Користувацький вхід

Останні публікації

Підлітковий бунт

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Підлітковий бунт

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Психологічні закони — універсальні, тому більшою або меншою мірою всім батькам і всім дітям доведеться пережити дуже непростий, часом сповнений драматизму перехідний вік. І якщо для дітей це перехід із дитинства в юність, то для батьків — рубіж, який знаменує новий етап у ставленні до своєї дитини як дорослої людини.
Підлітковий вік — дуже складний період психофізіологічного розвитку. Тому доведеться з розумінням поставитися до того, що раніше ласкава й спокійна дитина «раптом» стала колючою, як їжачок, готовий у будь-який момент наїжачитися всіма своїми голками. На етапі статевого дозрівання цілком нормальними вважаються певна емоційна неврівноваженість, дратівливість, перепади настрою. Все це викликане гормональною перебудовою організму. Але якщо ви спостерігаєте у своєї дитини ознаки агресивності, то у вас є серйозний привід для занепокоєння.
Це може бути патологічна агресивність, властива підліткам із психопатичними рисами характеру. Батьків має насторожити бурхлива хвороблива реакція дитини на будь-який доторк до її «Я». У таких випадках треба терміново звернутися до спеціаліста. Це може бути психолог, невропатолог або психіатр. Але патологія трапляється порівняно рідко. Значно частіше підліткова агресивність — це свідчення того, що батьки неправильно поводяться з підлітком.
Порушення стосунків зі своєю дитиною, що входить у підлітковий період, —одна з найчастіших причин звернення до психолога, чиє завдання допомогти батькам розібратися в собі, своїх почуттях і допомогти по-новому вибудувати стосунки із сином або дочкою. І якщо ситуація не задавнена або (що найкраще) дитина тільки входить у підлітковий вік, — багато що можна скоригувати.
Батьки звертаються до психолога, стурбовані тим, що їхні ще зовсім маленькі діти виходять із-під контролю. Вони з розпачем запитують: «Звідки ця агресивність? Я ж бажаю своїй дитині тільки добра. Чому вона так змінилася?» Найчастіше до спеціаліста звертаються матері. Вони розгублено перелічують «злочини» своїх нащадків: не слухає батьків; ігнорує зауваження; часто відповідає у грубій формі; не хоче за собою прибирати; не попереджає, куди йде і коли повернеться; пізно повертається; слухає «не ту» музику; «не так» вдягається; «не з тими» дружить і навіть починає курити або вживати спиртне. Після цієї розповіді у деяких матусь виривається фраза: «А ось у наш час...». Сльози висихають, голос міцнішає, у ньому проривається роздратування, навіть злість, і відразу можна уявити, якими словами і в якій формі вдома «виховують» дитину.
Картина, звісно, трохи перебільшено-загострена, бо і мами, і підлітки бувають різні — з несхожими характерами, долями, життєвими реаліями та рівнем матеріального статку. Кожен випадок унікальний хоча б тому, що в різних сім’ях формуються свої, тільки їм властиві обставини. Підліткова агресія може бути «помножена» на психологічні (і не тільки!) проблеми, які склалися у сім’ї. Слід брати до уваги й особливості натури самого підлітка. Адже одна дитина може болісно реагувати на те, на що інша просто не зверне уваги.
І все ж перелічені проблеми різною мірою, проте властиві кожній сім’ї, в якій підростає підліток. Це цілком закономірно, адже дитині у процесі дорослішання стає тісно в рамках батьківської опіки, де ще так недавно було тепло, безпечно і затишно. Їй хочеться певним чином себе проявити, заявити про свою незалежність. І якщо підлітки наштовхуються на стійку протидію батьків, у них неминуче з’являється агресія, й рамки ламаються іноді не зовсім цивілізованим чином. Тобто це цілком закономірно, якщо у відповідь на надмірні вимоги батьків дитина починає «захищатися» у доступній для себе формі — грубіянити, огризатися, гримати дверима, навіть утікаючи з дому.
Отже, саме неправильна поведінка батьків може бути однією з можливих причин підліткової агресивності. Кілька загальних порад, які допоможуть вам уникнути зайвих конфліктів із вашими підростаючими дітьми:
• Ніколи не забувайте, що перед вами — майже доросла людина.
• Запасіться терпінням, адже через цей непростий період проходили всі батьки підростаючих дітей.
• Запам’ятайте, що головне ваше завдання — постаратися не зіпсувати остаточно стосунків зі своїми сином або дочкою. Мине кілька років, ваші тимчасові розбіжності втратять актуальність, і ви зможете «оновити» стосунки зі своєю дитиною як дорослою людиною.
• Спілкуйтеся з підлітком як із рівним собі, не підкреслюйте щохвилини його залежності від вас. Цікавтеся його думкою з найрізноманітніших питань, обговорюйте загальносімейні проблеми, радьтеся з ним.
• Майте мужність завжди визнавати свої помилки, якщо ви не праві. Просіть вибачення у дитини, якщо (зумисне чи мимоволі) скривдили її.
• Залиште підлітку право вибору з питань, які стосуються його безпосередньо, але не завдають шкоди і клопоту іншим людям.
• Коли виникає потреба наполягти на своєму, хай ваша вимога не звучить як наказ, який не підлягає обговоренню. Обов’язково пояснюйте, чим обґрун­тована ваша вимога. Обговорюй­те проблему спільно, домовляйтеся, шукайте компроміси, доходьте консенсусу.
• Обов’язково залиште за собою право в екстремальних обставинах приймати рішення, котрі можуть стосуватися здоров’я та безпеки дитини або всієї родини. Це найкраще «оформити» у вигляді своєрідного «договору» з підлітком.
• Прийміть як неминучість той факт, що багато в чому підліток керуватиметься думкою і смаками своїх друзів. Це цілком нормально, якщо не ви, а саме друзі стануть для підлітка авторитетом у плані вибору зачіски, манери вдягатися, прикрас чи косметики.
• Змиріться, що від вас тепер багато що не залежить, перекладіть відповідальність за поведінку підлітка на нього самого.
• Намагайтеся довіряти своїм дітям і не робити їх громовідводом для власних страхів. Пояснюючи негідність якогось проступку, не навантажуйте свою дитину власними хворобливими проекціями на її можливе «страшне» майбутнє.
• Сприймайте з розумінням бажання підлітка усамітнитися у своїй кімнаті. Спокійно візьміть до відома його небажання, щоб чіпали його речі і навіть прибирали в його кімнаті. Пам’ятайте: у дитини в перехідному віці має бути своя недоторканна «зона свободи».
• Дайте зрозуміти своїй підростаючій дитині, що ви поважаєте її право мати від вас таємниці. Не виявляйте надмірної цікавості до її особистого життя, особливо з позиції «я — мати, я мушу все знати» або «я — батько, я повинен контролювати ситуацію».
• Поставтесь із повагою до першого кохання вашого сина чи дочки. Всього лише однією необережною фразою ви можете глибоко поранити душу підлітка.
• Контролюйте свій тон розмови з дитиною. Безневинне запитання або порада можуть спровокувати негативну реакцію підлітка, якщо у вашій інтонації він запідозрить підтекст: «Ти ще маленький, повинен слухатися», «Ти нічого не вмієш», «Вічно ти все робиш не так».
• Ніколи не читайте дитині нотацій, особливо з позиції «Я життя прожив (прожила), а ти слухай і вчися», «Ось я у твоєму віці».
• Не поводьтеся на людях із підлітком як із маленьким, не називайте його тими зменшувальними іменами, якими звикли називати вдома. Не сперечайтеся зі своєю дитиною у присутності сторонніх, не демонструйте привселюдно своєї влади над ним.
• Постарайтеся знайти нейтральні точки дотику з підлітком, шукайте теми, на які ви можете просто поговорити з ним. Не забувайте при нагоді похвалити його, дати зрозуміти, що дуже любите.

Оригінал статті на сайті Дзеркала тижня

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі