На Україну повернувсь…

Не так давно мама розповіла одну історію, яка глибоко запала в моє серце.
А трапилось це в її селі років тридцять тому.
Одна сім’я мала родича десь за кордоном. Його вже мало хто й пам’ятав, бо виїхав ще замолоду. Чи то гуляв з “ батьком ” по наших безкраїх степах, чи не знайшов спільної мови з новою владою – про це вже й не говорили. Аж ось об’явився. Родичі отримали листа. Писав про себе, про свою сім’ю, писав, що живе добре. Але дуже хочеться, хоч під кінець життя побачити рідню, побувати на Україні.
Пройшло небагато часу. І родина зустрічала свого “ заграничного” гостя. То був уже старенький охайний дідусь, дуже радий і дуже схвильований. Зайшли до двору. А у дворі стояли дві хати. Одна була нова висока, сяяла на сонці чистими великими вікнами. І друга – старенька, з маленькими віконечками, які соромливо дивились на світ з-під солом’яної стріхи. Старий, здавалось, нічого більше й не бачив. Ноги самі понесли його до хати. Знайомо рипнули двері, ось і сіни. Дідусь раптом зупинився. Збоку стояла дерев’яна скриня, вже почорніла від часу, але ще й досі вражала своїми малюнками. І раптом, як підкошений, старий упав на коліна. Обхопивши ту скриню руками, як крилами, він заплакав… Плакав, не соромлячись своїх сліз. Плакав, як мала дитина, прихилившись своєю сивою головою до тих мальв, що палахкотіли на скрині, до тих гарячих маківок, що, здавалось, вогнем обпікали його. Гладив квіти своїми руками, а пам’ятав другі руки, які колись пестили його, гладили його непокірного чуба. Бачив лагідні очі, затуманені чистою сльозою. “ Це ж мамина, мамина скриня,” – шепотіли старечі уста.
Де ж ти був, чоловіче? По яких краях розніс ти свою силу? Де залишив ти свою молодість і красу? Який вітер котив тебе перекотиполем по чужому краю? Що треба було пережити, скільки горя зазнати, щоб на своєму заході так рвати собі серце тим плачем? То кричало і плакало серце, серце нашого українця, яке рвалось сюди, щоб хоча б перед смертю вклонитися рідній землі, припасти до неї в ОБІЙМИ та, може, так і померти …
НА УКРАЇНУ ПОВЕРНУВСЬ…
Скільки їх, твоїх дітей, Україно, живе вдалині від тебе!..
Скільки пісень журливих проспівано в далекім краю!..
Скільки вишитих рушників висять у Канаді, Австралії, Аргентині!..
Не злічити тих душевних ран, не злічити тих сліз, пролитих на чужині…
А серце лине на Вкраїну, де в світанковому садку посіяла чорнобривців МАМА.

Класи: Середня школа

Предмети: Українська література