ЗМІСТ

1. Творчість у педагогічній діяльності
2. Мотивація педагогічного колективу до творчості
3. Коучингові техніки організації роботи колективу
4. Методична робота з творчими педагогами
5. Самоосвіта педагога – запорука педагогічної творчості
6. Дослідницька діяльність педагога як складова творчої професійної компетентності
7. Література

Творчість у педагогічній діяльності

Творче мислення руйнує усталені стереотипи
й допомагає по-іншому подивитися на речі.
Стівен Р.Кові

Освіта ХХІ століття – це освіта для людини, це розвивальна домінанта, виховання відповідальної особистості, здатної до самоосвіти й саморозвитку, яка вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання та вміння для творчого розв’язання проблем, яка прагне змінити на краще своє життя й життя країни.
Якщо педагог хоче завтра навчати краще, ніж сьогодні, то він має бути в постійному пошуку цікавих та ефективних педагогічних технологій, прийомів і методів. Щоб вихованці не просто здобували певну кількість знань, а творчо виконували завдання, розвивали пізнавальну активність, викладач сам має бути творчою людиною, яка мислить не ординарно. Саме такі критерії діяльності викладача є головними в сучасній освіті.
Назвемо основні риси, притаманні творчому викладачу:
• Сумлінне ставлення до своєї справи, ретельне виконання своїх обов’язків у будь-яких ситуаціях, за будь-яких умов.
• Постійний пошук оптимального вирішення завдань, пошук методичних знахідок.
• Бажання та вміння досягати позитивних результатів навіть за несприятливих умов.
• Розвиток фантазії, вміння бачити незвичайне навіть у звичайних ситуаціях.
• Прагнення сформувати творчу особистість учня.
• Артистизм, уміння розвивати, стимулювати учнівську уяву.
• Вміння створювати проблемно-пошукові ситуації, ситуації успіху.
• Педагогічний такт.
• Загальна культура особистості.
Сучасна наука дає таке визначення творчості взагалі: діяльність, яка породжує щось якісно нове й таке, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю.
Педагогічна праця нетворчою не буває й бути не може, тому що неповторні діти, обставини, особистість самого педагога, і будь-яке його педагогічне рішення має виходити із нестандартних дій. Національна доктрина розвитку освіти України вимагає постійного творчого зростання педагогічних працівників, створення умов для неперервного підвищення їхнього освітнього та кваліфікаційного рівнів, удосконалення педагогічної майстерності. Розвиток творчої особистості педагога є неодмінною умовою й обов’язковою складовою його професіоналізму та компетентності.
Актуальність цієї теми зумовлена соціальним замовленням суспільства на розвиток творчих здібностей, які сприяють розумінню, переосмисленню оточуючої дійсності, критичному ставленню до інформації, засвоєнню продуктивних способів оперування нею, досвіду креативної діяльності, самостійному креативному мисленню.
Креативний потенціал педагога – складне явище. Він пов'язаний з його можливостями в галузі творчої педагогічної діяльності, що спрямована на розв’язання проблем практики навчання й виховання. До складу цього явища можна віднести природні задатки, здібності й набутий життєвий і професійний досвід; особистісні якості, знання, уміння й навички професійної діяльності та особистісний, індивідуальний її стиль; об’єктивно і суб’єктивно нове тощо.
Важливою професійною рисою особистості педагога є його методична вправність, під якою треба розуміти постійний творчий пошук, неперервне вдосконалення своїх знань і майстерності. Вдумливий, творчий викладач повинен здійснювати самоаналіз своїх уроків і позаурочних заходів за день, тиждень, семестр та навчальний рік, що дає змогу виявити як недоліки своєї роботи, так і внутрішні резерви.
Хороший педагог постійно шукає, раціоналізує свою діяльність. Творчість має бути рисою кожного викладача, бо педагогічна праця творча за своєю суттю. Вона повинна поєднувати в собі науковий підхід зі справжнім мистецтвом. Як висловився А. Ірхін, підбиваючи підсумок цієї проблеми,: «Пересічний викладач викладає, хороший – пояснює, видатний – показує, великий – надихає» .
Траєкторія розвитку творчості у навчальному закладі – це персональний шлях реалізації особистісного потенціалу кожного члена педагогічного колективу.
Робота керівництва навчального закладу з розвитку творчості педагогічних працівників починається зі створення необхідних для цього умов. Зупинимося на деяких з них.

Мотивація педагогічного колективу до творчості

Бажання - компонент, що перетворює
гарячу воду пересічності у пар
видатного успіху.
Зіг Зіглар

Існує потреба практики забезпечення управління творчою діяльністю педагогічного колективу через її мотивацію, адже шлях до ефективного управління персоналом, до активізації його творчої діяльності лежить у розумінні мотивації людей.
Якщо добре розуміти, що рухає людиною, спонукає її до дій, до чого вона прагне, виконуючи ту чи іншу роботу, можна, на відміну від примусу, який потребує постійного контролю, так побудувати управління персоналом, що люди будуть самі активно прагнути виконати роботу якнайкраще та найбільш результативно.
Творчий педагог – це особистість, яка під впливом зовнішніх чинників набула потрібних для актуалізації творчого потенціалу додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що допомагають досягти творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності.
Проблема розвитку творчої компетентності педагогів, організації діяльності адміністрацій навчальних закладів з мотивації творчості педагогів у сучасних умовах зниження загальної мотивації праці, що пов’язано з практично відсутністю матеріального стимулювання творчої діяльності, потребує пошуку нових шляхів її розв’язання.
Для мотивування продуктивної праці колективу керівник має володіти широким арсеналом мотиваційних засобів, враховувати індивідуальні особливості кожного працівника і всього колективу.
Мотиваційне управління колективом передбачає:
• знання суттєвих потреб працівників;
• врахування їхніх особистісних особливостей;
• розуміння цілей, бажань, прагнень;
• реалізацію індивідуального підходу;
• врахування міжособистісних стосунків у колективі;
• уміння заохочувати;
• підтримку та своєчасну допомогу;
• знання про ставлення педпрацівників до роботи;
• доброзичливість у спілкуванні з підлеглими;
• толерантність, етичність, повагу до колег.
Визначимо кілька правил стимулювання праці:
1. Враховувати індивідуальну сприятливість до різних форм заохочення і покарання.
2. Враховувати й оцінювати працю кожного і колективу в цілому.
3. Механізм заохочення або стягнення повинен діяти послідовно та об’єктивно.
4. Оцінка діяльності повинна здійснюватись залежно від її суспільного значення.
5. Вибрана форма і ступінь заохочення та покарання мають відповідати оцінці й думці не тільки керівника, а й усього колективу.
6. Оптимально поєднувати заохочення і покарання. Активно використовувати засоби морального заохочення.
Основними умовами формування мотивації творчої діяльності педагогів є:
• забезпечення матеріальної складової мотивації творчості (премії, винагороди, підвищення категорії тощо);
• нормативне забезпечення мотивації творчості (внесення змін у процедуру атестації, положення про преміювання, професійні конкурси тощо);
• оновлення контрольно-аналітичної діяльності адміністрації (моніторинг і систематична оцінка результатів педагогічної творчості);
• розвиток організаційних форм у системі методичної роботи (конкурси, виставки, самоосвіта);
• залучення до роботи з педагогами носіїв ефективного педагогічного досвіду, навчання педагогів основам творчої діяльності;
• створення позитивного соціально-психологічного клімату, сприяння формуванню психологічної готовності членів педколективу до творчої діяльності.
Досить вагомою умовою забезпечення мотивації працівників навчальних закладів є те, що таку мотивацію може забезпечити керівництво, поведінка якого теж умотивована. Це забезпечується завдяки:
• чітким розумінням і свідомим посилюванням керівництвом мотиву, покладеного в основу його керівної діяльності;
• відповідальність за роботу, яка виконується керівництвом та педколективом, і за результати цієї роботи;
• цілеспрямованого регулювання своєї поведінки керівництвом (постановка реальної мети перед собою і колективом, використання вольових прийомів для подолання труднощів, володіння різними засобами самоконтролю, забезпечення результативності власної діяльності та діяльності всього колективу)
Отже, керівництво навчального закладу має періодично аналізувати проблему мотивації творчої діяльності колективу, оволодіти широким арсеналом мотиваційних засобів, врахувавши індивідуальні особливості кожного працівника, що дозволить знайти організаційні форми та управлінські рішення щодо мотивації педагогічних працівників та покращення продуктивності праці.

Коучингові техніки організації роботи колективу

Я нікого нічому не можу навчити.
Я лише можу примусити людину думати.
Сократ

Останнім часом досить часто у сфері організаційного навчання використовується коучинг – процес, спрямований на досягнення цілей у різних сферах життя. Це технологія партнерської взаємодії керівника і підлеглих, яка переміщує людину із зони проблеми до зони ефективного рішення. Ця система складається з певних методів і технік та дозволяє конкретно сформулювати бажаний результат, розробити нові підходи й чітко окреслити можливості досягнення запланованого результату, розкривши потенціал і здібності людини. Коуч (людина, яка використовує коучингові техніки) не виступає у ролі консультанта, не дає порад або рекомендацій, вона допомагає об’єктивно побачити ситуацію, проаналізувати її та знайти способи вирішення поставлених завдань, використовуючи можливості та здібності іншої людини.
Керівнику при організації колективу для вирішення певної проблеми (у нашому випадку – розвитку його творчої діяльності) коучинг допомагає досягти високих результатів, розвиваючи професійні й особистісні здібності підлеглих.
Основний інструмент коучингу – запитання, за допомогою яких можна допомогти людині самій проаналізувати існуючу ситуацію та спрямувати її на пошук власних оптимальних дій і рішень. Коучингові запитання схожі на сократівські. Давньогрецький філософ Сократ будував своє вчення на запитаннях, які послідовно ставив своїм учням у такий спосіб, щоб ті, відповідаючи на них, самостійно дійшли до важливих і логічних висновків.
Керівник-коуч – це, насамперед, підтримка. Якщо ми хочемо, щоб у кого-небудь щось виходило, ми плекаємо цю людину, підтримуємо, допомагаємо зрозуміти складну й нову для неї інформацію. Якщо організація роботи колективу здійснюється за допомогою коучингових технік, то у співробітників поступово змінюється підхід до роботи. Коучинг – це інструмент для зацікавлених, енергійних, творчих, таких, що прагнуть розвиватися, вчитися, думати і діяти людей. Дуже важливо у процесі такого спілкування не оцінювати, не пригнічувати людину й не нав’язувати їй власний погляд.
Приклади коучингових запитань:
- На Вашу думку, як ми можемо вирішити цю проблему?
- Чи є ще якісь варіанти?
- У обраному Вами варіанті можуть бути перешкоди у досягненні мети?
- Що конкретно може стати на заваді?
- Назвіть Ваші ресурси для досягнення мети.
- Наскільки Ви можете оцінити отриманий Вами результат?
- Як Ви можете покращити цей результат?

Іншими словами, коучингові запитання – це запитання, що стимулюють розумову діяльність, розвивають відповідальність, творчі здібності та рівень самостійності. І взагалі, технологія коучингу є результативним, тонким і перспективним інструментом як у менеджменті, так і в індивідуальному професійному розвитку. Це спосіб стимулювання творчих здібностей та гнучкості мислення людини.
Керівник, який обрав коучинг як стиль менеджменту, вносить зміни і в організаційну культуру. Ієрархія поступається місцем підтримці, осуд замінюється чесною оцінкою, зовнішня мотивація - самомотивацією. Змін у підході до роботи не бояться, їх вітають, метою стає не задоволення керівництва, а надання якісних (освітніх) послуг, авральна реакція в стилі «начальник-дракон» поступається творчому стратегічному мисленню.
Сенс коучингу – пропозиція стати ефективнішим, змінивши підхід до праці. Глибоке усвідомлення і висока відповідальність – це стан розуму, а розум – це ключ до творчої діяльності у будь-яких сферах.

Методична робота з творчими педагогами

У кожній людині є сонце.
Тільки дайте йому світити.
Сократ

Модернізація методичної роботи з педагогічними кадрами, система нарощування й оновлення фахових знань, утілення в роботу нових педагогічних ідей і технологій, вивчення, узагальнення і поширення педагогічного досвіду – усе це складники задоволення потреби у ефективній організації методичної роботи з творчими педагогами.. Максимальне розкриття творчого потенціалу кожного педагога забезпечує особистісно орієнтована модель методичної роботи.
Творчість викладача реалізується в дидактичній, виховній, організаційно-управлінській діяльності, громадсько-педагогічній підсистемі та підсистемі самовдосконалення. Для кожної з них визначені такі рівні творчої педагогічної діяльності: репродуктивний, раціоналізаторський, конструкторський, новаторський.
Репродуктивний рівень передбачає працю педагога на основі розроблених для нього методик, рекомендацій, а також особистого досвіду. Цей рівень притаманний, як правило, викладачам категорії «спеціаліст».
Раціоналізаторський рівень потребує від педагогів на підставі своїх напрацювань і конкретних умов праці вносити корективи в роботу, вдосконалювати, модернізувати чинні рекомендації та методики, досвід відповідно до нових завдань. На цьому рівні працюють «спеціалісти другої категорії».
Конструкторський рівень передбачає діяльність педагога, який на основі самоаналізу, знання психолого-педагогічних особливостей учнівського колективу, чинних методик, рекомендацій, передового досвіду конструює свої варіанти розв’язання педагогічних проблем.
Новаторський рівень – це розв’язання педагогічної проблеми оригінально, з високою результативністю, на інноваційній основі.
Конструкторський і новаторський рівні виявляються в роботі «спеціалістів першої категорії» та «спеціалістів вищої категорії». Однак, це не означає, що викладач, який працює на раціоналізаторському рівні, не може мати у своїй діяльності елементів конструкторського або репродуктивного рівнів творчості.
Відповідно до визначених рівнів творчості та особистого ставлення педагогів до творчої діяльності у навчальному закладі в процесі методичної роботи можуть утворюватись такі чотири динамічні методичні об’єднання:
Перша група – педагогічні працівники, які бажають і вміють працювати творчо («Школа вищої педагогічної майстерності»). Зміст роботи цієї групи – інформування про нові напрями, задуми, що з’являються в педагогічній практиці: пропаганда нових педагогічних ідей, їх творчий розвиток; відкриті уроки та позаурочні заходи; авторські школи.
Друга група – педагоги, які бажають працювати творчо, але відчувають труднощі в роботі («Школа вдосконалення педагогічної майстерності»). Зміст роботи цієї групи: аналіз, вивчення ускладнень у роботі, організація самоосвіти, проведення тренувальних практичних занять, «круглих столів» з метою напрацювання особистого досвіду роботи, визначення перспектив.
Третя група – молоді педагоги-початківці («Школа становлення молодого педагога»). Основний зміст її роботи - вивчення технології сучасного уроку та позаурочного заходу.
Четверта група – педагогічні працівники, які працюють формально, не вміють і не бажають працювати творчо («Школа становлення позитивної мотивації до творчості»). Зміст роботи цієї групи: створення системи заходів стимулювання сумлінної праці, навчання технології сучасного уроку.
Такий розподіл допомагає диференційовано планувати методичну роботу з кожною групою педагогів. Урізноманітнюють роботу вказаних вище об’єднань нетрадиційні форми організації методичної роботи: творчі та педагогічні студії, методичні фестивалі, аукціони методичних ідей, аналоги популярних радіо- і телепередач. Такі форми роботи розвивають педагогічне мислення, поглиблюють педагогічні і фахові знання, формують професійні комунікативні вміння.
Ефективна організація методичної роботи підвищує рівень творчого зростання як педагогічного колективу в цілому, так і кожного педагога зокрема. Система методичної роботи, спрямована на збереження і розвиток творчого потенціалу педагогічного колективу, не може не передбачати запровадження цікавих, інноваційних форм, які пробуджують активність і творчий запал педагогів.
Зауважимо, що під час планування методичних заходів важливим є почуття міри, адже завелика їх кількість є обтяжливою, педколектив не встигає до них серйозно підготуватись. У такому разі методичні заходи перетворюються на формальність і не стимулюють членів педколективу до професійного зростання. Традиційними можуть стати такі заходи як декади педагогічної майстерності, педагогічні читання, проблемні й постійно діючі семінари, творчі портрети, творчі звіти викладачів та методичних комісій, педагогічний ярмарок, психолого-педагогічний тренінг.
Методичними заходами, спрямованими на виявлення рівня теоретичної, методичної та практичної підготовки педпрацівників, визначення їхнього творчого потенціалу, підвищення фахової майстерності, поширення передового педагогічного досвіду, є різноманітні конкурси (педагогічна олімпіада, КВК, педагогічний турнір, педагогічний ярмарок, конкурс «Викладач року» тощо), засідання методичних комісій та педагогічної ради у інноваційних, нестандартних формах, організація роботи творчих груп, лабораторій, постійних або тимчасових виставок-презентацій «Методична скарбниця».
Керівництву навчального закладу слід не забувати, що творчий педагог соціально корисний не тільки результатами своєї особистої праці, а й тим, що дух творчості він передає іншим, особливо педагогам-початківцям. Тому, аналізуючи і досліджуючи досвід викладача-новатора, керівництво може запропонувати йому виступити на педагогічній раді, поділитись своїм досвідом на сторінках періодичних методичних видань, узагальнити досвід творчого педагога з метою його використання колегами.
Спираючись на творчий потенціал талановитих, адміністрація навчального закладу створює ядро, яке задає тон у роботі, навколо якого об’єднується й розвивається увесь педагогічний колектив.

Самоосвіта педагога – запорука педагогічної творчості

Щоб дати учням іскорку знань,
учителю потрібно увібрати
ціле море світла.
Василь Сухомлинський

Велику роль у процесі професійного і творчого зростання педагога відіграє його самоосвіта. Видатний педагог Василь Сухомлинський був переконаний, що самоосвітня діяльність учителя має починатись із самопізнання. Кожний визначає чотири компоненти свого «Я»:
• «актуальне Я» - яким себе бачить педагог у даний час;
• «ретроспективне Я» - яким він себе бачить та оцінює стосовно початкових етапів своєї праці;
• «ідеальне Я» - яким він хотів би бути;
• «рефлексивне Я» - як, на погляд педагога, його розглядають і оцінюють керівництво навчального закладу, колеги й учні.
Самоосвіта – це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на створення умов для розвитку особистісно і соціально значущих власних рис.
Як підтверджує досвід, основними принципами самоосвітньої роботи педагога на всіх етапах удосконалення його професійної майстерності та творчої діяльності є:
• Комплексне вивчення теорії, наукових основ предмета, питань психології, дидактики, теорії виховання.
• Поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням навичками практичної діяльності.
• Взаємозв’язок освіти з творчими пошуками.
• Поєднання самостійних занять педагога з його участю в різноманітних колективних формах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.
Організація самоосвіти педагога залежить від рівня його підготовки, визначення проблем, мети вдосконалення його педмайстерності, вибору форм і методів узагальнення досвіду, а також від стилю управління педагогічним колективом.
Самоосвіта дає позитивний результат у тому разі, якщо вона здійснюється цілеспрямовано, планомірно, систематично і відбувається в напрямку стимулювання мотивації педагога,
Методико-педагогічні заходи в навчальному закладі щодо стимулювання самоосвіти педагогів можуть бути класифіковані наведеним нижче чином.
Першу групу заходів спрямовано на підсилення практичного напряму самоосвіти:
- навчальні семінари на базі відкритих уроків;
- вирішення проблемних педагогічно-дидактичних завдань;
- інструктивно-методичні консультації і наради;
- уроки-тренінги;
- співбесіди з колегами.
Другу групу заходів спрямовано на підсилення наукового напряму самоосвіти:
- психолого-педагогічні семінари;
- презентації педагогічних новинок;
- проблемні семінари;
- педагогічні читання.
Третя група заходів передбачає колективну творчість:
- круглі столи;
- випуск методичного бюлетеня;
- творчі майстерні.
Четверта група заходів заохочує педагогів до активної творчої діяльності:
- предметно-методичні тижні;
- узагальнення передового досвіду;
- ділові ігри;
- педагогічні конкурси.
П’ята група заходів сприяє оприлюдненню індивідуальних напрацювань:
- публікація методичних матеріалів;
- творчі звіти;
- майстер-класи.
Усі вказані види методичної роботи слід упроваджувати в рамках таких організаційних форм як предметна методична комісія, школи педагогічної майстерності, педагогічна рада, постійно діючий семінар.
Самоосвіта педагогів посідає особливе місце в системі формування їхньої компетенції та творчого зростання. Тому завдання методичної служби та керівництва навчального закладу полягає у постійному стимулюванні мотивації самоосвіти та оновлення знань педагогічних працівників, оскільки на якому б етапі життєвого досвіду і професійного шляху не перебував педагог, він ніколи не може вважати свою освіту завершеною, а свою професійну компетенцію – цілком сформованою. Сучасний педагог завжди має бути готовим до змін, що відбуваються в освіті, здатним сміливо приймати педагогічні рішення, виявляти ініціативу та творчість.
Постійний потяг до самовдосконалення, наявність особистісної мети й саморозвиток, оволодіння раціональними прийомами самоосвіти, уміння аналізувати, оцінювати власну діяльність і робити адекватні висновки – ось основні компоненти творчого розвитку особистості педагога, його творчої педагогічної фантазії.

Дослідницька діяльність педагога
як складова творчої професійної компетентності

Дослідження створює нові знання.
Ніл Армстронг

Навчальний процес в умовах реформування освіти України потребує перегляду позиції сучасного педагога. Використання інноваційної освітньої моделі навчання змушує його самостійно встановлювати ефективність упровадження тієї чи іншої технології навчання, коригувати процес просування новацій в освітнє середовище.
Одне з основних завдань методиста навчального закладу – знайти ті організаційні форми, які підвищать творчу активність педагогів, допоможуть їм оволодіти азами дослідницької культури.
Науково-методичне керівництво дослідницькою діяльністю як одним із показників вищої фахової майстерності та творчості педагога здійснюється протягом усіх етапів – від підготовки до завершення дослідження (див. таблицю 1).
Таблиця 1
Діяльність методиста та викладачів у процесі виконання експериментального дослідження
Етапи дослідження Діяльність методиста Діяльність викладачів
Діагностичний Аналізує готовність педагогів до експериментальної діяльності, утруднення викладачів.
Виявляє педагогічні проблеми, які потребують негайного розв’язання.
Організує творчі групи.
Розробляє анкети, тести. Беруть участь у тестуванні, обговорюють, приймають рішення про актуальність проблем.
Групуються в дослідницькі об’єднання.
Обговорюють терміни і форми подання результатів дослідницької діяльності.

Прогностичний Розробляє завдання, інструкції, питання для пошукової роботи. Формулюють гіпотезу, визначають мету та завдання дослідження; прогнозують очікувані результати.

Організаційний Розробляє алгоритми. Консультує, координує, стимулює педагогів до діяльності.
Створює методичні форми навчання викладачів для організації експериментального дослідження. Здійснюють пошукову діяльність: вибір методів дослідження, розробка програми досліджень.
Технологічний Консультує, координує, стимулює педагогів.
Здійснює корекцію, контроль. Моделюють нові технології, відстежують процес: здійснюють поточний контроль результатів, коригують дослідження.
Узагальнювальний Здійснює експертизу новацій; стимулює інноваційний пошук (презентації, публікації). Оформлюють результати експериментальних досліджень.
Рефлексивний Оцінює свій методичний супровід. Здійснюють самооцінку своєї експериментальної діяльності, її оцінку з боку колег.

Визнаючи проблему дослідження, розробляючи мету і завдання, педагог складає програму експерименту. Методичний супровід цієї ланки роботи передбачає створення професійного середовища для індивідуалізації професійних рис: самостійності, гнучкості, здійснення самоменеджменту. Діяльність методиста спрямована на координацію, стимулюваня до інноваційного пошуку, корекцію.
Узагальнення і осмислення педагогічного дослідження потребує опису його в певній структурі. Наприклад:
1) Діагностика – прогнозування – програмування – планування – організація – контроль – корекція – результати.
2) Мотивація – постановка мети – зміст – форми – методи – контроль – корекція – результат.
3) Діагностика – постановка мети – проектування – контроль – аналіз – застосування.

Форми презентації результатів педагогічного дослідження різноманітні:
• Виступ на засіданні МК.
• Мультимедійна презентація.
• Стаття в науково-методичному журналі.
• Методичні рекомендації.
• Міні-підручник.
• Збірка дидактичних матеріалів та інші.
Найцікавішою діяльністю для педагогів є проектування. Складання дослідницьких проектів потребує від педагогічного працівника вміння переводити мету і зміст освіти в конкретні педагогічні завдання, враховуючи при цьому потреби та інтереси учнів, особистий досвід та індивідуально-ділові якості. Проектний підхід є найпродуктивніший тому, що педагоги набувають досвіду з такої форми роботи як презентація.
Дослідження у цій галузі свідчать, що залучення педагогів у дослідницьку та експериментальну роботу дає могутній поштовх для розвитку їхньої самостійної, самоосвітньої, творчої компетентності. Дослідна робота не стала ще пріоритетною для більшості педагогів, оскільки є усвідомлення того, що в новій моделі професійної діяльності «педагога-експериментатора», «педагога-творця» їм не вистачає наявного запасу теоретичних і практичних знань. Оцінюючи чинники, що гальмують дослідницьку діяльність, передусім слід врахувати зовнішні причини (див. таблицю 2).
Таблиця 2
Чинники, які гальмують дослідницьку діяльність
(за результатами анкетування)

Труднощі впровадження дослідницької діяльності пов’язані: %
Із браком необхідної методичної підготовки
Із браком необхідного науково-методичного забезпечення
Із браком рекомендацій, які допомагають впроваджувати нові технології навчання
Із браком адміністративного стимулювання
Зі слабкою підтримкою колег
З особистими проблемами (вік, характер, тощо)
Складно відповісти
Інше

***

Останнім часом у центрі уваги дослідників перебуває проблема професійної компетентності педагогічних працівників. Бути компетентним – означає мобілізувати в даній конкретній ситуації отримані знання й досвід. Компетентність передбачає сплав професійних умінь і здатність до творчого вирішення проблем.
Тому раціональне поєднання колективної мудрості й індивідуальної творчості має забезпечити якісне розв’язання навчальних потреб, упровадження інноваційних технологій, апробацію нових методик, а в результаті – сприятиме підвищенню професійної майстерності педагогів і навчальних досягнень учнів.

Література

1. Національна доктрина розвитку освіти// Освіта України. – 2002. - №33.
2.Тевлін Б. Активізація та розвито творчого потенціалу педагогічних працівників// Завуч. – 2004. - №4.
3. Панасенко В., Кальченко Л. Самоосвіта в системі формування професійної компетентності педагогів//Завуч. – 2008. - №10.
4. Рибіна М. Творчість і педагогічна майстерність//Завуч. – 2009. - №10.
5.Замятіна К. Коучинг як інструмент професійної та особистісної ефективності//EXIM news. Корпоративне видання. – 2010.
6. Шевченко Л.В. Мотивація педагогічного колективу//Завучу. Усе для роботи. – 2012. - №15-16.
7. Томєєва Л.М. Готуємо керівника закладу освіти//Завучу. Усе для роботи. – 2012. - №21-22

Класи: Професійна освіта

Предмети: Педагогіка