Виховний захід
Тема: Традиції рідного краю.

Мета: 1.Ознайомити учнів з традиційними різдвяними
Святами: Різдвом Христовим, Святого Василя,
З обрядом колядування і щедрування. Долучити дітей до пошукової роботи з теми, до спільної роботи
разом з батьками.

2.Розвивати вміння збирати народознавчий
матеріал, черпати інформацію з книжок, журналів.
Вдосконалювати вокально – хорові навички,
артистичні здібності, почуття ритму. Збагачувати
словниковий запас дітей історичною лексикою.

3.Виховувати любов і повагу до національних
традицій та обрядів рідної України.

( Зала святково прибрана, на дошці надпис « Щедрий вечір, добрий вечір!»; біля дошки вертеп з ялинками по боках, над вертепом – зірки і місяць; небо синього кольору, сніг – білий; інформаційна збірка « Народний календар»; різдвяна зірка для колядувальників; витинанки у вигляді янголят, ялиночок і т. д., діти вдягнуті в українські народні костюми.
ВСТУПНА ЧАСТИНА.
Любі друзі, хоч маленькі
Ми вже добре про це знаєм,
Що звемося українці,
Й українських предків маєм.
Батько, мати, брат, сестричка,
І всі інші члени роду-
Всі належать до одного
Українського народу.
Бо родитись українцем
Це велика честь і слава,
Рідний край свій полюбити-
Найважливіша з усіх справа.
Але щоб землю цю
Міцно й щиро покохати,
Треба все про неї
Добре вивчити, пізнати.

Вчитель. Шановні гості! Дорогі діти! Вітаємо Вас з наступаючими новорічними святами. Бажаємо Вам, щоб ці святкові хвилини залишилися з вами і в будень. Хай завжди в ваших сім’ях буде радість, взаємопорозуміння, мир і злагода.
Діти, кожна людина має свою Батьківщину, яку любить над усе на світі. Бо Батьківщина, як рідна мати, її не можна ні купити, ні заслужити, вона одна у кожного і дається йому від народження. Слово Батьківщина має спільний корінь із словом батьки. Людський рід складається з поколінь батьків, дідів, прадідів. Ми поважаємо і шануємо старші покоління, але це не можливо зробити не дізнавшись про чудові народні свята, звичаї і обряди. Саме Вам, дорогі діти, зберігати, любити і продовжувати народні звичаї і обряди українського народу. Адже це наше коріння, бо без нього ми перекотиполе. Так співається в пісні « Немає України без калини».
( Діти співають пісню «Немає України без калини»).

Вчитель. Сьогодні ми дізнаємось про те, як у нас в Україні зустрічають різдвяні свята: , Різдва Христового, Святого Василя або старого Нового року.
РІЗДВО ХРИСТОВЕ.
Вчитель. Січень – перший місяць року. Традиційно на нього припадає найбільше свят. Це пов’язано не тільки з новорічною обрядовістю. Зимовий період дозволив селянам відпочивати від важкої землеробської праці. Вільного часу було удосталь, тому його заповнювали різними формами дозвілля.
Перший празник – Різдво Христове. Його відзначають 7 січня. Саме у цей час народився Ісус Христос.
Згідно з Євангелієм Ісус Христос народився в часи правлінні імператора Августа в юдейському місті Віфлеємі у сім'ї теслі Йосипа Обручника з Назарету в його нареченої Марії (Богородиці й Пріснодіви), які прибули до Віфлеєму для участі в перепису населення (Лк. 2:1,2). Родина була змушена переночувати в печері, що використовувалася як хлів для укриття худоби від непогоди. Під час народження Христа над печерою зійшла Віфлеємська зірка, яка вказала про цю подію волхвам (мудрецям, царям) зі Сходу. Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол, потім волхви. Волхви піднесли Христу дарунки — золото, ладан і смирну.

Довідавшись про народження Христа, цар Іудеї Ірод велів провести побиття дітей у віці до 2 років, але Христос був чудом врятований від смерті. Однак родина Йосипа була змушена втікати до Єгипту і перебувала там до смерті Ірода. 7 січня особлива духовна радість обіймає кожного з нас, бо цей день – незвичайний. Ми прославляємо одну з найвеличніших подій Священної історії щирим і сповненим радості привітанням: «Христос рождається – славіте Його!». Першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з’являтися представники чоловічої статі. Переддень Різдва — Святвечір (або Багата кутя) починався з появою на небі першої зірки. У цей день піст був особливо суворим. Крім куті на столі обов’язково стояли 12 страв: грибні, ягідні, пиріжки з квасолею чи капустою, смажена риба, борщ з рибою і грибами та ін. Першою починали їсти кутю — найголовнішу обрядову їжу, неодмінний символ різдвяно-новорічних свят. Далі годилося скуштувати всіх страв, запиваючи їх узваром. Під час вечері батько виходив з кутею на двір і кликав: «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти. Якщо не хочеш, то не йди. Не морозь ні ягняток, ні поросяток, ні теляток». У такий спосіб задобрювали сили природи, щоб майбутній врожай був гарним. Кутю також кидали в криницю або річку, щоб не було посухи.

Посуд од пісних страв ретельно мили, оскільки наступна їжа вже мала бути скоромною. Починалося різдвяне розговіння. Завершивши обрядову трапезу, діти після спочинку розносили гостинці своїм родичам. Ті з нетерпінням чекали бажаних гостей. Нарешті з’їжджалася вся родина й сідала за святковий обід, який тривав допізна. Ніхто із присутніх не згадував сумних історій, бо це трапезування мало «очистити всіх од скверня і об’єднати злагодою та любов’ю».

Надвечір село знову оживало — починалося масове колядування. У різних регіонах воно проводилося по-різному: на Покутті колядували ще напередодні Різдва, на Лівобережжі — першого дня, а на Поділлі — водили ватаги лише другого дня свят. Готувалися до цього заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами. Обходячи оселі, колядники поздоровляли господарів та їхніх дітей, бажаючи всім щастя й здоров’я на многії літа. Відомі класичні колядки «Нова радість стала», “Ой, новина в нас, новина».

Особливо радісним було Різдво для дітей. Ватаги хлопчаків ходили по хатах з вертепом — маленьким ящиком, обклеєним кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, що складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов’язані з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. У нас, особливо в Східній Україні, мистецтво вертепу поступово забувалося, бо, як і інші народні традиції, зазнавало гоніння. Але зараз воно відроджується. Наступний за Різдвом день — свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов’язано з Божою Матір’ю. Було за звичай у цей день відвідувати жінок, які приймають роди, а також справляти обіди та панахиди по померлих. Різдво Христове — це свято любові. Любов, котру принесло на землю Різдво, зобов’язує нас до внутрішнього відродження, до оновлення усього сущого: людини, сім’ї, нації, держави, всесвіту. Різдво Христове закликає нас шанувати всі творіння Божі, зберігати природу – ріки, поля, ліси, тваринний світ, охороняти їх від винищення й забруднення.

У світлі Різдва Христового ми повинні прагнути очиститися від скверни, відродити наші душі й серця у покаянні, любові і всепрощенні. Різдво Христове — як нове очищення, воно виводить нас з темряви до світла, зцілює духовно, об’єднуючи в єдину могутню християнську родину.

У цей надзвичайно складний час становлення нашої держави ми всі повинні пройнятися духом любові й будувати нове життя у світлі Христових заповідей і моралі. І нехай оцей всемогутній, преображаючий дух світлого Народження Христового запанує в наших серцях нині і повсякчас, і на віки вічні! Славимо Його!
Вчитель. Діти, а скільки страв має бути на святковий вечір?( На святковий вечір має бути 12 страв).
- А чому?( Це тому, що в Ісуса було 12 учнів - апостолів).
- А яка головна страва?( Головна страва – кутя).
- А що таке кутя? ( Кутя – символ життя. Її варять з пшениці).
- Діти, а коли сідають вечеряти?( Вечеряють на заході сонця, коли на небі покажеться перша зірочка. За вечерею має бути вся родина).
- Є приказка: «А нашому роду нема переводу». Як ви її розумієте?
У українського народу є дуже гарний звичай, якого нема ні у якого іншого народу. За цим звичаєм тримається зв’язок між живими і давно померлими.
Наш народ вірить, що на Свят – вечір усі померлі колись предки приходять знову на землю і йдуть до хати, до своїх дітей, внуків, правнуків. Вони з ними разом їдять святу страву – кутю. Тому, кожен, хто їсть кутю, візьме ложкою раз – два, а тоді кладе ложку знов у миску, щоб дати своїм померлим родичам їсти разом з ними.
Це дуже гарний звичай, якого нема ні у якого іншого народу. Цим тримається зв’язок між живими і давно померлими. За цією традицією народ є без початку і кінця. Тому і існує приказка: « А нашому роду нема переводу».

Вчитель. У кожній хаті ще стоїть прикрашена ялинка. Біля ялинки дуже часто встановлюють вертепи. Вертепом може називатися і різдвяна вистава, в якій беруть участь ангели, цар, і місце, де народився Ісус Христос. Такий вертеп ви маєте можливість розглянути.

ЩЕДРИЙ ВЕЧІР.
Вчитель. Після різдва наступає Новий рік. А ще зветься він празником Святого Василя. Це день іменин усіх Василів, повне сміху, жартів. Напередодні юнаки і дівчата збиралися у ватаги, одягали чудернацькі маски. Хлопчика переодягали у дівчинку Маланку і починалося веселе дійство.

Сценка «Водіння кози».

(Хтось стукає у двері).
Хлопчик. Пане господарю, дозвольте козу до хати завести?

Господар. Нема де тій козі розгулятися, тісно в хаті!

Хлопчик. Та пустіть, бо замерзла!

Господар. Ми б пустили, та що гості скажуть?

Хлопчик. Будьте ласкаві, пустіть, бо й козенята замерзнуть.

Господар. Ну йдіть уже, йдіть, тільки добре співайте!

Хлопчик. Добрий вечір вам та господарям,
Ми не самі йдем, ми козу ведем.
Від хати до хати, сіру волохату,
З довгими ногами, крутими рогами.

Коза. Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває – там вилягає,
Де коза ногою – там жито копою,
Де коза рогом – там жито стогом.
( Коза стомилась і падає).

Діти. Ой! Коза впала! Нежива стала!

Дівчинка. Ой людочки добрі! Чи не має у вас лікаря, аптекаря, щоб нашу кізочку полікувати? Лежить вона не дише і хвостиком не колише!

Хлопчик. Друзі, може серед вас є лікар?
( Входить лікар із кондитерським шприцем).

Лікар. Хто помирає?

Всі. Коза.

Лікар. Козак? Який? Цей?( Вказує на хлопчика, одягненого козаком).

Козак. Не козак, а коза.

Лікар. Ну, це ми швидко! Що з вашою козою трапилось?( оглядає). Зуби цілі. Роги не поламані. Копита не проколоті. Треба укол робити.
( Підходить до кози, щоб зробити укол, коза тікає).

Лікар. А що мені тепер робити?
Кому укол давати?
Кого від смерті рятувати?
Гей, хто хворий, признавайся?
Для уколів роздягайся!

Вчитель. У нас всі здорові! Так, діти?

Діти. Так!

Лікар. ( Підходячи до козака)Ось ти, козаче, здається хворий, блідий!

Козак. Я здоровий,як бик!

Лікар. А покажи язик!
( Козак показує).

Лікар. Ой, бідний, бідний, ти козак,
Язик червоний як буряк.
Треба вводити мікстуру,
Приготуйсь до процедури!
( Виходить).

Козак. Друзі! Заховайте мене від того лікаря!

Вчитель.А ми тебе перевдягнемо в дівчину.

Козак. Мене? В дівчину?

Вчитель. Так. За давнім Новорічним звичаєм ми тебе перевдягнемо в дівчину Маланку.
( Перевдягають хлопця, надівають намисто, хустку, фартушок).

Вчитель. Водячи козу та Меланку, щедрувальники приносили в кожну оселю сміх, веселощі, добру звістку.
( Діти співають пісню в хороводі « Ой, сивая, та і зозуленька»).

Вчитель. Раніше на новорічні свята збиралися великими ватажками, одягали веселі костюми і колядували та щедрували. А виконували колядки і щедрівки акапельно, т. б. без музичного супроводження. Саме такий спів ви маєте змогу зараз послухати.
(Діти слухають колядки і щедрівки).

Свято Василя
14 січня українці святкують свято Василя.
Василь (або Василій) - історична постать. Він був у 329—379 роках архієпископом Кесарії Кападокійської, що була на території сучасної Туреччини.
На Василя та на Маланку існує народний звичай водити козу. Водіння кози - одна з найдавніших традиців ще з язичницьких часів.
Цей обряд зазвичай здійснюють хлопці, що гуртуються та ходять по хатах із символічною восьмикутною зорею-провісницею та КОЗОЮ. 14 січня наставав Новий рік за старим стилем. У цей день, за християнським ученням, Христу робили “обрізання”, тому в цей день не можна нічого різати. Це також день пам’яті святого Василія Великого, вчителя церкви, який у 370 році був єпископом Кесарії Каппадокійської. Він проповідував аскетизм, подвижництво, підтримував ченців, відстоював незалежність церкви від імператора. Він покровитель хліборобства, тому у цей день ще вдосвіта йшли посівати. Робили це підлітки та діти. Засівали хату, приказуючи:

“На щастя, на здоров’я! Роди, Боже, пшеницю і всяку пашницю.”

У цей день ходили в гості, щедрували, гадали, в деяких регіонах саме в цей день водили “козу”, посівали оселю.
18 січня – вечір перед Водохрещем – голодна кутя. Голодна тому, що готували менше страв, ніж на дві попередні. Ввечері теж святили воду, вона теж мала цілющу силу, деякі вважали її більш сильною, ніж йорданська.

Водохреща, Йордан припадає на 19 січня. Це третє найбільше свято зимового кола. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Христу було 30 років. У цей день Бог Син хрестився у воді Йордану, а святий Дух сходив на нього і голос Бога промовляв до Ісуса. Тому це свято інколи називають Богоявлення.

Сію, сію, посіваю
З Новим роком всіх вітаю!
Щоб Вам весело жилося,
Щоб задумане збулося,
Щоб ніколи не хворіли,
Щоб нічого не боліло,
Щоб у праці все горіло
Та й в кишені шелестіло!
Щоб, як квіти, Ви цвіли
Та сто років прожили!

***

Сію, сію, посіваю,
з Новим роком Вас вітаю
На щастя, на здоров'я, на Новий рік!
Щоб краще родило як уторік.
Жито, пшениця,
горох, сочевиця
Коноплі до стелі,
а льон по коліна
Щоб хрещена голівка не боліла!

Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня, тому збігається зі святом Богоявлення, однак ці свята слід розрізняти. Народні назви свята — Йорда́на (або Ордана), Водохреща.

Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення на Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. Проте ця думка є помилковою, оскільки не завжди у воду занурюють срібний хрест, а використовують дерев'яний чи з будь-якого металу, а вода все одно роками не псується.

Традиції
До Водохреща жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.

Напередодні Водохрещі святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постять. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».

На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці.

За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася просто неба, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест («йордан») і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосни.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА.

Ми на тому, добрі люди, щедрівки кінчаєм.
Щастя й долі цьому дому всі щиро бажаєм!
Живіть у мирі, щасті, добрі, чесні люди,
Нехай Божа ласка з неба завжди з вами буде!

Наступив Новий рік
Переступитв ваш поріг.
Хай до вас він завітає з тим,
Що серце побажає!

Хай несе у вашу хату щастя, радості багато,
А здоров’я цілий міх покладе на ваш поріг!
З Новим роком Вас усіх!

Прощавайте, друзі, Вам низький уклін,
Щастя вам бажаєм всі ми, як один.
І в вас, і в нас хай буде гаразд,
Щоб ви і ми щасливі були.

Будьте здорові, з празником!
На щастя, на здоров’я, на Новий Рік,
Аби в цьому році родило краще, як торік,
Жито, пшениця, всяка пашниця.
Будьте здорові! З Новим роком!

Вчитель:
Хай щастя вам Бог у господу приносить.
В багатім врожаї, у щедрих покосах.
Хай діти ростуть у цій хаті чудові.
Співаючи пісню на батьківській мові.
Щоб славного роду велося коріння.
У дружбі, повазі і розумінні.

Класи: 6 клас

Предмети: Виховна робота