатвної ситуації:
• комуніканти та їх стосунки (суб'єкти спілкування);
• об'єкт (предмет) розмови;
• ставлення суб'єкта (суб'єктів) до предмета розмови;
• умови мовленнєвого акту.

Навчальні комунікативні ситуації створюються на уроці за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів. Вони мають стимулювати мотивацію навчання, викликати інтерес до участі у спілкуванні, бажання найкраще виконати завдання.

Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість. Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того,про що йдеться.Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інтонаційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та інше.
Іншою визначальною рисою мовлення є його спонтанність. Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу значною мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій, потребує досить високого ступеня автоматизму та готовності до використання мовного матеріалу.

Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватись без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже, володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності.

Виходячи з цього, в учнів необхідно розвивати вміння ініціативно
розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника та спонукати його до продовження розмови.

Мовні особливості діалогічного мовлення.
Характерними мовними особливостями діалогічного мовлення є його еліптичність, наявність "готових "мовленнєвих одиниць, слів— заповнювачів пауз, а також так званих "стягнених форм".
Розумінню неповних реплік партнерів у діалозі сприяють контактність комунікантів, наявність спільної ситуації, зверненість реплік, вживання позамовних засобів (жестів, міміки), знання обома співрозмовниками обставин дійсності, а в більшості випадків – й одне одного. Крім того, випущені члени речення можна відновити, виходячи зі змісту попередньої репліки.

Приклад 1
Реtеr. Jеаn! Wоuld уои lіkе а mеаt sаndwісh оr сhееsе sаndwісh?
Jеаn. А сhееs sandwich, plеаsе.
У діалозі широко вживаються "готові" мовленнєві одиниці. Їх називають "формулами", "шаблонами", "кліше", "стереотипами". Вони використовуються для висловлення подяки, обміну привітаннями, поздоровленнями, для привертання уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. "Готові" мовленнєві одиниці (словосполучення, цілі фрази) надають діалогу емоційності. Наведемо приклади (готові мовленнєві одиниці виділені).

Приклад 2
А. Ехсusе mе! Іs thеrе а сhеmіst's nеаr hеrе?
В. Yеs. It's over thеrе.
А. Тhаnкs а lоt.
У діалогічному мовленні часто зустрічаються слова, які називають "заповнювачами мовчаня". Вони служать для підтримання розмови, для заповнення пауз у ній, коли мовець підшукує відповідну репліку. Наприклад: wеll, wеll now, yоu know, Lеt mе sее, Lооk hеrе, І sау.

Діалогічна єдність як одиниця навчання діалогічного мовлення.
Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називаються реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності, але тісно пов'язані одна з одною за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають далогічною єдністю (ДЄ). Далогічна єдність є одиницею навчання діалогічного мовлення.

Перша репліка діалогічної єдності є завжди ініціативною (її називають ще реплікою – спонуканням або керуючою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше – залежною, або реплікою – реакцією), або реактивно – ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання й спонукання до наступного.

Приклад 1
Реtеr. Whаt wоuld уоu lіkе tо еаt, Еdіtn?

Приклад 2
Ben:Is lunch ready?
Anne:Yes.Let’s have lunch in the garden.

В обох прикладах перша репліка діалогічної єдності є звичайно ініціативною, друга репліка у прикладі 1- реактивна (тут розмова може й припинитися), а в прикладі 2- реактивне- ініціативна: спочатку реакція (відповідь на запитання), а потім - спонукання (пропозиція), тобто розмова продовжується.

Учні мають навчитися:
1) починати розмову, використовуючи ініціативну репліку;
2) правильно й швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника
реактивною реплікою;
3) підтримувати бесіду, тобто з метою продовження розмови вживати не суто
реактивні, а реактивно-ініціативні репліки;
4) залежно від функціонального взаємозв'язку реплік у діалозі виділяти різні види діалогічної єдності. Наведемо основні види діалогічних єдностей у табл. 1

Таблиця 1
Групи ДЄ
Види ДЄ

І
1. Повідомлення – повідомлення
2. Повідомлення – запитання
3. Повідомлення – спонукання
ІІ 4. Спонукання – згода
5. Спонукання – відмова
6. Спонукання – запитання
ІІІ 7. Запитання – відповідь
8. Запитання – контрзапитання
ІV 9. Привітання – привітання
10. Прощання - прощання
11. Висловлювання подяки – реакція на подяку

Діалогічні єдності 1 – 8 об'єднані у три групи за комунікативною функцією першої репліки повідомлення (1 група), спонукання (2 група), запитання (З група), 4 група об'єднує діалогічні єдності, що включають репліки мовленнєвого етикету.
Усі види ДЄ, згадані в таблиці, а також у прикладах 3 – 6, називаються простими, бо містять репліки, кожна з яких виконує лише одну комунікативну функцію. Але в реальних діалогах більшість ДЄ є складними, наприклад: "запитання – відповідь – спонукання" тощо.

Функціональні типи діалогів
Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. Існує чотири основних типи: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями (думками), діалог-обговорення (дискусія).

Діалог – розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому – кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування. Одне з важливих умінь, яким учні повинні оволодіти з першого року навчання іноземної мов, є уміння вести діалог-домвленість. Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості.

Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями (думками), метою якого є виклад власногобачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.
Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення (дискусія), коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.

Кожен функціональний тип діалогу та його характеристики представлено в табл. 2.

Види діалогічних єдностей для кожного типу діалогу подано за ступенем їх поширеності в мовленні. Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:
1) уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку
(повідомлення, спонукання, запитання);
2) уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи
репліки, що мають різні комунікативні функції;
3) уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою
ініціативну репліку;
4) уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи
свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру;
5) уміння продукувати діалогічні єдності різних видів.

Таблиця 2
Функціональні типи діалогів
Функціональний тип діалогу Характеристика типів діалогу
1. Діалог – розпитування Розпитування одностороннє чи двостороннє.
Розвиває ініціативність обох партнерів.
2. Діалог - домовленість Використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри.
Після оволодіння діалогом – домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості.
3. Діалог – обмін враженнями (думками) Розвиває власне бачення учнів певних подій, явищ, предметів.
Співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують Ії.
Ініціатива ведення діалогу – двостороння.
4. діалог – дискусія Розвиває у співрозмовників прагнення виробити певне рішення дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.
Використовуються невербальні засоби, мовленнєві кліше, слова для підтримки розмови.

1.2 Новітні вимоги державної програми до навчання діалогічного мовлення

Нова програма будується на комунікативному методі навчання іноземної мови в загальноосвітніх закладах, який спрямований на володіння іншомовним між культурним спілкуванням шляхом формування і розвитку між культурної комунікативної компетенції. Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Саме вони є тепер головними суб’єктами навчання, які повинні оволодівати різні прийоми і стратегії іншомовного спілкування (діалогічного) та учні самі відповідають за свої успіхи та невдачі. [2 ; 9]
Зроблено акцент на інтегроване опанування учнями мовленнєвих умінь на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування у чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудітованні, говорінні, читанні та письмі, - в типових ситуаціях.

На кінець кожного року навчання в програмі запропонована детальна характеристика мовленнєвої компетенції в різних видах мовленнєвої діяльності. Розглянемо нижче якими вміннями діалогічного мовлення повинні володіти учні середніх класів на кінець навчального року.

На кінець 5 – го класу учні повинні уміти (без попередньої підготовки) брати участь у діалозі, обмінюватися інформацією, висловлювати свою думку про конкретні факти і події, використовуючи при цьому всі види запитань, репліки спонукального характеру і такі діалогічні єдності, як запрошення – подяка, згода або відмова, пропозиція – контрпропозиція; наказ – запитання про умови виконання наказу або про його причину.
Спілкування повинно бути адекватним цілям, завданням, умовам спілкування та комунікативному портрету партнера по комунікації.
Висловлювання кожного співрозмовника має бути побудоване на матеріали 1 – 5х класів і містити не менше 6 реплік, правильно оформлених у мовленнєвому відношенні.

На кінець 6-го класу учні повинні вміти вести діалог, згідно з вимог зазначених у програмі для попереднього навчального року, але обсяг реплік зростає до 7.

На кінець 7-го класу умови для ведення діалогу залишаються такими ж, як і для 5 і 6-го класу, однак, кількість реплік у діалозі зростає до 8.

На кінець 8-го класу для ефективного розвитку вмінь та навичок діалогічного мовлення учні повинні уміти без попередньої підготовки вести бесіду з однією чи кількома особами в контексті певної ситуації спілкування, а також, використовуючи зміст прочитаного, брати участь у діалогах різних типів, спонтанно реагуючи на зміни мовної поведінки співрозмовника і висловлюючи своє ставлення до предмета обговорювання в межах програми мовного матеріалу 8-го і попередніх класів; учень повинен вміти вести групове обговорювання без опори на зразок, використовуючи аргументацію, переконання, елементи полеміки та дискусію. Обсяг висловлювання – не менше 9 реплік.

На кінець 9-го класу учень повинен вміти вести діалог у контексті вимог, зазначених у програмі для попереднього року навчання, але обсяг висловлювання – не менше 10 реплік.

На кінець старших класів – 10,11,12 – вимоги до вмінь учнів вести діалог змінюються, удосконалюються і дещо ускладнюються. Обсяг реплік зростає поступово від 11 до 14 реплік. [2 ; 21-35]
Наведені вище вимоги до навчання діалогічного мовлення були враховані при розробці системи комплексу вправ, що містяться у другому розділі нашого дослідження.

Розділ 2. Використання рольової гри при навчанні діалогічного мовлення на уроках англійської мови

2.1. Місце рольової гри в методиці викладання англійської мови

Основними умовами для продуктивного оволодіння іноземною мовою, як і рідною, є:
включення учня в предметно-комунікативну діяльність;
тісне спілкування;
сукупність реалізації соціальних функцій.
Як організувати навчальний процес так, щоб забезпечити реалізацію цих умов?

Згідно сучасних методичних засад основний акцент у викладанні іноземних мов має бути зроблений на особистісно-орієнтованому та комунікативному підходах. Термін "підхід" означає стратегію навчання.

Під особистісно-орієнтованим підходом мається на увазі навчання учнів іноземного мовлення у класі за єдиною програмою, але з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей. Вчені визначають такі основні завдання та цілі особистісно-орієнтованого підходу:
заповнення прогалин у вихідному рівні володіння учнем іншомовним мовленням і своєчасне усунення нового відставання, якщо таке з'являється;
розвиток інтелектуального кругозору, психичних процесів і якостей особистості учня, які відіграють провідну роль у навчанні іншомовного мовлення;
активізація та стимулювання навчальної та навчально-виховної діяльності учнів тощо.

Перелічені цілі та завдання можуть бути реалізовані практично шляхом використання різних видів індивідуалізації. Найвищий рівень інтересу та успішності при вивченні іноземної мови досягається при співвідношенні зовнішньої та внутрішньої мотивації як 70% до 30%, отже, мова іде про так звану мотивуючу індивідуалізацію. Вона передбачає врахування сталої системи мотивів оволодіння учнем іноземним мовленням та цілеспрямоване формування нових, складніших мотивів та поки що відсутніх у них видів мотивації.

Регулююча індивідуалізація спрямована на врахування вчителем реального рівня знань, умінь та навичок учнів на кожному етапі навчального процесу, тобто можливість спрощення і варіювання завдань для менш підготовлених учнів та ускладнення завдань для добре підготовлених і зацікавлених іноземною мовою учнів.
Формуюча індивідуалізація має за мету сприяти формуванню в учнів індивідуального стилю оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю з урахуванням та опорою на індивідуальні особливості нервової системи учня та стиль діяльності, який вже склався. Слід використовувати різні прийоми навчання відповідно до змісту різних індивідуалізацій.

Зміни в освіті вимагають іншого підходу до особистісно-орієнтованого навчання. На перший план виходить синергетика ( співпраця ) у процесі навчання.
Ця модель навчання також відповідає основним вимогам рішень Колегії Міністерства освіти і науки України, Концепції розвитку загальної середньої освіти та Програми для загальноосвітніх навч. закладів з англійської мови.

Синергетична освіта як особистісно-орієнтована передбачає також використання таких загально-методичних принципів, як , зокрема, принцип індивідуалізації навчання:
- засвоєння знань в учнів повинно проходити в темпі їх здібностей і лише мінімум є загальнообов'язовим;
- здібні учні повинні отримувати максимальні можливості для розвитку їхніх можливостей;
та принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя, близьких школярам:
- це сприятиме розумінню важливості знань та розвитку необхідної усвідомленої вмотивованості.

Чимало стратегій та методів навчання сприяють втіленню та реалізації цих принципів на практиці, і серед них такі, як:
дебати
рольові ігри
як методи взаємодіючого (синергетичного ) навчання
дискусії
рольові ігри
ігри
як методи, що грунтуються на досвіді
Обидві групи методів містять рольові ігри, які мають певні переваги, такі як:
- стосуються виду діяльності, у якому учні отримують роль, яку вони повинні зіграти;
- використовуються, щоб дізнатися про процеси, які відбуваються в інших групах, або про почуття інших учасників гри;
- учитель лише дає учням завдання і пропонує зіграти ролі, як це зробити - обирають учні;
- учням дуже подобається можливість опинитися на місці когось іншого;
- створюється сприятлива нагода для обговорення.

Якість оволодіння учнем іншомовною діяльністю значною мірою зумовлена впливом окремих психологічних процесів. На сучасному етапі розвитку методики вчені вважають необхідним усвідомлене оволодіння іношомовними навичками та уміннями з опорою на мисленнєві процеси аналізу та синтезу. Набуті таким шляхом навички та уміння є більш гнучкими та сталими. Мислення учнів характеризується різними особливостями такими, як самостійність, глибина розуміння, швидкість. Мислення функціонує в єдності з мовленням. Наявність індивідуальних відмінностей мислення вимагає застосування різних прийомів навчання.

Важливу роль в оволодінні іноземною мовою відіграє також пам'ять. Участь в комунікативній діяльності можлива лише у тому випадку, коли у довгочасній пам'яті ( свідомості ) людини міцно зберігаються мовні засоби. Існують різні типи пам'яті; одні учні краще запам'ятовують предмети ( образна пам'ять ), інші - слова ( вербальна пам'ять ). Існує також поділ памяті за джерелом надходження інформації ( слухова, дотикова, зорова, рухова і комбінована ) . У більшості людей наявні всі типи пам'яті , але рівень розвитку кожного з них неоднаковий. Рівень розвитку пам'яті по-різному впливає на певні види мовленнєвої діяльності. Розвинути пам'ять кожного типу допомагає зацікавленість учнів.
Оволодіння учнями іншомовною діяльністю значною мірою зумовлено і мотивацією, яка викликає і стимулює цілеспрямовану активність для досягнення мети. Психологи називають мотивацію "запускним механізмом" діяльності, у тому числі й мовленнєвої.

Зіткнувшись з різноманітними труднощами на шляху до досягнення мети, мотивація у учнів може знижуватись, зникає активність, погіршується успішність. "Мотивація відноситься до суб'єктивних якостей учня і вона визначається його особистими спонуканнями, пристрастями і потребами. Тому вчитель може вплинути на неї лише опосередковано, створюючи умови, на основі яких виникає особиста зацікавленість у роботі."

Для того, щоб реалізувати взаємодію та співпрацю вчителя з учнем, а також розвиток інтересу учня до вивчення мови, важливо продумувати стимули для мовлення, заохочувати учнів до активних мовленнєвих дій у певній ситуації. За наявності в учнів інтересу до мови, вивчена мова не забувається , навіть якщо знання цієї мови не буде використовуватись протягом тривалого часу. Одним з основних стимулів є гра.

Різна навчальна інформація сприймається по-різному.
70% інформації засвоюється під час навчальних дидактичних ігор,
50% - у групових дискусіях - показує діаграма засвоєння навчальної інформації.У той час як інші стратегії та методи навчання не дають таких результатів засвоєння інформації, а отже і навчального матеріалу.

Наведені дані свідчать про необхідність індивідуалізації засобів та прийомів навчання. У навчальному процесі має враховуватись увесь комплекс психологічних особливостей учня.
Остання чверть XX та початок XXI століть орієнтовані також на комунікацію як мету навчання іноземних мов дітей та дорослих, тобто увага наголошується на комунікативному підході до вивчення іноземної мови. Основою цього підходу є переорієнтація на комунікативну компетенцію як провідну, на спонтанність та природність комунікації з мовною правильностю, які використовуються для певної мети. Визначальними принципами комунікативного підходу є:
мовленнєва спрямованість навчального процесу, яка полягає в тому, що шляхом до поставленої практичної мети є правильне користування іноземною мовою;
індивідуалізація з точки зору особистісного її аспекту як головного засобу мотивації та активності учнів;
функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного матеріалу адекватного процесу комунікації;
ситуативність, новизна, тощо.

Реалізації основних принципів сприяє атмосфера колективного спілкування в комунікативних ситуаціях . Ситуації стимулюють учнів до комунікативно-вмотивованого спілкування, а спілкування дає змогу учням свідомо засвоїти матеріал . Розвиток комунікативних здібностей можливий тільки через вирішення реальних завдань на уроці, що викличе в учнів задоволення та впевненість у собі, бажання говорити англійською мовою.

Комунікативний підхід передбачає як засвоєння правил, так і їх практичне використання, як свідоме, так і підсвідоме в мовленні. Реалізація комунікативного підходу в навчанні іноземної мови означає, що формування навичок та вмінь здійснюється завдяки мовленнєвої діяльності учня. Оволодіння засобами спілкування та уміннями аудіювання, читання, говоріння і письма спрямоване на їх практичне використання, а отже і навчальна діяльність учнів організується для вирішення комунікативних завдань, максимально наближених до реального спілкування, тобто здійснюється в умовах, що моделюють спілкування. Процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації в реальному житті, тому що навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах здійснюється в рідномовному середовищі. Саме тому мова іде лише про максимальне зближення процесу навчання і реального спілкування.

Метою навчання іноземних мов є оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування. Спілкування - це більше, ніж просто передача інформації від мовця до слухача. Мовець є одночасно і суб'єктом, і об'єктом свого власного повідомлення... Спілкування - це обмін інформацією, який включає в себе також і передачу відношення до повідомлень як з точки зору мовця, так і з точки зору слухача.

Державним освітнім стандартом та Програмою з іноземних мов визначаються основні цілі навчання іноземної мови:
практична мета передбачає оволодіння учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування;
виховна мета реалізується через систему особистого ставлення до нової ( іноземної ) культури у процесі оволодіння нею;
освітня мета реалізується у процесі навчання: оволодіння знаннями про іноземну культуру, історію, традиції; порівняння явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою; залучення до діалогу культур, тощо;
розвиваюча мета реалізується через розвиток в учнів умінь переносу знань та навичок у нову ситуацію на основі проблемно-пошукової діяльності, готовності до участі в іншомовному спілкуванні, умінь спонтанно і логічно висловлювати свою думку, тощо.

Отже учні повинні засвоїти програмний мовний матеріал для коректного вживання у відповідних мовленнєвих ситуаціях, уміти самостійно підбирати необхідні мовні та мовленнєві засоби адекватні наміру мовця та комунікативній ситуації. Іншими словами учні повинні оволодіти комунікативними навичками та уміннями їх використання у спілкуванні. Під час спілкування комуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, які виникають у тій чи іншій сфері діяльності і реалізуються у комунікативних ситуаціях. Формування комунікативних навичок та умінь можливе лише за умови створення типових ситуацій реального спілкування , які виникають у різних сферах життя і стосуються різних тем, у навчальному процесі.

Мовленнєва дія неможлива поза ситуацією спілкування, тому вчитель на уроці повинен створити певну ситуацію спілкування, або комунікативно-мовленнєву ситуацію. За визначенням В.Л. Скалкина, "комунікативно-мовленнєва ситуація - це динамічна система взаємодіючих факторів, які залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають її поведінку в межах одного акту спілкування." Комунікативна ситуація включає чотири чинники:
- обставини дійсності, в яких відбувається комунікація;
- стосунки між комунікантами;
- мовленнєві наміри;
- реалізація самого акту спілкування , який створює нові стимули до мовлення.

Одним із шляхів створення комунікативної ситуації є рольові ігри, які сприяють реалізації міжособистісного спілкування учнів на уроці. Рольова гра орієнтує учнів на планування оособистої мовленнєвої поведінки і прогнозування поведінки співрозмовника. Рольова гра передбачає елемент перевтілення учня у представника певної соціальної груи, професії, тощо. Через це рольові ігри часто сприймаються учнями як реальна дійсність: учні дістають у них можливості для самовираження, яке здійснюється у рамках цих ролей. Кожен гравець виступає як частина соціального оточення інших і демонструє шаблон, в рамках якого він може спробувати свою власну чи групову поведінку. Кінцевою метою рольової гри є відпрацьовування комунікативних навичок та умінь. Учасники рольової гри не тільки роблять повідомлення з певної теми, але й невимушено вступають у бесіду, намагаються підтримати її, цікавляться думкою інших, обговорюють різні точки зору, кожен прагне висловити свою думку, і таким чином розмова стає невимушеною, що власне і є реалізацією комунікативного підходу. Адже створена умовна ситуація, в якій "відбувається невимушене спілкування з обігруванням соціальних ролей", тобто моделюються реальні умови комунікації.

Гра допомогає зробити процес навчання цікавим, захоплюючим. Під час рольової гри діти виступають суб'єктами ігрового процесу, його активними творцями. У грі навіть інтелектуально-пасивна дитина спроможна виконати таке завдання, яке їй важко дається у звичайному житті, тому що тут існує певна умовність і немає такої жорстокої смуги оцінювання , яку відчуває на собі школяр з перших же днів навчання , адже це гра. Відчуття рівності, атмосфера захопленості дають можливість учням подолати скутість, зняти мовний бар'єр, втому, знизити тривожність, напруження, негативне ставлення учнів до навчальної діяльності, тощо.
У відповідності із вищезгаданим рольову гру можна розглядати, як прийом та засіб особистісно-орієнтованого підходу . Адже умови і проведення гри надають можливості для здійснення індивідуалізації: підбору мовленнєвих партнерів і груп з урахуванням спільності їх інтересів, варіативних мовленнєвих завдань, підбору мовленнєвих партнерів з урахуванням їх стилю володіння іноземною мовою,розмежування режимів виконання та обсягу вправ для учнів з різним типом володіння мовленнєвою діяльністю, тощо.

2.2. Розробка конспекту заняття з розвитку діалогічного мовлення з використанням рольової гри

Тема: Орієнтація на вулиці.

Підтема: Ситуація: “Як пройти до..?”
Цілі:
Практична: систематизувати вивчений матеріал, перевірити рівень знань
Освітня: сформувати уявлення учнів про сучасне англійське місто.
Розвиваюча: розвивати культуру спілкування в ситуації “Як пройти..?”
Виховна: виховувати почуття поваги до літніх людей, ввічливості при спілкуванні.
Тип уроку: Підсумковий.
Вид уроку: Рольова гра.
Обладнання уроку: Роздавальний матеріал: картки, картки-схеми, аудіо касета.

План уроку.
Організаційний момент.
Мовленнева і фонетична зарядки.
Вправи на усне мовлення по темі (Task I, VI, VII).
Письмові вправи по темі. (Task II, III).
Діалогічне мовлення по темі (Task IV, V).
Висновки уроку і домашнє завдання.

Хід уроку.

Teacher: Good morning dear children. I am very glad to see you. Let’s begin our English lesson. At the beginning answer the questions.
T →P1, P2… 1. How are you?
Where do you live?
Where are you from?
What street do you live in?

Звучить запис пісні “Do you speak English”. Учні повторюють постановку запитання
Where are you from?
T: А тепер невеличка фонетична розминка. Спочатку ви уважно прослуховуєте слова, які промовляє диктор, а потім повторюєте ці слова за диктором.
Слова: shop, restaurant, tower, door, train, house, street, building, car, bus, bicycle, railway station, office, school, hotel, traffic.

T: Dear children, today we’ll go to the treasure. Our task is to find the treasure. You can see a large box on the chair. We have to do a lot of exercises for finding the treasure. After each exercises the way to the treasure well be shorter. If we’ll do all exercises we’ll find the treasure.

Наш похід за скарбами буде не простий, але якщо ви згадаєте все, що ми з вами вивчили, ми обов’язково знайдемо скарб. Після кожної вірно зробленої вправи, обгортка з великої коробки буде зніматися. Коли ми виконаємо всі завдання, ми побачимо, що знаходиться на дні великої магічної коробки.
Ну що ж, почали.
Let’s start.
Task I.
Make up the words: All words are divided into two parts. Your task is to find the end of the words.
police ket
mar libraru
ho dge
bri fe
city urant
resta station
ca nk
ba tel
traffic light
railway way
sub park
car shop
bus road
super station
hos market
book ing
toy ner
cross pital
cross shop
cor station
chur ch
post ment
pave ground
play ad
ro office

Task II.
Fill in the proverbs.
На дошці записані прислів’я, в яких відсутні модальні дієслова. Завдання: вставити потрібне модальне дієслово.

Can, could, may, must, should.
Never put of till tomorrow what you … do today.
You … eat your cake and have it.
You never know what you … do till you try.
Between the cup and the lip a morsel … slip.
What … be done at any time is done at no time.
One … be in two places at once.
You … take a horse to the water but you … make him drink.
I would if I … but I….

Task III.
Write the names. Where is the man?
Учні отримують карточки. По інструкції учні повинні написати ім’я кожного чоловічка.

Task IV.
Situations.
Декілька уроків тому учні вивчали діалоги по темі, з допомогою карток вони повинні відтворити ці діалоги. На кожній картці подана конкретна ситуація.
Situation 1: Where is the post office?
Situation 2: Where can I buy stamps?
Situation 3: Could you tell me the way to the toyshop?
Situation 4: Is this the right way to the bookshop?
Situation 5: How to get to the market?
Situation 6: What’s the best way …?
Situation 7: Can you tell me where is the police station?
Situation 8: How can I get to the supermarket from here?
Task V.

Act the drama: “What should we do?”
Учні діляться на групи по три чоловіки і отримують тексти діалогу. Завдання – розіграти один і той же діалог.

Task VI.
To find the place:
Спочатку потрібно повторити наступні словосполучення:
to the left (right) 6. go along
on the left (right) 7. go straight ahead
on the corner 8. turn left (right)
at the corner 9. take the 1st (2nd) turning
at the end of the street

Учні діляться на два варіанти А і В. Кожен варіант отримує свою картку-схему. Є два варіанти роботи з такою карткою-схемою.
Варіант перший: учні варіанту А задають запитання Where is the …? учням варіанту В. Учні варіанту В, дивлячись на свою картку-схему дають інструкцію як знайти потрібне місце. І так по черзі.
Варіант другий: Учитель зачитує інструкції до кожного місця, а учні знаходять це місце у себе на схемі.

Task VII.
Match each notice with a place.
Учні отримують картки, в яких повинні кожному напису знайти відповідне місце у переліку.
Teacher: Are you tired? I think you are very tired because you have done a lit of tasks. You showed, your good knowledge. And now let’s look at our treasure. Wait a minute… We have found our treasure.
TREASURE – SOME MAGIC
RULES FOR CHILDREN.

Teacher: Ось і закінчився наш урок, наша подорож за скарбом. На сьогоднішньому уроці ми підвели підсумки роботи по темі “Asking the way.” Я б хотіла, щоб у потрібний момент ви змогли б використати знання, отримані на наших уроках. А ті правила, які ми прочитали у нашому скарбі допоможуть вам у житті.
Оцінки за дані вправи ви дізнаєтесь сьогодні, а за письмові – на слідуючому уроці.
Good-bye. Thank you for the lesson. See you soon.

Висновки

Завдання педагога полягає в тім, щоб знайти максимум педагогічних ситуацій, у яких може бути реалізоване прагнення дитини до активної пізнавальної діяльності. Педагог повинний постійно удосконалювати процес навчання, що дозволяє дітям ефективно і якісно засвоювати програмний матеріал. Тому так важливо використовувати рольові ігри на уроках.

Рольова гра допомагає спілкуванню, сприяє передачі накопиченого досвіду, одержанню нових знань, правильній оцінці вчинків, розвитку комунікативних навичок людини, її сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, емоцій, таких рис, як колективізм, активність, дисциплінованість, спостережливість, уважність. Крім того, що рольові ігри мають величезну методичну цінність, вони просто цікаві як учителю, так і учню.

Більшість учнів оцінюють рольові ігри позитивно, вбачаючи в них велику практичну користь. Це доводиться результатами досліджень Е. С. Аргустанянц, О. А. Колесникова, Г. М. Фролова, О. В. Шадрина [9, 14] і закордонних фахівців, таких як J. С. Shwerdfeger, Н. Rosenbuch, М. Knight [30, 625].

Що стосується вчителів, тут думки різко розходяться. Частина з них відноситься до рольових ігор різко негативно. На їхню думку, розучування ролей приводить до “примітивізації” мовлення учнів, збільшенню кількості помилок, збільшенню дисциплінарних проблем. Дійсно, з подібними ускладненнями приходиться зіштовхуватися при проведенні ігор, але недоліки цього прийому з лишком заповнюються його достоїнствами. Деякі викладачі навіть вважають, що оволодіння формами усного іншомовного спілкування можливо тільки в рольових іграх, причому успішність гри залежить від рівня і старанності її підготовки, правильності організації, регулярності застосування даного прийому навчання і, звичайно, від майстерності вчителя і його відданості своїй справі.

Прийом рольової гри має безсумнівну дидактичну цінність, адже рольова гра сприяє ефективному засвоєнню матеріалу і поліпшенню загального настрою в класі, а також ламанню психологічних бар'єрів, як у самому класі, так і між класом і педагогом.

Таким чином, рольова гра додає навчальному спілкуванню комунікативну спрямованість, зміцнює мотивацію вивчення іноземної мови і значно підвищує якість оволодіння ім. Рольова гра - могутній фактор психологічної адаптації дитини в новому мовному просторі, що може вирішити проблему природного ненасильницького впровадження іноземної мови у світ дитини.

Предмети: Іноземна мова, Англійська мова