Постановка проблеми. Постійний інноваційний розвиток у навчанні є гарантом збільшення конкурентних переваг майбутніх спеціалістів у ринкових умовах праці. Побудова ефективного механізму стимулювання інноваційної діяльності навчання в ВНЗ залишається актуальною проблемою української освіти.
Актуальність дослідження. Будь-яка діяльність здійснюється більш ефективно і забезпечує якісні результати, якщо при цьому в особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, які викликають бажання діяти активно, сповна, переборюючи неминучі труднощі, несприятливі умови та інші обставини, наполегливо просуваючись до визначеної мети. З мотивацією діяльності тісно пов'язано її стимулювання. Стимулювати - означає спонукати, давати поштовх, імпульс думки, почуття і дії. З метою підвищення і зміцнення впливу на особистість студента тих чи інших факторів використовуються різноманітні методи стимулювання, серед яких найпоширенішими є змагання, пізнавальні ігри, заохочення, покарання та ін.
Метою даної статті є розкриття базового матеріалу про специфіку викладання дисциплін технічного напряму у вищій школі, та розкриття методів мотивації та стимулювання при засвоєння інформації студентами. Викладені матеріали можуть бути корисними викладачам ВНЗ, що використовують сучасні освітні технології в своїй професійній діяльності.
Виклад основного змісту. Мотив – це внутрішній потяг людини до діяльності, особисті причини, що спонукають людину до дій, вчинків, те, заради чого діяльність відбувається.
У навчанні також виділяють певну сукупність мотивів та пропонують їх класифікації. За видами виділяють соціальні і пізнавальні мотиви, які у свою чергу поділяють на рівні (К.А. Маркова, М.І. Алексєєва):
• широкі соціальні мотиви (борг, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання);
• вузькі соціальні (або позиційні) мотиви – прагнення підвисити свій соціальний статус, зайняти певну посаду у майбутньому, отримати визнання оточуючих, отримати гідну винагороду за свою працю);
• мотиви соціального співробітництва – орієнтація на різні способи взаємодії з оточуючими, затвердження своєї ролі і позиції у групі;
• широкі пізнавальні мотиви – орієнтація на ерудицію, задоволення від самого процесу навчання та його результатів;
• навчально-пізнавальні мотиви – орієнтація на способи добування знань, засвоєння конкретних навчальних предметів;
• мотиви самоосвіти – орієнтація на здобуття додаткових знань.
У практиці навчання ці мотиви поєднуються у групи за спрямованістю і змістом: соціальні (соціально-ціннісні); пізнавальні; професійно-ціннісні; естетичні; комунікаційні; статусно-позиційні; традиційно-історичні; утилітарно-практичні (меркантильні).
Більшість складових мотивації особистості не є стійкими утвореннями і постійно змінюються. Найстійкішими є мотиви, які можуть проявлятись однаково у різних ситуаціях і обставинах.
На зміну мотивації впливають такі фактори, як стан здоров’я, складність завдання, тиск з боку керівника чи оточуючих, вимоги і т.д.
Для того, щоб підсилити мотивацію своїх студентів педагогу необхідно працювати щонайменше у трьох напрямках: задіяти (актуалізувати) якомога більшу кількість мотивів; збільшити збуджувальну най значущих мотивів; забезпечити необхідні ситуативні фактори.
Для виявлення співвідношення різних мотивів у збудженні складних видів діяльності може бути корисною схема, запропонована Б. Додоновим. Він виділив такі групи мотивів:
1. задоволення від самого процесу діяльності – П;
2. прагнення до отримання результату діяльності (продукту, знань і т.п. – Р;
3. прагнення до винагороди діяльності (оцінки, плати, підвищення у посаді, отримання диплому) – В;
4. запобігання санкцій (покарання), які б погрожували у випадку ухилення від діяльності або її неякісного виконання (Д).
Кожен із цих мотивів вносить різний внесок у загальну мотивацію діяльності, як позитивний, так і негативний. Позначивши кількісну міру такого внеску за допомогою умовних індексів, можна отримати формулу мотивації конкретної діяльності, де вплив кожного фактору може варіюватись від –3 до +3 («–3» – фактор, що не тільки не мотивує, але й викликає помітне незадоволення; «0» – фактор, до якого людина байдужа; «+3» – фактор, що значно мотивує)..
Наприклад, формула П-2Р0В3Д1, означає, що процес праці надає людині помітне незадоволення (П-2), до результатів праці людина байдужа (Р0), але її мотивує винагорода за працю (В3) і дещо менше – неприємні наслідки її невиконання (Д1).
Таким чином, запорукою успішного управління навчанням є з’ясування викладачами дійсних мотивів навчання студентів і спирання на ці мотиви, врахування і підсилення наявної мотивації.
Поняття стимулу. Види стимулів навчання. Дія під впливом стимулу відрізняється від дії, здійсненої під впливом мотиву. Коли ми маємо власну мотивацію до діяльності, ми діємо із задоволенням, мало відволікаємося і можемо працювати тривалий час з однаковою продуктивністю. Дія під впливом стимулу – вимушена, неприродна, і хоч продуктивність роботи під час дії стимулу може бути дуже високою, при найменшому послабленні його дії ми починаємо відволікатись, уникати роботи продуктивність різко знижається.
В.М. Вергасов пропонує класифікувати стимули навчання таким чином: збуджувальні (інтерес, довіра, пріоритет, важливість, професія); динамічні (час, швидкість); загрозливі (контроль, оцінка, важкість, відповідальність).
Роль стимулів у діяльності і навчанні настільки значна, що на заході існує навіть спеціальний психологічний напрямок – біхевіоризм, який зводить будь-яку діяльність до формули «стимул-реакція». Тобто будь-яка дія це лише реакція на зовнішній подразник, ситуацію – стимул, і достатньо лише чітко встановити, яку реакцію викликає той чи інший стимул, щоб можна було ефективно управляти людиною, пред’являючи їй стимули у необхідній послідовності.
В загалі, в основі успішного навчання і виховання повинне бути закладене позитивне підкріплення, а негативне підкріплення повинне бути мінімізоване.
Процес мотивації і стимулювання навчальної діяльності. Мотивацію особистості можна розглядати не тільки як сукупність певних спонукальних причин наших дій, але і як процес розгортання активності індивіда у часі, від початку до завершення.
В основі процесу мотивації полягають потреби. Потреби – це стан деякої нестачі чогось, яку організм прагне компенсувати, це внутрішня напруга, яка динамізує і спрямовує активність на отримання того, що необхідне для нормального функціонування організму і особистості в цілому.
У навчанні процес мотивації є безперервним, оскільки вивчення якогось навчального матеріалу закладає основу для викладання нового матеріалу, дисципліни – для викладання нової дисципліни. Тобто мотивація не повинна завершуватись при проходженні чергового відрізку навчання, а зберігатись і підсилюватись для подальшого навчання. Отже, процес мотивації у навчанні має характер певного циклу, він повторюється на кожному навчальному відрізку на вищому рівні.
Прийоми і методи мотивації і стимулювання навчання. Забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу в навчанні може здійснюватися за допомогою спеціальних прийомів і методів. Назвемо основні методи і прийоми мотивації і стимулювання навчання, які вдалося виділити на основі вивчення різноманітної літератури, власного досвіду викладання: комунікативна атака; доведення та переконання; сугестія (навіювання); метод долання перешкод; метод делегування; метод закріплення позитивного враження.
Активність і пізнавальна активність особистості. Активізація навчальної діяльності. І стимулювання, і мотивація навчання забезпечують активність особистості, її дії, поведінку і діяльність як вищий прояв активності.
Забезпечення пізнавальної активності учня є однією із найважливіших складових активізації навчальної діяльності. Педагогічна практика використовує різні шляхи активізації, основний серед яких – різноманіття форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх сполучень, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів. Активізація ж пізнавальної сфери учня відбувається на основі розуміння основних властивостей психічної сфери людини, що навчається, і використання спеціальних прийомів управління психічною діяльністю. Необхідною основою для сприйняття і засвоєння навчального матеріалу, його переходу в знання є розумова діяльність або мислення. Саме мислення відіграє провідну роль у процесі навчання.
Висновок. Експлуатація здатності людини до підвищення ефективності діяльності через вольовий імпульс призводить до перевантаження захисних механізмів організму, розвитку хронічного стомлення, зниження мотивації навчання. Саме активізація, стимулюючи додаткові резерви організму, дозволяє покращити умови навчання, зберігати енергоресурси, підтримувати оптимальний рівень працездатності.
Серед прийомів, що дозволяють активізувати вольові зусилля учня без насильства над його особистими бажаннями та інтересами застосовуються наступні: «Натяк»; «Удавана недовіра»; «Удавана заборона»; «Схвалення» і «похвала»; «Довіра»; «Стимулювання часом».

Класи: Вища школа

Предмети: Освіта в цілому