Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. Свого конкретного лексичного значення займенники набувають лише у сфері мовлення, коли вони використовуються у відповідному контексті, у зв’язку з конкретною ситуацією, співвідносяться з іменниками, прикметниками, числівниками. Причому одні займенники мають узагальнено-предметне значення, інші – узагальнено-якісне або узагальнено – кількісне значення.
Отже, займенник – це самостійна частина мови, яка об’єднує слова, що не називають особи, предмета, ознаки предметів, їх кількості чи порядку при лічбі, а лише вказують на них.
Щоб встановити лексичне значення займенника, потрібно знати, з яким словом контексту він співвідноситься, – цим словом зумовлюється зміст займенника.