В одному із романів талановитої, але, на жаль, маловідомої письменниці нашого краю Ганни Коваль, присвяченому подіям перших пореволюційних років , є цікавий епізод. Повертаючись із чергового мітингу, що повсякдень вирують в містечках і селах Поділля, безграмотні, але мудрі життєвою мудрістю “представники народних мас” обговорюють почуте від агітаторів:
– Кажуть: “Багаті – вороги! Багатство – зло!” А землю – роздали... А як це його із землі – небагатство зробити?..
Земний, практичний розум підказує трудящому люду, що в цій нелогічності криється або велике безглуздя, або велике ошуканство.
За період, що пройшов од часу, описаного в романі, до нашого, ми вже збагнули таємницю перетворення землі в “небагатство”, навчилися не тільки “успішно” злидарювати на найродючіших чорноземах, а й гордитися своїм злидарством.
Теза “Багатство – зло, а багатий – ворог” настільки в’їлася в нашу свідомість, що нам (принаймні, більшості з нас...) і сьогодні при погляді на розкішні особняки в котрійсь із приміських зон хочеться... ну... не те, щоб уже й справді “червоного півня пустити”, але бодай лайнутися: “У-у-у, буржуї прокляті!... Яких палаців набудували!..”
Бо багатство – зло! А ті, хто володіє тим багатством (оті “буржуї”, “куркулі”) – вороги!
І ми не хочемо згадувати кілометрових черг, які нам ще так недавно доводилось вистоювати, щоб дістати баночку майонезу чи чоловічі шкарпетки, не хочемо помічати забитих товарами сьогоднішніх магазинів, як не хочемо думати й про те, що магазини ці нам буквально за кілька років заповнили оті “прокляті куркулі”, “буржуї” та інші “вороги”.
Ми й досі воліємо сповідувати тезу, що “багатство – зло”, не рахуючись з реаліями сьогодення, з гірким досвідом минулого та перспективами майбутнього.
Гірше того, таку точку зору ми ще й донині прищеплюємо на ряді уроків нашим учням – отому підростаючому поколінню, що має жити в оновленому суспільстві заможних та розвивати й удосконалювати його.