Контрольна робота № 1

Аудіювання (210-230 слів)

КУПЛЕНА ДРУЖБА
Таня — новенька і в неї ще немає подруги. їй дуже подобається красива і весела Ілона.
Сьогодні Таня принесла до дитячого садка блискучу сумочку із жіночою косметикою. Дівчатка зібралися довкола неї. Таня виймає одну річ за одною, пояснює, для чого вона призначена, і кладе біля себе. Нікому не дозволяє брати — це ж мамине. Тільки Ілоні все можна: навіть губи і нігті нафарбувати.
Коли збирались на прогулянку, Таня сказала Ілоні:
— Якщо станеш зі мною, я дам тобі поносити свою сумочку.
Та погодилась.
Дівчатка походжали по доріжці, як дві поважні дами. Ілона несла сумочку.
Таня іноді діставала звідти цукерки або печиво і пригощала подругу. Інші дівчатка стояли осторонь і заздрісно поглядали. Нарешті Оксанка наважилась підійти і попросити:
—Таню, пригости і нас.
— Ні, це тільки для мене і моєї подруги.
Ні то ні — і дівчатка побігли гратися до свого улюбленого кущика. Усім цікаво і весело, крім Ілони. І ніхто не помічає її відсутності, хоч завжди мамою була вона. Оксана-мама керує не гірше за Ілону. Усі мають роботу: хто в магазин іде, хто обід готує, хто ляльок спати вкладає. Хлопчики підбігли: пропонують підвезти на базар за покупками...
— Ходімо з дівчатками гратися, — пропонує Ілона Тані.
— Іди, якщо хочеш, але я заберу свою сумочку.
Шкода Ілоні втрачати гарну сумочку. Ось і ходить вона з Танею, як прив’язана. (214 слів) Віра Паронова

Запитання
1. Що принесла Таня до дитячого садка? (1бал)
а) ляльку б) конструктор в) сумочку
2. Що вона запропонувала Ілоні? (1бал)
а) погойдати ляльку б) складати конструктор в) поносити сумочку
3. Як гуляли Ілона і Таня? (1бал)
а)гралися біля кущика б) походжали по доріжці в) готували обід
4. Як гралися дівчатка? (1бал)
а)гралися біля кущика б) походжали по доріжці в) готували обід
5. Встановіть послідовність подій: (2бали)
Ходімо з дівчатками гратися.
Таня—новенька..
Інші дівчатка стояли осторонь.
6.Чи можна Таню назвати щедрою дівчинкою? (2бали)
7.Чи можна Ілону назвати рішучою дівчинкою? Поясни. (2бали)
8.Чи можна Ілону і Таню назвати подругами? Доведи. (2бали)

Контрольна робота № 2 Читання мовчки (250-310 слів/3хв)

ЖИТТЯ НАВЧИЛО
Тарас — хороший хлопець. Друзі його поважають: він веселий, не скупий, у біді виручить. Одне в ньому недобре — любить запізнюватись. Зберуться хлопці на річку — чекай Тараса півгодини, надумають грати у футбол — знову чекай. А він прибіжить захеканий, червоний, просить вибачення, всіх цукерками пригощає. Ну як на нього можна сердитися?
Тільки бабуся Валя не могла з цим змиритися і все повчала: «Збиратися треба заздалегідь, а не в останню хвилину».
Бо як кудись треба іти, Тарас починає бігати по квартирі, все у шафах перевертати, розкидати речі, а бабуся за ним прибирає.
—Ти ще колись погориш на тому, — бурчить вона. — Життя тебе
провчить. І таки провчило.
Вирішили учні всім класом поїхати у неділю на екскурсію до Києва, а Тарас захворів і кілька днів до школи не ходив. Лікувався старанно, дуже хотів одужати, щоб поїхати з усіма. Мама сказала, що з температурою не відпустить.
Ось уже завтра їхати. Тарас ніби й одужав.
Телефонує він Юркові:
— Завтра, якщо у мене не буде температури, я прийду на зупинку. Якщо вчасно не прийду, не чекайте.
—Ти ж не запізнюйся. Ідемо рівно о дев'ятій, — нагадав Юрко.
—І що ви думаєте? Встиг наш Тарас? Ні. Рівно три хвилини не вистачило. Показав йому автобус хвоста, — розповідала сусідкам бабуся Валя. — Шкода було на нього дивитися, який він сумний повернувся. Я його і так втішала, і так, і пиріжків напекла. А він: «Ні, бабусю, не втішайте. Сам винний». Цілий день мовчазний був, все про щось думав.
Відтоді Тарас не запізнювався навіть на уроки. Життя навчило.
(244 слова) Віра Паронова

Запитання
1.Яким був Тарас? (1бал)
а) скупий б) не скупий в) сумний
2. Яку негарну звичку мав хлопчик? (1бал)
а) дражнився б) обманював в) запізнювався
3.Чому Тарас запізнювався? (1бал)
а) збирався в останню хвилину б) довго спав в) повільно рухався 4. Як життя провчило Тараса? (1бал)
а) запізнився в школу б) запізнився на автобус в) запізнився на свято 5.Встанови правильну послідовність. (2бали)
□ Показав йому автобус хвоста.
□ Тарас—хороший хлопець.
□ Лікувався старанно, дуже хотів одужати
6. Про що Тарас думав увесь день? (2бали)

+1бал-наявність чи відсутність артикуляції
+3 бали максимально - обсяг тексту за 3 хв повністю;
- 2бали-2/3тексту;
- 1бал-половина тексту;
-0 балів- менше половини.

Контрольна робота № 3 Усний переказ прочитаного твору

ЯБЛУКО В ОСІННЬОМУ САДУ
Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Тільки де- не-де на деревах залишилося пожовкле листячко.
Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч із жовтим листком вони побачили на гілці велике рожеве яблуко.
Оля й Ніна аж скрикнули від радості.
— Як воно тут збереглося? — з подивом запитала Оля.
— Зараз ми його зірвемо, — сказала Ніна і зірвала яблуко.
Оля хотіла, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилась зізнатися у цьому, а тому сказала сестрі:
— Хай тобі буде яблуко, Ніно...
Ніні теж хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона теж соромилася висловити це бажання, тому сказала сестрі:
— Хай тобі буде яблуко, Олю...
Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна й та ж думка: вони прибігли до мами радісні, схвильовані.
Віддали їй яблуко.
У маминих очах сяяла радість.
Мама розрізала яблуко і дала дівчаткам по половинці.
Кожній хотілося потримати його в руках.
Василь Сухомлинський

РОЗДІЛЕНА РАДІСТЬ
У Катрусі сьогодні велика радість. Понад рік хворів її татко. У лікарні лежав, три операції переніс. Мамі і Катрусі було тяжко. Не раз, бувало, прокинеться Катруся вночі й чує: мама тихо плаче. А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий. Радісно сяють Катрусині очі. Прийшовши до школи, зустріла дівчинка в дворі двох своїх однокласників, Петрика і Гришка. Зустріла й поділилась радістю:
 Наш татко видужав...Петрик і Гришко, глянувши на Катрусю, здивовано знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти м’яча.
Катруся пішла до дівчаток, що гралися в класи.
 Наш татко видужав, — сказала вона і радість засяяла в її очах.
Одна з дівчаток, Ніна, з подивом запитала:
 Видужав — ну й що з того?
Катруся відчула, як із грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати стало важко. Вона відійшла до тополі на кінці шкільного подвір’я і заплакала.
Чому ти плачеш, Катрусю? — почула вона тихий, ласкавий голос Кості,
мовчазного хлопчика, її однокласника.
Катруся піднесла голову й, схлипуючи, відповіла:
 Наш татко видужав...
 Ой, як же це добре! — зрадів Костя. — Біля нашої хати в бору вже зацвіли
проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо пролісків і понесемо твоєму таткові.
Радість засяяла в Катрусиних очах.
Василь Сухомлинський

РАДІСТЬ
Раніше від бабусі Дарини ніхто не встає. Сьогодні Тетянка прокинулася раненько, вибігла надвір, а бабуся вже порається на городі, кущі помідорів підв’язує. Зачувши, як Тетянка лопотить босоніж по стежці, розігнулася.
— Доброго ранку, внучко!
Очі бабусині усміхаються, помережане зморшками обличчя аж світиться.
— Чому це Ви так радієте, бабусю? — запитує Тетянка.
— А радію, бо день он який ясний та погожий! Сонцю радію. Городині, садовині сонечко силу дає. Помідори вже займатися починають, яблука он які красуються. А дині як пахнуть! Я там одну жовтеньку нагледіла, зірвати тобі?
Бабуся розрізала диньку. Тетянка куштувала.
— Смачна? — питала бабуся.
— Як мед!
— А чим пахне?
— Сонцем!
— Отож-бо й воно! — цвіла усмішкою бабуся.
А то прокинулась Тетянка — хтось тарабанить по даху. Може, кіт Рудько туди забрався та й витанцьовує?
На ганку стоїть бабуся — рада-радісінька.
— Чому це Ви радієте? — запитує Тетянка. — Сонця ж нема. Хмарно.
— А поглянь, який дощик іде! Лагідний, теплий. Напоїть земельку — і вродить вона усякого збіжжя, садовини й городини. Будуть на зиму комори повні. Тому й радію.
Бабусина радість передалася Тетянці, і гайнула вона по калюжах витанцьовувати.
— Отаке! Побігай під дощем, то хутчіш підростатимеш! — приказує, дивлячись на те, бабуся. — І мені, й дідусеві, і мамі, й татові — на радість!
Василь Сухомлинський

ЧОРНИЦІ
У чорному лісі достигли чорниці. Пішли ми за ягодами втрьох: я, Улянка і маленька Галя. Улянку мали за старшу.
Хоча день видався спекотним, комарів у лісі було повно. Вони ніби на нас чекали: повилітали з-під листочків і ну дзижчати! Ми з Улянкою від якого комара відмахнемося, якого стерпимо, а маленьку Галю ці злюки зовсім замучили. Сидить вона на пеньочку, ойкає та чухається. Ягід у неї зовсім мало.
От назбирали ми з Улянкою повні бідончики.

 Давай, Віруню, з маленькою Галею поділимося, —каже Улянка. — Я своїх ягід їй трішки насиплю, а ти своїх. Вона, бідна, он як змучилась, а додому не проситься,терпить.
Ну й тішилась маленька, як ми їй ягід насипали!
Назад поверталися вже по холодочку. Ідемо, співаємо.
— Спочатку заведемо додому Галю, — скерувала Улянка.
Галина мама вже нас виглядала. Побачила її донька і побігла назустріч:
— Мамо! Мамо! Дивись, у мене чорниці є!
І тут, бідна, об щось перечепилася, впала — і покотилися ягідки у пилюку.
Галя як зареве на повний голос. Мама втішає — все марно. Улянка підняла бідончик,
витерла його хусточкою і насипала в нього своїх чорниць, і я так само.
Маленька заспокоїлась і радісно нам посміхалася, притискаючи до грудей бідончик з ягодами.
— Приходьте до нас на вареники із чорницями, — ласкаво запросила Галина мама.
Віра Паронова
КАЛИНА
Це було тоді, коли на Русь нападали орди татарські.
Одного разу в українському селі було весілля. Зібралося дуже багато вродливих дівчат. І саме в розпалі гуляння на село налетіли татари. Завойовники побачили кра¬сунь і почали ловити їх, щоб продати в Цар-городі. Дівчата, аби не потрапити в неволю, повтікали на болота. Ординці погналися за ними і потрапили в трясовину. Там, де сконали вороги, з’явилися гнилі купини, а на тому місці, де загинули українські калини. І з того часу дівочу красу порівню¬ють з калиною. Про цей чарівний кущ скла¬дено безліч пісень, віршів і приказок.

Контрольна робота № 4 Читання вголос

І семестр 65-70 слів/хв.
(правильність, спосіб, виразність, темп, розуміння прочитаного) Художній, науково-художній текст 180-210слів)
І прочитування (виразність не враховується)
Хто? Що? Які? Де? Коли? Як? Жанр твору.
ІІ прочитування (виразність враховується)
Тема,основна думка, послідовність подій,причинно-наслідкові зв’язки, риси характеру, мотиви вчинків.

ЯК ДІВЧИНКА ПОБАЧИЛА СЕБЕ
Якось дівчинка Софійка завередувала. їй хоті¬лось іти гуляти, а мама каже:
— Спочатку поснідай, а тоді й іди.
От вона й розплакалась.
Вона думала, що мама проситиме: «Мила доню, ну, йди поснідай, будь
ласка». Але мама не просила. Вона сказала:

— Ну, що ж, не хочеш їсти — іди гуляй. Але до обіду нічого не їстимеш. (53слова)
Сказала це мама і вийшла з кімнати. Софійка ще більше розревілась. Коли це крізь сльози вона побачила себе в люстерку, що стояло на столі. Спершу Софійка не второпала, що то за дівчинка в люстерку. Чого в неї скривлене личко з черво-ними очима, чого по личку розмазані сльози? Від здивування Софійка перестала плакати й здогада¬лась: то це ж її відображення в люстерку. (61 слово)
Софійці стало соромно. Невже це вона?
Софійка оглянулась: чи не бачить мама, яка вона противна в сльозах.
Мами не було. Софійка мерщій витерла сльози.
Від того часу вона більше ніколи не вередувала, їй іноді хотілось покапризувати. Бувало, вже й губки у неї кривились, і на очах тремтіли сльо¬зи, та враз вона згадувала люстерко, і їй ставало соромно.
Так люстерко допомогло Софійці побачити себе. (63 слова)

Василь Сухомлинський

ХОРОШОГО ПОТРОШКУ
Коли Петрусь береться до меду, то мама завжди застерігає:
— Потрошку їж! Бо мед на пупі виступить!
Правда, скільки Петрусь не ласував ним, скільки не заглядав собі на пупа, а медом там і не пахло. (34 слова)
То мама тільки лякає. Але лякає, мабуть, не дарма, бо коли меду з’їси багато, та ще й натщесер¬це, то справді може завадити. Чого воно так? Як тільки щось дуже хороше, то вже й потрошку. І цу¬керки їж потрошку, щоб зуби не кришилися, і бігай помаленьку, бо лоба наб’єш, і в річку далеко не за¬ходь, бо втопишся, і те й се... А може, Петрусеві усього побагато треба! Може, він не хоче потрошку. (71слово)
Отаку собі думав думу Петрусь, сидячи в садку під розквітлою черемшиною. Білі кетяги цвіту схи¬лялися до Петрусевого обличчя, аж дух забивали п’янкими пахощами. Ніщо йому так гарно не пахло, як черемшина. Дихай нею, скільки душа бажає. Краса! Ще й бджоли гудуть у тому білому шумо¬винні, наче колискову тобі співають.
Замріявся Петрусь та й незчувся, як і заснув. (57 слів)

Хтозна, скільки б він отак спав, аби не тато. Піді¬йшов до Петруся, поторсав за плече: «Вставай, вечір уже». Насилу добудився.
Петрусь прокинувся, дивиться на тата, а перед очима жовті кола пливуть. Ну, геть тобі очамрів.
— А що,— сміється тато,— вчадів? Хіба не знав, що від черемхового цвіту в голові паморочиться?
— Не знав. (52 слова)
Петрусь встав, а земля аж пливе під ногами. Насилу в хату зайшов, так гойдалося все в очах.
— Що з ним? — занепокоїлась мама.
— Та черемхою надихався.
— Пахне ж як хороше,— виправдовувався Пет¬русь.
— Хорошого потрошку. (33слова)
Василь Шкляр

КАЛИНА
Бабуня Настя нічого так не любить, як садити дерево. Вона каже:
— Завжди знайдеться місце, де його посадити. А хто за це не дбає, той або байдужий, або сліпий до краси.
Коло бабусиної хати ростуть вишні. За порогом повно квітів. Біля хвіртки — кучерявий бузок. А від вулиці — явори. (47 слів)
Позаторік бабуня принесла з лісу й посадила під вікном тонке деревце. Доглядала його, підливала. Воно прийнялося. Але першої весни не цвіло. Тіль¬ки зеленіло.
Другої весни викинуло білі китиці. Всі побачили, що це — калина.
Минається зима, настає тепло — і хати бабуниної не видко. Цвітуть білі вишні, пахне ліловий бу¬зок, гіацинти, нарциси. Згодом жоржини тягнуться до порога. А явори шумлять. (57 слів)
Та найбуйніше квітує калина. Соловейко звив на ній гніздо. Він тьохкає, а калина цвіте й заглядає у вікно. Соловейко тьохкає, поки калина не перецвіте.
Кінчається літо. З кожної гілочки на калині зви¬сають важкі червоні грона.
Сюди прилітають журавлі. Вони збираються у вирій. Сідають на калину, дзьобають калинові ягідки. (48 слів)
Бабуня Настя дивиться на них і наказує:
— Наїдайтеся, щоб вам було неголодно летіти в далекі краї... Летіть, та не баріться там...
А серед зими з’являться поласувати калиною снігурі.
Отак і живе бабуня Настя — з деревами, квіта¬ми і пташками. (38 слів)
Борис Харчук

ЧОТИРИ РУДІ ЛИСИЦІ
Ярко стояв в автобусі біля водія, і йому було видно все навкруги: асфальт, укритий льодком, чорні дерева, зустрічні машини, клаптик неба та пустельне поле з обох боків дороги. Їхати було важ¬ко. Колеса часто буксували. І шофер, а з ним і Ярко, пильно приглядалися до шляху.(45 слів)
Раптом щось яскраве майнуло від білого краю поля.
— Спиніть, спиніть! — закричав Ярко, і тої ж миті шофер якимось дивом загальмував на слизь¬кому, як ковзанка, асфальті.
— Що таке? Що трапилося? — стривожилися пасажири. (31 слово)
Чотири руді лисиці з пухнастими хвостами чим¬чикували через дорогу. Вони йшли одна за одною, зграбно переступаючи тонкими лапками, як по шну¬рочку. І здавалося, що асфальт перетяла вогниста стьожка. Лисиці йшли поволі, ніби знали, що авто¬бус до часу не рушить з місця, і зовсім не боялися. (45 слів)
— От жаль! — вигукнув один пасажир і сплес¬нув з досади в долоні.— Рушнички нема! Я б їх усіх одним пострілом!..
— От і добре, що нема! — вигукнув Ярко.— Нащо їх стріляти.
Ярко з шофером перезирнулись. І шофер ще якусь мить не рушав далі, щоб хлопчик міг подиви¬тись у поле. Услід чотирьом рудим лисицям. Тепер уже поле не здавалось Яркові таким холодним і пустельним, як перше. (63 слова)
Ніна Бічуя

ДОБРІ ОЧІ
На нашому кутку був хлопець Архип. З ним нам не веліли товаришувати, бо він був злодій¬куватий дуже і брехливий.
Пішов той Архип до своєї бабусі — кликати в гості, а бабусі вдома нема. Він тоді знайшов ключа, відімкнув комору, надибав у скрині глечик із медом і впорав його мало не весь. На другий день бабуся зу¬стріла його серед вулиці, питає: (59 слів)
— Нащо ти, Архипе, виїв мій мед?
— Їй-богу, я не їв! Їй-богу, я не їв! — божить Архип, а в самого очі так і бігають то сюди, то туди.
— Хоч би ж ти не божився вже даром,— каже йому бабуся,— дивись, он у тебе й досі рукава в меду. (49 слів)
Архип зирк: справді, рукава його вимазані ме¬дом. Нема вже чого йому казати, то він стоїть мовчки та тільки очима лупає.
— Оце й не сором тобі у вічі мені дивитись? — соромить його бабуся.
А старий Кутувенко городив лісу коло свого двору, чує те та й каже: (45 слів)
— Добрі очі все перелупають.
Побіг після того Архип на майдан, знайшов хлоп¬ців, хвалиться:
— От у мене очі, так очі. Все перелупають!
Хлопці, почувши теє, та в регіт:
То ж на злодія тільки кажуть так, дурний ти. (36 слів)
Степан Васильченко

Контрольна робота № 5 Аудіювання (210-230 слів)

МИШЕНЯ ТА ОЛІВЕЦЬ
(Казка)
Жив-був у Володі на столі Олівець. Одного разу, коли Володя вже спав, на стіл забралося Мишеня. Побачило Олівця, схопило його і потягло до своєї нори.
— Відпусти мене, будь ласка! — попросив Олівець.— Навіщо я тобі? Я дерев’яний, мене не можна їсти.
— Я тебе буду гризти! — сказало Мишеня. У мене чешуться зуби, і я маю весь час що-небудь гризти. Ось так! — і Мишеня боляче вкусило Олівця.
— Ой,— зойкнув Олівець.— Тоді дай мені можливість що-небудь намалю¬вати востаннє, а потім роби що хочеш.
— Добре,— погодилось Мишеня,— малюй! Але потім я тебе все одно по¬гризу на дрібні кусочки.
Гірко зітхнув Олівець і намалював кружечок.
— Це сир? — спитало Мишеня.
— Може й сир,— сказав Олівець і намалював ще три маленьких кружечки.
— Ну, звісно, це сир, а це — дірки в ньому,— здогадалося Мишеня.
— Можливо, й дірочки,— погодився Олівець і намалював ще один великий круг.
— Це яблуко! — запищало Мишеня.
— Може бути і яблуко,— відповів Олівець і намалював ще декілька видо-вжених кружечків.

— Я знаю — це сардельки! — закричало, облизуючись Мишеня.— Ну, за-кінчуй скоріше, у мене дуже чешуться зуби.
— Почекай хвилинку! — сказав Олівець.
І коли він почав малювати кутики, Мишеня закричало:
— Це схоже на ко... Не малюй більше!
Та Олівець уже намалював великі вуса...
— Та це ж справжній кіт! — пискнуло налякане Мишеня.— Рятуйте! — і кинулося до своєї нори.
З того часу Мишеня звідти не показує свого носа. А Олівець у Володі досі живе, тільки став трішки меншим. (232 слова)

1. Де жив Олівець? (1бал)
а) У портфелі;
б)у пеналі;
в)у Володі на столі.
2. Хто забрав Олівця? (1бал)
а) Мишеня;
б)Володя;
в) сусід по парті.
3. З якими чарівними словами Олівець звернувся до Мишеняти? (1бал)
а) Прошу;
б)будь ласка;
в) благаю.
4. Яке останнє бажання висловив Олівець? (1бал)
а) пописати;
б)намалювати;
в) погратися.
5. У якій послідовності Мишеняті уявлялися зображувані Олівцем предмети? (2бали)
o сир
o сардельки
o яблуко
o кіт
6. Чому Мишеня хотіло погризти Олівця? (2бали)
7.Про що розповідається в казці? (2бали)
8. Завдяки яким рисам характеру олівцю вдалося уникнути смерті? (2 бали)

Контрольна робота № 6 Читання мовчки (250-310 слів/3хв)

НЕГАРНА ЗВИЧКА
Легенько скрипнула дерев’яна хвіртка, і з вулиці зайшов на подвір’я сусідський дідусь Микола:
— Дай Боже!
— Дай Боже всім! — відповів од хлівця Мишків дідусь Іван і ступив сусідові
назустріч. Мишко, що сидів під крислатим горіхом, полишив їсти з мисочки вишні й відсунувся на край лави, звільняючи для дідусів місце. Він дуже полюбляв

слухати розмову дорослих і мав негарну звичку безцеремонно втручатися в неї.
Тим часом дідусі посідали на лаві й завели мову спочатку про те, яким спекотним видалось цьогорічне літо, потім про пасіку. А далі дідусь Іван почав розповідати про поливальну систему, яку він надумав злагодити, щоб поливати город.
— А я вчора у тітки Ганни був. Вона мене ситром напувала, — втрутився у розмову Мишко.
Але дідусь продовжував свою розповідь, навіть не глянувши на онука. Мишко перечекав якусь мить і знов сказав:
— Наш Мурчик десь носа подряпав, і мама каже, що він горе-мисливець.
Проте Мурчиків ніс теж не зацікавив дідусів:вони й далі розмовляли про своє.
Мишко образився. «Чого це вони не звертають на мене уваги?» — сердито подумав він, смикаючи то одного дідуся за рукав, то другого. Однак тим наче вуха позакладало.
«Але ж вони один одного чують! — подумки відзначив з обуренням хлопчик. — Про город чують про бджіл чують. А про Мурчиків ніс — ні». І Мишко, набравши повні груди повітря,
вигукнув:
— Учора Максимко, що їхня хата біля криниці, ліз через паркан і штани подер.
Однак і ця новина не справила на дідусів ніякого враження.
— Ви чуєте?! — не своїм голосом заволав Мишко. — Максимко штани-и-и подер!
І тут дідусь Микола, роззирнувшись довкруги, питає в дідуся Івана:
— А де це твій Михайло? Щось я давненько не чув його й не бачив. Він у вас не з тих,що язик, мов лопата, і строчить, як з автомата. Либонь, зараз десь при цікавому ділі?
Од цих слів очі в Мишка округлились, як блюдця, і рот став круглим, наче бублик. Він мовчки зсунувся з лави і, присоромлений, потюпав до хати. (312 слів)
Оксана Кротюк
Запитання
1. Хто прийшов у гості до Мишкового дідуся? (1бал)
а) сусід Микола б) дідусь Микола в) сусід Максим
2. Що робив Мишко? (1бал)
а) грався б) їв горіхи в) їв вишні
3. Як поводилися дідусі під час розмови? (1бал)
а)не слухали Мишка б)голосно розмовляли в) голосно сміялися
4. Чому Мишкові стало соромно? (1бал)
а) бо слово не горобець б) бо язик, як лопата в) бо очі, як блюдця
5.Встанови правильну послідовність. (2бали)
□ Максимкові штани
□ Тітка Ганна
□ Кіт Мурчик
6. Яку негарну звичку мав Мишко? (2бали)

+1бал-наявність чи відсутність артикуляції

+3 бали максимально - обсяг тексту за 3 хв повністю;
- 2бали-2/3тексту;
- 1бал-половина тексту;
-0 балів - менше половини.

Контрольна робота № 7 Робота з літературним твором

ДОБРЕ СЛОВО
В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці випов¬нилося п’ять років, вона серйозно захворіла: застудилась, почала кашляти й танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке вершкове масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон із курячого крильця. Усі казали: «Треба добре харчуватись, дихати свіжим повітрям — і хвороба втече в ліси й на болота».
Оля їла стільниковий мед і солодке вершкове масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон із курячого крильця.
Та нічого не допомагало — дівчинка вже ледве вставала з ліжка.
Одного дня біля хворої зібралися усі родичі. Дідусь Опанас сказав:
— Чогось їй не вистачає. А чого — і сам не можу зрозуміти.
Раптом відчинились двері — і до хати увійшла прабабуся Олі — столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не вихо¬дила. Та прочувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її.
Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і ма¬леньку, й сказала:
— Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров’ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці — щоби ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові.
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки розчервонілися, а в очах засяяла радість.
— Ось чого не вистачало Олі, — сказав дід Опанас. — Доброго слова. (263 слова)
Василь Сухомлинський

Самостійно читають текст.
Обізнаність з колом дитячого читання:
1.Жанр прочитаного твору (1бал)
а) оповідання б) казка в) науково-художній твір
2. Тема твору (1бал)
а) праця б) природа в) відносини людей
Практичне застосування літературознавчих понять:

3. Художній засіб цього твору (1бал)
а) діалог б) опис в) епітети
4. Головна думка знаходиться (1бал)
а) в зачині б) в основній частині в) в кінцівці
Уміння працювати з літературним твором
5. Як ставишся до вчинка головного героя (1бал)
а) позитивно б) негативно в) байдуже
6. Назви риси характеру головного персонажа. (2бали)
7. Чого навчив тебе цей твір? (2бали)
8. Які почуття викликає твір? Чому? (3бали)

Контрольна робота № 8 Читання вголос

ІІ семестр 75-80 слів/хв (правильність, спосіб, виразність, темп, розуміння прочитаного)Художній, науково-художній текст 180-210слів)
І прочитування (виразність не враховується)
Хто? Що? Які? Де? Коли? Як? Жанр твору.
ІІ прочитування (виразність враховується)
Тема,основна думка, послідовність подій,причинно-наслідкові зв’язки, риси характеру, мотиви вчинків.
ЯБЛУКО НЕ ТАКЕ ЯК УСІ
Одне яблуко дуже хотіло бути не таким, як усі. Воно витеребенилось на найвищу гілку і ну реготати зі своїх братів і сестер.
- Ага, ви всі піді мною тепер!
Ніхто не сказав ні слова, бо всі добре знали його вдачу. (39)
- Мовчите! Заздрите мені, то й мовчите. Подождіть, ще не те побачите. Вам і заціпить.
Стало яблуко пнутися ще вище. А вище нікуди. Вище - вітер гуляє. Яблуко витягало шию, задирало голову:
- Дивіться, дивіться, - верещало, — такої висоти ніхто з вас не сягне. (40)

А вітер зачепив його крилом, і впало воно додолу.
Ішла собі звичайна свиня і з’їла яблуко, що дуже хотіло бути не таким, як усі. (24)
Д. Чередниченко
НАМИСТО
З ЧОТИРМА ПРОМЕНЯМИ
Маленька дівчинка лежала вже багато тижнів хвора. Лежала, стогнала,

заплющивши очі. Побачило сонечко хвору дівчинку. Жаль йому стало її. Нахи-лилось воно над її голівкою й тихо прошепотіло:
- Візьми, дівчинко, чарівне намисто з чотирма променями. І чотирьох нещасних можеш зробити щасливими. На кого направиш промінь - той і стане щасливий.(48)
Розплющили дівчинка очі, бачить - на грудях у неї лежить чарівне намисто, чотири промені на стіні грають.
«На кого направити щасливі промені? - думає дівчинка. - Хто в нас нещасний?» Подумала та й зітхнула тяжко: нещасні були бабуся, дідусь, тато й мама. (39)
У бабусі зуб болить, у дідуся ліжко скрипить, тато горілку п'є, мама сльози ллє.
Направила дівчинка чарівний промінь на бабусю - і зуб у неї перестав боліти.
Направила промінь на дідуся - ліжко скрипіти перестало. (33)
Направила промінь на тата — перестав горілку пити.
Направила промінь на маму - перестала мама сльози лити, радісно усміхається. Про себе, про свою недугу дівчинка забула. Та коли всі люди стали щасливі, вона стала найщасливішою.(33)
В. Сухомлинський

КОВЗАНИ
Їх було п’ятеро друзів. Вони скрізь ходили ра¬зом — і в кіно, і в гурток радіолюбителів. Хлопці майже ніколи не сварились і завжди стояли один за одного. Розлучались вони тільки в одному випад¬ку: коли намічався похід на ковзанку. Тут четверо готові були забути про все на світі, а Мишко казав: (49)
— Ви йдіть, а я не піду.
І якщо друзі вимагали пояснень, Мишко завжди відповідав ухильно. То з’ясовувалось, що йому слід бути дома і допомогти матері, то виявлялося, що він ще не брався за якесь домашнє завдання, то не було настрою. (40)
Так тривало досить довго. Нарешті один з чо¬тирьох, найспритніший, Грицько, з’ясував деякі над¬звичайні обставини. Виявилось, що у Мишка немає ковзанів.
— Так чому ж Мишко нам нічого не сказав? — здивувався Федя. (30)
— Він гордий і соромиться,— сказав Ілля.
— Треба щось придумати,— запропонував Сер¬гій.
— Придумав!..-— крикнув Грицько.— Сестра ку¬пила бігові ковзани, а хокейні їй не потрібні. Я ви¬прошу їх у Тані.
— Ні,— сказав Ілля,— Мишко гордий. Не візьме. (35)
— Чому ж не візьме? Ми ж друзі!
— А можна зробити так,— запропонував Сер¬гій.— Ти у Тані ковзани візьми,
віднеси Мишкові, попроси, щоб він їх нагострив. Коли нагострить, скажи, нехай перевірить на льоду, а потім зробимо так, щоб вони у нього залишились.
Зрештою Танині ковзани справді перейшли до Мишка…(48)
Анатолій Маркуша

ЧВАНЬКУВАТА БУКВА
Була собі на світі Мудра Людина. Вона при¬думала букви. Вирізала їх з березової кори, склала в козубець і думає: ось піду завтра до людей і навчу їх читати й писати.(30)

Минула ніч. Зібралася Мудра Людина йти до лю¬дей. Треба, думає, розташувати букви в такому по¬рядку, щоб людям легше було вчитися читати.
Роз¬кладає букви: а, б, в... Думає, як найти такий порядок, щоб кожна буква підказувала, яка сусідка іде за нею.(40)
Усі букви лежать смирно, чекають на свою чер¬гу. Одне тільки «я» витерпіть не може. Все лізе в руки Мудрій Людині й нагадує про себе: а «я» куди?
Розгнівалась Мудра Людина й каже: (32)
— Ну, з тобою лиха не оберешся. Сиди й жди своєї черги.
Та букві «я» нетерпеливиться:
— А чого мене забуваєш?
Подумала Мудра Людина та й каже:
 «Я» буде на останньому місці! (30)
В. Сухомлинський

ДМИТРО І САШКО
Двоє четвертокласників, Дмитро і Сашко, схили¬лися над аркушиками паперу. Сьогодні в класі найвідповідальніша контрольна з арифметики. Учи¬тель сказав: цю письмову роботу посилатимуть у район.
Дмитро — найсильніший математик у класі, він уже розв’язав задачу, вже переписує з чернетки на чистовик. (39)
Сашка посадили поруч з Дмитром, щоб підтягав¬ся. Бо Сашко — невстигаючий, некмітливий. Він не тільки тугодум, а й дуже самолюбивий хлопець. Ніколи не списує, не підглядає. Ось і зараз Дмитро відкрив перед Сашком чернетку. Дивись, ось же розв’язання задачі: досить одним оком глянути, якщо захочеш, і все стане зрозумілим. Та Сашко насупився, вп’явся очима в свій аркушик і навіть глянути не хоче на роботу Дмитра.(64)
Дмитрові шкода Сашка. Недобре передчуття бо¬ляче стиснуло його серце. Знову буде, як і завжди після контрольної: у Дмитра—п’ятірка, а в Сашка—трійка. (24)
В. Сухомлинський

Класи: 3 клас

Предмети: Українська література