Користувацький вхід

" Є в Шевченка народження дата - дати смерті в Шевченка немає!"

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

" Є в Шевченка народження дата - дати смерті в Шевченка немає!"

Мета: перевірити рівень засвоєних знань біографії та творчої спадщини Т. Шевченка;
виховувати любов до рідного слова;
розвивати творчі здібності та увагу до художніх деталей
Учень:
Багато слів уже сказали,
Багато книг надрукували...
А скільки можуть ще сказати,
Щоб ще гучніше прославляти!
Але чому ж не визнавали,
Чому тоді не цінували,
Коли Ти міг іще творить,
Коли Ти міг в цім світі жить?!
О ні, прості всі люди знали,
Тому Тебе всі поважали,
Бо паничів Ти не боявся
І за селян всіх заступався.
А правда з уст Твоїх лунала
І панству зовсім не давала
Спокійно жить
І чорнії діла вершить.
Тому в тюремні каземати
Та до Сибіру у солдати
Тебе так часто відряджали,
Щоб там навчався ти мовчати.
Хтось скаже:
“Устрій був зухвалий,
Тому Його так зневажали...”
А може, і сьогодні,
Якби вродивсь такий смільчак,
Його б не обминув Твій шлях...
Ведуча : “Я вас вітаю з березневим днем! І все-таки зійдуть сніги - і нам привітно усміхнуться дерева своїм листям, трава і квіти... І прилетять гуси-лебеді...
Такого ж березневого дня колись принесли лелеки до кріпацької хати маленького хлопчика. Його назвали Тарасом. Ріс він швидко і дивувався красі, бо вмів її бачити.”
«Мені 13-й минало»
Ведуча: ”Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені... нічого не значитиме.” По смерті батьків малого Тараса взяли під свої крила дві музи - Муза живопису та Муза поезії, - щоб зростити і повести у вічність:
Ой горе тому лебедоньку самому,
Що поросло біле пір'я на ньому...”
Презентація «Шевченко-художник»

Ведуча: Історія зберегла імена жінок, які полонили серце Тараса. Незавжди почуття поета лишали слід у поезії. Але ж і сказати, що жінки і світлі почуття до них не відіграли значної ролі в житті і творчості Шевченка - це, значить, погрішити проти істини.

Виступ бібліотекаря

Ведуча: У поетичних рядках відчуваємо радість кохання і крах надій, невимовний душевний біль. Любовні поезії сумні, а подекуди й трагічні, як і його доля. Та навіки залишився з нами той, ''хто зробив своє велике діло, хто не зазнав щастя живим і кого ждало інше щастя вже по смерті, тяжко зароблене щастя, безсмертне слово во віки і віки...''

Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в однині-самотині
В садочку буду спочивати.
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені!.. і ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха...
Запалиш рай мій самотний.
Ведуча: Тарас Шевченко мріяв жити на своїй землі, насолоджуватися її красою, та його долею розпорядилися інші. Як злодія виганяли його з рідної хати, а весь злочин полягав лише в тому, що заявив він про свій народ як про талановитий, працелюбний, гідний поваги, не міг змиритися з тим місцем, яке відводив українському народу царизм в тогочасній Росії. Скільки благ могло бути у Шевченка... Міг бути придворним поетом, міг навчатися в Італії, стати всесвітньо відомим художником... І ціна цьому, здається була не така вже висока — забути, що ти українець, що десь там, на далекій Україні, стогнуть у ярмі кріпацтва твої родичі, земляки, знемагає під панськими канчуками український народ. Багато хто так і зробив. Тільки не Тарас.

Він був поетом, якого до того не було: поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених. Він будив приспану націю, яку сплюндрували московські царі, якій судилося зазнавати наруги, страждати.
Учень:
У творах Шевченка гірка правда розкрита,
Бо наша країна сльозами полита...
Писав він про те, що в душі наболіло,
І мріяв, щоб сонечко завжди нас гріло.
Він прагнув відкрити нам з вами очі!
З тих пір пролетіли незлічені ночі...
Мабуть, його мрії все ж не здійснились,
І очі в нас на цей час “не відкрились”!
І все ж у душі ще тліє надія,
Що все ж таки збудеться Генія мрія,
Що ми безтурботно колись заживемо,
По хвилі життя в ті часи допливемо!
Лунає НОСТАЛЬГІЯ – «Заповіт»
Ведуча: «Заповіт»… Вірш цей написано на Різдво 25 грудня 1845 р. Т.Г.Шевченко не знав тоді, що ця його поезія стане найпопулярнішою і найріднішою піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки на його батьківщині, але й далеко за її межами. Не думав тоді автор "Кобзаря" ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів, може, в останній раз сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт. До сьогодення збереглася традиція слухати цей твір стоячи. За силу емоцій, за високість духу, за безмежний патріотизм вірш «Заповіт» було перрекладено багатьма мовами світу.

Zapovit
When i die, then bury
Me on the grave
Among the wide steppe
On the dear Ukraine
So the wide field,
And the Dnieper, and cliffs
It was seen it was heard,
How roaring roar.
When it will carry from Ukraine
In the Blue Sea
Enemy's blood... Then I
Will leave everything:
Fields and mountains -
And then will fly
To the God himself
And will Pray ... but before
I do not know God.
Bury and rise,
Break the chains
And with evil enemy's blood
Sprinkle the freedom.
And do not forget to remember me
In the new, free large family
With nonevil, quiet word.

La Testament
Quand je mourrai, enterrez-moi
Au milieu de nos plaines,
Sur un tertre au milieu des steppes
De ma si douce Ukraine,
Pour que je voie les champs immenses,
Les rives escarpйes,
Que je puisse entendre le Dniepr
Mugir а mon cфtй.

Quand le fleuve, loin de l'Ukraine,
Dans la mer bleue profonde
Versera le sang ennemi,
Je quitterai ce monde,
Champs et collines... Volerai
Au royaume de Dieu
Pour prier... Mais en attendant,
Je ne connais pas Dieu.

Enterrez-moi et dressez-vous,
Brisez les fers maudits,
Arrosez votre libertй
Du sang de l'ennemi.
Et que dans la grande famille,
Dйlivrйe de ses chaоnes,
Avec des mots doux et paisibles
De moi l'on se souvienne

Ведуча: Тарас Григорович Шевченко… Без його імені не можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість невмируща. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях у майбутнє. З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря – то одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. І не одне покоління українців звіряє своє життя іменем і творчістю Кобзаря. Коли я прочитала рядки Ліни Костенко «Кобзареві», я зрозуміла, як близькі і мені слова, якими поетеса звертається до нашого генія:
• Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,
• бо ти для мне – совість і закон…
• Кобзарю, знаєш, нелегка епоха,
• оцей двадцятий невгамовний вік.
• Завихрень – безліч. Тиші – анітрохи…
• Прости, що я дрібницями тривожу
• твій вічний, твій глибокий сон…
Лунає пісня про Україну

Автор: 

Полякова Ірина Володимирівна, вчитель української мови та літератури, Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №88

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі