Костянтинівська спеціалъна загальноосвітня
школа-інтернат №32 Донецької обласної ради

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО –
ВЕЛИКИЙ СИН УКРАЇНИ
Виховний захід для учнів 1-5 класів
/До дня народження
Тараса Григоровича Шевченка /

Вихователь : Климова С.В.

2016 рік

Учень
Навесні, коли тануть сніги
І на рясті заграє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

Ведуча 1(слайд№1)
Доброго дня, шановні! Ми раді вітати вас у нашій літературній студії. Знов прийшла на землю шевченкова весна. 9-го березня виповниться 200 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. І сьогодні я пропоную вшанувати пам’ять великого українського поета, художника, борця за незалежну Україну і свободу людей, Т.Г. Шевченко, хвилиною мовчання.
(слайд№2)
Цілий світ, не тільки Україна, вшановує пам’ять великого Кобзаря. Пам’ять про нього житиме вічно.
(хвилина мовчання)

Ведуча 2 (слайд№3,№4)
Зараз на екрані ви бачити пам’ятники видатного українського діяча , які розташовані в різних куточках світах : Парагвай, Угорщина , США, Прага, Казахстан, Полтава, Ужгород.

Ведуча 1
Т. Г. Шевченко - великий український народний поет. Життя нашого генія таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це якась легенда, коли б усе те не було б правдою.
По всій нашій милій Україні проходять Шевченкові дні з нагоди
200-річчя з дня його народження. І ми сьогодні зробимо уявну подорож Шевченківськими дорогами.

Ведуча 2 (слайд№5)
Дата 9 березня 1814 року пам'ятна у історії української літератури. Тоді, темної ночі, перед світанком, у селі Моринцях, на Звенигородщині, у хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув єдиний на все село вогник: народилася нова панові кріпацька душа, а Україні - її Великий співець - Тарас Шевченко.

(слайд№6)
Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю»
Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку,ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. до неї підходить хлопчик.
Хлопчик. Матусю,а правда що небо на залізних стовпах стоїть?
Мати. Так синочку правда (Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї).
Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
Мати. Це коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик. Бачив,матусю,бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла,заздрісна,скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей,робить їм добро,тоді свічка такої людини світить ясно,і світло це далеко видно.
Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся, мій хлопчику (гладить його по головці )
( Мати і хлопчик виходять)
Ведуча 1
Одного сонячного ранку восени 1822 року, мама у темно-зеленій корсетці, у синій спідниці, в зеленій квітчастій хустці на голові – вся святково усміхнена, пригладила Тарасові чупринку, наділа нову шапку, почепила йому через плече торбину для книжок, обдарувала лагідною усмішкою і сказала: «Щасти тобі, синку, може, людиною станеш...»

Учень
Ти взяла мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, - ти сказала.

Ведуча 2(слайд№7)
Так на восьмому році життя Тарас став учнем дяка. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». За найменшу провину він карав своїх учнів різками. Та недовго тривала Тарасова «наука». Замучена важкою працею, померла мати. Незабаром помер і батько. Його розпач і горе описані в таких рядках:

Учень
Там матір добрую мою
Ще молодую - у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!... А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята.

Ведуча 1 (слайд№8)
Тарас наймитував у школі, а потім пас громадську череду. Через 20 років він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

Учень
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.

Інсценізація вірша ''Мені тринадцятий минало"
Оксана Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, ще й ,кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас Еге ж, малярем.
Оксана І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду – таки малярем.
Оксана Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята. Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий - вони ж питочки хочуть! Жени їх до води!
Оксана і Тарас вибігають.
Ведуча 2 (слайд№9)
Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

Ведуча 1
Його не полишала думка навчитися малювати у хлипківського маляра. Той згодився навчити хлопця малювати, та пан Енгельгарт забрав Тараса в Петербург козачком.
Щоб мати дворового маляра, Енгельгардт у Петербурзі віддав його на 4 роки в науку до живописця Ширяєва. Там Тарас уперше почав писати вірші.

Ведуча 2 (слайд№10)
Влітку 1836 року він познайомився зі своїми земляками — художником Сошенком, поетом Євгеном Гребінкою, письменником Григоровичем і художником Венеціановим.
25 квітня 1838 року зусиллями друзів, з доброї волі знаменитого художника Брюлова та поета Жуковського молодого поета викупили з кріпацтва. Вони побачили великі здібності молодого художника.

Ведуча 1
Зустріч у Петербурзі з земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським змінила долю Тараса Шевченка.

Ведуча 2 (слайд№11)
Тарас Григорович виправдав їхні сподівання. 1845 року він закінчив Петербурзьку академію мистецтв з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малював портрети, картини, ілюстрував свої вірші.

Учень
Хоче малювати, прагне він до знань,
Та за це багато зазнає знущань.
Нишком він малює статуї в саду,
Вночі пише вірші про свою біду…

Ведуча 1(слайд№12)
Для Тараса Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. До нас дійшло близько 1200 акварелей, малюнків олійною фарбою, олівцем.

Ведуча 2 (слайд№13)
За значні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка.

Ведуча 1 (слайд№14,15,16,17,18)
Ось погляньте, які чудові картини залишив у спадок нам Т.Г.Шевченко. Зараз ви маєте змогу перегляну деякі з робіт художника.

Ведуча 2 (слайд№19)
Спливав третій рік, осяяний сонцем свободи. Вперше прийшла до нього слава і як поета: тут у Петербурзі явився світові найперший « Кобзар ». Для своєї збірки Тарас Григорович обрав таку назву тому, що колись кобзарями називали народних співців, які ходили від села до села, граючи на кобзі. Вони співали людям пісні про долю України, її народу.

Ведуча 1
«Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня, національна Біблія України У першому виданні 1840 року було тільки вісім поезій : «Думи мої, думи», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».
Ведуча 2
Але разом із славою спливав одинадцятий рік вимушеної розлуки з Україною. А вона, змучена і розтерзана, боліла йому і вдень, і вночі.
У цей час він все більше задумується над гіркою долею рідного краю, над безправним становищем покріпаченого люду.

Ведуча 1
Його славні твори кликали до боротьби за волю. Мріяв поет про прекрасне майбутнє трудящого народу, але добре знав, що за все це треба боротися.

Вставайте, кайдани порвіте,
І вражою, злою кров'ю
Волю окропіте, -
закликав поет.

Ведуча 2 (слайд№20)
Гнів на жорстоке панство, жаль та біль від споглядання мук - усе це виливалося в папері у хвилюючих поетичних рядках. Ось як ніжно й тужливо звучать його вірші:

Учень
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась…

Ведуча 1 (слайд№21)
За сміливі заклики, вільнодумні твори царський уряд переслідував і жорстоко карав поета. Найтяжчою карою була заборона писати і малювати.
В 1847 році відправили Т.Г. Шевченка на заслання. Але ні цар, ні жандарми не змогли заглушити могутній голос великого поета, який писав вірші.

Ведуча 2 (слайд№1)
Скільки болю, докору у виразі обличчя. Шевченко у солдатськім мундирі. Сумна усмішка ледь торкається його вуст, закритих густими вусами.

Ведуча 1 (слайд№22)
За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Він пише:

Думи мої, думи мої, лихо мені з вами.
Нащо стали на папері сумними рядами?
Чом вас вітер не розвіяв в степу як пилину?
Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?

Ведуча 2 (слайд№23)

Коли Т.Г.Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Де б не був поет – у Петербурзі чи в далекому Казахстані – він завжди пам’ятав про милу українську землю, замріяні верби, тихі ставки, зелені левади. Адже туга за Батьківщиною нерозривна зі згадкою про рідну природу

Ведуча 1 (слайд№24)
Довге заслання, якому немає кінця-краю, обсіли хвороби. Він дуже постарів. Йому лише 43, а на вигляд – мало що не дід. Є щось жертовне у цьому зображенні, є відчуття життєвого драматизму, неминучість трагедії.

Ведуча 2 (слайд№25)
9 березня 1861 року Тарасу Шевченку минуло 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітали поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Він був похований у Каневі на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Ведуча 1
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

В день народження Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні, вшанувати великого Кобзаря.

Ведуча 2
Минуло вже багато з дня народження славного сина України, але в багатьох українських родинах ви бачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він - як член сім’ї , як найдорожча людина.

ДИТИНА:
У нашій хаті на стіні
Висить портрет у рамі
Він дуже рідний і мені,
І татові і мамі.

ДИТИНА:
Він стереже і хату й нас,
Він знає наші болі.
Я добре знаю – це Тарас,
Що мучився в неволі.

ДИТИНА:
Такий ріднесенький - подивись
Він мов говорить з нами,
Він на портреті мов живий,
Ось - ось і вийде з рами.

Дитина:
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:

Дитина:
Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.

Дитина:
Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,
А виріс — великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Дитина:
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.

Ведуча 1 (слайд№26)
На при кінці нашого зоходу давайте пригадаємо що ми дізналися про Т.Г.Шевченко ?

(слайд№27)
9 березня –День народження Т.Г.шевченка;
9 років – смерть матері;
11 років – помер батько;
13 років - пасе ягнят,
24 роки – вихід Шевченка з кріпацтва, навчання в Академії Мистецтв;
26 років – вихід у світ “ Кобзаря ”;
31 рік – закінчив Академію Мистецтв, повернувся на Україну;
33 – роки арешт до Оренбурга;
43 – роки визволення Т. Г. Шевченка;
47 – років смерть Т. Г. Шевченко

Ведуча 2 (слайд № 28)
А на останок хочу побажати щоб У кожній хаті, у кожній школі нехай живе, а не стоїть почесно на полиці мудре, ніжне, гнівне, пророче слово нашого Кобзаря. Адже його твори – це історико-культурні пам’ятки, що житимуть віки, як живуть у народі перекази про народних героїв.

Предмети: Виховна робота