Усний журнал «Від Тарасика до Тараса»
Мета: ознайомити з життєписом великого сина українського народу Т. Г. Шевченка; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет; учити дітей наслідувати Т. Шевченка та виконувати його заповіти.
Обладнання: аудіо записи; святково прибраний зал (портрет Тараса Шевченка, рушники, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації малюнків).
Хід заходу
І сторінка «Дитячі роки Тараса Шевченка»
Звучить пісня, написана на вірш Т.Шевченка «Думи мої, думи мої».

Інсценізація
Заходить дівчинка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Г.Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати: Так, мій синочку, правда.
Жінка сідає на лаву, а хлопчик – біля неї, кладе голову на коліна матері. Звучить «Колискова».
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли людина добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати: Старайся, мій хлопчику! (Гладить його по голові)
(Мати йде, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями)
Учитель: 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Київщині в сім’ї селянина –кріпака народився Т.Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що його прозвали в сім’ї «малим приблудою».
Учень 1: зі спогадів Катерини Красицької
Приблудою його, матусенько, звали їй – богу. Було оце й не видно, як воно (рип) і ввійде до хати, сяде собі на лаві та все мовчить. Нічого в світі у його не допитаєшся: чи його прогнали відтіля, чи його били, чи їсти йому не давали. Було манівцями ходить, геть попід дібровою, та через Гарбузів яр, та через левади…
Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». Дивна це була наука. По п’ятницях дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками.
Будучи вже відомим поетом, Тарас Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.
Учень 2:
Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу одвела
До п’яного дяка в науку.
-Учися, серденько,
Колись з нас будуть люди, - ти казала.
Учитель: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.
Учень 3:
Там матір добрую мою
Ще молодую - у могилу
Нужда та праця положила.
Учитель: Невдовзі після смерті матері в 1825 році помер і батько.
передсмертні слова батька
« Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; - він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».
- Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Учень 4:
Там батько, плачучи з дітьми
(а ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!..
А ми розлізлись між людьми,
Мов мишенята.
Учень 5:
Я – до школи –
Носити воду школярам.
А сестри, сестри…
Горе вам.
Мої голубки молодії…
У наймах виросли чужії,
У наймах коси посивіють,
У наймах, сестри, помрете.
Учитель: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».
Учень 6:
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога ……
Учень 7:
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Учень 8:
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Учень 9:
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Учень 10:
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала…
Інсценізація
Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький, Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас. Еге ж, малярем.
Оксана. І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо, я буду-таки малярем.
Оксана. Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Он, бідні ягняточка, чабан у них такий – вони ж питочки хочуть!
Учитель: Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.
ІІ сторінка журналу «Т.Г.Шевченко – художник»
Учитель: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати. Не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.
Учень 11:
Хоче малювати,
Прагне він до знань,
Та за це багато
Зазнає знущань.
Учень 12:
Нишком він малює
Статуї в саду.
Вночі пише вірші
Про людську біду…
Учитель: Так, замріявшись, зайнятий улюбленими справами, Тарасик не чує інколи свого пана Енгельгарда. Розгніваний пан суворо карав хлопчика. Забирав у нього і папір, і олівець. Проте, коли гнів минав, все повертав, і навіть хвалив…
І коли прийшли викупати Тараса, пан довго вагався, не хотів віддавати «козачка».
Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.
Тарас Григорович виправдав їх сподівання. 1845 року він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і звання «вільного» художника.
Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів.
Ось погляньте, які чудові картини залишив нам у спадок Т.Г.Шевченко.
(розгляд картин Шевченка)
Учень 13:
Так в людському морі
Стрілися брати.
Що зуміли в горі
Щиро помогти.
Викупили друзі,
Вольним став Тарас!
Чом же серце в тузі?
Біль чому не згас?
Сміливий і щирий
Був Тараса спів.
Він гострить сокири,
Кличе на панів.
ІІІ сторінка «Т.Г.Шевченко – борець за волю народу»
Учитель: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.
Учень 14:
Та малює й пише
Він таємно там.
Гнівні його вірші
Страх несли панам
Учитель: І тужить він за рідним краєм…
Учень 15:
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як над горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Учитель: Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер таку книжку називають захалявною.
Писав на будь-яких шматочках паперу вуглиною… Тому ви бачили багато ілюстрацій чорно-білого кольору.
Поет писав: О, думи мої! О, славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся….але не каюсь!..
Коли Т.Г.Шевченко був на засланні у далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні.
Звучать пісні «Зоре моя вечірняя»,»Садок вишневий коло хати»
Учитель: Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах. Він закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю.
Учень 16:
Зацвіла в долині
червона калина,
ніби засміялась
дівчина –дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина,
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
Учень 17: «Сон» (уривок) Марку Вовчку
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі…
Учень 18: «І виріс я на чужині» (уривок)
І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається – кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна…

Учень 19:
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Учень 20:
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс – і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом…
Учитель: Доля України завжди хвилювала великого Кобзаря. Тарас Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю.
Учень 21:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
ІV сторінка «Ми тебе не забудем, Тарасе!»
Учитель: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітали поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Г.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.
Минуло майже два століття з дня народження славного сина України, але його і досі всі пам’ятають і шанують.
Учень 22:
У нашій хаті на стіні
Висить портрет у рамі.
Він дуже рідний і мені,
І татові, і мамі.
Він стереже і хату, й нас,
Він знає наші болі.
Я добре знаю – це Тарас,
Що мучився в неволі.

Учень 23:
Такий ріднесенький, дивись,
Він мов говорить з нами,
Він на портреті, мов живий,
Ось-ось – і вийде з рами.
Учитель: У день народження Т.Шевченка дорослі і малі йдуть до його пам’ятника, щоб покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві. Творами Шевченка зачитуються і дорослі, і діти. Адже вірші, з якими ми знайомимося змалку, залишаються у нашому серці на все життя.
Українці шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти:
Учениця 24:
Я маленька українка,
Восьмий рочок маю,
А про Тараса Шевченка
Вже багато знаю.
Він дитя з-під стріхи,
Він в подертій свиті,
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре, не загине,
Наш Тарас Шевченко –
Сонце України.
Учень 25:
Ми памятатимем тебе, Тарасе, довгі роки!
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля!

Класи: 2 клас

Предмети: Виховна робота