Автор: Марія КИРИЛЕНКО
Психологічні закони — універсальні, тому більшою або меншою мірою всім батькам і всім дітям доведеться пережити дуже непростий, часом сповнений драматизму перехідний вік. І якщо для дітей це перехід із дитинства в юність, то для батьків — рубіж, який знаменує новий етап у ставленні до своєї дитини як дорослої людини.
Підлітковий вік — дуже складний період психофізіологічного розвитку. Тому доведеться з розумінням поставитися до того, що раніше ласкава й спокійна дитина «раптом» стала колючою, як їжачок, готовий у будь-який момент наїжачитися всіма своїми голками. На етапі статевого дозрівання цілком нормальними вважаються певна емоційна неврівноваженість, дратівливість, перепади настрою. Все це викликане гормональною перебудовою організму. Але якщо ви спостерігаєте у своєї дитини ознаки агресивності, то у вас є серйозний привід для занепокоєння.
Це може бути патологічна агресивність, властива підліткам із психопатичними рисами характеру. Батьків має насторожити бурхлива хвороблива реакція дитини на будь-який доторк до її «Я». У таких випадках треба терміново звернутися до спеціаліста. Це може бути психолог, невропатолог або психіатр. Але патологія трапляється порівняно рідко. Значно частіше підліткова агресивність — це свідчення того, що батьки неправильно поводяться з підлітком.
Порушення стосунків зі своєю дитиною, що входить у підлітковий період, —одна з найчастіших причин звернення до психолога, чиє завдання допомогти батькам розібратися в собі, своїх почуттях і допомогти по-новому вибудувати стосунки із сином або дочкою. І якщо ситуація не задавнена або (що найкраще) дитина тільки входить у підлітковий вік, — багато що можна скоригувати.
Батьки звертаються до психолога, стурбовані тим, що їхні ще зовсім маленькі діти виходять із-під контролю. Вони з розпачем запитують: «Звідки ця агресивність? Я ж бажаю своїй дитині тільки добра. Чому вона так змінилася?» Найчастіше до спеціаліста звертаються матері. Вони розгублено перелічують «злочини» своїх нащадків: не слухає батьків; ігнорує зауваження; часто відповідає у грубій формі; не хоче за собою прибирати; не попереджає, куди йде і коли повернеться; пізно повертається; слухає «не ту» музику; «не так» вдягається; «не з тими» дружить і навіть починає курити або вживати спиртне. Після цієї розповіді у деяких матусь виривається фраза: «А ось у наш час...». Сльози висихають, голос міцнішає, у ньому проривається роздратування, навіть злість, і відразу можна уявити, якими словами і в якій формі вдома «виховують» дитину.
Картина, звісно, трохи перебільшено-загострена, бо і мами, і підлітки бувають різні — з несхожими характерами, долями, життєвими реаліями та рівнем матеріального статку. Кожен випадок унікальний хоча б тому, що в різних сім’ях формуються свої, тільки їм властиві обставини. Підліткова агресія може бути «помножена» на психологічні (і не тільки!) проблеми, які склалися у сім’ї. Слід брати до уваги й особливості натури самого підлітка. Адже одна дитина може болісно реагувати на те, на що інша просто не зверне уваги.
І все ж перелічені проблеми різною мірою, проте властиві кожній сім’ї, в якій підростає підліток. Це цілком закономірно, адже дитині у процесі дорослішання стає тісно в рамках батьківської опіки, де ще так недавно було тепло, безпечно і затишно. Їй хочеться певним чином себе проявити, заявити про свою незалежність. І якщо підлітки наштовхуються на стійку протидію батьків, у них неминуче з’являється агресія, й рамки ламаються іноді не зовсім цивілізованим чином. Тобто це цілком закономірно, якщо у відповідь на надмірні вимоги батьків дитина починає «захищатися» у доступній для себе формі — грубіянити, огризатися, гримати дверима, навіть утікаючи з дому.
Отже, саме неправильна поведінка батьків може бути однією з можливих причин підліткової агресивності. Кілька загальних порад, які допоможуть вам уникнути зайвих конфліктів із вашими підростаючими дітьми:
• Ніколи не забувайте, що перед вами — майже доросла людина.
• Запасіться терпінням, адже через цей непростий період проходили всі батьки підростаючих дітей.
• Запам’ятайте, що головне ваше завдання — постаратися не зіпсувати остаточно стосунків зі своїми сином або дочкою. Мине кілька років, ваші тимчасові розбіжності втратять актуальність, і ви зможете «оновити» стосунки зі своєю дитиною як дорослою людиною.
• Спілкуйтеся з підлітком як із рівним собі, не підкреслюйте щохвилини його залежності від вас. Цікавтеся його думкою з найрізноманітніших питань, обговорюйте загальносімейні проблеми, радьтеся з ним.
• Майте мужність завжди визнавати свої помилки, якщо ви не праві. Просіть вибачення у дитини, якщо (зумисне чи мимоволі) скривдили її.
• Залиште підлітку право вибору з питань, які стосуються його безпосередньо, але не завдають шкоди і клопоту іншим людям.
• Коли виникає потреба наполягти на своєму, хай ваша вимога не звучить як наказ, який не підлягає обговоренню. Обов’язково пояснюйте, чим обґрунтована ваша вимога. Обговорюйте проблему спільно, домовляйтеся, шукайте компроміси, доходьте консенсусу.
• Обов’язково залиште за собою право в екстремальних обставинах приймати рішення, котрі можуть стосуватися здоров’я та безпеки дитини або всієї родини. Це найкраще «оформити» у вигляді своєрідного «договору» з підлітком.
• Прийміть як неминучість той факт, що багато в чому підліток керуватиметься думкою і смаками своїх друзів. Це цілком нормально, якщо не ви, а саме друзі стануть для підлітка авторитетом у плані вибору зачіски, манери вдягатися, прикрас чи косметики.
• Змиріться, що від вас тепер багато що не залежить, перекладіть відповідальність за поведінку підлітка на нього самого.
• Намагайтеся довіряти своїм дітям і не робити їх громовідводом для власних страхів. Пояснюючи негідність якогось проступку, не навантажуйте свою дитину власними хворобливими проекціями на її можливе «страшне» майбутнє.
• Сприймайте з розумінням бажання підлітка усамітнитися у своїй кімнаті. Спокійно візьміть до відома його небажання, щоб чіпали його речі і навіть прибирали в його кімнаті. Пам’ятайте: у дитини в перехідному віці має бути своя недоторканна «зона свободи».
• Дайте зрозуміти своїй підростаючій дитині, що ви поважаєте її право мати від вас таємниці. Не виявляйте надмірної цікавості до її особистого життя, особливо з позиції «я — мати, я мушу все знати» або «я — батько, я повинен контролювати ситуацію».
• Поставтесь із повагою до першого кохання вашого сина чи дочки. Всього лише однією необережною фразою ви можете глибоко поранити душу підлітка.
• Контролюйте свій тон розмови з дитиною. Безневинне запитання або порада можуть спровокувати негативну реакцію підлітка, якщо у вашій інтонації він запідозрить підтекст: «Ти ще маленький, повинен слухатися», «Ти нічого не вмієш», «Вічно ти все робиш не так».
• Ніколи не читайте дитині нотацій, особливо з позиції «Я життя прожив (прожила), а ти слухай і вчися», «Ось я у твоєму віці».
• Не поводьтеся на людях із підлітком як із маленьким, не називайте його тими зменшувальними іменами, якими звикли називати вдома. Не сперечайтеся зі своєю дитиною у присутності сторонніх, не демонструйте привселюдно своєї влади над ним.
• Постарайтеся знайти нейтральні точки дотику з підлітком, шукайте теми, на які ви можете просто поговорити з ним. Не забувайте при нагоді похвалити його, дати зрозуміти, що дуже любите.
Оригінал статті на сайті Дзеркала тижня