Користувацький вхід

Повиннiсть я над все ушанував, вiддав себе я працi без вагань

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Година спiлкування для учнiв 9 класу

Повиннiсть я над все ушанував, вiддав себе я працi без вагань

Мета. Розширити знання учнiв про життя i дiяльнiсть Бориса Дмитровича Грiнченка; виховувати в них нацiональну свiдомiсть, почуття патрiотизму , повагу до людей , якi свое життя присвятили Украiнi.

Я мусив дивуватися Вашiй енергii, витривалостi в працi… ( I. Франко)
План
1.Наш славний земляк.
2.Бунтiвне дитинство дворянського хлопчика.
3. На педагогiчнiй нивi.
4. Вiдомi люди про Б. Грiнченка.
5. «I лежать без дiла руки.»

Вступне слово вчителя.
Н

емае, мабуть, на свiтi жодноi людини, якiй би доля не посилала випробувань. Кожен по- своему ставиться до них: хтось картае долю; хтось не витримуе тягара й пiдкорюеться iй; хтось , не покладаючи рук, не схиляючи голови, йде iй наперекiр, намагаеться змiнити не лише свое життя , а й долю свого народу , своеi Батькiщини.

Праця едина з недолi нас вирве:
Нумо до працi, брати!
Годi лякатись! За дiло святее
Смiло ми будемо йти.

Смiливо ж, браття, до працi ставайте,-
Час наступае -- ходiм!
Дяка i шана робiтникам щирим
Сором недбалим усiм!

Праця едина нам шлях уторуе,
Довгий той шлях i важкий,
Що аж до щастя i долi прямуе:
Нумо до працi мерщiй!

Цi слова належать людинi, яка не лише не скорилася долi , а й життя свое поклала на алтар перемоги нацiональноi iдеi. I розмова наша з вами про нього --письменника, поета, лiтературознавця, перекладача, суспiльного дiяча, автора першого «Словника украiнськоi мови», iстинного патрiота Украiни --Бориса Дмитровича Грiнченка.
Ми з вами маемо особливий привiд пишатися тим, що цей великий син украiнського народу –наш земляк. Народився Борис Грiнченко 9 грудня 1863 року на хуторi Вiльховий Яр Харкiвськоi губернii у дворянськiй родинi. З iсторii ви знаете , що саме в цей час росiйський уряд розпочав новий етап русифiкацii .З цiею метою Валуев видае циркуляр, яким заборонялося не лише друкувати книги украiнською мовою, а навiть вживати назву «Украiна». Таким чином завдяки лише одному розчерковi пера украiнський народ перетворився на малоросiйський. За таких умов не дивно, що в родинi Грiнченкiв мовою спiлкування булла росiйська. Батько навiть прiзвище переiначив на росiйський манер -- Грiнченков. Та, не дивлячись на це, Борис уже з 11 рокiв почав писати украiнською « всяку всячину: вiршi, повiстi, драми, навiть склав украiнський словник, видавав для школярiв, своiх товаришiв, рукописнi журнали. Через це зазнавав чимало глузувань, а часом i кари» , бо украiнська мова вважалась «хлопською».
--Як ви вважаете, чому Борис Грiнченко добровiльно виставляв себе на посмiх перед дворянськими дiтьми?
Скорiш за все , уже в дитячi роки, давав про себе знати бунтiвний характер письменника. Цю думку доводить ще один факт бiографii письменника. У 1879 роцi, пiд час навчання у Харкiвському реальному училищi, вiн був заарештований за «чтение и распространение» забороненоi книги С. Подолинського «Парова машина». На той час юнаковi виповнилося лише 16 рокiв. Покарання було досить суворим—1,5 мiсяця в язницi , а потiм цiлий рiк у засланнi.Не дивлячись на дворянське походження, арешт автоматично зачиняв дверi вузiв перед Борисом Грiнченком.
-Такi обставини могли зламати будь-кого, а чи скорився iм юний письменник?
Учениця. Юнак iз полум яним серцем, яке палало iдеею пробудити народ вiд довгого сну, головним сенсом i змiстом життя якого стала боротьба за украiнську нацiональну справу, не скорився долi. Вiн свiдомо обирае професiю вчителя, бо, розумiв , що «сьогоднi дiти –завтра народ». Отож, пiсля заслання, Борис Грiнченко екстерном успiшно склав iспити у Харкiвському унiверситетi й отримав спецiальнiсть народного вчителя. Завзято й самовiддано працюе приватним учителем на Слобожанщинi та Катеринославщинi.
Учень. Доля звела молодого вчителя з Христиною Алчевською. На ii прохання Борис Дмитрович разом з молодою дружиною, Марiею Загiрною, переiздить до Олексiiвки. Школа, якою опiкувалася Алчевська, булла земською, тому навчалися учнi росiйською мовою. Грiнченко не мiг вiдкрито виступати протии цього, тому починае працювати над створенням украiномовного пiдручника. У 1888 роцi для своеi доньки розробив посiбник «Настина читанка», за яким навчав i iнших дiтей. Наступного року вiн написав «Граматику». У той час зовсiм не було украiнських дитячих книжок, тому люблячий батько писав для доньки казки, оповiдання.
Учениця. Школа забирала багато сили i часу. Борис Дмитрович працював по 8-9 годин ,але робота з учнями надихала, приносила задоволення. Вчитель велику увагу придiляв позакласнiй роботi. Разом з дiтьми випускав рукописний iлюстрований журнал «Думка» , в якому учнi могли прочитати висловлювання мудрецiв, казки , пiснi, оповiдання, а до Дня народження Шевченка i його твори. Щоб обманути iнспекторiв, якi часто перевiряли школу «дабы не допустить вольнодумства», Грiнченко навчив своiх учнiв вiдповiдати на питання тiею мовою, якою запитують. Украiнськi книги були обгорнутi в газету, щоб учнi знали, що вони лише для домашнього читання. Дiти, а також iхнi батьки, були здивованi, що така iнтелiгентна, вихована людина одягнена у вишиванку та завжди розмовляе украiнською мовою. Це викликало неабияку повагу, тому селяни часто заходили до будинку Грiнченкiв. На Рiздвянi cвята колядували , засiвали, щедрували, на Великдень приносили куличi. Ще частiше люди зверталися по лiкарську допмогу, бо на 20 верст довкола не було медичного персоналу.
Учень Дивуе працездатнiсть Бориса Дмитровича. Не дивлячись на зайнятiсть у школi, вiн не припиняв лiтературноi дiяльностi, вивчив чеську мову, написав ряд оповiдань з народного життя, в основу багатьох iз них лягли учнiвськi твори. Працював як лiтературознавець над бiографiями Квiтки Основ яненка, Евгенiя Гребiнки. Писав вiршi, хоча сам зiзнавався, що поезiя випадкове явище в його дiяльностi.
Учениця. 1892-1893 навчальний рiк став останнiм роком перебування у Олексiiвцi. Христина Алчевська часто говорила: «Ми таки з вами стоiмо на вулканi.» Розбiжностi у поглядах примусили Грiнченка переiхати, але учнi з вдячнiстю згадували його. Один з них розповiдаав , що вчитель «пояснював, як треба любити людей i свою рiдну краiну, якоi ми до нього не знали, що вона у нас е; вчив житии прсто, не лiзти в пани, а житии правдиво i чесно». Отже, педагогiчна дiяльнiсть Бориса Дмитровича булла конкретним внеском у розвиток нацiональноi справи.
Учень. Борис Грiнченко був знайомий з багатьма вiдомими письменниками, суспiльними дiячами. Всi вони по-рiзному ставилися до письменника, бо вiн був принциповою, безкомпромiсною людиною. Але всi без виключення поважали його за невтомнiсть та наполеливiсть у працi. Письменник Микола Чернявський говорив про Грiнченка: « Бiльше працював, нiж жив». Дiйсно, вiн не уявляв свого життя без працi.
Прагне i розум, i серце великоi працi такоi,
Щоб i вiкам тим, щобудуть, зосталась вона дорогою,
Щоб i потомки далекi добра зазнавали вiд неi,
Звали того невмирущим, хто силу робить ii мав.

Учениця Мене найбiльше вразили слова Iвана Франка, сказанi про Б. Грiнченка, який так охарактеризував його суспiльно-полiтичну дiяльнiсть: «вiн належав до тих натур, якi кидаються збоку в бiк, заповнюють прогалини, латають, пiднiмають зруйноване, руйнують те, що нетак збудоване, будують нове, шукають способи пiднять до роботи руки».

Вчитель Плодами працi його рук, iнтелекту ,патрiотизму е переклади творiв Шiлера, Гейне, Пушкiна, Гете, Байрона, Гюго, Чавчавадзе; видавництво газети «Громадська думка», мiсячника «Нова громада»; створення «Громади», «Просвiти», «Братства тарасiвцiв».
Останньою роботою невтомного трудiвника було видання у 1909 роцi заключного 4-го тому «Словника украiнськоi мови». 68 тисяч украiнських слiв тлумачились росiйською мовою. За цю титанiчну працю Б. Грiнченко був удостоений премii Росiйськоi Iмперськоi Академii Наук.
На 47-му роцi обiрвалося життя Бориса Дмитровича. Ще багато мiг би зробити, досягти, але смерть единоi доньки та внука пiдiрвала й без того слабке здоров я письменника. Туберкульоз став прогресувати , вiдчуваючи невимовну тугу вiн напише: «I лежать без дiла руки.», i виникнуть сумнiви

I вже чи дiйду до своеi мети,
Чи зламаний вмру серед шляху,
Але не покину до неi iти
За правду, за волю все зможу знести-
I жити, i вмерти без страху!

Автор: 

Бессонова Наталя Костянтинівна, учитель історії, Харківська загальноосвітня школа №70

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі