Процес спілкування дитини дошкільного віку з книгою - це процес становлення в неї особистості. Про найважливішу роль книги у формуванні людини говорилося ще в часи Ярослава Мудрого. Книга повинна увійти в світ дитини якомога раніше, збагатити цей світ, зробити його цікавим, повним надзвичайних відкриттів. Дитина повинна любити книгу, тягнутися до неї.
В умовах, коли створюються цілі електронні бібліотеки, важко змусити дитину взяти в руки книгу, тим більше дитину-дошкільника, тому що вона є своєрідним читачем. Слово «читач» стосовно дошкільного віку умовне. Насправді це слухач, чия зустріч з книгою повністю визначається дорослою людиною, починаючи від вибору тексту для читання і кінчаючи тривалістю спілкування з книгою. Інтерес до твору, його трактування, створення системи читання - все це у владі дорослого. Від дорослого великою мірою залежить і те, чи стане дитина справжнім, захопленим читачем або зустріч з книгою в дошкільному дитинстві промайне випадковим, нічого не значущим епізодом у її житті. Від установок дорослого також залежить і те, яке відношення до процесу читання, до літератури виробляється у дитини.
На сьогоднішній день актуальність вирішення цієї проблеми очевидна, адже читання пов'язане не тільки з грамотністю і освіченістю. Воно формує ідеали, розширює кругозір, збагачує внутрішній світ людини. У книгах є особлива чарівність: книги викликають у нас насолоду, вони розмовляють з нами, дають добру пораду, вони стають живими друзями для нас.
Казка - необхідний елемент духовного життя дитини. Входячи у світ чудес і чарівництва, дитина занурюється в глибини своєї душі. Народні та авторські казки, вводячи дітей у коло незвичайних подій, перетворень, що відбуваються з їх героями, висловлюють глибокі моральні ідеї. Вони вчать доброму славленню до людей, показують високі почуття і прагнення. К. І. Чуковський писав, що мета казкаря, і в першу чергу народного - «виховати в дитині людяність - цю чудову здатність людини хвилюватися чужим нещастям, радіти радощам іншого, переживати чужу долю, як свою».
Зустріч дітей з героями казок, як народних, так і авторських, не залишить їх байдужими. Бажання допомогти герою, що потрапив у біду, розібратися в казковій ситуації - все це стимулює розумову діяльність дитини, розвиває інтерес до предмета. В результаті співпереживання у дитини з'являються не тільки нові знання, а й найголовніше - нове емоційне ставлення до навколишнього: до людей, предметів, явищ. В казках діти черпають безліч пізнань: перші уявлення про час і простір, про зв'язок людини з природою, предметним світом. Дошкільнята стикаються з такими складними явищами й почуттями, як життя і смерть, любов і ненависть; гнів і співчуття, зрада і підступність. Форма зображення цих явищ особлива, казкова, доступна розумінню дитини, а висота проявів, моральний сенс залишаються справжніми, «дорослими». Тому уроки, що дає казка, - це уроки на все життя, і для великих, і для маленьких.
Мова казок відрізняється великою мальовничістю: в неї багато влучних порівнянь, епітетів, образних висловів, діалогів, пісеньок, ритмічних повторів, які допомагають дитині запам'ятати казку.

Класи: Дошкільне виховання

Предмети: Виховна робота