Користувацький вхід

конкурс до Шевченківських свят "Література" учнівська робота переможця ІІ етапу

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

1

Лукін Євгеній, 2009-2010н.р., учасник обласного етапу.
Керівник – Мілєвська Т.О.

АПОСТОЛУ УКРАЇНИ
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
«Доля» Т. Г. Шевченко

Тобі, хто справжній українець,
І хто ще малорос-хохол,
Хто вже доріс і зрозумів,
Що він з великої Украйни
Громадянин, хто б він не був:
Поляк, чеченець, українець,-
Він не якийсь там «чухраїнець» -
– Великої держави із Європи -
Що, мов Енея, Пенелопа,
Очікує й будує для дітей.
Усім-усім скажу я слово
Про дімантовую мову.
Про шукача – укладача
Селянських слів в літературу,
Великий Український Гуру,
Що свій талант художника-митця
Віддав на жертовник. Поета слова
Він бачив – потрібні його батьківщині,
Тому пам’ятаєм його ми і нині …
* * *
– Кос-Арал – це також воля?..
Була б змога малювати!.. -
Чи міг думать так наш геній,
Хто насправді може знать?
Горе, горе, море горя.
Бачив й море. Все писав.
Про повернення не мріяв
А чи мріяв? Хто це знав?
Роки минули. Всі роки
Шикувалися в ряди.
– Дай згадаю. Де ж початок
Що спочатку. Що не так.
* * *
Березень…
Моринці. Тато й мама
Мрії. Дитинство. Умань, краса…
Усе овіяне духом козацтва
Проймало мене…
Тато рідненький,
Мамо, де ділись?
Що там, в могилах,
Для себе знайшли?
Мила Катруся
Шукала в дібровах,
Рідні левади, могилки, степи…
Там було близько
Так близько до Бога…
Де ж тоді правда?
Пішла від порога.
З нею і я у далекі краї…
* * *
Я не прощу ні царям, ані панству
Щиру ненависть до люду мого.
І народившись художником, знаю
Мусив змінити я Музу тому,
Що для народу потрібен поет.
Тільки тоді
Підніме на злет
Крила свої.
Я глибоко вдячний
Брюлову, одначе,
Євгена Гребінки вітальня
Була думок моїх пральня
Вклад у вихід «Кобзаря» –
Це світ мого життя, зоря.
Я міг би просто жить,
Писать портрети, зароблять,
Та України зла неволя,
Її згорьованая доля
Кидала пензля.
І перо само писало «Катерину»,
І «Наймичку», й «Причинну».
Мені казали, що ти робиш?
Дві Музи маєш. Перейди
І по-російськи напиши.
Та розумів: є два народи
Два слова – дві природи.
Хай судять люди
Нас про те.
Бо батьківщина – мати рідна.
Для мене – став,
Для них – озера.
Для мене – сад,
Для них – ліси.
Прости ж, о Господи, прости!
А як же слава гайдамацька?!
І Чигирин, старий Дніпро?
Усе зруйновано давно.
Народ свій рідний просвітити
Вже намагавсь Сковорода.
Тож кожний, хто себе вважав
За українця й поважав
Росію так, як Україну,
Той брат мені. І я полинув
Із головою в словеса.
Тут Котляревського дива,
А потім Квітка та Бурлак,
І чудо українське – Гоголь,
Що він російською писав,
Так, наче в тім звучали ми!
По-іншому куди б пішли
Його чудові «Хутори…»?
І він писав…
Я не схотів.
І може схибив?!
Для катів
Знайшлася вервечка проста:
Вірш за віршем – і я вже там!
Вірніше тут – у засланні.
Я повернусь.
І що зроблю?
Про долю люду
Тихо мережать буду?!
А поки книжки захалявні
Ховають всі мої думки…
Багатомовність не порок!
Лиш жаль, що в краї
Той лиши пророк,
Що сам не звідси…
Російською писав немало,
Та серце лиш тоді заграло,
Як повертався до душі –
До мови рідної. Втрачались
В російських творах барви всі.
* * *
І ось прийшла воля!..
Не зовсім легка…
Та доля поета
Немає потреби
Подумать про себе.
Бо доля поета
То доля Митця:
Працюй задля інших,
Роби хоч що можеш.
Потрохи ожити,
Оживши, радіти –
Родив «Неофіти».
* * *
Найбільше мріяв про сім’ю,
Про діток, хату і дружину.
Так мріялось сказать «люблю»!
І на коліна посадить дитину.
Та проте…
То я нерівня…
То мені нерівня.
Уміють люди розвести,
І човен долі повести
Прийшлось одному…
* * *
Оксано, Оксано…
Тебе пам’ятаю усе-все життя!
А ще Репніна…
Тут вже інші проблеми:
Кріпак і княжна – хіба ж не дилема?
Агата Ускова – романтики пам’ять…
Ще б можна сказать…
Та Ликера згадалась.
Але й тут промовчу,
Бо то все таїна,
Що їх знають лиш двоє:
Він і вона.
* * *
І ось залишилось мені лиш десять днів…
Чи не покинуть віршувати?
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу
На той світ, друже мій, до Бога?
Чи я прожив? Чи існував?..
Якби ж я знав!..
* * *
Шановний Тарасе,
Великий Кобзарю!
Століття минають
І всі давно знають,
Що жили, як мріяли,
Справді в родині:
Створили ви коло,
Яке не змололо.
Це ж справжня родина,
Це ж справжня сім’я.
І є тепер воля,
І буде добро.
Добилися права,
Створили державу
То ж вічна слава!!!

Автор: 

Лукін Євгеній, 9-А клас Калинівської ЗОШ Жовтневого р-ну Миколаївської області
наставник - Мілєвська Т.О.

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі