Користувацький вхід

Гоголівський ярмарок (урок додаткового читання)

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

2

Гоголівський ярмарок

Мета: поглибити знання учнів про творчість М.В.Гоголя; дослідити зв’язок письменника з Україною та показати вплив української культури на його творчу спадщину; розвивати навички роботи в парах, з додатковими матеріалами, швидко вирішувати поставлені завдання; виховувати естетичні смаки.

Обладнання: портрет письменника, емблема ярмарку «Хівря і Рудий Панько», мультимедійна презентація

Тип уроку: урок додаткового читання
Форма проведення: рольова гра - ярмарок

В цьому краю Гоголь відчувається
як реальна, земна людина…
адже він починався саме звідси,
від цього повітря, від цих широких
шляхів, полів та долин…

Олесь Гончар

Хід проведення:

(Звучить за кулісами заклик на ярмарок. Уривок гуморески О.Вишні «На ярмарок» )

Ще й сіріти надворі не починало, а під дверима – мов з гучномовця:
- На ярмарок! Уставайте!...
На ярмарок вирушати треба зарані. А приїхати туди треба так, щоб і місце вибрати, щоб і стати як слід і щоб не прогавити жодної з того ярмарку хвилини…
… На ярмарок!
Благословилося на світ. Виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло промінням по луках, по степах, по садках, по левадах…
І видно: аж – аж – аж ген до того ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися… І кіньми, і волами, і коровами… і гарби, і вози, і козенята… З кучами, з сіном, з соломою. А на возах і кури, і вівця скручена, і теля мекає, підвестись намагаючись… А за возами і стригунці, і бузівки, і корівка з прив’язаними до хвоста телятками.
- Гей! Цоб! Цабе! Но –но –о!
- На ярмарок! І їдуть, і їдуть, і їдуть…
Пливе річка селянських возів … На ярмарок…
І їдуть, і їдуть, і їдуть…
На ярмарок!

( на екрані проектуються слайди пейзажів Полтавщини. Біля плетеного тину сидить Рудий Панько і про себе говорить)
Рудий Панько: Ох! І талановита земля полтавська, скільки прекрасних людей подарувала вона світу! Поети і співаки, актори і художники, музиканти і майстри українських ремесел. І,звичайно, письменники…
Письменники…
А скільки їх?...
А чи всіх ми знаємо?...
А чи все ми знаємо?...
(З’являється Хівря)
Хівря: Ой, Панько! А що це ти тут робиш?
Панько: Думаю.
Хівря: Про що?
Панько: Про письменників.
Хівря: І що ж ти про них думаєш?
Панько: Чому наша рідна земля подарувала світу скількох відомих людей.
Хівря: Напевно, розвитку талантів сприяє мальовнича природа, лірична народна пісня, поетична душа народу. Серед знаменитостей рідного краю ім’я і Миколи Васильовича Гоголя, талановитого російського письменника.
Панько: А я з тобою посперечаюсь.
Хівря: Що це ще ти задумав? Я тобі кажу, що він наш, український.
Панько: А я тобі кажу, що український. Он дивись і Олесь Гончар говорив: «В цьому краю Гоголь відчувається як реальна, земна людина… адже він починався саме звідси, від цього повітря, від цих широких шляхів, полів та долин…». То ,що я тобі кажу?
Хівря: А я тобі кажу, що російський?
Панько: Не сперечайся зі мною. А ну скажи, хто краще всіх описав звичаї українського народу?
Хівря: Та Гоголь же. Але все одно він російський.
Панько: Що з бабою сперечатись! Давай краще гоголівський ярмарок організуємо і подивимося, чия переможе.
Хівря: Та де ж тебе діти. Давай!
(звучить фрагмент опери Мусоргського «Сорочинська ярмарка». Під акомпонемент музики звучать слова)
Рудий Панько. …Один із днів гарячого серпня року тисяча вісімсот… вісімсот… Та років з тридцять буде тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців, кипіла народом, котрий поспішав з усіх околишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тяглися нескінченою валкою чумаки із сіллю та рибою. Гори горшків, закутаних у сіно, поволі сунули, здається, нудьгуючи зі своєї неволі й темряви; подекуди тільки яка – небудь розмальована яскраво миска чи макітра хвастовито висувалася з високо піднятого на возі плоту й привертала розчулені погляди прихильників розкоші. Багато з подорожніх поглядало з заздрістю на високого гончара, власника цих коштовностей, який, повільно ступаючи, йшов за своїм крамом, дбайливо закутуючи глиняних своїх чепурунів та кокеток ненависним для них сіном.
Самотою збоку тягнувся стомленими волами віз, навалений мішками, прядивом, полотном і всякою хатньою поклажею, а за ним брів, у чистій полотняній сорочці та в забруднених полотняних шароварах, його хазяїн. Лінивою рукою обтирав він піт, що градом котився з його смаглявого обличчя і навіть капав із довгих вусів, напудрених тим невмолимим перукарем, що некликаний приходить і до вродливиці, і до потвори та силоміць пудрить кілька тисяч уже літ весь рід людський. Поруч із ним ішли прив’язана до воза кобила, сумирний вигляд якої свідчив про похилий її вік. Багато зустрічних, і особливо молодих парубків, брались за шапку, порівнявшись із нашим дядьком. Одначе не сиві вуси й не поважна хода його змушувала їх це робити; досить було звести очі трохи вгору, щоб побачити причину такої шанобливості: на возі сиділа гарненька дочка з круглим личком, з чорними бровами, що рівними лугами зводилися над ясними карими очима, з безжурно усміхненими рожевими вустами, з зав’язаними на голові червоними і синіми стрічками, які, разом із довгими косами і пучком польових квітів, багатою короною лежали на її чарівній голівці. Все, здавалося, цікавило її; все було для неї дивне, нове… і гарненькі очиці безперервно бігали від одного дива до другого. Та як і не розважитися! Вперше на ярмарку!... Дівчина у вісімнадцять літ уперше на ярмарку!.. Та ніхто з перехожих і проїжджих не знав, як важко їй було вблагати батька взяти її з собою, хоч той і душею радий був би зробити це раніш, якби не лиха мачуха, яка навчилася тримати його в руках так само вправно, як він віжки своєї старої кобили, що ото за довголітню працю пленталася тепер на продаж. Невгамовна жінка… Та ми й забули, що й вона тут сидить зверху на возі в пишній шерстяній зеленій кофті, на якій, ніби на горностаєвому хутрі, нашиті були хвостики червоного тільки кольору, в дорогій плахті, що рябіла, мов шахівниця, і в ситцевім барвистім очіпку, котрий надавав якоїсь особливої поважності її червоному повному обличчю, по якому перебігало щось таке неприємне, таке дике.
Як ви зрозуміли це була Хавронія Никифорівна. Зустрічайте, власною персоною!

Хівря: Ой, ой…скільки справ, а він все шуткує.
Рудий Панько: Та які там справи?
Хівря: Ну, а як же, лотки торгівельні зробити, гроші надрукувати, місця для торгу визначити…
Рудий Панько: Та ти щось Хавронюшка ускладнюєш «это дело».
Хівря: Та ладно. Я сама про все подбала.
Рудий Панько: і гроші придумала?
Хівря: Звичайно! Дивись! Хіврині червінці!О!
Рудий Панько: І що ж ти з ними робитимеш?
Хівря: Що? Що? Обмін буду проводити!
Рудий Панько: Як?
Хівря: Дивись. Даю завдання. Люд виконує, заробляє гроші, а потім за торгівельними столами купує крам.
Рудий Панько: Ну ти ж і хитра, Хівре!
Хівря: Яка є! Досить теревенити . До справи! Спробуємо визначити чи був Микола Васильович Гоголь українським письменником?
Рудий Панько: Хавроніє Никифорівно, та я тобі скажу, що Микола Васильович і сам не знав, письменником якої держави він був. У листі до Олександри Смирнової від 24 грудня 1844 року із Франкфурта письменник зізнався: «Сам не знаю, яка в мене душа, хохлацька чи російська»… Літературні критики й до цього часу дискутують по даній проблемі.
Хівря: Ну то й що? То він не знав, а ми спробуємо зробити свої власні висновки. До речі, не заважай мені. Я сама з допомогою учнів спробую це з’ясувати питання. Отже, дорогі діти, скажіть, що вам відомо про Миколу Васильовича Гоголя?
- Як життєвий шлях письменника пов’язаний з Україною?
- Які книги М.В.Гоголя ви читали?
- Назвіть твори, в яких розповідається про Україну?
- Що вам відомо про збірки «Миргород», «Вечори на хуторі біля Диканьки»?
Хівря: Молодці!
А чи уважно ви читали його твори, зараз перевіримо.
Літературний аукціон.
Лот 1
Які українські звичаї, традиції описує Микола Васильович? (Різдво, свято Івана Купала, вечорниці, колядування, проганяти кутю…)
Лот 2
Назвіть українські села, міста про які згадує автор? (Черкаси, Канів, Ромни, Кременчук, Сорочинці, Конотоп, Миргород, Полтава, Київ, Диканька, Гадяч, Батурин, Шумськ, Хортище…)
Лот 3
Які українські імені та прізвища використані в його творах? (Панько, Хівря,Охрім, Солопій, Параска, Влас, Грицько, Івась, Ганна, Петрусь, Хома, Левко, Пидорка, Галя, Явтух Макогоненко, Христя, Захар, Степан,Тарас, Харлампій, Корній, Панас, Оксана, Солоха, Одарка, Іван, Катерина, Стецько, Григорій, Василина,Данило, Гапка, Антон, Дорофій … )
Лот 4
Які географічні назви України згадуються? (Крим, Карпатські гори, р. Дніпро,
р. Псел, о. Сиваш, Лиман, Чорне море, Галичина, Запорізька Січ, Малоросія)

Хівря: Стільки б ви не листали написаних книг, в жодній з них не знайдете таких описів природи, як в Миколи Гоголя. Це тільки він так майстерно, з любов’ю до рідного краю зумів описати, чаруючі око краєвиди нашої української землі. Наступний торгівельний майданчик на нашому ярмарку « Картини української природи»
Захист власних малюнків.
1. Який чарівний, який розкішний літній день у Малоросії. Які млосно гарячі тв. години, коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан, жагучим куполом схилившись над землею, здається, заснув, весь потонувши в млості, пригортаючи й стискаючи прекрасну в ніжних обіймах своїх! На ньому ні хмаринки. У полі ні звуку. Все начебто вимерло; вгорі тільки в небесній глибині тремтить жайворонок, і срібні пісні летять повітряними сходами на закохану землю, та зрідка кигикання чайки чи дзвінкий голос перепила пролунав в степу. Ліниво й бездумно, ніби гуляючи без певної мети, стоять підхмарні дуби, і сліпучі удари сонячного проміння запалюють цілі мальовничі маси листя, кидаючи на інші темну, як ніч, тінь, на яку тільки при великому вітрі бризкає золото. Смарагди, топази, яхонти ефірних комах сиплються над барвистими городами, отіненими стрункими соняшниками. Сірі скирти сіна й золоті снопи хліба табором розташовуються в полі й кочують по його безкрайності. Нагнулося від ваги плодів розлоге гілля черешень, слив, яблунь, груш; небо, його чисте дзеркало – ріка в зелених, гордо піднятих рамах… яке повне розкоші й солодкої знемоги малоросійське літо!
2. Очам нашим подорожнім почав уже відкриватися Псел; здаля вже повівало холодом, що здавався відчутнішим після втомливої, виснажливої спеки. Крізь темно – і ясно – зелене листя недбало розкиданих у лузі осокорів, беріз і тополь заблискали вогненні, повиті холодом іскри, і річка – красуня пишно відкрила срібне лоно своє, на яке розкішно падали зелені кучері дерев. Свавільна, як вона в ті чарівні години, коли правдиве дзеркало так завидно вбирає в себе її сповнене гордощів і сліпучого блиску чоло, лілейні плечі й мармурову шию, затінену темною хвилею, що впала з русої голови, коли зневажливо відкидає вона одні прикраси, щоб замінити їх іншими, і вередуванням її краю нема, - вона чи не щороку міняє свої околиці, вибирає собі новий шлях і оточує себе новими, різноманітними ландшафтами. Ряди млинів підіймали на важкі колеса свої широкі хвилі й потужно кидали їх, розбиваючи на бризки, обсипаючи пилом і сповнюючи шумом околицю…
3. Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі. Пригляньтеся до неї. Із середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлося, розширилось іще безмеж ніше. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали ліси, сповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їхніх похмуро оточений темно – зеленими стінами садів. Незаймана гущавина черешень та черемхи боязко простягли своє коріння в студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніваючись, коли прекрасний зальотник – нічний вітер, підкравшись умить, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дихає, усе чудове, усе урочисте. А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч! І раптом усе ожило і ліси, і стави, і степи. Сиплеться величний грім українського солов’я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба… Ще більше, ще краще блищать проти місяця гурти хат; ще сліпучіше вирізуються з темряви низькі їх стіни. Пісні замовкли. Скрізь тихо. Благочистиві люди вже сплять. Де – не – де тільки світяться узенькі вікна. Перед деякими тільки хатами, біля порога, запізніла сім’я сидить за пізньою вечерею.
4. Чудовий Дніпро у тиху погоду, коли вільно і плавно мчить крізь ліси й гори повні води свої. Ані ворухнеться; ані прогримить. Дивишся, і не знаєш, іде чи не йде його велична широчінь, і здається, неначе увесь вилитий він із скла, і неначе блакитний дзеркальний шлях, без міри в ширину, без кінця в довжину, плине і в’ється по зеленому світу. Любо тоді й жаркому сонцю глянути з височини і опустити промені в холод скляних вод, і прибережним лісам яскраво відбитися у водах. Зеленокудрі! Вони припали разом з польовими квітами до вод і, схилившись, дивляться у них і не надивляться, і не намилуються світлим видом своїм, і посміхаються до нього, і вітають його, киваючи гіллям. У середину ж Дніпра вони не сміють глянути: ніхто, крім сонця й блакитного неба, не дивиться в нього. Мало який птах долетить до середини Дніпра. Розкішний! Немає рівної йому ріки на світі. Чудовий Дніпро і теплої літньої ночі, коли не засинає, і людина, і звір, і птах; а тільки Бог величаво озирає небо і землю, і величаво струшує ризу. Від ризи сиплються зірки. Зірки горять і сяють над світом, і всі разом відбиваються у Дніпрі. Усіх їх тримає Дніпро у темному лоні своєму. Жодна не втече від нього; хіба що згасне на небі. Чорний ліс, унизаний сонними воронами, і в давнину розламані гори, нависнувши, силкуються закрити його хоч довгою тінню своєю – марно! Немає нічого на світі, що могло б прикрити Дніпро. Синій, синій ходить він плавним розливом, і серед ночі, як серед дня, видно його так далеко, як тільки бачити може людське око. Голублячись і пригортаючись ближче до берегів від нічного холоду, дає він по собі срібний струмінь; і струмінь спалахує, неначе смуга дамаської шаблі, а він, синій, знову заснув. Чудовий і тоді Дніпро, і немає ріки, рівної йому на світі!
5. Сонце виглянуло давно на розчищеному небі і живучим, теплодайним світлом своїм облило степ. Все, що смутного й сонного було на душі в козаків, вмить злетіло; серця їх стрепенулися, як птахи.
Степ що далі, то ставав прекрасніший. Тоді увесь південь, увесь той простір, що становить теперішню Новоросію, до самого Чорного моря, був зеленою, незайманою пустинею. Ніколи плуг не проходив по незмірним хвилям диких рослин. Самі тільки коні, ховаючись у них, як у лісі, толочили їх. Нічого в природі не могло бути кращого за них. Уся поверхня землі являла собою зелено – золотий океан, по якому бризнули мільйони різних квітів. Крізь тонкі, високі стебла трави позирали своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка зонтикоподібними шапками рябіла на поверхні; занесений бозна звідки колос пшениці налився в гущині. Біля тонкого їх коріння шмигали куріпки, витягши свої шиї. Повітря було сповнене тисячею всяких пташиних свистів. У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила і непорушно вступивши очі свої в траву. Крик табуна диких гусей, що сунув стороною, одгукувався Бог знає в якому далекому озері. З трави здіймалася мірними помахами чайка й розкішно купалася в синіх хвилях повітря. Он вона зникла у височині і тільки миготить одною чорною цяткою. Он вона перевернулася крильми і блиснула проти сонця. Хай вам чорт, степи, які ви гарні!
6. Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа. Морозило дужче, ніж зранку; але зате так було тихо, що рипіння морозу під чоботом чути було за півверсти…
Хівря: Наступний наш торгівельний лот «Із кошика Хіврі»
(вчитель називає речі. А учні повинні відгадати, що знаходиться в кошику)
Річ, яку любив їсти Пузатий Пацюк.(вареники)
Що до кишені сховав чорт у оповіданні «Ніч перед Різдвом»?(місяць)
Те, що дід зашив у шапку. (грамота)
У «Майській ночі, або Утопленій», «Ночі перед Різдвом», «Сорочинський ярмарок» згадується предмет, який прославив наш решетилівський край. Його вміли виготовляти тільки решетилівські майстри. Що це за предмет? (решетилівські смушки)
Проснувшись, що залишилося біля діда – козака замість коня у оповіданні «Втрачена грамота», а також ним були налякані ярмаркуючи в «Сорочинському ярмарку»? (червоною свиткою)
По яку річ літав Вакула на чортові в Петербург? (черевички)
У що ховала Солоха своїх відвідувачів? (мішок)
Хівря: Письменник у своїх творах називає українські страви. Перейдемо до наступної торгівельної лавки «Склади слово».
Вам необхідно із букв скласти назви українських страв, які зустрічаються в творах Гоголя.
(бублик, буханець, галушки, книш, коровай, пампушки, варенуха, путря, кутя, сластьони,слив’янка, юшка, гречаники, сирівець )
Хівря: Скажіть, ви співати любите? А які українські пісні використав письменник у своїх творах?
Тоді давайте послухаємо декілька. У нас на ярмарку розташоване і співоче поле. Завітаємо туди.
Зелененький барвіночку,
Стелися низенько!
А ти, милий, чорнобривий,
Присунься близенько!

Зелененький барвіночку,
Стелися ще нижче!
А ти, милий, чорнобривий,
Присунься ще ближче!.

Гей, чи чули, хлопці,ви?
Чи голів ви позбувались?
У старого голови
Клепки всі порозсипались.
Треба голову набить
Та міцними обручами!
Треба голову скропить
Батогами, батогами!

Одноокий голова
Вже старий, як біс, - а дурень:
На дівчат усе кива
Та моргає … Дурень, дурень!
І куди вже пнешся ти?
Т а тебе б у домовину.
Сивий дурню, одвести
За чуприну! за чуприну!

Щедрик, ведрик!
Дайте вареник,
Грудочку кашки,
Кільце ковбаски!

Люлі, люлі, люлі!
Люлі, синку, люлі!
Та виростай, виростай на забаву!
Козацтву на славу!
Вороженькам на розправу!

Біжить візок кривавенький;
У тім візку козак лежить.
Постріляний, порубаний.
В правій руці дротик держить,
З того дроту крівця біжить;
Біжить ріка кривавая,
Над річкою явір стоїть,
Над явором ворон кряче,
За козаком мати плаче.

Ой ти, місяцю, мій місяченьку!
І ти, зоре ясна!
Ой, світіть там по подвір’ю,
Де дівчина красна.

Хівря: Та вже ж і молодці. Аж за душу бере. Але я хочу перевірити як ви знаєте музичні інструменти, про які говориться в творах. Тому перейдіть до лавки «Музичні інструменти».
Я буду вам їх демонструвати, а ви дайте їм назву і скажіть, що вам про них відомо.
(бандура, кобза, сопілка, пищик)

Хівря: Я впевнена, що ви не всіх знаєте героїв! Стверджуєте, що знаєте? Зараз перевіримо!
«Впізнай героя за описом»

Хівря: Якщо героїв знаєте, тоді познайомимося з ними ближче. Наш творчий театральний майданчик відкриває для вас двері.

«Сорочинський ярмарок»
Парубок: Ой, та й дівчина!
Автор: Слова вразили її вухо. Оглянувшись, вона побачила гурт парубків, котрі стояли на мосту, і серед них один, одягнений чепурніше, ніж інші, у білій свитці і в сивій із решетилівського смужку шапці, узявшись у боки, молодецьки поглядав на проїжджих. Красуня не могла не помітити його засмаглого, але приємного обличчя й огненних очей, що, здавалося, намагались побачити її наскрізь, і опустила очі, подумавши, що, може, це він сказав ті слова.
Парубок: Гарна дівчина! Я віддав би все своє господарство, щоб поцілувати її. А он спереду й диявол сидить!
Автор: Регіт знявся з усіх боків; та вичепуреній дружині чоловіка, який повільно ступав поруч, не дуже сподобалось таке привітання: червоні щоки її стали аж огненні, і тріскотіння добірних слів посипалось, як дощ, на голову гультяя – парубка:
Хівря: Щоб ти подавився, паскудний бурлако! Щоб твого батька горшком по голові стукнуло! Щоб він посковзнувся на льоду, антихрист проклятий! Щоб йому на тім світі чорт бороду обсмалив!
Парубок: Ач, як лається!
Автор: Сказав парубок, витріщивши на неї очі, нібито спантеличений таким сильним залпом несподіваних привітань.
Парубок: І язик їй, столітній відьмі, не зболить вимовляти такі слова.
Хівря: Столітній! Поганцю! Піди та вмийся! Шибенику нікчемний! Я не бачила твоєї матері, та знаю, що погань! І батько погань і тітка погань! Столітній! Що в нього молоко ще на губах.
Автор: Віз саме почав з’їжджати з мосту, і останніх слів не можна було почути; та парубок не хотів, здається, закінчити на цьому: не здумавши довго, схопив він жменю грязюки й жбурнув услід їй.

Хівря: Зараз готуються інші артисти до виступу, а ми, не гаючи часу, відвідаємо ще одну торгівельну точку «Мішок Панькової мудрості». Досить уже тобі відпочивати. Іди, но сюди! Я знаю, що в тебе , дорогенький мій, є багато цікавого.

Рудий Панько: Ну то якщо хочеш, Хавроніє Никифорівно, то я спробую перевірити, чи знають вони українську лексику.
Хівря: О! чи й не придумав. Вийди ввечері на двір і почуєш всю лексику.
Рудий Панько: Та я не про ту, що зараз кажу. А про ту, чому наші учні мають вчитися.
Хівря: Ти володієш даром переконувати. Давай, повідай, а я перепочину.
Рудий Панько пропонує українські слова, які зустрічаються в повістях М.В.Гоголя, а діти пояснюють їх значення.
(Грабилно – держак у граблів; верста – старовинна міра довжини, що дорівнювала 500 сажнів, або 1,06 км; дружко – роль парубка у весільному обряді з боку молодого; кварта – один літр; гребінь – високий дерев’яний стояк із густими зубцями, на які насаджується жмутами вовна або прядиво для зручного виготовлення пряжі; сволок – балка, що підтримує стелю в хаті; діжа – велика переважно дерев’яна посудина, у якій замішували тісто для випікання хліба; скісок – загострений залишок коси, що використовувався чоловіками замість леза для гоління; кадовб – велика діжка для зберігання в коморах зерна, сала, а також для квашення капусти, соління огірків; сердюк – козак – охоронець гетьмана, що перебував повністю на гетьманському утриманні )

Хівря: Досить! Давайте ще подивимось на виступи артистів.

«Сорочинський ярмарок»
Автор: Парубок помітив у ту ж мить, що батько його коханої не дуже великого розуму, і в думках заходився будувати план, як би то схилити його на свою користь.
Парубок : Ти певно, чоловіче добрий, не знаєш мене, а я тебе відразу впізнав.
Солопій: Може, і впізнав.
Парубок: Коли хочеш, то й як звати, і на прізвище, і всяку всячину розкажу: тебе звуть солопій Черевик.
Солопій: Так, солопій Черевик.
Парубок: А придивись – но гарненько: чи не впізнаєш мене?
Солопій: Ні, не впізнаю. Не в гнів сказати, на віку стільки довелося надивитися пик усяких, що чорт їх і пригадає всіх!
Парубок: Шкода, що ти не пригадаєш Голопупенкового сина?
Солопій: а ти ніби Охрімів син?
Парубок: А хто ж інший? Хіба тільки лисий дідько, як не він.
Автор: Тут приятелі взялись за шапки й почалося чоломкання; наш Голопупенків син, одначе, не гаявши часу, наважився одразу ж запосістись на нового свого знайомого.
Парубок: Ну, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка покохали одне одного так, що хоч би й вік жити вкупі.
Солопій: Що ж, Параско, може , й справді, щоб уже, як то кажуть, вкупі, і той… щоб і паслись на одній траві! Що? По руках? …

Хівря: Пригадайте, які танці на той час виконували. (Гопак,горлиця, козачок ) Запрошую вас на танцювальний майданчик.

Хівря: Пропоную ще деякі здійснити торги. Зараз запрошую попрацювати в парах.
1 завдання Позначте стрілка відповідності: Ім’я чиєму прізвищу воно відповідає
Захар Кирилович Курочка
Степан Іванович Чухопупенко
Тарас Іванович Шпонька
Іван Федорович Смачненький

Кузьма Чуб
Корній Деркач - Дришпановський
Касьян Бурульбаш
Данило Свербигуз

2 завдання. Яка команда більше випише фразеологізмів, крилатих вислові, прислів’я з творів письменника і пояснити, що вони означають? (або скласти із розрізаних слів )
(За моє ж жито та мине й побито. Москаля везти. Як у кого чорт – ма клепки в голові. Провозити попа в решеті. Щука хвостом лід розбила. Дідько б утисся його батькові. Дурень з писаною торбою. Стара як біс. )
3 завдання. Розв’язати кросворд. (Хто автор слів, учні повинні визначити за уривком з прочитаного твору і вписати героя.)

1. Щоб ти подавився, паскудний бурлако! Щоб твого батька горшком по голові стукнуло! Щоб він посковзнувся на льоду, антихрист проклятий! Щоб йому на тім світі чорт бороду обсмалив! (Хівря)
2 .Дуже рада, пані моя, що маю честь особисто засвідчити вам мою пошану. А разом з решпектом дозвольте подякувати за гостинність вашу моєму племінникові Іванові Федоровичу, що дуже він нею хвалився. Чудесна у вас гречка, пані! Я бачила її, під’їжджаючи до села. А дозвольте дізнатися, скільки кіп ви маєте з десятини? (Василина)
3.Бога ради, доброчесна Солохо, – говорив він, тремтячи всім тілом. – Ваша добрість, як сказано в писанії Луки, глава трина.. трин… Стукають, їй – богу, стукають! Ой, сховайте мене куди- небудь.(дяк)
4.Це я – твій друг; все зроблю для товариша й друга! Грошей дам, скільки хочеш, – пискнув він йому на ліве вухо. – Оксана буде сьогодні ж наша, – прошепотів він, нахиляючи свій писок до правого вуха. Коваль стояв роздумуючи.(чорт)
5. Дасть Бог, побачимось на тому світі; а на цьому вже не гуляти нам разом. Прощайте, не згадуйте лихом! (Вакула)
6. Розкажи, розкажи, любий, чорнобривий парубче, - казала вона, притуляючись личком своїм до щоки йому й обіймаючи його.(Ганна )
7. Іди, мій любий Іване, я поцілую тебе! Ні, дитя моє, ніхто не зачепить волосинки твоєї. Ти виростеш на славу вітчизні; як ви хор літатимеш ти перед козаками, з оксамитною шапочкою на голові, з гострою шаблею в руці….(Катерина)

Хівря: Панько! Панько! Ну то, що? Ти вже по – ярмаркував? Можливо будемо додому збиратися?
Рудий Панько: Збиратися то будемо, так ти ж так не дала відповідь на запитання: « Чи був Микола Васильович Гоголь українським письменником?»
Хівря: Зараз. Почекай! Учні напишуть нам на листочках свої відповіді і у віз складуть. Ми ж спродалися, а назад будемо везти їхні висловлювання і читати. Ох, і заживемо ми з тобою.
Рудий Панько: То ж доводь діло до завершення.
Хівря: Ось, дорогі діти, ми і перегорнули сторінки творів Миколи Васильовича Гоголя. У листі до матері писав: «…моє серце завжди залишиться прив’ язаним до святих місць Батьківщини…» А чи згодні ви з цим висловом? То ж яким письменником був Гоголь? Напишіть і прикріпіть до нашого з Паньком возу.

Хівря пропонує учням зачитати свої висновки. Говорить висновок. Українські літературознавці переконують, що М. Гоголь – український письменник, який писав російською мовою. В. Яременко говорить, що цей період (I пол. XIX ст.) в українській літературі є російськомовним, “гоголівським”. А ви подумайте на самоті і вирішіть для себе «Хто ж він – Микола Васильович Гоголь?»

Автор: 

Кошова В.М., вчитель світової літератури Решетилівської гімназії імені І.Л.Олійника, Полтавська область

Джерело: 

1. Бицько О. К. Створити підґрунтя для вивчення теми. Матеріали до вступного уроку за творчістю М. Гоголя // ж. «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України» - №3 – 2004 – с.19 – 22
2. Венок Н. В. Гоголю. Гоголь и время / [Сост. Б. Н. Левин] – Х, Прапор – 1984 – 152с.
3. Гоголівські місця на Полтавщині. Фотоальбом / Упорядник і автор вступної статті М.О.Хоцький; Фото
І. А. Гільбо – К. – Мистецтво, - 1984.- 96с.
4. Скобельська О. Міфотворець // ж. «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України» - №9 – 2007 – с.57 – 60
5. Степаненко М. І. Літературні музеї Полтавщини, - Полтава: АСМІ, 2006, - 404с.
6. Сутула О., Тригуб І. Микола Васильович Гоголь і Україна // ж. «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України» - №10 – 2007 – с.33 – 34
7. Матеріали Internet – ресурсів

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі