Сучасний погляд на зміст ігрової діяльності дошкільників
Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання.
Мати дитинство – це передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, яка є важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним засобом.
Дошкільний вік (3-6 років) пов’язаний з домінуванням ігрової діяльності. На нього припадають головні досягнення дитини у пізнавальному (формуються уявлення про зв’язки різних сфер дійсності, образне і початки логічного мислення, сенсорні та інтелектуальні здібності), емоційно-вольовому розвитку (окреслюються прийоми саморегуляції, самостійність поведінки, розвиваються усвідомлена дисциплінованість, ініціативність дій, здатність до спілкування, формуються почуття обов’язку, відповідальності тощо).
Стійка тенденція, яка домінує останнім часом у системі дошкільної освіти, полягає в наданні пріоритету навчальній діяльності дошкільників і разом з тим у виявленні недостатньої уваги до їхнього розвитку в процесі гри.
Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації.
Л.С. Виготський головне значення дитячої гри бачив у формування опосередкування й тим самим у корінному перетворенні свідомості, відриві значень від мови, внутрішнього від зовнішнього, тобто у формуванні ідеального плану свідомості.
Д.Б.Ельконін, опираючись на ідеї П.Я. Гальперіна про закономірності функціонального розвитку діяльності, розглядав гру як природну, що стихійно склалася протягом дошкільного дитинства практику поетапного відпрацьовування розумових дій на основі функціонального розвитку ігрових дій від розгорнутих і виконуваних з реальними іграшками й предметами — заступниками до мовних, а потім і до розумових дій. Дії в розумі, становлячи основу ідеального плану, розкривають шлях до розвитку наочно-образного мислення, вищих форм перцептивної діяльності, уяви.
За дослідженнями Д.Ельконіна, гра – це не спільна форма життя всіх дітей, вона утворення історичне.
В своїх працях, психолог В.Мухіна писала, що найважливішою подією, яка відбувається з дитиною у дошкільному віці, є її перетворення із «людини діючої» в «людину суспільну». У дитячому колективі як природному соціальному середовищі діти навчаються колективного співжиття, досвіду самоствердження у спільній діяльності, взаємодії та спілкування.
Діти природно згуртовуються в різні спільноти в грі. Уміння грати за правилами, спілкуватися з іншими дітьми – неодмінна умова комфортного перебування в колективі однолітків. Кожній дитині важливо відчути себе прийнятою, значущою для інших. Група дітей, значущих для малюка, дає йому психологічну стабільність і комфорт.
Дошкільник починає усвідомлювати можливість своїх дій, починає розуміти, що не все може (з’являється самооцінка), усвідомлення свого місця в системі суспільних відносин. Три роки – зовнішнє «Я сам», шість років – особиста самосвідомість. Зовнішнє переходить у внутрішнє.
Останнім часом дослідники (Н.Михайленко, Н.Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.
Сучасні українські науковці (Г.Григоренко, К.Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.
Саме в ігровій діяльності в дошкільника виникають основні психологічні новотвори — орієнтація на оточуючих людей, уміння оцінювати свої дії й учинки з погляду їхніх вимог, тобто Із суспільної точки зору; розвиваються особистісні механізми поводження — контроль і самоконтроль, оцінка й самооцінка.
В ігровій діяльності формується система взаємозалежних і супідрядних мотивів, у якій суспільні по змісту мотиви діяльності (прагнення зробити щось корисне для інших людей) здобувають значно більшу спонукальну силу, чим мотиви особистої користі або інтерес до зовнішньої, процесуальної сторони діяльності.
Як сучасні психологи так і досвідчені педагоги відмічають, що останнім часом діти в дитячих закладах дуже мало граються, скоротилися ( і за часом і за кількістю) сюжетно-рольові ігри. Дошкільники практично не знають традиційних дитячих ігор і не вміють в них гратися. Головною причиною є нестача часу на гру.
Дійсно, у більшості дошкільних закладів режим дня перевантажений різними заняттями, гуртками і на вільну гру залишається мало часу. Однак і цей час діти, за спостереженням психологів, не можуть змістовно і спокійно гратися – вони штовхають один одного, б’ють – тому вихователі намагаються вільний час дітей заповнити спокійними заняттями. При цьому вони констатують, що дошкільники не вміють і не хочуть гратися.
Провідна діяльність дошкільника – сюжетно-рольова гра, яка створює якнайсприятливіші умови для загального фізичного, психічного та соціального розвитку дитини 3-6 років життя, становлення основ її особистості, самосвідомості як її ядра. Саме цей вид діяльності найбільше наближає дитину до світу дорослих, допомагає моделювати їхню поведінку, діяльність, систему взаємин з людьми, що її оточують.
Розглянемо становлення дитячої гри у різні вікові періоди.
Інтерес до сюжетно-рольових ігор виникає у дітей з трьох-чотирьох років. У цей період у дитини з’являється потреба, мотиви діяльності, пов’язані з усвідомленням своїх взаємин з дорослими, бажання активно брати участь у їхньому житті.
Відображення дитиною навколишньої дійсності відбувається у процесі її активної життєдіяльності шляхом перебирання на себе певної ролі. Виконуючи взяту на себе роль, дитина намагається наслідувати дорослих, старших дітей або однолітків, образи яких збереглися в її пам’яті.
Однак дитина наслідує неповністю, тому що немає реальних можливостей для справжнього виконання взятої ролі. Це пов’язано з недостатнім рівнем знань і вмінь дитини, її життєвим досвідом, умінням орієнтуватися в різних ситуаціях. Тому в сюжетно-рольовій грі вона виконує символічні дії (начебто), реальні предмети замінює іграшками або умовно тими предметами, які має, надаючи їм необхідні функції.
Дитина виходить з кризи 3 років із бажанням діяти автономно і за системою самооцінки, що формується. Завдяки розвиненому мовленню та здатності пересуватися вона може відчувати свою відповідність дорослим. Поряд із ним вона розуміє, що дорослі роблять щось не на підставі вмінь («як робити»), а на змістовній підставі («чому робити»), проте мотиваційно-потребнісна сфера в неї поки що не розвинена .
Таким чином, завданням дитини в цьому віці стає розвиток цих змістів шляхом участі в людських стосунках. Оскільки дорослі відсторонюють її від активної участі в таких стосунках, дитина реалізує це прагнення в іграх.
На межі раннього й дошкільного дитинства вперше виникає гра із сюжетом, яка досягає розвиненої форми у середині дошкільного віку. Саме тому в 3-4 роки головне місце у щоденних заняттях малюка посідає сюжетно-рольова гра. У ній він моделює світ дорослих і правила функціонування цього світу.
Обов’язковою умовою появи такої гри є яскраве, інтенсивне переживання: дитина була вражена тим, що відбувалося навколо, і в грі відтворила образ, що зумовив сильний емоційний відгук.
Для дитини це не просто ігровий процес – це своєрідне ставлення до дійсності; у грі дошкільник створює уявні ситуації або переносить властивості одних предметів на інші.
За змістом ігри дітей молодшого дошкільного віку відрізняються від ігор дітей старшого дошкільного віку. Ці відмінності пов’язані з відносною обмеженістю досвіду, особливостями розвитку уяви, мислення, мови. Дитина не може уявити гру до її початку, не розуміє логічну послідовність між реальними подіями. Тому і зміст ігор нелогічний.
Однак на межі третього та четвертого років життя ігри стають більш змістовними, що пов’язано з розширенням уявлень про навколишню дійсніость.
Гра у дітей молодшого дошкільного віку є засобом оволодіння предметним світом. Стосунки дитини з оточенням є витоками виникнення гри. Дитина, яка пізнає оточуючий світ, намагається діяти в ньому як доросла людина. Однак операціональний бік багатьох видів діяльності дорослого є недосяжним для малюків. Ігрові дії, вільні від операцій, дають змогу дитині задовольнити потребу діяти як дорослий.
Для сюжетно-рольової гри дитині необхідні іграшки, у тому числі неоформлені предмети, що не мають чіткої функції, які вона могла б використати як замінники інших предметів чи людей. В ігровій діяльності дитина досліджує призначення предметів, операції з якими мають умовний характер.
Предмети, зберігаючи своє значення, набувають для дитини в ігровій дії особливого смислу. Поступово дитина накопичує досвід використання предметів-замінників, активно включається в предметно-ігровий процес, застосовуючи мовлення.
На третьому році життя з’являються перші самостійні рольові дії дитини, ігрові ситуації виникають в уяві, озвучуються мовленнєвим висловлюванням і реалізуються в ігрових діях. Фантазія народжується у грі завдяки уявній ситуації
Д.Б.Ельконін виділив такі передумови для переходу до рольової гри: у грі використовують предмети, які заміщують реальні об’єкти і називаються відповідно до свого призначення; ускладнюється організація дій, яка набуває характеру лантюжка, що відображає логіку життєвих зв’язків; виникає порівняння дитиною своїх дій з діями дорослих; виникає емансипація від дорослого, за якої той виступає як зразок, і наразі виникає тенденція діяти самостійно, але як дорослий.
Поступово дитина виявляє наполегливе бажання визнати її незалежність і самостійність. Це виявляється в ситуаціях взаємодії трирічок з правилами і нормами, які йдуть від дорослих.
Сюжетно-рольові стосунки і ті, що виникають із приводу ігри, сприяють засвоєнню різних сторін моральних стосунків. Вони розвивають у дітей уміння виділяти й краще пізнавати ті сторони своїх взаємин з іншими дітьми, які регулюються моральними нормами.
Гра є також першою школою волі дитини. Саме під час гри виявляється здатність добровільно, за власною ініціативою підкорятися різним вимогам. Річ у тому, що сама роль уже несе в собі певні правила, завдання, яке ставить і виконує дитина.
Спостерігаючи за іграми дітей, їх поведінкою в процесі гри, можна виявити їх індивідуальні особливості, намітити найбільш ефективні шляхи впливу на особистість дитини.
Гра не тільки виявляє індивідуальні особливості, особистісні якості дитини, але й формує певні властивості особистості.
Гра вміщує в себе всі тенденції розвитку, вона – джерело розвитку і складає зони найближчого розвитку; за грою стоять зміни потреб і зміни свідомості загального характеру.
Психологію гри також досліджував С.Рубінштейн у науковій праці «Основи загальної психології». Головні положення С.Рубінштейна пов’язані з розробкою проблем психологічної гри як особливого типу діяльності. «Гра – це діяльність; це означає, що гра є вираження певного ставлення особистості до навколишньої дійсності».
У сучасних наукових теоріях гру дедалі частіше розглядають не лише як частину нормального процесу розвитку, а й як інструмент для розвитку. Для гри потрібні різноманітні знання та вміння. Під час майже будь-яких ігор покращується розвиток моторики дітей, поліпшуються їхні вербальні й невербальні комунікативні навички, діти інтелектуально розвиваються, навчаються соціально взаємодіяти одне з одним тощо.
Ігрова діяльність впливає на розвиток психіки дошкільника. Дитина поводиться в грі саме так, як і в справжніх життєвих ситуаціях. У грі формується довільність поведінки, супідрядність вимозі «потрібно», а не «хочу», знімається егоцентризм, тобто дитина вчиться поважати думку інших про події та предмети дійсності. У грі вдосконалюються пізнавальні процеси.
Отже, дошкільний вік можна назвати періодом найбільш інтенсивного освоєння змістів і цілей людської діяльності. Саме у грі дитина бере на себе роль дорослого, виконуючи його соціальні, суспільні функції.
Виконання ролі в грі потребує від дитини складної творчої роботи: треба чітко уявити себе в кожній окремий момент дії персонажа, спланувати його наступні дії, виходячи з конкретної ситуації і тримаючи у полі зору всю гру загалом. Сюжетна гра захоплює дитину, створює особливий емоційний настрій. Саме тому дошкільник реалізує себе найповноцінніше у грі.
Мотивація гри забезпечується її добровільністю: дитина входить у гру за власним бажанням, вона будь-коли може вийти з неї, має широкі можливості для власного вибору та задоволення потреби в самореалізації і в самоствердженні.
Важливий показник повноцінного розвитку сюжетно-рольової гри як провідної в молодшому дошкільному віці – своєчасна трансформація притаманної попередньому віковому періоду предметно-маніпулятивної діяльності на суто ігрову, яку характеризують сюжетність, кілька ігрових ролей, правила гри, ігрове використання предметів, спілкування партнерів по грі, особистісний смисл дійства для самої дитини.
У процесі ігрової діяльності дитина оволодіває ігровими навичками, які спрямовані на досягнення результату — отримання емоційних, пізнавальних та інших надбань, малюка цікавить не стільки результат, скільки сам процес гри та спілкування з однолітками. В процесі гри діти поступово засвоюють правила партнерської взаємодії, здобувають соціальний досвід і морально-етичні норми поведінки.
Отже, гра як провідний вид діяльності дошкільника якісно змінює психіку дитини:
- довільності психічних процесів насамперед, починає розвиватися довільна увага та пам’ять. Потреба в спілкуванні примушує дитину точно виконувати правила гри, що потребує спеціальних зусиль та цілеспрямованості;
- розвиток мислення – здійснюється перехід від думки у дії до думки в плані уявлень. Коли дитина діє з предметом-замінником, вона вчиться мислити про реальний предмет;
- в грі дитина відтворює взаємовідносини між людьми за образом і подобою дорослих, наслідуючи таким чином навички спілкування та засоби вольової регуляції;
- у грі розвивається знакова функція мови (предмет – це знак – його позначення).
- в ігровій діяльності дитина вчиться замінювати один предмет іншим і «примірювати» на себе різні ролі, їх образи і дії.

Класи: Дошкільне виховання

Предмети: Психологія