Користувацький вхід

Урок-реквієм «Чорнобиль не має минулого…»

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Урок-реквієм «Чорнобиль не має минулого…»

Звучить «Реквієм».

1. Ти відомий сьогодні кожному —
Не ім'ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад Прип'ятською водою...

2. Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров на твоєму обличчі.

3. 26 квітня... В ніч забуття
Йде страшне створіння — атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема,
І уста безкровні, і душа німа.

4. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.

5. Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих.

6. Так, земля завогнилась
І стала страшна, ніби атом.
Ви не знали про це,
Молоді обранці життя.
Кожен з вас до кінця
Залишився і в смерті солдатом,
І про власну хоробрість
не знали ви ще до пуття.

7. Тільки б смерть зупинить ту
Підступну, що атомом зветься,
Де живе все згорає
На її непомітному тлі.
Ви плечем до плеча пов'язались
І серцем до серця,
Ідучи у вогонь
Лиш заради життя на землі.

1. Ви — безумно хоробрі —
Все назавжди зріднили собою:
Землю сущу і лютий вогонь,
І відвагу людську.
Нам лишається пам'ять,
Що світить життям і любов'ю,
Тим високим життям,
Що дається лиш раз на віку.

2. За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти Володимиром Провиком. Потім прибуло підкріплення з міста Прип'яті на чолі з лейтенантом Віктором Дибенком.

3. Вступивши в полум'я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України.

4. А трагедія кожну мить наростала,
Мов зібрала зі світу похиті, розплати, війну.
І немов з Хіросіми, з безодні повстала,
Перед людством відкривши свою таїну.

5. Зойкнула Земля чаїним криком:
— Сину, вбережи і захисти! —
Вийшла мати із ікони ликом:
— Йди, синочок. Хто ж, коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем:
— Сину, вбережи і захисти! —
Вийшла жінка з немовлятом ніжним:
— Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?
... І уже ні сина, ані мужа.
Лиш розверсті зоряні поля...
Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.
Дух і воля, небо і Земля.

6. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович Каменюк. Його, опаленого та опроміненого, винесли на руках пожежники і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія Івановича так і не знайшли... Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

7. Палаюча безодня ночі,
Нема ні впину, ні кінця,
А ранок ще страждань доточить,
Ще сколихне людські серця.

1. Ще день, мов поклик розів'ється
У небі, обріях земних.
І пам'ять зболеного серця
Назве і мертвих, і живих.

2. А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячіли маленькі фігури, в полум'ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в'їдався у шкіру.

3. До п'ятої години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки підірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію...

4. Їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

5. Живі і мертві... всі відважні
Вітчизни-матері сини.
Людське життя, мов цвіт черешні,
Осипалось... не з їх вини!

6. Нам горе люте миром перебути,
Нам поховати зло в бетон і бронь.
І не забути, доки світ і люди,
Синів землі, що відвели вогонь.

7. На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками довічно викарбовано імена Володимира Провика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенко, Віктора Дибенка, Миколи Тищенка, Володимира Тимури — перших, хто собою закрив вогонь.

1. А думка людська пам'ятатиме вас,
А пам'ять людська повертатиме вас.
Безумство хоробрих — де вічність і мить,
Де згасли для вас і життя, і блакить.
Де зір вам затьмарить скорбота земна.
Де нам, як набат, імена, імена...
2. Вшануймо ж хвилиною мовчання пам'ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи.

Хвилина мовчання. Цокання годинника. Учні запалюють свічки.

3. Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші діди на війні
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці.
Пам'ятник їм вознести
Треба у кожному серці.

4. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію населення. Лише згодом пролунав сигнал ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне. А добро, нажите поколіннями, залишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає рідну домівку.

5. За межу, позначену страшним словом «зона», було виселено 135 тис. чоловік.

6. Прип'ять, українське Полісся... Місця чудові. До того страшного дня вони були місцем відпочинку тисячі людей. Та не стало в той час ні рибалок, ні човнів. Річку спасали. Головним було — не допустити рознесення по річках страшної і невідомо смерті. А дари садів Чорнобиля так і залишилися незібраними.

7. Дехто намагався повернутися, та зустрічав на своєму шляху колючий дріт. Це дуже боляче — жити в батьківській хаті за колючим дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша батьківщина. Але ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити.

1. А в тім селі — ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку,
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи.

2. Навколо пустка і печаль біблійна,
Навколо смерть, незрима і повільна.
І час присипається пісками
На полі, що шуміло колосками.
3. А по ночах трагічне і фатальне
На землю ллється світло асторальне,
І фантастично-сіре мерехтіння
Породжує примарливе видіння
Людей, які від наглої біди
Пішли із цього краю назавжди.

4. Біда розчинилась в духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях. Ця трагедія увійшла в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тлі України.

5. Чорнобиль... мертва зона... Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйнуються хати. Разом з ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.
Повернувшись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя...

6. Поля і луки, ліси й озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою. Дичавіє земля. Чорний круг невідомо скільки разів залишиться незагойною виразкою на лоні природи.

7. Як страшно це — води не скуштувати.
У тім краю, де Прип'ять, де Дніпро,
І хто посмів знічев'я відірвати,
Від губ народу цілого відро?
Дивлюсь на землю, на річкові води
І думаю, аж чорна від журби!
Нам говорили: «Ви царі природи»...
А ми ж насправді — атома раби.

1. Чорнобиль... Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестримний біль.

2. Латка лісу, вигоріла, бура
Мертве листя, висохла трава.
А навколо грає зелень буйна.
Дивом уціліла і жива.
Чути птиць із непроглядних нетрів,
Світить сонце з голубих небес.
Грізна зона. Тридцять кілометрів
З центром на Чорнобильській АЕС.

3. Аварія на Чорнобильській АЕС набула глобального характеру. Під час вибуху четвертого реактора виділилось безліч радіонуклідів у повітря, водойми, на поверхню ґрунтів, що призвело до радіаційного забруднення 20% території України.

4. Біль відгукнувся болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

5. Земля батьків, укрита чорним пилом, —
Це чорний біль, це горе нас усіх.
Скорить хотіло, але не скорило,
Убить хотіло, та не вбити їх.
Отих людей, що ними пережиті
Усякі біди і страхіття всі.
Ще діти і онуки їхні будуть жити
На цій згорьованій, але своїй землі.

6. Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС, але біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов'язаних скорботним часом ядерного апокаліпсису.

7. Триста літ поволеньки пролине —
Стронцій розпадеться і помре, —
На новому полі неодмінно
Час його, мов попіл приоре.
Час очистить Прип'ять незглибиму,
Оживуть і луки, і сади,
Та Чорнобиль вічно берегтиме
Хрест своєї чорної біди.
Вічно буде пам'яттю судити
Тих, хто розп'яли його в огні,
Із ребра, що стронцієм пробите,
Кров його тектиме по мені.

1. Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми втратимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана. І не відшукати нам слова, що вгамує біль.

Лунає музика.
2. Страждання людства — зупинити
Безодні атомної смерч.
Ми ж сівачі,
Ми — сонця діти —
Спроможні зупинити смерть.
Спинити вибухи, ракети,
Роззброїти віки і дні,
Щоб сонце мирної планети
У кожнім сходило вікні.
Щоб трави, колоски і віття
Вогнем не перетліли в прах.
Щоб грізне ядерне жахіття
Не спалахнуло на світах.
Щоб наша дума і дорога
Єднали глибину і вись,
Вола чорнобильська пересторога:
«Людство! Зупинись!»
Звучить реквієм.

3. Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи свої здоров'ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю.

4. Священна пам'ять про всенародний подвиг ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках.

5. Радіаційна днина б'є на сполох,
Радіаційні стогнуть небеса.
Страшенний вік — як доля, а не спомин,
Як біль душі і мамина сльоза.

6. Хай стане мир міцніший устократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль — попередження, набат,
Його уроків людство не забуде.

7. На цьому урок-реквієм завершено. Дякуємо за увагу.

Автор: 

Сердюк Юлія Леонідівна, педагог-організатор гімназії м.Марганця Дніпропетровської обл.

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі