«Роль комунікативної компетентності педагога в формуванні особистості»
Гуманістична спрямованість сучасної освіти полягає в постановці мети – розвинути людину, її особистісні якості, адже розвиток людини визначає розвиток суспільства. Системі освіти, через яку проходить все підростаюче покоління, сьогодні пред’являються якісно інші вимоги, ніж раніше. Однією з основних цілей освіти є формування в неї життєвих компетентностей. Концептуальне положення « Освіта ХХІ століття – це освіта для людини»: «…навчальна діяльність повинна не просто дати людині суму знань, умінь і навичок, а сформувати її компетентності» одною із основних яка – комунікативна. Особливо це стосується учнів підліткового віку - надто суперечливого віку.
Особливості педагогічної взаємодії на сучасному етапі є однією з найактуальніших проблем як з погляду теорії так і з точки зору шкільно-педагогічної практики. В сучасній школі дуже зросла роль вчителя, розширюється діапазон його психологічного і педагогічного впливу на учнів. Вчитель вже не може тільки передавати знання та інформацію, він повинен бути і педагогом, і психотерапевтом; від цього в більшості залежить успішність педагогічної діяльності та його авторитет.
Компетентний вчитель, який володіє комунікативними навичками та цілеспрямовано їх застосовує в спілкуванні з підлітками, збагачує педагогічну взаємодію, формує в учнів почуття психологічної захищеності, справляє позитивний вплив на розвиток особистості підлітка. Саме тому, проблема визначення ролі комунікативної компетентності педагога набуває особливого значення у формуванні особистості підлітка. Підлітковий вік – один з етапів формування особистості і значну роль в цьому відіграє вчитель.
Інтенсифікація навчання в школі, великий обсяг домашніх завдань, телебачення, комп'ютер створюють дефіцит спілкування підлітка з ровесниками та дорослими. Підліток, входячи в ілюзорний світ, спілкується з машиною, реакцію якої можна передбачити завжди, відходить від реалій життя. Дуже часто спілкування з комп'ютером, який не образить і не образиться, замінює спочатку спілкування з ровесниками, а пізніше – з іншими людьми взагалі.
Досить типовим для цього віку є сконцентрованість на собі, замкнутість, відчуженість від того, що відбувається навколо. Одночасно перелам у свідомості підлітка активізує його захоплення, пробуджує потребу до взаємного обміну думками, до пошуку ідентичності з людьми, світом. А отже, ухід у себе не виключає величезної значущості для підлітка інтимно-особистісного спілкування з однолітками та дорослими.
Підлітковий вік є складним перехідним періодом від дитинства до зрілості. Як стверджують Л.В.Виготський, Л.І.Божович, найголовнішим новоутворенням підліткового віку є виникнення та розвиток самосвідомості та формування його мотиваційної сфери.
Д.Б.Ельконін відзначав, що центральне новоутворення підліткового віку – це прагнення бути і вважатися дорослим. Саме в цьому віці інтенсивного розвитку набувають процеси особистісного самоусвідомлення та рольового визначення, що ведуть до створення життєвих цілей та позицій, на основі яких особистість підлітка починає роботи перші кроки в самостійне життя. Від того, як підліток побудує взаємини з оточуючими, наскільки він повірить у свої сили і подолає перешкоди на шляху дорослості, залежатиме його майбутнє життя і здоров’я.
Сучасні дослідники даного віку І.В.Дубровіна, А.М.Прихожан, Н.Н.Толстих віддають перевагу найважливішій потребі особистості підлітка, яка виступає як центральне новоутворення – потреби в неформальному, інтимному спілкуванні.
Підлітковий вік – це період, коли дитина вчиться спілкуватися, і відповідно до того на скільки вона є комунікативною, залежать її стосунки з іншими людьми.
Проблема психолого-педагогічних особливостей спілкування в підлітковому віці знайшла своє відображення у роботах психологів Л.І.Божович, А.А.Бодальова, С.А.Васюри, М.П.Волошиної, А.В.Мудрик, Г.В.Гнєздилової, І.В.Дубровіної, І.С.Кона, С.К.Масгутової та інших.
Збільшену образливість, негативізм, агресивність дитини Л.І. Божович, пов`язує із незадоволенням потреби в спілкуванні, в реалізації особистості значних вимог. Вивчаючи спілкування школярів, А.В. Мудрик, прийшов до висновку, що в підлітковому віці воно спрямоване на задоволення потреби в новій інформації, емоційних зв’язках і соціально особистісному ствердженні.
«Регіональна програма впровадження компетентнісно орієнтовного підходу» передбачає окрім формування ключових компетентностей школярів ще й розвиток професійної компетентності самих педагогів. Опанування вчителем необхідної суми знань, умінь і навичок, які визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування й особи вчителя як носія певних цінностей, ідеалів і педагогічної свідомості.
Формування професійної компетентності особистості вчителя в наш час – питання дуже важливе, бо зростає відповідальність педагогів за результати їхньої праці. Як ніколи раніше, актуальною стає ідея С.Л.Рубінштейна про необхідність такої організації життя школи та підбору методів її роботи, які б забезпечували необхідні умови для виявлення та розвитку індивідуальності та обдаровань кожного учня. Вочевидь, це висуває певні вимоги як до особистості вчителя так і до його професійних якостей, зокрема, до рівня його комунікативної підготовленості.
У роботах Г.О.Балла, М.Й.Боришевського, В.М.Галузяка, М.М.Заброцького, В.О.Кан-Каліка, О.В.Киричука, С.Д.Максименка, О.О.Леонтьєва, Л.Е.Орбан та інших обґрунтовується розуміння педагогічного спілкування як суттєвої, глибинної характеристики педагогічного процесу, різновиду професійного спілкування, завдяки якому відбувається соціально-психологічна взаємодія вчителя з учнями. Змістом такої взаємодії виступає обмін інформацією, пізнання особистості учнів, здійснення виховних впливів, створення оптимальних умов для розвитку мотивації навчання школярів і забезпечення творчого характеру їх учбової діяльності.
В.Л.Захарова та Ю.Ю.Хрящева називають такі складові компетентності у спілкуванні: знання в сфері психології особистості, групи, спілкування; уміння та навички спілкування; корекція і розвиток установок, необхідних для успішного спілкування; здатність адекватно і повно сприймати і оцінювати себе та інших людей, а також взаємини, що виникають між людьми; корекція та розвиток системи ставлень особистості.
Комунікативна компетентність педагога, готовність до спілкування з учнями розглядається в роботах М.О.Коця, як стан педагога, що включає його переконання, погляди, мотиви , почуття, вольові та інтелектуальні якості, навички, уміння, установки.
Структура компетентності у спілкуванні спеціально аналізується у роботах С.В.Петрушина. На його думку, до складу компетентності слід віднести когнітивні (орієнтованість, психологічні знання і перцептивні здібності), виконавські (уміння і навички) і емоційні (соціальні установки, досвід, система ставлень особистості) компоненти.
Л.А.Петровська у своєму аналізі комунікативної компетентності виходить з того незаперечного факту, що реальне спілкування завжди являє собою складну і внутрішньо суперечливу єдність перцептивних, комунікативних, інтерактивних компонентів, суб’єктно-об’єктної і суб’єкт-суб’єктної форм, репродуктивного і продуктивного рівнів, спілкування глибинного, особистісного та поверхневого, де персоналізованого тощо.
Проблема спілкування відноситься до числа найважливіших для підлітка сфер життєдіяльності. Усі психологи єдині у визнанні значення педагогічного спілкування у формуванні особистості в підлітковому віці. Цей період дуже істотний для формування основних структурних компонентів особистості. Від того, як буде складатися спілкування між вчителем і підлітком, залежить формування майбутньої особистості. Тому вивчення проблем педагогічного спілкування з підлітком стає дуже актуальною. Її актуальність різко зростає на даному етапі розвитку суспільства, коли йде різка зміна соціальних відносин, характеру особистісних взаємодій, моральних норм, цінностей і т.д.
Таким чином, одна із особливостей завдання вчителя, спрямованого на формування особистості підлітка, полягає в тому, щоб розвинути навички комунікативної взаємодії. Процес його розв’язання розгортається як спільна діяльність і діяльне спілкування в системі «вчитель-підліток», їх співробітництво і співдружність у реальних і живих контактах. А це й складає те середовище, в якому виникає і розвивається особистість підлітка і особистість вчителя.

Класи: Дошкільне виховання

Предмети: Психологія