МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

з навчальної дисципліни «Українська література» на тему:
«Методичні рекомендації до вивчення творчості В. Стуса»

Суми – 2019

Передмова
Дана методична розробка призначена для студентів перших курсів усіх спеціальностей. Метою методичної розробки є збагатити та поповнити знання студентів з вивчення творчості відомого українського письменника Василя Стуса.
У методичній розробці розміщені методичні рекомендації до вивчення творчості письменника; поданий матеріал про життєвий і творчий шлях письменника; зроблений аналіз поетичних літературних творів відповідно до діючої програми, завдяки якому студенти зможуть краще осмислити і зрозуміти зміст віршів.
Таким чином, дана методрозробка дасть можливість студентам більш детально ознайомиться з творчістю письменника, твори якого стали відомими лише після незалежності України. Адже за власні переконання в необхідності української культурної автономії поет був на 23 років позбавлений волі, а його творчість була заборонена радянською владою.
Для закріплення знань з вивчення творчості Василя Стуса підібрані тестові завдання. За формою тестові завдання з літератури містять дванадцять питань, кожне питання складається з п’яти варіантів відповідей, з яких студентові слід вибрати одну правильну. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал.
Для підвищеного рівня складності рекомендовано написати твір-роздум за творчістю В.Стуса. Оцінка за мовленнєве та орфографічно-пунктуаційне оформлення твору узгоджена із системою оцінювання за 12 балами.

Зміст
1. Методичні рекомендації до вивчення творчості В. Стуса
2. Розробка заняття на тему: «В. Стус. Трагічна доля поета. Мотиви поезії»
3. Тестовий контроль
4. Список використаних джерел

1. Методичні рекомендації до вивчення творчості В. Стуса
1. Вдумливо прочитайте короткі відомості про письменника і його твір.
2. Визначте та проаналізуйте історичний період, у який жив письменник. Це дасть змого більше зрозуміти тематику його творчості.
3. Прочитайте поетичний твір за хрестоматією або книжкою іншого жанру. При читанні поезії необхідно вчитатись в зміст вірша, осмислити його.
4. Після читання вірша за хрестоматією необхідно звернутись до критичних матеріалів (і не одного джерела) з метою більше зрозуміти та осмислити зміст твору.
5. Ліричні твори радимо прочитати щонайменше тричі:
– перший раз – для цілісного сприйняття художнього тексту (радимо за тлумачним словником з’ясувати лексичне значення невідомих вам слів, оскільки зміст поезій не буде належним чином осягнуто);
– другий раз, щоб звернути увагу на будову твору (кількість строф, їх розміщення), художні засоби (тропи, стилістичні фігури); у разі, якщо вам невідомі визначення художніх засобів, радимо скористуватись підручником з теорії літератури або літературознавчим словником;
– утретє прочитайте вірш виразно, бажано вголос, щоб відчути його ритмомелодику.
6. Повторно опрацюйте матеріал про письменника, його твір, історичну добу у яку
він жив, (у разі потреби можете скористуватися матеріалом книжок інших
жанрів).
7. З метою кращого засвоєння матеріалу виконайте тестові завдання, які розміщені в кінці методичної розробки.
8. Перевірте відповіді (їх уміщено в кінці методрозробки).
9. З’ясуйте допущені помилки. У разі потреби зробіть самі або з викладачем потрібні вам корективи.
10. Уважно перечитайте ще раз ті твори, які ви не визначили за поданими
уривками.

2. Розробка заняття на тему: «В. Стус. Трагічна доля поета. Мотиви поезії»
ТЕМА: «В. Стус. Трагічна доля поета. Мотиви поезії»
МЕТА:
– ознайомити студентів з життєвим і творчим шляхом В. Стуса, мотивами
поезій;
– розвивати навички аналізувати поетичні літературні твори, а також т усне та
писемне мовлення;
– прищеплювати любов до української літератури.
ОБЛАДНАННЯ: підручник, довідник з української літератури, портрет В.Стуса, збірка творів.
ТИП ЗАНЯТТЯ: лекція.
ХІД ЗАНЯТТЯ
І. Організаційний момент.
ІІ. Повідомлення теми і завдання. Мотивація навчання.
ІІІ. Викладання нового матеріалу.
1. Життєвий і творчий шлях письменника.
2. Мотиви поезій.
1. Життєвий і творчий шлях письменника
Васи́ль Семе́нович Сту́с – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Стус, насамперед, поет ліричного складу, у нього майже немає сюжетних творів. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України. За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 23 роки позбавлений волі.
В. Стус як поет формувався під впливом творів Т.Шевченка, П.Тичини, поезії «Розстріляного Відродження», водночас враховував досягнення західноєвропейської лірики ХХ ст. Творчість В. Стуса навіки вписана в новітню українську поезію й історію, і не тільки тому, що він повторив трагічну долю Т.Шевченка, митців «Розстріляного Відродження», переслідуваних російською царською і радянською імперіями. Стус, як і вони, став символом незнищеності людського духу.
Народився письменник 6 січня 1938 с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині, був четвертою дитиною.
1944 – 1954 – навчався у міській середній школі № 265 (Вінниця), закінчив її зі срібною медаллю. 1954 – 1959 – в педагогічному інституті міста Сталіно на історико-літературному факультеті (вступав за співбесідою, бо медаліст). У студентські роки Стус постійно і наполегливо працював у бібліотеці, разом з Олегом Орачем, Володимиром Міщенком, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком, був членом літературного об’єднання «Обрій».
Закінчивши навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Тужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке, переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено.
Після служби в армії працював учителем української мови і літератури у середній школі № 23 м. Горлівки. Згодом був підземним плитовим на шахті «Жовтнева» м. Донецька.
1963 – вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР імені Т. Шевченка в Києві за спеціальністю «Теорія літератури». За час перебування в аспірантурі підготував і віддав до видавництва першу збірку творів «Круговерть», написав низку літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів із Ґете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк. Друкувався в часописах «Донбас», «Прапор», «Дніпро».
З березня 1963 працював літературним редактором газети «Социалистический Донбасс».
Влітку 1965 року розпочалися арешти в середовищі української інтелігенції, зокрема шістдесятників. А у вересні 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури. У наказі значилось, що поет звільнений за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу».
З того часу В. Стусові довелося працювати на тимчасових роботах, бо на постійну його не брали, заробляв на життя – то в будівельній бри¬гаді, то кочегаром, то на будівництві метро, то молодшим, а згодом старшим науковим співробітником Державного історичного архіву Ук¬раїни, то редактором у відділі технічної інформації Міністерства буді¬вельних справ. Припинили друкувати і його твори. З 1966 по 1968 pp. у видавництвах «Молодь» та «Радянський письмен¬ник» лежать без руху його перша поетична збірка «Круговерть» та два варіанти збірки «Зимові дерева». Вони так і не були видрукувані. Йому вдалося надрукувати під псевдонімом Василь Петрик лише кілька перекладів з Гете й Гарсіа Лорки.
Попри все В.Стус продовжував вести активну правозахисну діяльність, виступаючи з протестами проти свавілля влади та репресій КДБ, активно протестував проти реставрації культу Сталіна, обмежень свободи слова. За що був постійно переслідуваний владою. 1971 українські дисиденти вперше вирішили створити легальну правозахисну організацію на зразок "Ініціативної групи" в Москві. Стус вступив до Комітету захисту.
12.01.72 Стус був заарештований і звинувачений у проведенні антирадянської агітації й пропаганди, що порочили державний радянський і суспільний устрій. Головною метою слідства було довести наявність постійних і інтенсивних контактів опозиційно налаштованої інтелігенції з українськими націоналістичними організаціями за кордоном.
07.09.72 засуджений Київським обласним судом до 5 р. таборів суворого режиму (строк перебував у Мордовії) і 3 р. заслання до Колими. Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. З ув’язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином – значить бути рабом…».
У звинувачувальному акті колегії з кримінальних справ Київського обласного суду від 12 вересня 1972 p., зокрема значиться, що «Підсудний Стус, починаючи з 1963 року і до дня арешту – січня 1972 року, систематично виготовляв, зберігав і поширював антирадянські наклепницькі документи, що порочили дер¬жавний радянський і суспільний устрій, а також займався антирадянською агітацією в усній формі. Так, в період 1963–1972 років написав і зберігав у себе на квартирі до дня арешту 14 віршів, у яких поро¬чить радянський державний і суспільний устрій. У 1965 – 1972 pp. написав 10 документів антирадянського, наклепницького змісту, в тому числі два листи, що починаються словами «Шановний Петре Юхимови¬чу...» (листи до тодішнього глави Української республіки П. Ю. Шелеста).
З особистих записів письменника: «Я боровся за демократизацію – а це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад; мою любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури – як націоналізм; мої невизнання практики, на ґрунті якої виросли сталінізм, беріївщина та інші подібні явища, визнали як особливо злобний наклеп. Мої вірші, літературно-критичні статті, офіційні звернення до ЦК КП України, Спілки письменників і до інших офіційних органів сприйняли як докази пропа¬ганди та агітації...».
Звільнили поета 1979 року. Повернувшись до Києва, він продовжував боротьбу, вступив до складу Української Гельсінської спілки (УГС – найбільша в Україні асоціація громадських правозахисних організацій).
14.05.80 – за згоду вступити в Гельсінську групу був заарештований. Засуджений Василь Стус 29.10.80 Київським обласним судом на 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Термін відбував у Пермській обл. Умови утримання тут були дуже тяжкими: постійні утиски адміністрації, позбавлення побачень, хвороби.
Стус відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. В одному з листів, адресованому світовій громадськості (жовтень 1980), відомий російський правозахисник А. Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.
На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями кілька разів оголошував голодовку. На початку 1983 тримав голодовку – 18 діб. У січні 1983 за передачу на волю зошита з віршами «З таборового зошита» на рік був кинутий у камеру-одиночку. То більше Стус багато писав і перекладав. Приблизно 250 віршів і 250 перекладів мали скласти книгу, названу ним "Птах душі". Але все написане негайно конфіскувалося. Доля цих текстів досі невідома. Згідно з офіційною відповіддю на запит рідних, вони знищені у зв’язку з ліквідацією табору, хоча повторно цієї інформації влада не підтвердила. Після його опублікування на Заході, особливо після висунення Генріхом Беллем в 1985 р. творчості Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії, тиск на нього посилився. 28.08.85 за те, що читаючи книгу в камері, оперся ліктем на нари Стус черговий раз був кинутий до карцеру, де оголосив голодовку протесту «до кінця життя».
1985 р. з 3 на 4 вересня помер в концтаборі біля с. Кучино, Пермської області, можливо, від переохолодження. Похований на кладовищі с. Борисово в безіменній могилі на табірному кладовищі. Прохання родини перевезти тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув’язнення. Пізніше тіло В.Стуса було перевезено до Києва і 19 листопада 1989 року перепоховано на Байковому цвинтарі.
Така трагічна доля великого українця і поета. Михайло Горинь, що відбував тоді ув'язнення в тій же тюрмі, свідчить: «Ніхто не знає справжнього кінця. Чи то серце. Чи то грюкіт спальної дошки, що опускається при стіні, і стогін Василя...»
Літературна діяльність
В. Стус оновив традиційний жанр елегії. Поряд з узвичаєними образами й тональностями журби, жалю, смутку поет в елегію ввів важливі громадянські й філософські мотиви, зокрема екзистенціальні, які обумовленні до існування, життя, що є новаторством для цього жанрового різновиду лірики в світовій поезії.
У 1959 році в газеті «Літературна Україна» були опубліковані перші вірші письменника. Перша дебютна збірка “Круговерть” засвідчила непересічний талант митця. Ця збірка по-тичинівськи сонцесяйна, сповнена життєрадісних мотивів, але вона не була видана в Україні через те, що Стус в 1965 р. в кінотеатрі «Україна» виступив проти арештів української інтелігенції. Така доля спіткала й наступні збірки. За кордоном побачили світ поетична збірка Стуса “Зимові дерева” (Брюссель, 1970), однак її опублікували в самвидаві. Збірка «Зимові дерева» – це щемливий біль про долю свого по¬коління, свого краю, провісницьке визначення своєї невтішної долі в розбурханому суспільстві нівеляції особистості.
Наступна збірка «Веселий цвинтар», у якій посилюють¬ся гротескові мотиви, що зумовлюється погіршенням громадського і твор¬чого становища поета, а також духовною і політичною ситуацією в Ук¬раїні, під час арешту була конфіскована. Із сорока двох віршів кілька автор відновив по пам'яті, і вони згодом увійшли до збірки «Свіча в свічаді», виданій 1977 р. за кордоном (Мюнхен) видавництвом «Сучасність».
До книжки увійшли також вірші із збірки «Зимові дерева», про які сказано у вироку суду, що вони мають «наклепницький зміст», зокрема «Не можу я без посмішки Івана...», «Отак живу: як мавпа серед мавп...», «Балухаті мистецтвознавці!..», «Який це час?..» та інші.
Вже після смерті поета вийшла за кордоном збірка поезій “Палімпсести” (Мюнхен, 1986) – ця збірка стала вершиною творчого доробку письменника. Її назва символізує безсмертність подвигу творця. Збірка творилася в умовах ув’язнення, адже рукописи забиралися, навіть спалювалися, то часто поезії потрібно було відновляти з пам’яті. За мистецькою силою і вагомістю в національному духовному бутті нашого народу “Палімпсести” – одна з найкращих поетичних книжок ХХ ст.
На батьківщині твори поета оприлюднювались через самвидав, поширювалися в списках. Трохи пізніше, після смерті поета, вийшли такі його твори, як «Поезії» (1990), “Повернення” (1990), “Під тягарем хреста” (1991), «Вікна в позапростір» (1992), «Золотокоса красуня» (1992), «І край мене почує» (1992), «Феномен доби», написано у 1970-1971 рр. (1993), Твори в шести томах, дев'яти книгах (1994-1995) та спогади «Не відлюби свою тривогу ранню…», “Твори” у 4 томах (1994-1997).
У 1999 завершено видання творів В.Стуса в 6-ти томах, до якого ввійшли поезії, проза, переклади, драматичні твори, літературно-критичні статті та епістолярна спадщина митця.
Вагомий внесок в українську літературу зробив Василь Стус і на терені перекладу. Варто згадати його блискучі переклади з Ґете й Рільке (Сонети до Орфея, Дунайські елегії). З німецької Стус також переклав вірші Пауля Целана, Альберта Еренштайна, Еріха Кестнера, Ганса Маґнуса Енценсберґера; з англійської - поезії Кіплінга; з італійської - Джузеппе Унґаретті, з іспанської - твори Федеріко Гарсіа Лорки, з французької - Гі де Мопассана, Артюра Рембо, Рене Шара.
За поезіями Стуса здійснено вистави: поетична композиція (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» (1993, київський мистецький колектив «Кін»), «Іду за край» (2006, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Київ) та інші.
Пам'яті Стуса присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992).

2. Мотиви поезій
«На колимськім морозі калина»
1. Тема: незабутній образ рідного краю.
2. Лірика: громадянська.
3. Ідея: Показати нескореність волелюбності української людини незламність духу України.
У поетичній мініатюрі в “На колимськім морозі калина” в уяві поета серед холодної зими виник образ рідної калини. Проте на чужині вона зацвіла кривавими – “рудими слізьми”. У народних піснях руда кров – постійний епітет, автор його трансформує до образу калини, що символізує Україну.
Колимські поселення (“безгоміння, безлюддя довкола”) стали частиною страдницької біографії письменника. Метафора “І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг” торкається не тільки особистої долі В. Стуса, понівеченої радянськими концтаборами, а й багатьох українців, які були заслані до Сибіру, в уподібненні до неї ненаситний “ведмежий барліг”. Той сумний висновок “І зійшлися кінці і начала на оцій чужинецькій землі” приховує в собі приголомшливу правду.
Україна у вірші уподібнена до “собору дзвінкого”, тобто до незнищенного духу, навіть вписана ним у мерзенні тюремні мури, завжди лишалася для поета метою його життя, символом невичерпного світла. Контрастом до цього вимріяного образу Вітчизни є холодний сибірський часопростір – символ неволі і сліз.
“Сто років, як сконала Січ”
1. Тема: художнє відтворення трагічної долі вірних синів.
2. Лірика: патріотична.
3. Ідея: заклик до історичної пам’яті своєї Батьківщини, відтворення
незламності духу України.
Василь Стус вдумливо вдивлявся в історичне буття, прагнучи збагнути причини поразок своїх предків. Тому вірш “Сто років, як сконала Січ” є історіософічним, побудований на поєднанні кількох часових просторів: минуле і сучасне.
Через мотив історичної пам’яті свого нараду, своєї Батьківщини письменник показав ніби соловецький в’язень Петро Калнишевський, кошовий отаман Запорізької Січі, останній був ув’язнений в соловецькому таборі після 1775 року. Помер у 1803 році. Цей образ символізує незламність українського духу.
У 1-му та 2-му куплетах відтворений образ П. Колнишевського та самого Стуса, а також інших соловецьких в’язнів
«Сто років, як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії,
І глупа облягає ніч
Пекельний край і крик пекельний»
У 2-му куплеті Стус відтворив свою долю та долю своїх побратимів у соловецькому таборі.
“Сто років мучених надій,
І сподівань, і вір, і крові
Синів, що за любов тавровані,
Сто серць, як сто палахкотінь”.
У 4 та 5 куплетах ідеться про 60 - ті роки.
“Ти вже не згинеш, ти дожила,
земля рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
и ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі”
Отже, ліричний герой наснажує своє серце нескореним українським волелюбним духом, духом нескореного кошового отамана Калнишевського та поета Т. Шевченка «І радісним буремним громом
Спадають з неба блискавиці,
Тарасові просвітні птиці –
Слова шугають над Дніпром».
«Весняний вечір. Молоді тумани»
Тема: щире і віддане кохання.
Лірика: інтимна.
Ідея: показати, що пам’ять про перше кохання невмируща, вічна.
Вірш "Весняний вечір. Молоді тумани" - то примхливо-зворушливий діалог двох закоханих сердець, які ненадовго з'єдналися після довгих літ розлуки.
«За літописом Сомовидця»
ТЕМА: туга за рідною землею.
ЛІРИКА: громадянська.
ІДЕЯ: заклик до згуртованості, об’єднання українців; орієнтуватися не на інші країни, а на власний народ, лише при таких умовах в Україні буде панувати спокій, і вона буде вільною.
Перед написанням вірша поет звернувся до козацького літопису анонімного автора, який підписувався промовистим псевдонімом «Самовидець». Таким чином, поет рухався в історичне минуле слідами козацьких документів, довіряючи своєму критичному досвідові.
Тож у поезії Стус висловив власний погляд на Руїну другої половини XVII століття, що перетворилася на довготривалу трагедію України майже до кінця XX століття. Показав, що за досить тривалий час поневолення України в її житті майже нічого не змінилося.
Поет не зупиняється на зображенні жахливого видіння. Для нього важливо віднайти справжні причини національного лиха. Він вбачає їх не тільки в зовнішніх чинниках, у постійних нападах чужинців, їхній підступній та хитрій політиці. Є також внутрішні причини. Вони приховані у психології українця, неспроможного самодисциплінуватися, дати відсіч агресивним стороннім силам, схильного до розбрату в найвідповідальнішу мить, яка потребує згуртованості національних сил. Невміння закоренитись у рідні ґрунти, постійна орієнтація на схід, захід чи південь, а не на власний народ, завжди була помилковою для козацького проводу і закінчувалася катастрофою національно-визвольного руху.
У тексті поезії - натяк на фатальний вчинок Богдана Хмельницького - ініціатора Переяславської змови; на безхребетність його сина Юрія Хмельницького, перетвореного на знаряддя турецьких інтриг; на рабську вдачу Івана Брюховецького, який проміняв славне гетьманське звання на холопський титул боярина; на постійні війни між Правобережною та Лівобережною Україною, в яких перш за все були зацікавлені і Варшава, і Москва, і Стамбул. Тому цілком зрозуміле прокляття таким «синам», які занапастили високий козацький чин, Україну-матір.
Бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові,
у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.
Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі
і крові наточать - упийтесь кривавим вином.
«Останній лист Довженка»
ТЕМА:образ митця, відірваного від рідного краю, біль і туга його за Україною.
ЛІРИКА: громадянська.
ІДЕЯ: показати черствість і безсердечність людей, причетних до вимушеного заслання письменника і кінорежисера.
З переконливою силою у поезії вживається поет у психологію свого духовного вчителя та побратима О. Довженка. Олександр Петрович – такий же вигнанець, як і сам Стус, – шле, згідно зі змістом поезії, передсмертний заповіт з імперської Москви на Батьківщину. Він мріє маревом: "Пустіть мене в просмолене дитинство" – дитинство наддеснянських лісів, природної чистоти і незамуленої людяності та краси. Цікаво, що адресатами послання Стус визначає усе тих же псевдозахисників культурного добробуту України.
Вірш є трагічним, бо Довженко звертається не до однодумців, а до чиновників, від яких залежить не лише його доля, а й доля усього народу.
«О земле втрачена, явися»
ТЕМА: біль і туга його за Україною.
ЛІРИКА: громадянська.
ІДЕЯ: показати нерозривний зв’язок митця з рідною землею.
Ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні — «сині ниви», «перегуд джмелів», «літання голубів» і її – «грішну і святу», кохану. І просить «землю втрачену», щоб явилася вона йому хоч уві сні – дати силу, порятувати зболену душу.
Через увесь твір проходять світлі спогади дитячих і юнацьких літ ліричного героя, а в його образі Стус має на увазі себе. Художнє втілення української природи, навіяло щемливі спогади поетові.
«Як добре те, що смерті не боюсь я…»
Тема: страдницький шлях ліричного героя, а в його образі – В. Стуса.
Лірика: філософська.
Ідея: показати образ мужньої людини, патріота-борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу.
У поезії стисло викладено життєве кредо В. Стуса, його духовні принципи і ніби накреслений власний трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота-борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу. Вірш сприймається як своєрідний монолог:
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Біблійний образ тяжкого хреста через асоціацію з образом Христа, який сам страждав, утверджує справедливість справи, за яку боровся герой. Моральну силу вистояти, не схилитися дає героєві переконаність у тому, що правда – за ним, що він жив гідно …і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття.
Василь Стус, перебуваючи в неволі, теж вірить, що, нехай і після смерті, проте стане відомим своєму народові, повернеться до нього з холодних табірних снігів. Невипадково образ смерті у цьому вірші творить поетичне кільце: починається поезія словами ліричного героя про те, що він не боїться смерті, а наприкінці - до народу прийде, коли в смерті обернеться до життя. І справді, його гірке посмертне повернення на любу Україну - в рідну землю - було безмежно сумним і водночас тріумфальним. Поет мав право сказати, що він «жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Смерть він розуміє як перехід у вищу духовну якість, рівновелику вічності. Ліричний герой у вірші ототожнюється із самим В. Стусом, який, як колись Т. Шевченко, визначав своє призначення.
«Ярій, душе, Ярій, а не ридай…»
Тема: стійкість поета у важких випробуваннях долі.
Лірика: філософська.
Ідея: показати, що у тяжкі хвилини потрібно жити і не здаватися.
«Ярій, душе, ярій, а не ридай. У білій стужі сонце України». Ці слова Василь Стус присвятив пам’яті Алли Горської, по-звірячому вбитої в листопаді 1970 року. Її талант як художника-монументаліста був яскравий, сильний і вільний, і це одне вже викликало в системи підозру і спротив. Але не менш яскравим, сильним і вільним було саме її життя – без краплини фальшу, страху чи сумнівів. Як висловом кінокритика Надії Старовір: «Без Курбаса не було б Відродження двадцятих, а без Алли Горської не було б відродження шістдесятих. Такі люди трапляються рідко і швидко згорають, але саме вони є тим цементом, який робить десятки інших людей, своїх сучасників, не просто кращими, а й скріпляє їх у цілісний організм, коли про них говорять, як про покоління».
Вона і справді була одним із найяскравіших представників покоління шістдесятників. Це вона разом із Василем Симоненком і Лесем Танюком першою порушила проблему поховань у Биківнянському лісі, побувавши там особисто і побачивши на власні очі продірявлені черепи, якими місцеві хлопчаки грали у футбол. Це в її майстерні збирався цвіт української інтелігенції – літературні критики Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Світличний, поети Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Драч, художники Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Веніямін Кушнір та багато інших, кого тодішня влада воліла б бачити разом тільки за колючим дротом у сибірських чи мордовських концтаборах. Це вона, пізніше, коли почалися вже арешти, бомбардувала органи листами протесту, вимагаючи дотримання справедливості під час допитів та судових засідань, їздила до Львова на процес проти Чорновола.
Її смерть досі лишається таємницею за сімома печатками. Формально все списали на свекра, який «на ґрунті особистої неприязні» (цитата з міліцейського протоколу) завдав їй кілька ударів молотком по голові – саме в підвалі його будинку у Василькові 2 грудня увечері знайшли тіло Алли Горської. Ні підтвердити, ні спростувати цю версію Іван Антонович не міг – його самого з відрізаною потягом головою було знайдено 29 листопада поблизу залізничної станції Фастів-2. Слідство поспішило закрити справу, залишивши поза увагою свідчення про «топтунів», що регулярно чергували біля будинку на Рєпіна, та прослуховування телефонів, а також багато недоречностей у самому розслідуванні. Зник зі справи і зроблений Віктором Зарецьким фотопортрет невідомого, який напередодні вбивства розшукував Аллу, а потім про щось розмовляв з нею в парку Шевченка. Зрештою, тоді ніхто й не намагався докопатися до істини. Та й нині ситуація не змінилася, хоча син Алли, Олексій Зарецький неодноразово звертався до Генеральної прокуратури з проханням поновити розслідування.
«Не можу я без посмішки Івана»
ТЕМА: щира відданість у дружбі та пекучий біль з приводу брехливих обвинувачень товариша.
ЛІРИКА: філософська.
ІДЕЯ: збереження людської гідності і самоповаги.
Вірш присвячений критику і поету Івану Світличному, заарештованому у вересні 1965 р. У поезії автор показує щиру відданість у дружбі, пекучий біль і переживання з приводу брехливих звинувачень на адресу і власну, і близької людини.
«У цьому полі, синьому, як льон»
ТЕМА: жагуче прагнення вистояти, тобто жити,бути самим собою,
незважаючи на страшне і складне життя.
ЛІРИКА: філософська
ІДЕЯ: показати, що лише сильна особистість, яка у скрутну для неї хвилину
залишається сама собою, здатна творити нову Україну.
У вірші «У цьому полі синьому, як льон» поет створив казковий образ рідної, прекрасної землі, оповитої чарівним синім кольором: кольором безкрайнього синього неба. І ось на цьому полі ввижається поетові, де він один, сто тіней, сто чорних тіней – це символ небезпеки, загрози. Страх закрадається в душу ліричного героя. Закрадається сумнів, думка: а може вдатися до втечі?
Та це лише хвилинний сумнів. Із глибини єства людини вириваються тверді, упевнені слова: Ні. Вистояти. Вистояти. Ні –стояти. Тільки тут. У цьому полі, що наче льон. І власної неволі, спізнати тут, на рідній чужині.
IV. Підведення підсумків заняття.
3. Тестовий контроль.
1. У поезіях В. Стуса переважають мотиви:
а) громадянські;
б) любовні;
в) пейзажні;
г) фольклорні;
д) міфологічні.
2. Прочитайте уривок із поезії «На колимськім морозі калина»
І зголілі модрини кричали, тонко олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала на оцій чужинецькій землі.

Твір написаний віршовим розміром:
а) ямбом;
б) хореєм;
в) дактилем;
г) амфібрахієм;
д) анапестом.
3. Композиційна особливість вірша «На колимськім морозі калина» вказана в рядку:
а) перша частина вірша протиставляється другій;
б) уявний діалог ліричного героя з природою;
в) екзотичний пейзаж;
г) поділ на строфи;
д) повтор риторичних звертань.
4. У вірші «Сто років, як сконала Січ» символічне значення мають слова:
а) хрест, келії;
б) «Сибір» і «Соловки»;
в) могили, степ;
г) лелека, криниця;
д) модрини, олень.
5. Тема щирого й відданого кохання покладена в основу поезії:
а) «Весняний вечір. Молоді тумани»;
б) «Не одлюби свою тривогу ранню»;
в) «За літописом Самовидця»;
г) «Останній лист Довженка»;
д) «Ярій, душе. Ярій, а не ридай».
6. До кого звертається О. Довженко (поезія «Останній лист Довженка»)
з проханням повернутися в Україну?
а) письменників;
б) чиновників;
в) таких же громадських діячів, як і він;
г) художників;
д) тюремних побратимів.
7. Який з нижчеподаних віршів присвячений пам’яті А. Горської?
а) «Весняний вечір. Молоді тумани»;
б) «У цьому полі, синьому, як льон»;
в) «Як добре те, що смерті не боюсь я»;
г) «Не можу я без посмішки Івана»;
д) «Ярій, душе. Ярій, а не ридай».
8.Центральним образом у творчості В. Стуса є образ:
а) України;
б) калини;
в) матері;
г) свободи;
д) волі.
9. У вірші «Не можу я без посмішки Івана» йдеться про:
а) Івана Франка;
б) Івана Нечуя-Левицького;
в) Івана Світличного;
г) Івана Кочергу;
д) Івана Багряного.
10. Заклик до згуртованості, об’єднання українців є ідеєю вірша:
а) «Як добре те, що смерті не боюсь я»;
б) «Ярій, душе. Ярій, а не ридай»;
в) «Не можу я без посмішки Івана»;
г) «За літописом Самовидця»;
д) «Останній лист Довженка».
11. Слова «Ні. Вистояти. Вистояти. Ні – стояти» є рядками вірша:
а) «На колимськім морозі калина...»;
б) «У цьому полі, синьому, як льон»;
в) «Не одлюби свою тривогу ранню»;
г) «Сто років, як сконала Січ»;
д) «За літописом Самовидця».

12. Прочитайте уривок з вірша «За літописом Самовидця»
Бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові, у пеклі запеклім, у райському раї страшнім. Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі і крові наточать - упийтесь кривавим вином.
У цих рядках описано:
а) Юрія Хмельницького, Якима Сомка, Пилипа Орлика;
б) Юрія Хмельницького, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу;
в) Івана Брюховецького, Івана Мазепу, Якима Сомку;
г) Івана Мазепу, Юрія Хмельницького, Пилипа Орлика;
д) Юрія Хмельницького, Богдана Хмельницького, Івана Брюховецького.

Для підвищеного рівня складності рекомендовано написати твір-роздум за творчістю В.Стуса.
Пропонуємо рекомендовані теми:
– «І в смерті з рідним краєм поріднюсь...».
– «Дозволь менi, мiй вечоровий свiте, упасти зерном в рiднiй сторонi...».
– «Народе мій, до тебе я ще верну...».
– «Василь Стус – незламний лицар правди і свободи».
– «Василь Стус – утілення моральних переваг вільнодумної людини».
– «Василь Стус та його час».

ІV. Домашнє завдання. Написати твір на тему: «Україна у творчості поета»

Відповіді
1. – А,
2 – Д,
3. – В,
4 – Б,
5 – А,
6 – Б,
7 – Д,
8. – А,
9. – В,
10. – Г,
11. – Б,
12. – Д.

Список використаних джерел

1. Бондаренко А. І., Бондаренко Ю. І. Час вибору: Вивчення творчості Василя
Стуса в школі: Універсальний словник-енциклопедія. – 4-е видання. –
2006. – С. 1195.
2. Василь Стус Поезії. Післяслово упрядника М.Коцюбинської. К.: Радянський
письменник, 1990. - 224 с.
3. Василь Стус. Твори в 6 т. 9 кн. Львів: Просвіта, 1994-99.
4. Дзюба І. Свіча у кам'яній пітьмі // Палімпсест. – К.: Вид-во «Факт», 2003. –
С. 7-32.
5. Коцюбинська М. Поет // В. Стус. Твори. У 6-ти томах, 9 кн. – Т. 1. – Кн. 1. –
Львів: Літопис, 1994. – С. 7-38.
6. Не відлюбив свою тривогу ранню. Василь Стус - поет і людина. Спогади,
статті, листи, поезії. Упорядник О.Орач. К.: Український письменник, 1993.–
400 с.
7. Нецензурний Стус: Книга у 2 ч. – Т.: Посібник, 2003. – 320 с.
8. Сверстюк. Є. Блудні сини України. К.: 1993. – С. 140-161, 210-220.
9. Стус Дмитро. Василь Стус // 100 найвідоміших українців. – 3-є видання. – К.,
2005. – С. 625 – 633. Посібник. – К.: Видав. центр « Академія», 2003. – 231 с. 10. Феномен доби: Сходження на Голгофу слави / Стус, Василь. - К.: Знання,
1993. – 96 с.
11. Харченко Т. Н., Очкурова О. Ю., Рудычева И. А. 100 знаменитых людей
Украины. – Харьков: Фолио, 2004. – С. 438 – 443.
12. Шевельов Ю. Трунок і трутизна // Українське слово: Хрестоматія української
літератури та літературної критики Х.Х ст. К., 1994. – Кн. 3.
13. Шевченківські лауреати 1962 – 200: Енциклопедичний довідник. – К.,
2001.– С. 530 – 533.

Класи: Вища школа

Предмети: Українська література