Мова поезій Любові Забашти
Полісемантичність людської мови дає можливість творити тропи, які забезпечують образність,посилюють емоційність, виразність , яскравість. До основних тропів належить порівняння, яке займає значне місце у мовотворенні поетеси . Автор часто використовує порівняльні звороти у складі речень : «А вітер січе,а дощ – мов з відра-не вгаває»(9);
Порівняльні звороти Любов Забашта приєднує за допомогою підрядних сполучників мов, немов, як, неначе, ніби. Наведені порівняння виступають у своєму традиційному значенні – називають динамічну ознаку, пов’язану з предикатом. Таку ж граматичну структуру мають і порівняльні звороти, в яких уточнюються атрибутивна ознака в семантичному комплексі присудка,а завдяки цьому посилюється, увиразнюється емоційна напруга: «То нехай ця любов буде , як море,глибока»(27);
Особливо виразно виявляється подвійна залежність порівняльного звороту від означуваного іменника та дієслова у сполученні його з прикладкою, що є також досить активною конструкцією у поетеси: « А віти ,наче руки підійма»(125); «Очі- як дві зірниці»(11); «Я мов молитву, кожен вірш вивчала»(41); «І подих твій ,неначе м’ята-рута»(45); «Твоїх віршів слова я збираю ,немов самоцвіти»(45); «Кожне слово ,як хміль»(45); «Пролетіли роки ,наче коні»(78); « Нехай в оксамиті ті перли ,як сльози, горять»(46); «Як птах крилатий , священна муза зве тебе писати»(56); «Мов кристали, ростив почуття неповторні»(51); «По ній я йду ,мов королівна»(54). З наведених прикладів видно, що конструкцію порівняльного звороту можна легко переробити у прикладкову: віти-руки,очі-зірниці,вірш-молитва, подих-мята-рута,слова-самоцвіти,слово-хміль, роки-коні,перли-сльози, муза-птах, почуття –кристали, я-королівна,Використання саме таких структур , що вирізняються гнучкістю естетичністю форми ,властиве художній натурі письменниці. Дуже проширена і інша граматична структура порівнянь – предикативні структури. Серед них зустрічаються повні і неповні речення, що приєднуються до головного семантичними сполучниками мов,немов,ніби,як : «Я чекаю тебе,як чекають свого порятунку»(10); « Я чекала тебе сто літ , як месію чекають народи»(52); «Ти пройшов крізь розлуки мур ,так, як сонце в темницю приходить»(52); « Потім сльози течуть по щоці, наче марно прожиті літа»(8 вибране); « Стоїть вродлива Мавка чорнобрива ,немов прийшла шукать в людей судьби»(60); « Ти так належав лиш мені ,як може клен належать саду»(96); «Вони вмирають не боляче, як світло вмира у вікні»(104); «І біль мій іній теж припорошив , немов бальзам упав на свіжі рани»(113); «Ти так любив їх ,все кохався в жовтогарячім буйнім квіті , мов із життям своїм прощався в тім незабутнім , гожім літі»(127); «Все вітри і дощі ,ніби плаче земля за тобою»(136). Як бачимо, повні порівняльні речення служать для розкриття змісту головного речення. Використовуючи таку структуру , Любов Забашта посилює змістову і стилістичну ємкість тексту, при цьому художні образи сонця, клена, світла і самого автора стають гранично зримими.
Вводяться також і неповні порівняльні речення , щоб окреслити композиційно стрункі, чіткі і разом з тим насичені сполуки з епічною просторовістюі глибиною змісту: «Десь над тобою в Керчі обеліск уперся в небо ,ніби штик солдата»(22); «Його, мов квіт Вкраїни, пропололи і вирвали із поетичних лав»(197); «А ти ,мов на руїни Трої ,на Україну поглядав»(216); «Та ж найгіркіші болі відійшли ,як моря плач ,коли скінчились бурі»(218);
Типовими для стилю письменниці є структури у формі орудного відмінка , або словотвірною метафорою. За семантикою вислови заслонить серцем, зігне печаллю, сіє сталлю, каменем паде, суворістю запік, жайворонком дзвенів, озвуться піснями, не озвешся обидою, протопчемо мережкою, кров’ю отоваритьс- це метафори, бо порівняння приховані ,а за функцією- художні означення до дії.
Любов Забашта у вірші «Заповіт собі» писала: «Дивись на читача, як на вершину, / Якої ти ще мусиш досягти. / Спиняй стихію думки і шукай / Слова, як зерна, гідні для посіву» [17, 62]. Л. Забашта закликала не обдурювати читача, бо від народу, мовляв, правди не приховаєш:

Не обдури ти читача, не обдури,
Він простить раз тобі, і два, і навіть три,
А на четвертий запита:
– А де ж талант? –
І розбере, де геній, де ж – комедіант.

Не обдури ти читача. Ти мусиш знать,
Що помиляється один і навіть – п'ять,
Та не помилиться народ, співай хоч як,
Неповну правду кине він, немов будяк.

Хай сотні критиків тобі кричать «ура»
І видавництва твори рвуть ще з-під пера,
Та ти не вір тому – народ суддя усім,
Йому ти віддано служи пером своїм. [17, 62].

Предмети: Українська література

Класи: Середня школа