ПРОБЛЕМНИЙ СЕМІНАР
«МЕТОДИКА ОЗНАЙОМЛЕННЯ ІЗ ВЕЛИЧИНОЮ ПРЕДМЕТІВ»

Вихователь-методист : Балаюш О.В.

Величина предмета – це його відносна характеристика, що підкреслює довжину окремих частин і визначає місце предмета серед однорідних. Вона є властивістю предмета, що сприймається різноманітними аналізаторами: зоровим, дотиковим і руховим. Причому найчастіше величина предмета сприймається одночасно кількома аналізаторами : зорово-руховим, дотиково-руховим і т.п.
Перед тим як перейти безпосередньо до методики ознайомлення із величиною предметів, розглянемо для початку освітні завдання програми «Українське дошкілля» з формування математичних уявлень про величину предмета в кожній з вікових груп:
Слайд 2
І молодша група
1. Формувати вміння групувати предмети за величиною (великий-маленький);
2. Складати кільця, кубики, піраміди, інші предмети в порядку зменшення;
3. Групувати однакові предмети за величиною;
4. Співвідносити спочатку предмети, що суттєво відрізняються, а потім ті, що мають схожі властивості;
5. Вчити добирати предмети заданих властивостей із двох різновидів.

ІІ молодша група
1. Формувати вміння порівнювати предмети за висотою, довжиною, шириною предмети однакових і різних розмірів;
2. Під час визначення розмірів предметів використовувати прийоми накладання і прикладання.
3. Спонукати до вживання слів «довгий», «короткий», «однакові», «різні за величиною», «високий», «низький», «широкий», «вузький».

Середня група
1. Формувати вміння порівнювати предмети за довжиною, висотою, шириною, товщиною.
2. Під час визначення розмірів предметів використовувати прийом прикладання один до одного.
3. Вчити розкладати предмети в порядку зростання та спадання (високий –вищий - найвищий).

Старша група
1. Формувати вміння визначати висоту, ширину, довжину, товщину предметів.
2. Формувати вміння визначати масу предметів за допомогою ваги, об’єм сипучих і рідких речовин за допомогою умовної мірки.
3. Вчити розкладати предмети в порядку зростання та спадання за висотою, шириною, довжиною, товщиною.
4. Ознайомлювати з вимірюванням величини за допомогою народних одиниць міри: довжину предметів (п’ядь, лікоть, сажень);сипучі речовини (фунт, кілограм)

І молодша група

Первинне розпізнання різних за величиною предметів можливе вже в ранньому віці. Акцент щодо величини предметів на третьому році життя дітей робиться на зоровий аналізатор, тому потрібно для розрізнення брати предмети, які різко контрастні за величиною.
Слайд 3
З величиною на початках їх знайомлять на прикладах опосередкованого порівняння реальних предметів (будинку, дерева, дівчинки) в ході прогулянок та спостережень.
В процесі спостережень дітей вчать правильно називати їх величину - «великий», «маленький», розуміти значення слів «менший», «більший» незалежно від форми.
Велике значення мають вправи дітей у розумінні ними інструкції вихователя:
Слайд 4
«Дай мені великий м’яч; принеси маленького ведмедика; де стоїть велика машина?» тощо. Все це відбувається в безпосередній ігровій діяльності дитини. Поступово дитина оволодіває цими поняттями і починає застосовувати у своїй мові: «Лялька велика, мотрійка маленька». Одним з провідних прийомів є порівняння, зіставлення предметів за величиною: великий-маленький, більший-менший.
Згодом великого значення набуває заняття, як засіб розумового виховання
Є.І Тихєєва рекомендує в ході занять використовувати ігри в «Доручення», де викликана до столу вихователя дитина виконує певні дії: знаходить, подає, показує дітям предмет, визначає, який він – великий чи маленький.
На наступних заняттях гра ускладнюється: предмети добираються парами за величиною, кольором тощо
Слайд 5
(великий і маленький ведмедик, великий і маленький м’яч). Даючи доручення вихователь спочатку описує предмет: «Принеси мені, будь ласка, маленького червоного м’яча». Дітям доводиться робити вибір, тому вони повинні добре засвоїти зміст сказаного *(наприклад принеси той, м’яч, який менший).

Слайд 6
Коли доручення виконане, вихователь запитує дитину: «Якого м’яча ти приніс?». Якщо дитина у відповіді своїй зазначає лише колір («червоний»), вихователь підтверджує і ставить додаткове запитання: «А більшого чи меншого?».
Навчання дітей здійснюється в основному на індивідуальних заняттях і заняттях з невеликими підгрупами. Дитину вчать діяти з іграшкою відповідно до її особливостей
Слайд 7
(кільця піраміди нанизують на стрижень від більшого до меншого кільця – спочатку з трьох, *пізніше з 4-5 кілець *; Навчати складати кільця, кубики, піраміди, інші предмети в порядку зменшення спочатку рекомендується індивідуально.
Вихователь показує дитині пірамідку, і допомагає розібрати її. Разом з малюком вихователь розглядає колечка, відзначаючи їх форму і колір і роблячи акцент на їх величину. Потім вихователь пропонує дитині зібрати пірамідку. Він пояснює, що спочатку потрібно вибрати найбільше колечко і надіти його на стержень (малюк виконує завдання). Далі вихователь пропонує зробити те ж саме з колечками до тих пір, поки пірамідка не буде зібрано. Надалі дитині надається можливість самостійно маніпулювати з пірамідкою, намагаючись зібрати її правильно.
Можна збирати різні пірамідки * в залежності від того, які цілі переслідуються. Наприклад: пірамідка, що складається з кілець одного розміру або кольору; з кубиків, кульок, призм одного або різного розміру і кольору; з предметів зростаючих за величиною і т.д.
* маленьку мотрійку вкладають у велику –двох-, трьохвмісну і т.д.). * Лише після того, як діти навчаться діяти з іграшкою, їм дозволяється самостійно користуватися нею.
Заняття може проходити так. Вихователь пропонує дітям сісти за столи і показує мотрійку. Діти роздивляються її. Вихователь звертає увагу на важливі ознаки - кількість та величину: «Одна велика-велика мотрійка». Трясе мотрійку й пропонує послухати дітям, як у ній щось тарабанить. Розкриває і дістає ще одну мотрійку, меншу. Можна запитати в дітей: яка це мотрійка, скільки їх. Діти відповідають: «Одна - велика і одна – маленька».
У другій частині заняття можна запропонувати дітям взяти по одній мотрійці і роздивитися її. На прохання дорослого діти відшукують і показують частини (деталі іграшки) – головку, хустинку, фартушок, відкривають і дістають іншу мотрійку. Показують велику, а потім маленьку. Закріплюють у мові ці терміни.
Для того, щоб дитина навчилася виділяти величину як особливу властивість предмета, необхідний практичний досвід. Проте цей досвід, знання про величину ще довго залишаються постійною, абсолютною властивістю конкретного предмета: «Мій собака великий» - стверджує дитина. Проте під впливом дій з предметами, а також під впливом цілеспрямованого навчання до трьох років дитина має сформоване початкове уявлення про величину як відносну характеристику предмета: синє кільце більше за червоне, але менше за зелене, зайчик – маленький, а ведмедик великий.

Вчити добирати предмети заданих властивостей із двох різновидів можна в ході гри «Пригости Ведмедя ягодами»
Слайд 8
Вихователь показує дітям ведмедя і розглядає його разом з дітьми. Потім пропонує дітям пригостити його ягодою, роблячи акцент на те, що ведмедик любить тільки велику стиглу ягоду червоного кольору. Далі, вихователь бере з коробки елемент мозаїки червоного кольору (ягідку), вставляє її в панель і пропонує дітям теж збирати ягоди, стежачи за тим, щоб діти брали тільки стиглі ягоди червоного кольору. Коли всі червоні ягоди зібрані в «кошик», ведмідь дякує дітям. З тією ж метою, як і попередня гра можна проводити наступні ігри: «Посади квіточки», «Дощові хмарки» і т.п., з тією лише різницею, що дитині пропонується вибрати відповідно елементи жовтого, Після того, як в дітей сформовані уявлення про величину предметів, формуються вміння групувати предмети за величиною.

Формування вмінь групувати предмети за величиною (великий маленький) розглянемо на прикладі дидактичної гри «Пригости Зайчика»
Мета: Вчити дітей групувати предмети за величиною.
Обладнання: Іграшковий заєць, велике і маленьке відерце, по п’ять великих і маленьких муляжів морквин на підносі.
Хід: Вихователь показує зайця, Слайд 9пропонує дітям його розглянути, погладити. Потім каже, що зайчик просить дітей допомогти йому зібрати морквину і показує тацю з морквою, роблячи акцент на те, що морквина велика і маленька. Далі вихователь каже, що велику морквину потрібно класти у велике відро, а маленьку морквину у маленьке відерце. Діти виконують завдання, зайчик дякує їм за допомогу. Слайд 10
За таким же принципом можна групувати і інші великі та маленькі предмети в різні за величиною ємності. Наприклад, граючи в наступні ігри «Допоможи ляльці зібрати кубики», «Поклади м’ячі в кошики», «Постав машини в гараж» і т.д. синього кольору заданих властивостей з двох запропонованих.

ІІ молодша група

Діти четвертого року життя вчаться розрізняти величину однакових і різних за розміром предметів (за довжиною, шириною, висотою) у процесі безпосереднього порівняння, тобто практичним шляхом - накладанням, прикладанням і приставленням. І відповідно позначати їх величину словами – «довгий», «короткий», «однакові», «різні за величиною», «високий», «низький», «широкий», «вузький».
Слайд 11,12
Для порівняння використовують предмети контрастних розмірів. (Різниця у розмірах демонстраційного матеріалу не менше як 10-15см, роздавального – не менше як 5 см. Предмети розташовують так, щоб порівнювальний розмір було добре видно.
На перших заняттях, коли виділяють величину предмета в цілому, порівнювання предметів здійснюється на око. Предмети розташовуються в одній площині поряд. Порівнюються однорідні предмети: великий і маленький м’ячі, велика і маленька мотрійки. Слід враховувати, що різний колір дозволяє виділити величину, тому спочатку потрібно пропонувати для порівняння різнокольорові предмети. Наприклад, синій м’яч більший, а червоний менший; велика мотрійка в синій хусточці, а маленька – у білій тощо.
З формуванням навичок у дітей порівнювати предмети за величиною поступово зменшують відмінність у предметах за цією ознакою. Діти порівнюють предмети, які не дуже відрізняються за величиною. Для цього використовують прийоми накладання і прикладання.
Як роздавальний матеріал можна використовувати знайомі геометричні фігури і силуети різних предметів, іграшок (тобто площинні предмети).
Виокремлюючи той чи інший конкретний вимір, дитина повинна продемонструвати відповідну величини:
- проводить пальчиком за довжиною – зліва-направо; Слайд 13
- шириною - зверху – донизу. Слайд 14
- висотою - знизу до верху; Слайд 15
Ці дії обстеження дуже важливі для диференційованого сприйняття величини предмета. Якщо пальчику рухається довше, значить предмет відповідно довший, ширший, вищий.
На кожному занятті слід надавати дітям можливість діяти з роздатковим матеріалом.
Дії з роздатковим матеріалом забезпечують можливість всебічного обстеження предметів кожною дитиною.
Навчання дітей другої молодшої групи ведуть поступово. Спочатку дошкільнят навчають при порівнянні двох плоских предметів показувати і називати довжину, як найбільш легко виділяється протяжність, потім інші виміри. Порівняння предметів по кожному вимірюванню окремо слід проводити на 3-4 заняттях.

Формування вміння порівнювати предмети за довжиною способом прикладання

Вихователь звертається до дітей. Сьогодні ми зробимо лавки для наших ляльок. Я підібрала стовпці і дошки.
- Подивіться, які дошки я підібрала! (різниця 10-15см) Слайд 16
- Якого вони кольору?
- Яка дошка довша?
- Яка коротша?
- Вірно, синя дошка довша * за білу, а біла коротша * за синю. (Говорячи це, педагог по черзі проводить рукою вздовж дошок).
- Дошки різної довжини. *Ось якої довжини синя дошка, а * ось якої довжини біла дошка.
- Що я показала?
- Вірно, я показала, якої довжини дошки. Сьогодні ми з вами навчимося порівнювати довжину предметів.
- Яка дошка довша (коротша)?
- Як це можна перевірити?
Педагог пропонує викликаній дитині прикласти дошки одна до одної. Він нагадує: Слайд 17 «Коли порівнюють довжину, зліва краї дошок потрібно підрівняти». *
Приставивши паличку до правого кінця короткої дошки,* педагог звертає увагу дітей на те, що частина синьої дошки виступає. Значить, вона довша.
- Чим же відрізняються дошки?
- Вірно, вони різної довжини – підсумовує педагог.
Дітей по черзі (3-4 дитини) викликають до столу, вони показують, якої довжини довга і якої довжини коротка дошка. Всім дітям пропонують, ставлячи долоні на відповідну відстань одна від одної, показати, * наскільки довша і коротша дошки. Далі двом дітям пропонують побудувати із кубів і дошок лави для ляльок. Слайд 18. Порівнюють довжину лавок :
-Яка довша? Коротша?
За вказівкою педагога хтось із дітей на коротку лаву садовить одну ляльку, * а на довгу – дві.* Вихователь задає питання:
- На якій лаві сидить одна лялька? На якій дві ляльки?
- Чим відрізняються лавки?
У другій частині заняття діти працюють із роздатковим матеріалом. Дітям дають по дві стрічки різної довжини (з різницею у довжині 5см) Слайд 19 та однакові іграшки (наприклад гриби). Вихователь звертаючись до дітей говорить: «Візьміть стрічки. Що можна сказати про їх довжину? Підніміть догори довгу , а потім коротку стрічку. Порівняйте їхні кінці зліва»* Потім вихователь дає завдання: «Поставте на довгу стрічку 3 грибочки, а на коротку – 2».** При цьому запитує: «Скільки грибів на кожній стрічці? На якій стрічці грибів більше? Завдання повторюється двічі-тричі.
Нерідко діти замість визначення довжини використовують визначення величини в цілому. Довгі предмети позначають як великі. У таких ситуаціях вихователь не заперечує проти цього визначення, але уточнює: «Правильно, цей предмет більший за довжиною, він довший». Дітям пропонується повторити: «довший».
На наступних заняттях знання дітей уточнюються і закріплюються, збагачується словник дітей завдяки таким словам і виразам, як довжина, довший, коротший, однакові за довжиною та інші.

Порівняння предметів за шириною способом прикладання

Далі дітей ознайомлюють із параметром ширини. Їх учать порівнювати предмети за шириною безпосереднім порівнянням (накладанням) і прикладанням, вживати відповідні слова і вирази: ширше, вужче, однакові за шириною. Так, на одному із занять вихователь пропонує дітям для порівняння
Слайд 20 2 стрічки однакової довжини але різного кольору та ширини (різниця 10 см).
- Що це?
- Якого кольору стрічки?
Чи однакової вони довжини?
- Як дізнатися? (прикласти, накласти)
Визвана дитина прикладає стрічки одна до одної по довжині,* переконується чи з’ясовує, що вони однакові за довжиною.
- Давайте подивимось, чи однакові ці стрічки по ширині, яка стрічка ширша, яка вужча.
- Я прикладу стрічки одна до одної по ширині, підрівняю їх краї зверху. Ось так! Слайд 21
Прикладаю указку спочатку до верхніх країв обох стрічок, * потім до нижнього краю вузької стрічки, *потім пояснює: Бачите, діти, частина стрічки виступає, значить, вона ширша за другу, а та – вужча за першу.
Вихователь проводить рукою поперек то до однієї, * то до іншої стрічки * зверху донизу і фіксує пальцями різницю їх по ширині.
Діти по черзі показують, яка стрічка ширша і яка вужча, проводять руками поперек зверху донизу. Далі вихователь, показуючи на одну із стрічок, просить дітей сказати всім разом, ширша ця стрічка чи вужча.
У другій частині заняття діти працюють з роздавальним матеріалом. Вони беруть по дві стрічки однокового кольору, однакової довжини, але різної ширини. Слайд 22. Вихователь запитує дітей: «Якого кольору стрічки? Як дізнатися, яка стрічка ширша? Вужча?» Потім пропонує накласти одну стрічку на іншу, підрівняти краї вгорі (показує, як це зробити). *Пропонує взяти в праву руку широку стрічку, а в ліву – вузьку, показати свої стрічки і помахати ними.
Можна запропонувати розвести руки, пальці на ширину предмета – показати, який предмет за шириною. Руховий аналізатор широко використовується при ознайомленні дітей із величиною прдметів.

Порівняння предметів за висотою способом прикладання

Наступний етап – ознайомлення із параметрами висоти. Порівняння предметів за висотою може здійснюватись безпосереднім порівнянням (прикладанням)не на плоских предметах, як це було із параметрами довжини і ширини, а на натуральних, об’ємних іграшках. Дітей спонукають до вживання слів та виразів: вища, нижча, однакові за висотою. На заняття Слайд 23. В гості до дітей приходить дві ляльки: Катруся і Марійка. (Катруся вища за Марійку на 10см). Вони вітаються з дітьми. Вихователь говорить:
- Катруся і Марійка посперечались, хто із них вищий на зріст, а хто нижчий. Як можна про це дізнатися?
- Правильно,треба поставити ляльок спиною одна до одної, ось так. Слайд 24
- Яка лялька вища? Катруся чи Марійка? * Запитуючи, одночасно проводить рукою знизу доверху вздовж тулуба кожної ляльки.
- Так, Катруся вище за Марійку! Скажемо всі разом: Вища! Діти повторюють.
А яка лялька нижча? Так, Марійка нижча за Катрусю. Скажемо всі разом: «Нижча!». Діти повторюють.
Слайд 25. Далі вихователь, вказуючи на іграшкові пірамідки, що стоять на деякій відстані одна від одної, запитує: «Що це? Якого кольору пірамідки? Як дізнатися, яка з них вища? Миколко, постав пірамідки поряд.* Покажи, яка з двох пірамідок вища.* Яка нижча? *Яку пірамідку подаруємо Марійці? А яку – Катрусі? Чому?» Діти дарують лялькам пірамідки.**
Друга частина заняття проходить з роздавальним матеріалом. Слайд 26 Кожна дитина має по два дерев’яних стовпчики різного кольору, контрастних за висотою, і двоє каченят (одне – жовте, друге – біле). Вихователь запитує, «Якого кольору стовпчики? Який стовпчик вищий, (нижчий)? Як можна про це дізнатися?». Діти порівнюють стовпчики за висотою, використовуючи прийом прикладання *.
Далі дітям пропонується взяти в ліву руку низький стовпчик, а в праву-високий. Педагог викликає 3-4 дітей і просить їх назвати, в якій руці в них високий, а в якій - низький стовпчик? У кінці заняття діти на високий стовпчик ставлять жовте *, а на низький – *біле каченя (Жовте сіло на високий стовпчик, а біле – на низький»).
Уміння дітей порівнювати предмети за величиною закріплюються у процесі їхньої продуктивної діяльності: у ліпленні, аплікації, малюванні, а також у процесі організованої самостійної діяльності. Діти будують маленьку машину для зайчика і велику – для ведмедика, маленький диван – для Андрійка і великий – для ляльки Марійки.
Під впливом цілеспрямованого навчання у дітей четвертого року життя поступово формується поняття про відносність величини: той самий предмет може бути то великим, то маленьким, залежно від того, з яким предметом його порівнюють.

Середня група
Поряд із формуванням вмінь порівнювати предмети за довжиною, висотою та шириною, в середній групі добавляється вимірювання за товщиною.
Поняття товщина вживається у двох значеннях : перше - коли виділяють переріз округлих предметів Слайд 27 (товщина гімнастичної палиці , стовбура дерева , олівця) , і друге - коли поняття « товщина » вживається у значенні «висота» (товщина книги , зошита ) . Дітей слід знайомити з поняттям товщини предмета в обох значеннях. Спочатку дітям показують округлі предмети і вчать порівнювати їх за товщиною. Вони порівнюють за товщиною олівці , гілки і стовбури дерев, гілки. При цьому спираються на зоровий і тактильно- руховий аналізатори (дотиково-рухове відчуття). Тобто товщина округлих предметів показується шляхом обхвату їх. Показ обстежуваної ознаки величини потрібно повторювати 2-3 рази, щоразу кілька зміщуючи лінію руху, щоб діти не співвіднесли дану ознака з якою-небудь однією лінією або стороною предмета.
Дітям шостого року життя доступне розуміння оберненої залежності між довжиною і товщиною предмета при однаковій кількості речовини.
Так на одному із занять вихователь розвиває у дітей уявлення про те, що збільшення одного з розмірів об’єкта при збереженні його об’єму (кількості речовини) приводить до зменшення іншого: розкатали стовпчик пластиліну, він став довшим, але тоншим, ніж був.
Слайд 28 Під час роботи з роздатковим матеріалом дітям роздають пластилін і дощечку-підкладку. Педагог пропонує їм розділити пластилін на 2 рівні частини * і скатати 2 однакових стовпчики. За порадою вихователя, прикладаючи стовпчики один до одного за довжиною і товщиною, діти добиваються того, що вони стають однаковими.
Далі вихователь дає завдання: взяти один стовпчик і подумати, що треба зробити, щоб він став довшим. Діти розкочують стовпчики між долонями.*
- Що сталося із стовпчиком? Якщо діти не можуть відповісти або відповідають неправильно, то треба поставити додаткове запитання:
- Чи добавляли ви пластиліну?
На основі порівняння цього стовпчика з тим, який діти не змінювали, з’ясовують, що він став довшим, проте тоншим.
- А що треба зробити, щоб стовпчик став товщим? Діти здавлюють стовпчик з обох боків, поки він не стане товщим і коротшим, ніж стовпчик-зразок. * Дітям пропонують запитання: Що тепер можна сказати про розміри цього стовпчика? Чому він став товщим? Чи змінилась його довжина? З’ясовують, що стовпчик став товщим, але коротшим, ніж був.
Після того, як у дітей сформується уявлення про товщину предметів, що мають циліндричну форму, їх слід ознайомити з товщиною предметів, які мають форму паралелепіпеда: книжка, зошит, коробка тощо.
На одному із занять дітям пропонують виділити довжину, ширину і висоту предмета, наприклад коробки. Дітям шостого року життя зробити це не важко. Вони показують довжину, ширину і висоту предмета при різному положенні його у просторі.
- У цьому предметі Слайд 29 – вихователь показує книгу, - також можна виділити довжину, ширину і висоту.
- Хто хоче показати довжину книжки? А тепер ширину? Хто покаже висоту книжки? Дітям часто важко знайти висоту у таких предметах. Вони відповідають, що тут немає висоти. Вихователь підкреслює, що в цьому предметі також є висота, проте вона значно менша, ніж ширина і довжина. У предметах, в яких висота відносно довжини і ширини дуже маленька, її називають товщиною. Так, говоримо про товщину книжки, зошита тощо.
Важливе місце у системі роботи з ознайомлення дітей з величиною займає навчання їх упорядкування предметів за одним із параметрів величини. З цією метою у середній групі вчать порівнювати три предмети, менш контрастних за величиною. Різниця в розмірах порівнюваних предметів поступово зменшується від 5 до 2 см. Діти розміщують їх від найменшого (низького, вузького, короткого, тонкого) до найбільшого або навпаки – від найбільшого до найменшого. Вони оволодівають узагальненим способом виділення величини, діють за правилом: щоб викласти ряд предметів за розміром, треба щоразу вибирати найбільший або навпаки – найменший з усіх предмет. Спочатку дітей навчають розкладати предмети по порядку в ряд, користуючись зразком, а потім за правилом (починай з самого довгого бруска і т. п.). Поклавши предмети в ряд, діти попарно порівнюють предмети за розміром: спочатку з тим, що знаходиться ліворуч, а потім з розміщеним праворуч. Після чого діти роблять висновок: цей предмет більший (вищий, ширший, довший, товщий) від того, який знаходиться ліворуч, але менший (нижчий, вужчий, коротший, тонший) від того, що праворуч. Такі вправи дають можливість дітям усвідомити, що розмір – поняття відносне.
Так, на одному із занять вихователь вчить дітей встановлювати співвідношення між трьома предметами за довжиною і розкладати предмети у ряд в міру збільшення довжини, орієнтуючись на зразок: позначати співвідношення за довжиною словами: найдовший, найкоротший, довший, коротший. Слайд 30. Для цього педагог вміщує на фланелескопі 2 стрічки контрастного розміру (з різницею за довжиною до 10см). Запитує дітей: «Скільки стрічок? Якого вони кольору? Що можна сказати про їхні розміри?» Далі вихователь вміщує між двома стрічками третю * і з’ясовує, скільки їх стало. «Погляньте, в якому порядку розміщено стрічки. Яка стрічка найкоротша (найдовша)?» - запитує вихователь. Викликана дитина показує найдовшу і найкоротшу стрічку, називає порівнювальні розміри всіх стрічок по порядку: довга, коротша, найкоротша.
Далі вихователь звертає увагу дітей на те, що стрічки розміщені у ряд по порядку – від найкоротшої до найдовшої. Зліва кінці стрічки лежать на одній лінії (вихователь приставляє указку) *, а праворуч вийшли немовби сходинки. Добре видно, яка стрічка довша, яка коротша. Розмір стрічок порівнюють попарно: «Що можна сказати про довжину червоної і жовтої стрічок? Яка довша? Яка коротша?
Поступово знання розширюються, діти вчаться порівнювати предмети за двома ознаками, виділяти в одному предметі довжину і ширину.
Старша група
Діти шостого року життя повинні вже вміти виділяти окрім довжини, ширини та висоти предмета і їх товщину. Вміти здійснювати операції серіації за заданою величиною від 3 до 4-5 елементів.
Новими вміннями, якими діти оволодівають в старшому дошкільному віці, це є формування вміння визначати масу предметів та об’єм сипучих та рідких речовин.
Згідно програми «Українське дошкілля» одним із показників компетентності дитини старшого дошкільного віку є елементарні знання з народної математики. Зокрема, вихователь повинен ознайомлювати дітей з вимірюванням величини за допомогою народних одиниць міри: довжину предметів (п’ядь, лікоть, сажень); сипучі речовини (фунт, кілограм). Слайд 31.
П'ядь - давньоруська міра довжини, яка дорівнює відстані між кінцями розтягнутих пальців руки - великого і вказівного.
Лікоть — одиниця виміру довжини, що не має певного значення і приблизно відповідає відстані від ліктьового суглоба до кінця витягнутого середнього пальця руки. Дорівнювала половині англійської ярда.
Сажень - це довжина двох розкинутих в сторони рук, тобто відстань від кінця пальців однієї руки до кінця пальців іншої при розведених у сторони руках.
Найдавнішою одиницею маси (в ті часи ваги) була гривня, або гривенка, що отримала потім назву фунт – приблизна вага його 400г.
Розглянемо спочатку формувати вміння визначати масу предметів за допомогою ваги

Діти старшої групи ознайомлюються з масою предметів як одним з показників величини. Формування первинних уявлень про масу спирається на чуттєву основу. Різницю в масі діти сприймають завдяки участі тактильних відчуттів. Спочатку беруть предмети, які різко відрізняються масою. Можна використати однокового розміру мішечки, наповнені різними сипучими речовинами.
Спеціально підбираються предмети, зроблені із різних матеріалів :металу, дерева, гуми, пластмаси, поролону, вати і т.п.
В умовах дитячого садка неважко виготовити необхідні посібники: в резинові, пластмасові іграшки, різні коробки, бочечки насипати пісок в певній кількості, Слайд 32 щоб маса предметів була від 50 до 300г. Оптимальне відношення маси на початку навчання Слайд 33 1:4, 1:3, а в кінці – 1:2, 1:1.5. Послідовність використання дидактичного матеріалу диктується особливостями сприйняття дітьми маси.
Найбільш простим завданням являється розрізнення важкого і легкого предмету в парі. Тому спочатку дітей необхідно вчити порівнювати між собою тільки два предмети, різко відрізняючи один від одного своєю масою. Результати порівняння визначають словами «важкий» – «легкий». Слайд 34 Виконання завдання здійснюється шляхом «зважування» предметів на долонях рук. Це доволі складний для дітей спосіб обстеження маси, яке складається із декількох дій. Потрібно взяти по одному предмету в кожну руку і повернути долоні доверху. Потім руками імітується рух ваги вгору-вниз, відбувається «зважування» предмету «на руці». Далі предмети переміщуються з однієї долоні на іншу *, при цьому їх положення може змінюватися декілька разів. Така «перевірка» сприяє більш точному визначенню відношень між тяжкістю двох предметів.
При опануванні даного способу виконання дій діти допускають наступні помилки:
- міцно стискають предмети руками, замість того., щоб випрямити долоні;
- різко підкидають предмети на долонях, замість того, щоб робити плавні рухи;
- ігнорують перевірку, тобто переміщення предмета з однієї долоні на іншу.
Наступний етап в роботі – порівняння трьох предметів за масою, із них один служить зразком. Результати співставлення позначають словами «важче»- «легше». Раціональний спосіб вирішення цієї задачі полягає в тому, що із зразком потрібно послідовно порівнювати всі предмети і на цій основі визначати, який із них легший, який важчий чи вони однакові.
Наступний етап – впорядкування предметів за їх масою у висхідному чи східному порядку. (серіація). Спочатку складається ряд із трьох елементів, поступово їх число збільшується до 5-6 і більше.
Для більш точно вимірювання ваги в старшій групі можна використати самі прості Слайд 35 терези на важелях з двома чашами для перевірки результатів порівняння «на руках». На терезах чаша з предметом більшої маси опуститься нижче.* Однак це іще не зважування в повному змісті цього слова. В даному випадку лише моделюється та сенсорна дія, яку роблять діти «зважуючи» предмети «на руці».
За допомогою такої ваги формується також уявлення про інваріантність (незмінність) маси. Наприклад, із шматка глини пропонують зліпити дві однакових за розміром кульки. * Їх рівність за масою перевіряють на чашкових терезах.* Потім із однієї із кульок діти роблять довгу морквинку, паличку чи ковбаску. Я зліпила банан .* На одну чашу ваги поміщають виліплений предмет, на іншу – кульку. *Рівновага чаш покаже дітям рівність мас. Можна декілька разів змінювати форму предмета і, використовуючи ваги, кожен раз переконуватись в незмінності (інваріантності) маси. «Однакові, тому що до шматка глини ми нічого не добавляли і нічого не збавляли», - кажуть діти. «Шматок глини залишається таким самим, міняється тільки форма предмета: то кулька, то паличка, то морквинка» – уточнює вихователь.
Варто показати дітям також, що при однаковій формі і одноковому розмірі предметів маса їх може бути різною (коробка наповнена ватою, інша – піском) і т.п. Слайд 36
Далі можна показати , як визначається маса за допомогою умовної мірки, в якості якої виступає маса будь-якого предмета (кульки, кубика і т.п.), яка стає еталоном. Слайд 37
Все це накопичує дитяче уявлення про масу і підготовлює їх до вимірювання за допомогою загальноприйнятих еталонів. З цією метою використовують чашкові ваги з набором гирь 1кг, 2 кг, 5 кг і сипучі продукти. Слайд 38
Вихователь запитує дітей , що і як вони купували в продуктовому магазині, які ваги бачили, які продукти зважують на вазі. Діти розглядають ваги і гирі, порівнюють їх, визначають , яка із них важча, яка легша. Вихователь звертає увагу дітей на цифри на гирі. Пояснює, що цифра означає масу гирі. («Ця гиря 1 кг, бачите, на ній написана цифра 1 *, а ця – 2 кг, на ній цифра 2*, а ця – 5кг, на ній цифра 5 *»). Виконується вправляння в зваженні 1 кг, наприклад, манної крупи: на одну чашу ставиться гиря, Слайд 39 на іншу насипається крупа, поки стрілка ваги повністю не зрівняється. Слайд 40 Дітей запитують, скільки кілограмів крупи зважено, і як вони про це дізнались. Можна порівняти результати при зваженні «на руці» і на вазі, в цьому випадку діти мають можливість переконатись в перевагах інструментального зваження.

Вимірювання об’єму сипучих і рідких речовин в старшій групі вимірюється за допомогою умовної мірки.

Умовно навчання вимірюванню об’єму в старшій групі дитячого садка можна поділити на три етапи.
На першому етапі навчання вимірювання здійснюється однією міркою, проте дитина має змогу зафіксувати кожну мірку окремо.
Розглянемо спосіб вимірювання на прикладі.
Слайд 41 Вихователь ставить на стіл будь-яких 2 прозорих ємкості з водою, з яких зручно наливати воду, і певну кількість склянок (наприклад 8). Запитує:
- Як ви думаєте, де більше води, в графині чи в кувшині? (припущення дітей).
- А як це перевірити?
- Правильно, потрібно виміряти об’єм води в графині і в кувшині і результати вимірювання порівняти.
- Чим можна виміряти об’єм води? Уточнюючи відповіді дітей, вихователь говорить:
- Об’єм води можна виміряти склянкою, банкою, чашкою або іншою будь-якою міркою. Ми виміряємо склянками.
- Як ми називаємо предмети, якими вимірюємо? (мірками).
- Спочатку дізнаємось, скільки склянок води у графині. Педагог заходить за стіл, наповнює водою склянки, які стоять на столі ліворуч, і пояснює свої дії:- Слайд 42 Подивіться, я наливаю склянку не до самого краю, а до певного рівня, інакше воду можна розлити. Всі склянки я наповнюю однаково. Слайд 43-45 Мірки повинні бути однаковими, рівними.
- Скільки води було в графині? (4 склянки води).
- Тепер потрібно дізнатися, скільки води в кувшині. Олю, піди, виміряй! Зайди за стіл і наповни склянки, які стоять праворуч від дітей. Діти, як потрібно наповнювати склянки і чому?
Слайд 46- 47 Коли дитина наллє воду в склянки, вихователь виясняє, скільки води було в кувшині.
- Де було води більше, в кувшині чи в графині?
Перевіряємо припущення дітей, висловлені на початку заняття.

На другому етапі дітей вчать одночасно вимірювати величини і лічити предмети. Слайд 48 При цьому дитина також користується однією умовною міркою, проте кількість вимірювань фіксує фішкою (маленьким предметом). Після вимірювання Слайд 49 дитина лічить фішки і, отже, визначає результат. Помилки на цьому етапі найчастіше виникають тоді, коли дитина насипає (наливає) міру і ставить фішку, а потім висипає (виливає) і ставить ще одну фішку. Щоб запобігти цьому, вихователь підкреслює, що ставити фішку треба тільки після того, як висипали (вилили) міру.
Третій етап – це одночасне виконання двох видів діяльності: лічби і вимірювання. Діти відкладають міри і відразу називають число.
У цій групі основну увагу слід приділяти розумінню залежності величини предмета, який вимірюють, умовної мірки і результату вимірювання. З цією метою вихователь може запропонувати дітям вимірювати той самий предмет різними за величиною мірами. Результат буде різний. Внаслідок подібних вправ вихователь підводить дітей до такого висновку: чим більша міра, тим меншу кількість разів вона вкладається в предметі, який вимірюють, і навпаки, чим менша міра, тим більшу кількість разів вона вкладається в предметі.

Класи: Дошкільне виховання

Предмети: Математика