Користувацький вхід

Кому довірити дитину?

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Кому довірити дитину?

Автор: Василь ХУДИЦЬКИЙ

Торік довелося готувати репортаж зі Свята 1 вересня. Коли запитав директора школи, які в нього першокласники, той лише сумно похитав головою. Вони, звісно, різні, але чимало з них до школи ані фізично, ані інтелектуально не готові, оскільки багатьох виховували бабусі, або й узагалі вони були покинуті на самих себе.
Наприкінці XVI cт. англійський філософ, педагог, один з основоположників емпіричної психології Джон Локк першим в історії розробив нову систему виховання підростаючого покоління, поклавши в її основу світські засади. Свої педагогічні погляди він виклав у творах «Думки про виховання» (1693 р.)
та «Про виховання розуму» (опуб. 1706 р.). Локк розробив і філософсько-психологічну теорію «чистої дошки», яка полягає в запереченні існування у свідомості людини вроджених ідей i уявлень. Він стверджував, що психіка людини від народження подібна до чистої дошки або чистого аркуша, де ще немає жодного напису.
Теорія «чистої дошки» привела Локка до визнання вирішальної ролі виховання в розвитку дитини. На дев’ять десятих люди стають добрими чи злими, корисними чи небезпечними завдяки вихованню, вважає він. При цьому, спираючись на практику тогочасного дворянського виховання, вчений обстоює домашнє, індивідуальне виховання дітей i категорично виступає проти шкільної освіти, оскільки остання є віддзеркаленням суспільства, яке за своєю суттю є аморальним.
Що сьогодні думають про дитячі садки сучасні батьки. Кількох з них ми попросили висловити свою думку з цього приводу.

Не хочу до садочка

«Моєму синові в садочку не подобається, бо там йому не дозволяють гратися власними іграшками, а лише тими, які є в групі, — повідомляє мама трирічного Петрика. — Ні в якому разі не віддам дитину до садочка. Він у мене особливий, а там з нього зроблять солдата».
«А мою Галинку в садку ображали, тому я забрала її звідти», — це думка ще однієї мами.
Про те, що в садочках особливо не панькаються з дітьми, знаю з власного досвіду. У дитинстві ми з молодшим братом теж відвідували цей заклад. І все ніби було непогано, але брат постійно вередував. Не хотів туди ходити, і ніякі вмовляння не допомагали. Відтак невдовзі його забрали з садка. Вже через роки історія повторилася із школою-інтернатом. «Не хочу бути в гуртожитку, ходити і спати по команді» і таке інше.
Чимало нинішніх малюків теж протестують проти «казарменої» дисципліни. Саме тому батьки нерідко віддають дітей до садочка лише перед самою школою — щоб там їх навчили читати й писати.
Ще одна причина, чому діти не хочуть ходити в садок, — їхня (садків) перевантаженість. Дітям там некомфортно, вони втомлюються, а виховательки просто не мають часу, щоб приділити кожній дитині достатньо уваги. Сьогодні в деяких групах налічується від 30 до 40 малюків. Це не дає змоги спілкуватися індивідуально, здійснювати належний догляд, а отже, погіршує якість виховної роботи. Дитина позбавлена можливості побути на самоті, погратися з улюбленою іграшкою. Її психіка починає давати збої.
— Не всі діти можуть відвідувати дитячий садок, — вважає завідувач Львівського обласного дитячого психоневрологічного диспансеру Марія Ярко. — Є дуже хворобливі діти, які більшою мірою потребують материнської опіки. Насамперед емоційної. Але це не означає, що мама повинна постійно бути з дитиною — це теж ненормально. У дорослому віці така дитина нікого не сприймає, має проблеми зі створенням власної сім’ї, у стосунках з іншими людьми. Цей негативний відбиток залишається на все життя. У садочку дитина соціалізується з ровесниками, вчиться, набуває досвіду. Там є спеціалісти, які більше, ніж батьки, здатні сприяти розвитку дитини.
Залишати дитину вдома — це не вихід, стверджують психологи і педагоги. А колишній директор дитячого садка Людмила Зінюк взагалі вважає, що без садочка сьогодні не можна: «Особисто я могла б самотужки виховувати свого онука, але твердо переконана, що ми б не дали собі з ним раду. Хай як добре вдома, але дитині потрібен колектив. Саме він формує характер, учить жити за правилами».

Кому про Котигорошка?

Незабаром у садочках почне діяти програма підготовки дітей до школи, яка передбачає заняття у складі підгрупи. Тобто якщо в групі 20—25 малюків, то їх розділять на підгрупи за інтересами. Приміром, десять хочуть слухати казочку про Котигорошка, ще десять — малювати, інші п’ятеро — поливати квіти. І вихователька має забезпечити їм цю можливість.
— Це європейські стандарти, — каже директор садочка №94 м. Львова Ярослава Ясницька. — Але забезпечити їх виконання дуже складно. Адже в західних країнах дитячі групи складаються максимум із 15 осіб. До того ж, крім вихователя, є асистент-помічник. В Україні дуже слабка матеріальна база, та й штат садочка обмежений.
Саме таку форму виховання обрали у львівському приватному «Дитячому садку п. Ганни». У кожній групі від 15 до 20 дітей, крім виховательки є помічниця і няня. Часто практикують групи за інтересами. Поки одні діти малюють, інші ліплять чи слухають казочку. Щотижня вихователь вигадує якусь тему — наприклад «Жовтий колір». Дітям дають завдання впродовж тижня помічати цей колір скрізь, де тільки можливо, — на заняттях з математики чи англійської мови, екскурсіях по Львову чи під час прогулянки. В основі виховання — методи, запозичені з програми «Українське дошкілля» Оксани Винницької, яка зараз є почесним послом Канади в Україні. Головні акценти зроблено на м’якому підході до дитини, ігрових методах розумового та фізичного розвитку. «Не все, звичайно, нам підходить, але ми доповнюємо її власними здобутками», — розповідає заступник директора дитячого садка Ганна Коваль.
З-поміж інших вирізняється також садок «Раз-два-три», де реалізують програму «Вчимося думати». Роблять це на простих історіях. Для прикладу: на заняттях під назвою «Історія та історії» дітям пропонують розгадати появу віночка, який на прохання виховательки приносить одна з дівчаток. «Напевне були в лісі і сплели віночок», — висловлює припущення одна з дівчаток. «Ні, купили на базарі», — заперечує хлопчик. І коли варіанти вичерпуються, власниця віночка оголошує його реальне походження. І так кожного тижня якась нова історія.
— Це дуже добре, що вихователь має можливість самостійно обирати програму виховання, — вважає директор педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка кандидат педагогічних наук Дана Бородій. — Але часом за програмою забувають про дитину. Не зашкодь — цей принцип діє не лише в медицині…

Колективізм — мінус погані звички

— Діти, які приходять до нас із дитячого садка, більше пристосовані до перебування в шкільному колективі, — розповідає директор Львівської середньої загальноосвітньої школи №8 Михайло Ерстенюк. — Ті ж, які його не відвідували, гірше організовані, важче звикають до колективу. Але справедливо й те, що діти з дитячого садочка іноді мають чимало негативних рис колективу, їм бракує внутрішньої культури.
На відміну від інших шкіл, директору цієї спеціалізованої школи з німецькою мовою навчання набагато легше працювати: тут є можливість вибирати учнів. Діє жорсткий конкурсний відбір, в основі якого спеціальні психологічні тести.
— Щоб скласти свою думку про дитину, мені достатньо бачити її очі, — стверджує М.Ерстенюк. — Якщо конкретніше, то для нас важливо не те, чи вміє дитина лічити й писати — цього ми навчимо, — а чи знає, які в місті є театри, чи була вона там, чи знає, що за пам’ятник встановлено поблизу оперного театру, що знає про свою родину.
— Всі проблеми та біди нашої держави, — переконаний директор, — походять із сім’ї. — Адже багато сімей, зареєстрованих офіційно, насправді такими не є. Бо коли тато чи мама на заробітках, а дитину виховують бабуся з дідусем, — у цьому немає нічого доброго. Батьки жаліють дітей і надсилають їм з-за кордону гроші, вважаючи, що роблять добре. Потім, повернувшись із заробітків, приходять з проханням узяти їхню дитину до школи. А що може зробити школа, якщо очі в дитини порожні? А все через те, що вона зростала без материнської ласки.
— Не треба поспішати вчити дитину читати й писати, знати таблицю множення тощо. Настане час, і вона сама захоче вивчити букви. Але її потрібно розвивати: водити до театру, на екскурсії в гори чи ліс, розповідати, як росте квітка, як працює двигун машини. Раз на тиждень водити до церкви — це дуже добре, — вважає М.Ерстенюк.
Він — за колективне виховання дітей, але категорично проти «колгоспів», які нівелюють дитячі душі. Садочок повинен узяти за основу домашнє виховання, а не творити щось загальне і часто незрозуміле. Щоб години, проведені там, не зводилися лише до фізичного перебування. Сьогодні в державі немає концепції дитячого виховання. Але до цього питання потрібно повертатися й повертатися. Обов’язково слід підключити церкву. Байдуже — греко-католицьку, православну, українську чи російську, адвентистську чи євангелістську. Церква повинна навчити, що крім тіла є ще душа...
Нині ж маємо багато дітей поза школою, поза дитячим садком, поза домом. «А коли дитина виростає на вулиці, то ніяка школа вже не допоможе», — розводять руками наші педагоги. І дуже добре, що для дітей, які не мають родинного виховання, є дитячий садок. Саме він, на думку педагогів, мав би закладати й розвивати елементарну християнську і родинну любов. А далі вже шкільні вчителі постараються не розгубити їхнього виховання.

Оригінал статті на сайті Дзеркала тижня

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі