Своєю національною свідомістю Шевченко - геній, незмірною вагою, значенням у справі національного відродження свого рідного краю є явищем феноменальним, єдиним , може, на світі. Його попередники ледве насмілювались згадувати у своїх творах про вкраїнську самостійність, а якщо й згадували, то ж не як самостійність нації, а як самостійність частини російського народу з милості старшої, коли ж Шевченко виразно говорить у своїх творах про самостійність нашу як нації, про те, що людям час прокинутись:
...вставайте,
Кайдани порвіте
і вражою злою кров'ю
Волю окропіте
("Заповіт")
Але говорячи про волю, він говорить ще і про вільну велику сім'ю, що має бути основою майбутнього. Ця сім'я - це всі слов'янські братні народи, які він вважає братами і плаче, бачачи, як вони роз'єднались, як "старих слов'ян діти впились кров'ю" ("Гайдамаки")
Він бажає
Щоб усі слов'яни стали
Добрими братами,
І синами сонця правди
Шевченко визнає за кожним слов'янським народом право на національну свідомість. Але будучи прихильником єднання цілого братнього народу, скоро зрікається цієї думки, бо це вже не братання, а неволя. І знову засуджує, звинувачує Богдана Хмельницького у тому, що підхилився під московську руку. Поруч з цим він стверджує з почуття гордості звитяжну славу предків у перемогах над москалями, татарами, турками і ляхами і журбу про те, що
Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться
у кожному творі все з новою і новою силою у слові говорить про псевдопатріотизм, викриває експлуататорство і мерзенних " земляків" - українських панів. Один з них "тузами оббирає свата в його хаті", другий "нишком у куточку гострить ніж на брата", третій запускає "пазурі печінки".
Детально відмічає всі особливості українського панства, використовуючи своє чисте і ясне слово
А той щедрий та розкошний,
все храми мурує,
Та отечество так любить
Так за ним бідує,
Так із його, сердешнього
Кров, як воду точить!...
("Сон")
викриває з тих своїх землячків, "які оглохли од людського горя і не чують страждань народу", "правдою торгують", "орють лихом, лихом засівають".
Шевченко постійно підкреслює, що коли мі хочемо визволитись з національної неволі, то мусимо працювати на користь "темного" народу, пригніченого лихою долею, бо інакше нічого не вийде, опріч порожнього «галушкового» патріотизму. Але він не тримає зла ні до москалів, як до нації, ні до ляхів, а тільки проти московського гніту і польського...
Я впевнено можу сказати, що Шевченко виступає провісником ідеї повної незалежності України, стає її пророком.
Шевченко, який постійно турбується про долю своєї Батьківщини, не може любити її тихою спокійною любов'ю, яка займає законне місце серед інших благородних пристрастей, бо Вітчизна зневажена і притоптана, бо народ перетворено на "незрячого гречкосія", що забув своє походження, свою історію.
Німець каже: "Ви - моголи".
"Моголи! Моголи!
золотого тамерлана
Онучата голі."
Німець каже: "Ви слов'яни" .
"Слов'яни! Слов'яни!
Славних прадідів великих
Правнуки погані."
Щира й вимоглива любов Шевченко до народу, до своєї Вітчизни зробила із маси пригнобленого, уярмленого люду - Український народ.
Україна - матір українського народу. Україна - земля цього народу, що його породила. Провідник народу - батько. Поняття батька - пророка, провідника, військового отамана, постійно виступає в історичних і політичних творах Тараса Григоровича. Пророком - батьком вважає Шевченка увесь український народ. А Шевченко називав іменем батька кобзарів - співців визвольної боротьби народу, ніби вони були духовними отаманами, що несли традицію боротьби за матір - Україну. Тому саме "Кобзарем" назвав він свою першу збірку поезії, відчуваючи себе батьком народу, про що свідчить один із численних його автопортретів.
Вчитуймось у молитви та думи мудрої Тарасової книги. Це допоможе нам стати добрішими, мудрішими, а наша воскресаюча до життя Україна порадується за всіх нас.
Є надія - є майбутнє!

Предмети: Українська література

Класи: Середня школа