СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ - ВАЖЛИВА СКЛАДОВА КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ ФАХІВЦЯ У ВНЗ

"Людина освічена – це та, яка знає, де знайти те, чого вона не знає"
Георг Зиммель

Навчання – один із найтяжчих видів праці, оскільки ця праця, як ніяка інша, потребує великої концентрації волі, розумових і фізичних зусиль.
Навчання лише тоді результативне, коли той, хто вчиться хоче мати знання, які опановує.
Якщо людина усвідомлює, що мало знає, але, якщо їй відомо, як зробити так, аби знання множилися, то вона завжди прагнутиме до самовдосконалення.
Із багатьох спостережень можна зробити висновок: якщо в житті людини значний час займає самоосвіта, то така особистість просто не може жити без самовдосконалення. Самонавчання, самостійна робота над собою – незмінні види навчальної діяльності.
В основі нових технологій на¬вчання лежить підвищення рівня індивідуалізації на¬вчання. Адже оцінювання успішності студента за кредитно-модульною системою враховує якість усіх видів його навчальної, творчої, науково-дослідної діяльності впродовж семестру, року. Воно включає активність студента на заняттях, його ставлення до оволодіння знаннями як на заняттях, так і в позанавчальний час, виконання завдань самостійної роботи. Інакше кажучи, ставиться вимога систематичної, послідовної і наполегливої праці кожного студента над собою впродовж навчання у ВНЗ. Педагогічний про¬цес має бути зорієнтований на допомогу і керівницт¬во з боку викладача кожної навчальної дисциплін, до формування компетентнісних якостей фахівця у цьо¬му процесі.
Самостійна робота виступає як структура навчаль¬ного процесу, якою потрібно управляти. При цьому необхідним є забезпечення у вирішенні завдань са¬мостійної роботи органічного взаємозв'язку таких її складових, як: планування, організація, керівниц¬тво і контроль.
Забезпечення цих вимог реалізується через таку систему діяльності:
 оріганізацію професійно зорієнтованої самостійної роботи під час аудитор них занять;
 навчально-методичне забезпечення самостійної роботи в позанавчальний час;
 підготовку та підвищення кваліфікації викладачів з метою активізації пізнавальної діяльності студентів, в тому числі і з організації самостійної роботи та її ролі у формуванні професійних якостей фахівця.
Планування самостійної роботи у руслі концепції "викладач-студент" відбувається на рівні навчальної дисципліни, при цьому забезпечуються умови учіння за наявності безпосереднього керівництва з боку викладача. В межах конкретної навчальної дисципліни відповідно до навчального плану і програми фор¬муються зміст, завдання, методичні вказівки до са¬мостійної роботи. Метою є формування у студентів інтелектуальних умінь і особистісних якостей, еле¬ментів розумової культури, розкриття творчих здібно¬стей майбутнього фахівця, умінь науково-пізнавального пошуку, формування потреби самовдосконален¬ня з метою раціонального використання знань у майбутній практичній діяльності.
В основі організації і керівництва самостійною ро¬ботою студентів лежить забезпечення прозорості навчальних вимог, яка формується на основі мето¬дичних рекомендацій, інструкцій і дидактичних матеріалів, що розробляються викладачами ВНЗ і представляються у навчально-методичних комплексах до навчальних дисциплін.
Особливого значення для студентів набувають дидактичні матеріали, навчально-методичні посібники як до аудиторних, так і до позааудиторних занять.
Для студентів підготовлені методичні розробки СПР, як в друкованому, так і електронному вигляді, в яких розроблені матеріали для самоконтролю. Акцентована увага на міждисциплінарних та внутрішньо дисциплінарних зв’язках. Для організації аудиторної самостійної роботи розроблені посібники для студентів, алгоритми маніпуляцій.
Важливим компонентом управлін¬ня самостійною роботою є зворотний зв'язок. Нау¬ково-педагогічні працівники чітко усвідомлюють, що на етапі формування компетентнішого підходу не¬обхідним є перехід у вищій школі від передачі інфор¬мації до керівництва навчально-пізнавальною діяльністю, формування у студентів мотивованої по¬треби до самостійної творчої роботи. Нині само¬стійна робота студентів з методичної проблеми пе¬ретворилась на суспільну. Це підтверджується вимогами переходу на кредитно-модульного навчання. Навчання - це самоосвіта, яка ґрунтується на са¬мостійній, творчій, професійно зорієнтованій роботі.
Керування пізнавальною діяльністю студентів у цілісному педагогічному процесі найвищою мірою індивідуалізоване. Це передбачає як індивідуальні темпи засвоєння матеріалу, так і використання дже¬рел, озброєння методологією пізнання, а також вико¬ристання мотиваційних засобів самостійної пізнаваль¬ної діяльності студента як майбутнього фахівця.
Конкретна допомога викладача пов'язана, насам¬перед, зі створенням дидактичних і психологічних передумов для виникнення і розвитку у студентів потреби у самоосвіті, прагнення до активності і са¬мостійності в цьому процесі. Викладач створює навчальне середовище, визначає структуру і логіку інтелектуальних відносин і спілкування, про¬понує гнучкі варіанти програми при єдиній лінії науко¬вого пізнання, в основі якого лежить інтерес до професійної діяльності.
Система організації і керівництва самостійною роботою студентів у ВНЗ реалізується через новітні підходи у технологій навчання.
Контроль за ходом самостійної роботи плануєть¬ся викладачами відповідно до методичних вимог і форм атестації: виконання домашніх завдань, за¬хист рефератів, курсових, дипломних робіт, ком¬п'ютерне тестування, включення навчального матеріалу у залік, у білети на екзамені та інше.
У методологічному відношенні результативність навчального процесу залежить від компетентності викладача, діяльності викладача і студента під час аудиторних занять та продуктивності діяльності сту¬дентів у позанавчальний час.
Система компетентнісного підходу до підготовки високоякісних фахівців може відбутися лише за умо¬ви якісних змін у викладанні фундаментальних, за¬гально-професійних і спеціальних навчальних курсів.
Не менше значення мають і нові освітні та інфор¬маційні технології, які забезпечують досягнення про¬гнозованого результату у змінених умовах навчаль¬но-виховного процесу.
Поняття "інновація" потрібно розуміти не стільки як створення і розповсюдження чогось нового, скільки такі зміни, які мають суттєвий характер та супроводжуються змінами як в діяльності, так і у стилі мислення.
Таким чином, мислення інноваційно-орієнтованих учасників навчального процесу має базуватися на таких ключових орієнтирах:
 особистісне включення всіх учасників у процес навчання; «викладач-партнер у навчальній діяльності;
 студент має переживати навчальний процес як його активний учасник з переносом знань, критич¬ним мисленням, аргументацією тощо.
Формування у майбутніх фахівців прагнення до неперервної самоосвіти, здатності постійно оновлю¬вати здобуті наукові знання, вміння швидко адапту¬ватися до змін та корегувати професійну діяльність - таке завдання поставило життя перед ВНЗ, а отже перед кожним його студентом і викладачем.
Висновки. Сьогодні як змістові, так і процесуальні характеристики навчального процесу у вищій школі мають відповідати парадигмі розвитку вищої освіти в Україні згідно з європейськими стандартами.
Сучасна педагогіка школи розглядає навчання і ви¬ховання у вищій школі як умови для самореалізації особистості згідно з обраним фахом. Інноваційний імпе¬ратив пріоритету самоорганізації навчання у сучасній освіті визначає необхідність врахування того, що якість підготовки фахівця у великій мірі визначається не об '¬ємом засвоєного ним навчального матеріалу, а систе¬мою його професійної підготовки, готовності до май-бутньої практичної самостійної діяльності. Педагогіч¬не завдання щодо оптимізації результатів навчання і витрат часу на нього має бути професійно зорієнтова¬ним на самостійну роботу із студентами.

Предмети: Педагогіка