Системні трансформації протягом двох останніх десятиліть кардинально змінилися підходи до вивчення і розуміння історичного минулого в країнах колишнього Радянського Союзу і соціалістичної Центральної та Центрально-Східної Європи. Особливої актуальності набуло вивчення питань спільної історії держав і народів, формування колективної пам’яті, конструювання нових схем національної ідентичності тощо. Не залишилися осторонь цих процесів і Україна з Польщею: «наративи можливих історій», перефразовуючи А. Козеллека, заполонили простір історичних дискусій. Насамперед вини стосувалися тієї історичної спадщини, яка не тільки об’єднувала, а й тривалий час на стереотипно-ментальному рівні роз’єднувала український і польський народи. Саме тут, у тому числі на історичних зрізах ХІХ і ХХ століть, були своєрідні вибухові моменти – точки біфуркації – болісні та суперечливі сторінки спільного минулого.