Тема. Мова кольорова
Мета: ознайомити зі шляхом розвитку української мови, допомогти учням усвідомити місце рідної мови серед інших слов’янських мов, показати красу, багатство та милозвучність мови, збагачувати словниковий запас учнів;
формувати уміння й навички пошукової роботи, систематизації здобутої інформації, виступу перед аудиторією; вдосконалювати вміння сприймати інформацію на слух, узагальнювати та аналізувати; вдосконалювати навички виразного читання;
виховувати любов до рідної землі, народу, мови.
Обладнання: комп’ютерна презентація,
Хід заходу
Учитель. Добрий день усім, хто до нас прийшов сьогодні, добрий день! Сьогодні ми вирушаємо у подорож до чарівної планети під назвою «Українська мова».
(Перегляд відео)
Мова - це та ознака, яка відрізняє людину від інших істот.
Уявімо на хвилину, що б трапилося з нашим світом, якби зникла мова, якби люди не могли промовляти слова. Напевно, те, що описано в Біблії під час “вавилонського стовпотворіння”. Згадаймо прадавній вавилонський міф, який був введений у Біблію і розповідав про спорудження після всесвітнього потопу велетенської вежі у Вавилоні (стародавньому місті у Месопотамії, столиці Вавилонського царства в XIX-VI ст. до н.е.), “висотою до небес” . Бог розгнівався на людське зухвальство і, щоб зупинити будівництво, переплутав мови будівників, які до того говорили спільною мовою, і ті перестали розуміти один одного, і башта розвалилася. З того часу фразеологічний зворот “ вавилонське стовпотворіння” означає велике збіговисько людей, шум, гам, безладдя, метушню.
Інсценізація.
При дорозі, на похиленому стебельці сиділо крихітне червоне Сонечко. Воно щойно народилося, забралося на верхівку м’якого суцвіття, озирало зі своїх, як йому здавалося, казкових висот безмежний простір довколишнього світу. А ще не висохла крапля роси, що бачилася йому бездонним морем…
Поруч із малим опустилося доросле Сонечко і сказало:
-Ти досі сидиш на цій брудній травині?
-Я сиджу на квітці, і вона не брудна, а найбільша в світі.
-Яке ти ще дурне… Ти зовсім не знаєш світу… Розправ крила, полети, і ти побачиш у глибині лугу стільки високих трав і квітів, красивих і чистих, що й думати забудеш про це нікчемне придорожнє стебельце.
Мова дорослого Сонечка розбурхала уяву Малого. Воно розгорнуло крильця і полетіло, набачилося стільки різних див, простору й світла, що зір і крильця його стомилися, а серце проймала незрозуміла болюча печаль. Світ справді красивий і безмежний, але в кожного Сонечка шлях до нього починається з тієї стеблини, де воно вперше глянуло на крапельку роси, що показалася йому морем. І Сонечко безпомилково знайшло те м’яке суцвіття, бо вели його не очі, а серце.
Стеблина деревію полегшено зітхнула й прошепотіла: «А я вже думала, що й ти мене кинуло!» « Ні, - відповіло Сонечко,- як же я можу кинути, коли для мене нічого ріднішого в світі не має, як ти!»
Отже, немає для людини нічого ріднішого, ближчого, ніж рідна земля, ніж рідна мова. Та мова, якою вимовив перші слова а своєму житті, якою почув уперше пестливе слово матері, схиленої над колискою.
Учитель. Мова кольорова- мова української пісні. Музика у поєднанні з рідним, щирим словом здатні творити дива.
Легенда
Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи обрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, діти Росії - владність, поляки - здатність до торгівлі, італійські діти одержали хист до музики.
Обдарувавши усіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчинку. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини.
- Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.
- Я - Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.
- Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я усі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.
- Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.
Узяла дівчина - Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.
Пісня про Україну
Учень.
Мій край чудовий- Україна.
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов’я!

Учні.
Ми є діти українські,
Хлопці та дівчата,
Рідний Край наш - Україна,
Красна та багата.

Рідне небо, ясне сонце,
Місяць, зорі срібні,
Рідний нарід - українці
Всі до нас подібні.

Рідна віра: Свята Трійця
І Пречиста Мати.
Рідна мова: нею вчились
Бога прославляти!

Присягаем наш Край Рідний
Над усе любити,
Рідний народ шанувати
І для нього жити.

Присягаєм - рідну віру
Завжди визнавати,
По-вкраїнськи говорити,
Молитись, співати.

Як ріка в гору не піде,
Як сонце не згасне,
Так ми того не забудем,
Що рідне, що власне.

Що нам рідне, те нам буде
І красне і гоже!
Присягаєм, що так буде
Поможи нам, Боже!

Учитель. Так! Щасливі ми, що народились і живемо на такій чудовій землі – багатій і мальовничій Україні! В одному тільки слові бринить музика. Україна – це тихі води, ясні зорі, зелені сади, лани золотої пшениці. А найбільший її скарб – мова.
Учень.
Ой яка чудова українська мова
Де береться все це, звідкіля і як
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак!
І така ж розкішна і гнучка, як мрія!
Учень. Мова! А що таке мова? Народ говорить, що «слово до слова – зложиться мова». Т.Г. Шевченко ось як пронеї каже:
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!..
Учитель. Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Проблема виникнення письма у східних слов'ян дуже складна і досі не розв'язана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов'янська писемність, слов'янська абетка і чи мали наші предки до нього якісь інші писемні знаки?
Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги.
Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо у Північному Причорномор'ї, археологи не раз знаходили на кам'яних плитах, нагробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки.
Перший історик давньої слов’янської писемності, болгарський учений чернець Чорноризець Храбр розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший, коли слов’яни були ще язичниками і користувалися «чертами і рєзами». Другий етап – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами.
І так було до того часу, поки великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм – не був створений алфавіт. 863 р. Візантійський імператор Михайло послав Кирила і Мефодія до Моравії, де церковну службу повинні були вести слов’янською мовою, і князь Ростислав просив надіслати «навчателя, який би пояснив мовою нашою християнську віру».
Відповідь Кирила знаходимо у «Життях Кирила і Мефодія»: «Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо не мають вони абетки своєї мови. Бо просвящати народ без письмен його мови однаково, що намагатися писати на воді!»
Нам відомо про два види письма: глаголиця і кирилиця. Кириличний алфавіт з ХІ ст. широко застосовується в духовній і світській літературі. У середині ХVІ ст. у східних слов’ян виникає друкарство та алфавіт, створений з окремими змінами на основу півуставного письма. Від давньоруського періоду його успадкували всі три слов’янські народи: український, російський, білоруський. У 1708 р. за реформою, проведеною Петром І, старий друкарський шрифт було змінено у світській літературі гражданським. З ХVIII ст. гражданський шрифт поширився в Україні. Кирилиця лежить і нині в основі нашого алфавіту.
Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов’янської:
• вона виникла після розпаду давньоруської мови у ХІV ст.;
• безпосереднім джерелом української, як і інших слов’янських вважається праслов’янська мова, розпад якої розпочався у VІІ ст.
Учені вважають, що автори трипільських написів – пелазги – найдавніші племена, які жили на території України, мали свою звуко-буквену азбуку, яку можна вважати першою у світі. З ІІ тисячоліття до н.е., на думку істориків, пелазги почали еміграцію на південь, до Італії та Малої Азії, занесли свою азбуку. В Італії нащадками пелазгійських племен були етруски, відомі високим рівнем розвитку культури й писемності. З цього випливає, що українська писемність походить не з кирилиці, а її витоки сягають періоду ІІ тисячоліття до н.е. Давню грецьку абетку, яку використали Кирило і Мефодій у створенні кирилиці, елліни одержали від пелазгів.
Сучасна українська літературна мова пов’язує цю історію з конкретною датою – виданням «Енеїди» Котляревського 1798 року. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.
Калиновою, солов’їною називали українську мову поети. Це неповторна мова Т.Шевченка та І.Франка, Лесі Українки і М.Коцюбинського, П.Тичини і В.Сосюри, М.Рильського та інших представників красного письменства.
Так судилася нашій мові страдницька, як і самому народові, доля, вкуціль кривава історія, яка тягнеться з глибин століть – від тих часів, коли московські князі перехопили від золотоординських ханів варварський принцип винищення людей, і аж до наших днів, коли «кремлівські мрійники» віддали в жертву безцінний скарб українського народу – мову.

Учитель. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку- це тернистий шлях боротьби. Зародившись десь на світанні спільного слов’янського життя, українська мова на рідній споконвічно українській землі витерпіла страшні лихоліття, тортури, пережила утиски, заборони.
1720 рік - російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
1753 рік – заборона викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 рік - видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення та знищення українських букварів та церковних книг, написаних українською мовою.
1775 рік – зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1785 рік- Катерина ІІ видає іменний указ правити Божу службу у церквах тільки російською мовою.
1811рік - закрито Києво-Могилянську академію. На той час Україна мала 24 друкарні, Росія- 2.
1817 рік- постанова про викладання в школах Західної України лише польською мовою.
1862 рік - закрито українські недільні школи.
1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 рік- указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот і текстів українських пісень.
1884 рік- закрито всі українські театри.
1914 рік- указом Миколи ІІ скасовано українську пресу.
1923-1938роки- хвиля масових репресій. Розстріляно, закатовано в таборах сотні українських письменників.
1981 рік – наказ про вивчення російської мови в дошкільних закладах і в школах з першого класу. При цьому класи поділялися на групи.
1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову, як офіційну.
Від часів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон! подібного не знає історія жодної мови, жодної держави.
Учень.
А мова не корилася царю —
ані царю, ані його сатрапам,
з орлом двоглавим стаючи на прю,
що брав її у пазуристі лапи.
Несла устами відданих синів
мужицьку правду, ту, що є колюча,
сміялася з ненависних панів,
що їхня правда на всі боки гнуча.
Плюндрованій, не надавали прав,
немов на звіра, об'являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав —
він був безмозкий, хоч і двоголовий.
Заборонити дереву рости,
ширяти вольній птиці у блакиті,
живій ріці між берегів плисти,
ходити сонцю по своїй орбіті?
Учень.
Тебе зачиняли в клітку,
Заковували в кайдани,
Топтали, як топчуть квітку,
Вогнем, залізом холодним
Тобі язика виривали,
Неначе вовки голодні,
Жертву свою шматували.
Однак, мов той птах підбитий,
Тягнулася ти до сонця,
Орала, ростила жито,
Жила за сільським віконцем.
Твій син, твій Кобзар великий,
Що виріс, мов диво-колос,
Навчав тебе, без’язику,
Співати на повен голос.
Та тільки ставала на ноги,
Як знову тяжкі удари —
Тобі закривали дорогу
Укази і циркуляри.
Стогнала, в журбі вмирала,
Вже ледь живою була,
Та силу життєву дістала
Ти з народного джерела.
Учитель. Скільки посягань таких було на українське слово у нашій багатостраждальній історії і в часи Речі Посполитої, і Московської імперії, і тоталітарного режиму в СРСР, але воно вистояло, і українська мова стала державною в незалежній Україні.
Що ж допомогло йому вистояти? Значною мірою багатющі фольклорні традиції українського народу, усна народна творчість, безсмертна українська пісня, де воно оберігалося і плекалося українцями, як у нездоланній фортеці, незважаючи на всілякі заборони, як запорука існування народу і його культури. Адже мудро висловився відомий педагог Костянтин Ушинський: «Поки живе мова в устах народу, до того часу живий і народ… Відберіть у народу все – і він все зможе повернути, але відберіть мову, і він ніколи не більше не створить її: вимерла мова в устах народу – вимер і народ».
Учень. Слова, слова.. Вони в собі всі різні:
Тривожні й тихі, радісні й сумні;
Є терпеливі, є жорстокі й грізні,
Лукаві й чесні, мудрі і смішні…
Учитель. О так! Смішних немало слів у нас, Бо веселий народ український. Учні нашого класу заздалегідь підготували гуморески українських авторів. Отримаємо задоволення.
Учень.
Сон
Привиділось, а може, і приснилось:
Як тільки зацвірінькали пташки
І сонечко на обрії з’явилось,
Усі вкраїнці сіли за книжки.
Але читали не про Казанову.
Всі громадяни – молоді й старі –
Вивчати узялись державну мову,
Якою розмовляли матері.
Таке ж у Львові, Харкові, в Одесі.
Тут губернатор, бомж, банкір, нардеп.
Гризе граніт науки й той професор,
Який з медаллю закінчив лікнеп.
Лунає єрихонською трубою,
Як тільки учень стане на поріг
:- Затям, якщо ти молишся чужою,
Твою молитву не приймає Біг!
Хто грамотний, того аж дрож проймає,
Коли на дошці прочита рядки:
“Тому, хто мови рідної не знає,
Не наливати навіть на святки!”
Усі тут – праві, і середні, й ліві
(Яких лише немає кольорів!).
Коли хтось огризнувся “Да пошлі ви!”,
Гарант його лінійкою огрів.
Розмови не про бакси, не про статки,
А тільки чути в тім чи в тім куті:
– А как по-украински “недостатки”?
– А слово “жулик” как перевести”?
Звичайно, дехто трудиться з-під палки
Хоч потім і радіє, мов дитя.
А в декого надія на шпаргалки,
Які нас виручають все життя.
Та все ж воскресла мова солов’їна,
І звістка понад світом попливла:
– Ура, заговорила Україна,
Яка німою вчора ще була!
…Про сновидіння розказав я куму
Мовляв, держава оживе тепер!
А він почухав лисину, подумав
І каже: – Це погано, щоб я вмер!
– Це добре! – я доводжу полум’яно. –
Чудово, що згадали про Закон!
А кум своєї гне: – Ні, це погано!
Тому погано, що всього лиш сон!
Учень.
— От я вчора виступав!
Ви б почули, як співав!
Хоч немає слуху,
Я горлав щодуху:
До-ре-мі-фа-соль-ля-сі!
Голос мій почули всі!
А скінчив — що сталось! —
З місць усі зірвались,
Сцену ледь не рознесли,
А мене вхопили —
Аж на вулицю несли
І вже там... набили!
Учитель. Чи сподобалась вам подорож? Чи часто будете подорожувати цим маршрутом? Що треба робити для того, щоб життя на планеті «Українська мова» ніколи не припинялось, було вічним?
Учень. Хай буде з хлібом кожен дім,
Хліб пахне сонячно, медово,
А поруч з ним – струмком дзвінким
Натхненне слово!
Учитель. Мово моя українська –
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мене із кореня –
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована.
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров'ю моєю змішана.
І аж до скону залишена
В серці моїм.

Предмети: Українська мова

Класи: 6 клас