“РОБОТА ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНОЇ КАФЕДРИ ПО ЗАПРОВАДЖЕННЮ НОВИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У РОЗРОБЦІ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНО- КУЛЬТУРНОЇ ІНСТИТУЦІЇ ШКОЛА КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ'Я У МАЙБУТНЬОМУ.”

Життя постійно змінюється, підштовхуючи школу так само до змін. Її розвиток вимагає нових форм організації навчального процесу, нових ритмів, нових методів узгодження системи освіти з вимогами сучасного життя та потребами особистості.
Однією з головних умов упровадження будь-яких педагогічних технологій є обґрунтоване психодіагностичне забезпечення навчально-виховного процесу. Одже перш ніж упроваджувати, треба сформувати цілісне уявлення про внутрішній світ учня, міжособистісні взаємини у класному колективі, про тенденції розвитку кожної особистості з усіма її особливостями і відтінками. Дійсно, щоб творити розумово і духовно зрілу індивідуальність, треба її всебічно знати, глибоко розуміти кожен крок учителя, кожне його слово, кожен використаний ним прийом, хоче цього педагог чи ні, наповнений певним психологічним змістом і викликає відповідний резонанс у серцях вихованців. У наш час неможливо провести чітку межу між процесами виховання і навчання. Завдання в них одне – формування особистості учня, особистості активної, творчої, свідомої. Ця мета досягається різними засобами, але провідною і спільною формою навчання та виховання, центральним компонентом усієї діяльності вчителя є урок.
Найпершим завданням вчителя є створення сприятливого психологічного клімату на уроці, зняття напруження, спрямування уваги учнів на виконання поставлених завдань, сприяття розвитку розумової діяльності та формуванню навичок концепції і стійкості уваги, допомоги учню повірити у власні сили, навчити вчитися.
Сьогодні Україна будує нову систему освіти, орієнтовану на вступ до світового освітнього простору. Даний процес супроводжується суттєвими змінами у педагогічній теорії та практиці навчально-виховного процесу. Йде зміна освітньої парадигми: передбачається інший зміст, інші відношення, інша поведінка, інші підходи, інше право, інші педагогічний менталітет.
- Зміст освіти збагачується новими процесуальними уміннями, розвитком здібностей, оперуванням інформацією, творчим рішенням проблем науки та ринкової практики з акцентом на індивідуалізацію навчальних програм.
- Традиційний спосіб інформації – усна та письмова мова, телефонний та радіо зв’язок поступаються місцем комп’ютерним засобам навчання, використанню телекомунікаційних мереж глобального масштабу.
- Важливішою складовою частиною педагогічного процесу стає особистісно-орієнтована взаємодія вчителя з учнями.
- Особлива роль відводиться духовному вихованню особистості, становленню морального обліку людини.
- Йде інтеграція навчальних факторів: школи, сім’ї, мікро- і макро- соціуму.
- Збільшується роль науки в створенні педагогічних технологій, адекватних рівню суспільних знань.
У психолого-педагогічному напрямку Школи майбутнього основні тенденції удосконалення навчальних технологій характеризуються переходом:
- від навчання як функції запам’ятовування, до навчання як процесу з розумового розвитку, який дозволяє використовувати засвоєні знання;
- від чисто асоціативної, статичної моделі знань, до динамічних систем розумових дій;
- від орієнтації на середнього учня, до диференційованих та індивідуальних програм навчання;
- від зовнішньої мотивації навчання, до внутрішньої морально-вольової регуляції.
- Школа майбутнього має можливість вибирати та конструювати педагогічний процес за будь-якою моделлю. Тому в сучасних умовах вчителю необхідно орієнтуватися у широкому спектрі сучасних інновацій, технологій, ідей, напрямів. Сьогодні бути педагогічно грамотним спеціалістом неможливо без вивчення всього арсеналу навчальних педагогічних технологій.
Таким чином, педагогічна технологія є наукою, яка вивчає найбільш раціональні шляхи навчання, є системою засобів, принципів та регуляторів, які застосовуються у навчанні. А саме:
- Загально-дидактичний рівень характеризує цілісний навчальний процес у даному регіоні, навчальному закладі, на даній сходинці навчання. У даному випадку педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі: до неї входить сукупність мети, змісту, засобів та методів навчання, алгоритм діяльності суб’єктів і об’єктів процесу.
- Частно-методичний (предметний рівень: частно-предметна педагогічна технологія використовується у значенні “частна методика”, тобто як сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання і виховання у межах одного предмету, класу, вчителя тобто як методика викладання предметів, методика компенсую чого навчання, методика роботи вчителя, вихователя.
- Локальний (модульний) рівень: локальна технологія являє собою технологію окремих складових навчально-виховного процесу, рішення окремих дидактичних і виховних задач, тобто є технологією окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологією уроку, засвоєння нових знань, технологією самостійної роботи тощо.
Модульна технологія - відрізняється від інших методик відтворенням, стійкістю результатів, відсутністю багатьох “якби” (якби талановитий вчитель, якби обдаровані діти, добрі батьки тощо). Має опору на наукову концепцію, яка має філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнень навчальної мети. По-друге, системність, тобто повинна мати всі ознаки системи: логіку процесу, взаємозв’язок всіх її складових, цілісність. Передбачає можливість діагностичного планування, проектування процесу навчання, поетапного діагностування, використання різних засобів і методів з метою корекції результатів та ефективність.
Педагогіка майбутнього у нашому закладі передбачає єдність змістовних та процесуальних компонентів освітньої системи: мети, змісту, методів, форм і засобів навчання. При цьому зміст навчання як частина освітньої технології визначає її процесуальну частину, хоча координальні зміни передбачають глибоку перебудову мети, змісту та форми. Таким чином, процесуальна і змістовна частини технології навчання адекватно відображають один одного.
Між ними існує ще один опосередкований компонент – важливий дидактичний засіб – шкільний підручник та авторські програми вчителів закладу, який відіграє важливу роль у визначенні змісту навчання, процесуальної частини технології та в реалізації їх єдності. За останні роки у нашій державі створена велика кількість варіативних підручників, що разом з різноманітністю вибору дає можливість подальшого підвищення якості навчання.
Програмно-методичне забезпечення повинно задовольняти вимогам науковості, технологічності достатньої повноти та реальності здійснення. Головним критерієм оцінки педагогічної технології є її ефективність та результативність. В дидактичній системі елементи знань повинні поєднуватися найкоротшими логічними зв’язками, кількість доказів зведено до мінімуму, максимум уваги повинно приділятися головним, найбільш загальним та значним ідеям та відомостям. В цьому полягає принцип оптимального змісту дидактичної системи знань. Підхід до знань з системних позицій реалізується і в структурі інформації, і в використанні заснованих на ній прийомів систематизації знань. В дидактичній системі знань учню пропонуються не тільки самі знання, а й найбільш раціональні методи оволодіння знаннями, тобто орієнтована основа дій. Досягненню результатів сприяє певне будування навчального матеріалу, використання спеціальних схем розумових дій та інших дидактичних прийомів, а також впровадження інтегрованого курсу , який би увібрав у себе різноманітні відомості з багатьох областей знань, а саме з географії, краєзнавства, біології, геології, фізики, астрономії, техніки, хімії, історії, екології.
При цьому позиція учня:
- орієнтація на особисте сприймання навколишнього середовища: не сторонній спостерігач, а зацікавлений пошуковець;
- особиста відповідальність за результати діяльності для інших людей і для природи;
- глобальне сприймання: це потрібно всім, а значить і мені;
- орієнтація на консенсус: визначення за іншими права мати власну точку зору.
Позиція вчителя:
- не є пасивним виконавцем певної програми, а являє собою творчу особистість, яку відрізняють ерудиція, любов до дитини, психологічна грамотність, екологічне мислення.
Основні особливості Школи майбутнього:
1. Орієнтація на розвиток духовного потенціалу особистості дитини, його творчих здібностей і інтересу до предмету.
2. Зв’язок з практикою, реальними проблемами оточуючого всесвіту.
3. Реалізація спадкоємності між початковою і середньою ланкою гімназії.
4. Формування стилю мислення необхідно для успішного використання комп’ютерів (на прикладі математики).
Особливе значення в зв’язку з комп’ютерізацією – набування уміння складати план дій, здійснювати його уміння оцінювати правдоподібність отриманої відповіді, уміння його підкоряти заданим правилам і алгоритмам, уміння організовувати пошук інформації, необхідної для рішення поставленої задачі.
Пріоритетною метою Школи майбутнього являється розвиток духовного потенціалу особистості дитини, формування в неї мотиваційної сфери. Реалізація цієї мети ґрунтується на дидактичних принципах модульного навчання, яка в більшій мірі забезпечує становлення особистості, яка навчається, розкриття її індивідуальних здібностей і розвиток розумової активності таке навчання забезпечує не тільки перетворення дитини в суб’єкт, який сам вчить себе, але і в людину, яка знає механізм самонавчання, зацікавленого у саморозвитку і здібного до цього.
Школа майбутнього повинна розглядати кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела навчання – мотивації навчання. Теорія мотивації витікає з необхідності будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалась на якомога глибше проникнення у внутрішній світ дитини, мала на меті пробуджувати і розвивати в ній здібності і нахили. Така система передбачає позитивну аргументацію методів і засобів впливу на дитину за якою майстерність учителя виявляється в тому, що він стимулює учня робити все із власної волі, з бажанням і радістю, отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, для інших – проникнення у суспільне життя. Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони повинні базуватися на активному інтересі до того, що вивчається. Тільки від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить використання ним таких форм і методів роботи з учнями, які сформують в них сталі позитивні мотиви у здобутті знань, умінь, навичок, викличуть інтелектуальні інтереси.
Для формування навчальних мотивів велике значення має використання ситуацій пізнавальної новизни, пізнавальних ігор, навчальних дискусій, пізнавальних суперечностей, використання різноманітних аналогій, створення ситуацій успіху тощо.
Процес формування в учнів глибоких мотивів навчання розрахований на творчість учителя, який ціле життя працюватиме для того, щоб навчання було ефективним і плідним, стало радістю і задоволенням кожної дитини.
Школа майбутнього повинна бути – гуманістичною, продуктивною, прогностичною. Головна її мета – формування гармонійно розвиненої особистості. Основні принципи діяльності – гуманізація, оптимізація, життєтворчість, розвиток і саморозвиток особистості, диференціація та індивідуалізація, єдність національного і загальнолюдського.

Класи: Середня школа

Предмети: Математика