ПЕДРАДА
САМОАНАЛІЗ ВЛАСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА САМООСВІТА –
РЕАЛЬНІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ПЕДАГОГА
Удосконалення методичної майстерності –
це передусім самоосвіта.
В.Сухомлинський
Удосконалення рівня професійної компетентності – один з основних напрямків реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:
• «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру».
Закон України « Про освіту»
• «Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників, їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти »
Національна доктрина розвитку освіти
Учитель - основна дійова особа у реформуванні сучасної освіти. Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних умінь. Тому вчитель має постійно оновлюватися, розвиватися індивідуально.
Отже, для того, щоб навчати, вчителю самому необхідно постійно навчатись. Прагнення до знань, психологічна готовність педагога до об'єктивної потреби навчатись протягом своєї педагогічної кар'єри є безперечним гарантом його професійного становлення.
Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.
Важливою рисою самоосвіти вчителя є те, що результатом його роботи виступає не лише власне самовдосконалення в особистісному й професійному плані, а й розвиток учнів. Учитель повинен досягти успіху, щоб його досягли учні. Самоосвітню діяльність вчителя можна розглядати як сукупність декількох «само-»:
- самооцінка - вміння оцінювати свої можливості;
- самооблік - вміння брати до уваги наявність своїх якостей;
- самовизначення - вміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, усвідомлювати свої інтереси;
- самоорганізація - вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;
- самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;
- самокритичність - вміння критично оцінювати перевагу та недоліки власної роботи;
- самоконтроль - здатність контролювати свою діяльність;
- саморозвиток - результат самоосвіти.
Саме формуючи цю сукупність «само-» можна передбачати свідомо самоосвітню діяльність вчителя.
Самоосвіта є об’єктивною потребою, яка мотивується такими чинниками:
- щоденна робота з інформацією;
При підготовці до уроків вчитель намагається використовувати якомога більше різноманітної інформації, яка б зацікавила учнів, викликала бажання здобувати нові знання, а саме:
фахові видання;
методичні рекомендації та розробки уроків;
передовий педагогічний досвід;
інтернет;
схеми та таблиці тощо.
- конкуренція;
Здорова конкуренція повинна бути присутня у будь-якому колективі. Вчителі намагаються якомога краще працювати, щоб досягти кращих результатів у навчанні учнів. Тому при викладанні навчальних предметів та виховній роботі важливе місце приділяються тим видам робіт, для яких характерна єдність слова, унаочнення, власний приклад. Вважаючи особистість пріоритетом, вчитель намагається шукати ті форми і прийоми навчання, які сприяли б розвиткові і становленню дитини, вихованню культури спілкування, працьовитості.
- зміни в суспільстві;
Зміни, які відбуваються зараз в Україні, вимагають від кожного педагога зібраності, стриманості, толерантності по відношенню до учнів. Готуючись до кожного уроку вчителі намагаються максимально використовувати патріотичну тематику. Для дидактичних вправ та ігор, наочності, прикладів, фізкультхвилинок, виховних заходів використовують національну символіку, твори українських авторів, художників поетів, композиторів.
- громадська, суспільна думка;
У роботі вчителя громадська та суспільна думка – визначний фактор та стимул для подальшого самовдосконалення. Дуже приємно, коли за твою роботу тебе поважають та хвалять не тільки батьки та учні, а й колеги по роботі. Тому кожен педагог намагається багато уваги приділяти не тільки власним розробкам, проектам, творчим напрацюванням, а й брати посильну участь у роботі методичного об’єднання, допомагати колегам по роботі.
Основними формами методичної роботи в школі, спрямованої на підвищення мотивації педагогів до самоосвіти є наступні.
Індивідуальна форма
Ця форма методичної роботи вчителів є складовою їх самоосвіти. Зміст індивідуальної самоосвіти педагога охоплює систематичне вивчення методичної,психолого-педагогічної, наукової літератури, безпосередню участь у роботі методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань; розробку окремих проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної роботи; підготовку доповідей, виступів, огляд педагогічних та методичних журналів, збірників та ін
Колективні форми
Відкриті уроки - одна з колективних форм методичної роботи, їх мета - підвищення майстерності всіх учителів. Основні завдання відкритих уроків: упровадження в практику вчителів передового педагогічного досвіду і результатів досліджень педагогічної науки, спрямованих на розв'язання завдань, що стоять перед школою. Під час аналізу й обговорення відкритих уроків забезпечується цілеспрямованість обговорення, науковість аналізу, принциповість, поєднану з доброзичливістю у критичних зауваженнях, поєднання аналізу уроку з практичними рекомендаціями.
Також дуже ефективною в межах самоосвіти є практика взаємовідвідування вчителями уроків, що має істотне значення у підвищенні педагогічної майстерності вчителів. Якщо молодий і недосвідчений учитель відвідає урок, що його проводить старший колега, то він може збагатити свій методичний багаж. Якщо ж досвідчений педагог відвідає урок менш досвідченого колеги, то зможе порадити йому, як удосконалити той чи той момент уроку. Можливо, й досвідчений педагог знайде щось корисне для себе у молодшого колеги. Нажаль, цей спосіб самоосвіти мало практикується в нашій школі. Вчителі, в основному, відвідують та аналізують лише відкриті уроки, які проводять їх колеги.
Центром методичної роботи в школі, зазвичай, є предметні методичні об'єднання вчителів, які вивчають і втілюють досягнення передового педагогічного досвіду в практику навчання. На засіданнях методичних об'єднань заслуховуються й обговорюються доповіді з найактуальніших питань навчання і виховання, нова фахова література, організовуються проведення і обговорення відкритих уроків, виготовлення наочності, застосування технічних засобів навчання, заслуховуються звіти учителів про виконання індивідуальних планів самоосвіти .
Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Таким чином, творчо працюючий вчитель сам собі створює особистий імідж.
Імідж, який сприймається - це той образ, який бачать інші.
Становлення творчого вчителя-професіонала повинно відбуватися не стихійно, а за індивідуальним цілеспрямованим планом самоосвіти. При складанні планів доцільно враховувати такі принципи самоосвіти вчителя:
- принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності);
- принцип діяльності (практична спрямованість роботи);
- принцип мобільності (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності);
- принцип самореалізації (впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей);
- принцип самоорганізації (здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).
Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об’єктивної і суб’єктивної значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.
Основні компоненти самоосвітньої діяльності
Стартовий інтелектуальний потенціал – це певний обсяг знань, умінь та навичок, набутих учителем. Знання – фундамент пізнавальної діяльності. При постійному саморозвитку вчителя постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності вчителя, а саме:
• стан науково-теоретичної підготовки;
• стан психолого-педагогічної підготовки;
• стан методичної підготовки;
• стан технологічної підготовки.
Мотиви формування безперервної самоосвіти.
Під мотивацією розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які збуджують педагога до діяльності та надають їй певного смислу. Серед мотивів найчастіше зустрічаються:
• прагнення до постійного самовдосконалення;
• прагнення до самовираження ;
• прагнення самореалізації та самоствердження особистості;
• професійне зростання;
• розширення кругозору;
• підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей;
• 13.наявність пізнавальної зацікавленості;
• створення позитивного іміджу серед учнів, батьків, колег;
• підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації;
• отримання нагород;
• підвищення особистісного рейтингу на різних рівнях підпорядкування.
Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності:
• читання;
• слухання;
• спостереження;
• експеримент.
Уміння розумової діяльності:
• чуттєве пізнання;
• техніка мислення;
• вибір проблем та шляхів рішення.
Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання:
• вибір форм самоосвіти;
• планування;
• організація робочого місця; самоорганізація;
• самоаналіз; самоконтроль.
Одним із головних завдань у підвищенні ефективності діяльності вчителя є визначення поняття « кінцевий результат навчання». Нове професійне мислення вчителя повністю орієнтоване на вдосконалення професійних знань, педагогічної техніки й технології, без яких він не зможе досягти необхідного конкретного результату. Основним інструментом перебудови професійної діяльності вчителя є самоконтроль за досягненням кінцевого результату навчання школярів.
Під час оцінки уроку необхідно простежити , як усі його компоненти, методи організації й структура підпорядковані поставленій меті. Суттєво важливо під час аналізу встановити логічну взаємопідпорядкованість усіх компонентів. Результативність аналізу навчального процесу здебільшого залежить від того, наскільки об’єктивні висновки. Єдині вимоги до уроку і його аналізу повинні враховуватися не тільки під час контролю за навчальним процесом, але й під час організації різноманітних форм методичної роботи.
Велику цінність для формування вміння адекватної самооцінки представляє взаємовідвідування уроків. Під впливом суджень колег учитель по-новому оцінює методи, прийоми, які використав на уроці, оцінює зміст уроку. Педагог конструює урок, проводить, аналізує його, підбиває підсумки. Тому серед багатьох факторів, що визначають успіх роботи вчителя, головним є потреба й уміння аналізувати свою діяльність і діяльність своїх вихованців. Тільки аналіз і самоаналіз уроку забезпечують творчий підхід до навчання, розумний розрахунок і високе мистецтво.
Професійний самоконтроль учителя за досягненням результату навчання – це форма педагогічної діяльності, що включає в себе усвідомлене, професійно орієнтоване на кінцевий результат планування та регулювання пізнавальної діяльності учнів. Специфіка професійного самоконтролю вчителя міститься не тільки в знанні зразку чи еталону того, чим повинен завершуватися процес навчання, але й в умінні звертатися до нього в процесі формування нових знань і вмінь.
Від уміння аналізувати свій урок, конкретні педагогічні ситуації, що виникають на ньому, результати педагогічних впливів на учня, результати своєї праці багато в чому залежить уміння вчителя спланувати, організувати, проконтролювати, відрегулювати свою педагогічну діяльність. Від самоаналізу уроку багато в чом залежить педагогічна майстерність учителя, продуктивність його педагогічної праці.
У процесі підвищення ефективності діяльності вчителя самоаналіз уроку найбільш ефективно й безпосередньо впливає на остаточні результати навчально-виховного процесу, тому що він є одним з найголовніших способів управління якістю викладання, формує якість знань учнів та рівень їхньої вихованості.
Самоаналіз будується на принципах критичності, системності, рефлексії. Самоаналіз уроку – вид діяльності, в якому особливу роль відіграє мотиваційний компонент.
Самоаналіз уроку – це спосіб граничної конкретизації управління навчально-виховним процесом, який дає можливість шляхом особистого оперативного втручання впливати на методи навчання, на добір і формування навчального матеріалу, на вибір і правильне поєднання форм організації пізнавальної діяльності учнів. Самоаналіз уроку допомагає вчителю оволодіти більш високим рівнем майстерності, підвищити результативність праці.
Самоаналіз уроку вчителем дозволяє вирішити цілий ряд важливих завдань:
• учитель краще усвідомлює систему своєї роботи;
• швидше освоює на практиці методику вибору й обґрунтування оптимального варіанта навчання;
• робить учителя психологічно захищенішим, впевненішим у собі,
• поліпшує якість планування наступних уроків;
• стимулює розвиток творчого мислення й діяльності вчителя.
Що дає самоаналіз для керівника, який відвідує уроки?
• знання рівня мислення вчителя;
• можливість порівнювати задум і реальний хід уроку, а отже, дати конкретні поради вчителю;
• економію часу керівника; його виступ не повторює самоаналіз, а зосереджується на оцінці, виявленні плюсів і мінусів та їхніх причин;
• через упровадження в практику самоаналізу уроку стає реальним впровадження у навчально-виховний процес будь-яких нововведень.
Існують різі схеми самоаналізу уроків
Схема самоаналізу уроку № 1
1. Загальна структура уроку .
Основна дидактична мета уроку: його місце в системі уроків з теми, основні моменти уроку, дозування часу, дотримання основних вимог до оформлення уроку, використання часу на уроці.
2. Реалізація основної дидактичної мети уроку.
Виконання вимог програми, співвідношення матеріалу, поясненого на уроці і даного на самостійну роботу, організація сприйняття, уваги, пізнавального інтересу, організація первинного закріплення матеріалу, перевірка якості знань, використання розділу і програм, вимоги до знань, опитування учнів.
3. Розвивальний аспект уроку.
Залучення учнів до здійснення основних розумових операцій, подолання посильних труднощів, розвиток пізнавальної самостійності й послідовності, науковості, міцність знань.
4. Дотримання основних принципів дидактики.
Принцип наочності, свідомості і активності в роботі вчителя і учнів, доступності і посильності, систематичності і послідовності, науковості, зв’язку теорії з практикою, міцності знань.
5. Методи навчання.
Методи введення нового матеріалу, закріплення і вироблення вмінь і навичок, контролю; відповідність методів загальної спрямованості навчання дидактичній меті; залежність вибору методів навчання від матеріального забезпечення навчального процесу.
6. Виховний аспект уроку.
Використання виховних можливостей змісту навчального матеріалу, формування світогляду, зв'язок із життям, виховання сумлінного ставлення до праці, навчання, використання виховної можливості оцінки, виховний вплив особистості вчителя.
7. Вчитель на уроці.
Підготовка до уроку, роль конспекту, види діяльності на уроці, контакт із класом, індивідуальний підхід до учнів, значення предмета, захопленість ним, зовнішній вигляд учителя.
8. Робота учнів на уроці.
Підготовка учнів до уроку, активність на різних етапах уроку, види діяльності, культура мови, дисципліна, ставлення до предмета, динаміка працездатності, моменти найвищої активності, зниження працездатності, їхні причини, рівень сформованості вміння вчитися.
9. Гігієнічні умови уроку.
Приміщення, його основна оснащеність, меблі, дотримання принципу розташування, розклад на день, вплив гігієнічних умов на динаміку працездатності на уроці.
Схема самоаналізу уроку № 2
1. Яке місце цього уроку в темі, розділі, курсі? Його зв'язок із попередніми уроками.
2.Які особливості класу було враховано під час планування уроку ?
3.Які завдання планувалося вирішувати на уроці? Чим зумовлений такий вибір завдання?
4.Чим зумовлені вибір структури і типу уроку ?
5.Чим зумовлений вибір змісту, форм і методів навчання (за елементами уроку)?
6.Які навчально-матеріальні, гігієнічні, морально-психологічні, естетичні й тимчасові умови було створено на уроці? Наскільки вони сприяли успішній роботі?
7.Чи були відхилення від плану уроку? Чому ? які саме ?
8.Як можна оцінювати результати уроку? Чи вирішено його завдання? Чи не було перевантаження учнів?
9.Які висновки на майбутнє можна зробити з результатів уроку ?
Варіант алгоритму самоаналізу уроку
1. Характеристика класу.
А. Тут розглядають структуру міжособистісних стосунків: лідери, аутсайдери; наявність угруповань, їхній склад; взаємодія структур особистих взаємин і організаційної структури класу.
Б. Потім необхідно охарактеризувати вади біологічного розвитку учнів: дефекти зору, слуху; соматичні захворювання; особливості вищої нервової системи (надмірна загальмованість або збудливість); патологічні відхилення.
В. Після цього варто охарактеризувати дефекти психічного розвитку: слабкий розвиток інтелектуальної сфери тих чи інших членів учнівського колективу; слабкий розвиток вольової сфери в окремих учнів; слабкий розвиток емоційної сфери особистості. Далі йде характеристика розвитку психічних якостей: відсутність пізнавального інтересу, потреби в знаннях, установки на навчання; недоліки у ставленні особистості до себе, вчителя, родини колективу.
Г. Після цього можна перейти до аналізу недоліків підготовленості учнів ласу: прогалини у фактичних знаннях і вміннях; проблеми в навичках навчальної праці; погані звички і культура поведінки.
Д. Потім розглядають недоліки дидактичних і виховних впливів школи, після чого недоліки впливу родини, однолітків, позашкільного середовища. (Звичайно, зовсім необов’язково під час кожного самоаналізу у року давати таку вичерпну характеристику класу, в якому він проходив. Однак самоаналіз уроку вчителем відрізняється від його аналізу керівником тим, що він зорієнтований не тільки на конкретний клас, а й на конкретних учнів).
2Аналіз зовнішніх зв’язків уроку: встановлюють місце і роль даного уроку в досліджуваній темі; характер зв’язку уроку з попередніми і наступними уроками.
3.Характеристика триєдиної мети уроку з опорою на характеристику класу, чого треба домогтися в знаннях і вміннях, відповідно до специфіки учнівського колективу; який виховний вплив зробити на учнів; які якості почати, продовжувати, закінчити розвивати.
4.Характеристика задуму уроку (план): яким є зміст навчального матеріалу; як учні засвоюватимуть його, тобто які методи навчання і форми організації пізнавальної діяльність; яку частину матеріалу вони можуть засвоїти самі; яка частину матеріалу вимагає допомоги вчителя під час засвоєння; що необхідно добре запам’ятати, а що використовувати тільки для ілюстрації; що з раніше вивченого необхідно повторити і на що обіпертися під час засвоєння нового; як закріпити знову вивчене; що буде цікавим і легким, а що складним; яким чином будуть досягнуті виховне й розвивальне завдання.
5.Як побудовано урок, виходячи з його задуму? Характеристика етапів уроку, виділення навчально-виховних моментів, що найбільш позитивно або негативно вплинули на хід уроку, на формування кінцевого результату.
6. Структурний аспект самоаналізу: докладний аналіз етапів, які, на думку вчителя, найсильніше позитивно або негативно вплинули на формування кінцевого результату уроку; аналіз відповідності в межах цих моментів завдань, змісту, методів і форм.
7.Функціональний аспект аналізу; визначають наскільки структура уроку відповідала поставленій меті, задуму уроку, можливостям класного колективу. Визначають вдалі і невдалі моменти в діяльності вчителя і учнів, аналізують відповідність стилю взаємин учителя і учнів успішному формуванню кінцевого результату уроку.
8.Оцінка кінцевого результату уроку: оцінка якості знань, умінь і навичок, отриманих учнями на уроці, визначення розриву між поставленими завданнями і реальним кінцевим результатом уроку. Причини цього розриву; оцінка досягнення виховних та розвивальних завдань уроку, висновки та самооцінка уроку.
Самоосвіта вчителя є необхідною умовою професійної діяльності та зростання педагога. Здібність до самоосвіти не формується у педагога разом з отриманням диплому педагогічного ВНЗ. Ця здібність визначається психологічними і інтелектуальними показниками кожного окремого вчителя але не в меншому ступені ця здібність формується в процесі роботи з джерелами інформації, аналізу, самоаналізу, моніторингу своєї діяльності, діяльності колег.
Вчителі нашої школи володіють тими якостями, які дозволяють творити. Але мають проблеми, які гальмують процес творчості, але потенціал, який мають, дозволить проявити себе творчо.
Працюючи в школі, ми розуміємо, що труднощі у вчительській роботі не зникають, змінюється лише їх характер. Проте переконані в одному: хоч би які завдання ставила сучасність, незмінним залишається одне – велика любов і повага до дітей.
Рішення засідання педагогічної ради з теми:
“ Самоаналіз власної діяльності та самоосвіта –
реальні шляхи підвищення професійної майстерності педагога”
З метою подальшого підвищення професійної майстерності педагогів:
1. Адміністрації школи:
1.1 Забезпечувати систематичне опрацювання законодавчих та нормативно-правових документів з питань освіти.
1.2 Створювати умови для безперервного процесу саморозвитку та самовдосконалення педагогів.
2. Керівникам методичних об’єднань на засіданнях ШМО:
2.2 Знайомити колег з передовим педагогічним досвідом роботи.
2.3 Щорічно заслуховувати звіти вчителів з питань самоосвіти
2.4 До 07.11.2017 року розробити графік взаємовідвідування уроків колег з метою ознайомлення з досвідом роботи
3.Педагогічним працівникам:
3.1 Постійно підвищувати професійний рівень шляхом самоосвіти та вивченням і впровадженням передового педагогічного досвіду
3.2 Планувати самоосвітню діяльність у відповідності до науково-методичної проблеми школи.
3.3 Брати активну участь у різноманітних формах методичної роботи.
3.4 Друкуватися у фахових виданнях.
4. До 15.11.2017 року практичному психологу школи провести діагностику педагогічної оцінки та самооцінки готовності вчителя до саморозвитку