Матеріали для підготовки уроку літератури рідного краю. Наталка Поклад - одна з найталановитіших, найпомітніших, найекспресивніших творчих особистостей українського літературного процесу, Кожна її поетична книжка - це сповідь сучасної жінки-митця, яка живе в епіцентрі нашого суспільно-політичного буття, переплавляючи у горнилі слова всі його згоди і незгоди на високу, по-жіночому мудру філософію, так потрібну сьогодні усім нам. Її пристрасна творчість - завжди доказ, що українську жінку неможливо відправити на маргінеси житейські чи духовні ані мимохіть, ані зумисне. Вона - завше буде оберегом і берегинею найвищих людських, національнихі родинних цінностей.
На Україні безліч місць чудових, куди не кинеш оком – то сад, то степ, то ліс. Та кожен з нас закоханий найбільше в те місце, де народився він і зріс.
Наталя Іванівна Поклад народилась 3 вересня 1951 року у мальовничому селі Маньківка Бершадського району Вінницької області.
В своїй автобіографії вона написала:” Я понеділкова, підвечірня. Мати вийшла копати картоплю, а я вже прошусь – являтись...” Батьки її- колгоспники. Мати все життя працювала в ланці, тато - водій. В сім’ї зростало троє дітей – Наталя, Люба та Анатолій.
Мати Наталі Іванівни дуже співуча. Саме з її вуст записано весільні пісні , що увійшли до збірки „Маньківське весілля”.
Наталя Іванівна згадує: „ ...Слід сказати, що я виросла на казках, Як тільки навчилась читати, казки стали моїм найвірнішим і найнезрадливішим другом– на довгі роки життя...”
Наймиліша кожному серцю стежина – та, що веде до порогу материної хати.” Поріг високий і малим його ледве переступиш, ганок дерев’яний, затишний. Стежка на город – у такий розмаїтий дивокрай, при дорозі криниця глибока. Вода в ній така добра, що цілий вік хотітиметься поїхати додому її попити. А біля криниці шовковиця стара: як уродить – долі зорно... Трохи далі- мурелі золоті. А там хата біла, аж сяє. Під хатою лавка. Коло хати півники, красолі, м’ята, ружі... й ще звивиста стежка від порога. Це – у світ широкий. І чого в світ звивиста? Може, зовсім немає прямих стежок?
Мабуть, немає. А цю – від батьківського порогу – так гарно видно звідусіль. Через перелаз, теплої вечірньої пори, і – далі, далі... Під тином колодки, де сиділи, наслухаючи розмови старших, а чи вирішуючи своє, дитяче. А поруч пляцок , де гуляли...”

І в перший раз, і в другий раз,
і в третій раз
Благослови, моя пречиста земле,
Узяти слово, що в тобі родилось,
У долю...
Закінчивши школу, Наталка стає студенткою Балтського педучилища, де найбільш яскраво розквітає юний поетичний талант. Вперше зачитала свої твори на засіданні літературного гуртка, який вів Іван Петрович Козулько. Далі – омріяний Київський університет. По закінченні працювала вчителькою, деякий час і в своєму рідному селі.
А з 1976 року – працює на літературній ниві.. Працювала коректором у видавництві дитячої літератури „Веселка”, літредактором журналу „Київ”, редактором журналу „Міжнародний туризм”.

Друкуватись почала з 1973 року, член Національної Спілки письменників України( з 1988р.), обиралась головою Спілки письменників м. Києва.
Лауреат літературних премій:
Євгена Маланюка(1993),
Михайла Коцюбинського(1999),
«Благовіст»(2000),
Марусі Бек (2002,США),
Наталі Забіли (2010)
Нині Наталя Іванівна Поклад проживає в Києві, вона - активний громадський діяч, невтомно трудиться на поетичній ниві.
Писати для правди,
А не задля друку.
Писати, бо все тебе
в світі обходить,-
Вмираюча мова,
Отруєні води,
Реактори атомні
В горлі надії,
В хаті народу –
Байдужості змії...
(„День сповіді”- К.1990р.)

Вона повна наснаги, і віриться, що радуватиме нас все новими і новими збірками поезій.
Коли перечитуєш її твори, завжди відкриваєш нове її обличчя, нові грані її таланту.

Класи: Середня школа