Щораз, перечитуючи Ліну Костенко, відкриваєш її для себе, мовби заново. Не стомишся і не натішишся, хоч скільки її читай. Це і є оте диво поезії, дарованої нам геніями - своїми і чужими. Хоча... чужих геніїв не буває й не може бути. Вони належать передусім своєму народові, своїй культурі, але й у світі вони не чужі. За однієї умови: якщо чуєте слово і відчуваєте поезію.