Аналіз наукових поглядів в психології на комунікативну компетентність педагога в системі освіти.
Динаміка розвитку сучасного суспільства зумовлює інтенсивні пошуки освітніх технологій виховання творчої особистості, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку її комунікативної культури, здатності до ефективної взаємодії у навчальній та виховній діяльності. Особливості педагогічної взаємодії на сучасному етапі є однією з найактуальніших проблем як з погляду теорії, так і з точки зору шкільно-педагогічної практики.
На нашу думку, необхідність розгляду даної проблеми можна мотивувати кількома причинами: по-перше, вчительська позиція щодо учня переважно залишається моносуб’єктною. По-друге, дослідження вітчизняних вчених вказують на те, що процесс гуманістичного спрямування у педагогічній галузі відбувається досить повільно.
Тому в контексті педагогічних негативні наслідки, що спостерігаються від цього у сучасній школі – пригнічення внутрішньої мотивації учня, формування низької самооцінки, втрата творчої ініціативи, а звідси – неврози, зростання тривожності, поведінкові девіації.
Аналіз наукових праць з проблеми комунікативної компетентності (Дж.Равен, Н.В.Кузьміна, та ін.) дозволяє розкрити динаміку її дослідження в системі освіти.
Розпочинаючи з 1960-1970 рр. у науковий аппарат вводиться поняття компетентність, комунікативна компетентність. В період з 1970-1990 рр. термін комунікативна компетентність вводиться в системі навчання управлінню, навчання спілкування. У цей час у своїх дослідженнях Дж.Равен презентує у різних видах компетентності такі категорії як «готовність», «здібність», а також фіксує увагу на таких психологічних якостях як «відповідальність», «впевненість».
Розпочинаючи з 90-х років минулого століття наукова категорія «комунікативна компетентність» в системі педагогічної освіти стає предметом спеціального всесторонього розгляду (Г.О.Балл, І.А.Зимняя, С.Д.Максименко, М.М.Забродський, Л.А.Петровська. Показово, що у наукових працях цього періоду поняття компетентність трактується по-різному: і як синонім професіоналізму, і як одна із його складових.
За визначенням Л.А.Петровської, комунікативна компетентність передбачає розуміння мотивів, намірів, стратегій поведінки, фрустрації партнерів по спілкуванню, розуміння соціально-психологічних проблем взаєморозуміння, оволодіння техніками спілкування.
Л.М.Мітіна, продовжуючи дослідження Л.А.Петровської, робить акцент на соціально-психологічному і комунікативному аспектах компетентності вчителя. На думку вченої, поняття «педагогічна компетентність» охоплює знання, уміння, навички, а також способи і прийоми їх реалізації у діяльності (саморозвитку) особистості. Відповідно дослідник виділяє дві підструктури: діяльнісну і комунікативну.
Поняття «компетентність» є предметом досліджень І.А.Зимньої. На думку вченої, теоретичним підгрунтям для цього, є сформульовані положення у психології, що людина є суб’єктом спілкування, пізнання і праці, що людина проявляється в системі ставлень до суспільства, інших людей, до себе, до праці. На основі таких наукових підходів І.А.Зимняя виділяє три групи компетентностей:
- компетентності, які стосуються самого себе, як особистості, як суб’єкта життєдіяльності;
- компетентності взаємодії людини з іншими людьми;
- компетентності діяльності людини, які проявляються у всіх її типах і формах.
Так, аналіз досліджень у галузі педагогічної психології і педагогіки показує, що більшість вчених ( О.О.Леонтьєв, А.А.Реан, Г.М.Андрєєва ) комунікативну компетентність розглядають у зв’язку з вивченням взаємодії людей, знаннями і уміннями, як особистісну якість і поведінку, яка проявляється у стосунках, у зв’язку із навичками ефективного спілкування.
За визначенням Н.Ю.Бутенко, комунікативна компетентність як сукупність знань, умінь і навичок, що включають: функції спілкування й особливості комунікативного процесу; види спілкування й основні його характеристики; засоби спілкування (вербальні і невербальні); репрезентативні системи і ключі доступу до них; види слухання і техніки його використання; «зворотній зв’язок» (питання і відповіді); психологічні і комунікативні типи партнерів, специфіку взаємодії з ними; технології і прийоми впливу на людей; методи генерування ідей і інтеграції персоналу для конструктивної комунікації. Розвиток комунікативної компетентності, на думку вченої, є необхідною умовою ефективної професійної діяльності.
Комунікативна компетентність, на думку багатьох вчених (А.Б.Добрович, В.А.Кан-Калік, А.А.Деркач та ін.) є важливою якістю особистості педагога. Розвиток особистості, як вказує А.А.Деркач, супроводжується зміною системи її стосунків, потреб, ціннісних орієнтацій і настанов.

Класи: Дошкільне виховання

Предмети: Освіта в цілому