Користувацький вхід

Семінар в формі круглого столу на тему : Шляхи оптимізації комунікативно-мовленнєвого розвитку дошкільника»

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.


0

Семінар в формі круглого столу на тему : Шляхи оптимізації комунікативно-мовленнєвого розвитку дошкільника»
Мета:Створювати умови для розвитку комунікативної культури педагогів. Формувати навички ефективної взаємодії. Поглиблення та систематизація знань педагогів щодо змісту Базового компонента дошкільної освіти, формування їх професійних умінь щодо використання ефективних підходів для розвитку мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку; вдосконалення педагогічної майстерності вихователів. Підсилювати професійну мотивацію.

1. Вправа «Знайомство» «Ти про мене ще не знаєш…»

Мета: Відпрацювати вміння короткої само презентації.Створення позитивної атмосфери та налаштування на плідну співпрацю.

Кожен по черзі називає своє ім’я та говорить фразу, яка розпочинається зі слів: «Ти про мене ще не знаєш…»

Сподівання суспільства пов’язані сьогодні насамперед із вихо- ванням життєздатної, гнучкої, свідомої, творчої людини. Почи- нати розв’язувати ці проблеми слід від дошкільного дитинства, оскільки саме в цей віковий період закладається фундамент опти- містичного світобачення; діти засвоюють моральні правила і нор- ми, розвивається їхня довільна поведінка; формується мовленнєва компетентність тощо.
як самостійну систему, яка гармонійно поєднує сімейне та сус- пільне виховання, а дошкільний навчальний заклад називає най- першим суспільним середовищем для дитини. Дошкільне дитинство — короткий, але дуже важливий пері- од становлення особистості. У дошкільні роки дитина отримує по- чаткові знання про навколишнє життя, у неї починає формуватися певне ставлення до людей, до праці, формуються навички і звич- ки правильної поведінки, вона вчиться спілкуватись з оточенням, формується характер дитини.
У цілісній та багатогранній освітній системі, згідно із сучас- ними програмами розвитку дитини, велику роль відіграє кому- нікативно-мовленнєва компетентність — унікальний комплекс індивідуальних особливостей, пов’язаних із мовленнєвою, кому- нікативною, інтелектуальною, емоційною, творчою сферами осо- бистості. Якщо дитина ізольована від повноцінного мовленнєво- го спілкування в дошкільні роки, це негативно позначається на її подальшому розумовому і мовленнєвому розвитку, може усклад- нити існування дитини в соціумі. Тому дуже важливо вивчати та розвивати комунікативно-мовленнєві навички та вміння з ранньо- го віку. У процесі спілкування в ігровій діяльності дитина пізнає ці- лісність і різноманітність природного, предметного і соціального світу, що її оточує. Вона формує і розкриває власний внутрішній світ, свій образ «Я»; засвоює і створює культурні цінності, стає при цьому активним суб’єктом взаємодії. Базовий компонент дошкіль- ної освіти визначає кінцевою метою мовленнєвого розвитку випус- кника дошкільного закладу сформованість у нього комунікативної компетенції. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструмен- том, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям і завдяки якому відбувається соціалізація дитини. Водночас, як засвідчує практика, поширення комп’ютеризації, телебачення та інших технічних засобів, які стали доступними навіть дошкільни- кам як у сім’ї, так і в дошкільних закладах, обмежує безпосереднє спілкування малюків з іншими мовцями, внаслідок чого збагачу- ється їхня пізнавальна сфера і водночас гальмується мовленнє- ва. Зазначимо, що мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості, що формується на етапі до- шкільного дитинства (А. М. Богуш, М. С. Вашуленко, Н. В. Гав- риш, О. Л. Кононко, К. Л. Крутій та ін.). Саме тому вчені приді- ляють значну увагу розвитку мовлення дошкільників. Своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення (діамонологічної компетен- ції) — важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку випус- кника дошкільного навчального закладу. Мовлення є невичерпним багатством, яким природа обдарувала людину. Його можна примножити, а можна й непомітно розгуби- ти. Тож перед нами завжди стоїть завдання — прищепити дитині любов до слова, навчити її чітко, красиво і влучно висловлювати- ся, доводити власну думку. Отже, першочерговим завданням роз- витку мовлення дітей на етапі дошкільного дитинства є виховання особистості з достатнім рівнем мовленнєво-комунікативної компе- тентності, людини, яка вільно і творчо застосовує мовлення в різ- них життєвих ситуаціях.
Комунікація як діяльність потребує розвитку автоматизованих навичок, творчих мовленнєвих умінь та «відчуття мови». Безу- мовно, знання, особливо лексичні, граматичні, фонетичні, станов- лять основу, з якої розвиваються навички цієї діяльності. Треба пам’ятати, що мовленнєві навички за своєю природою є механіч- ними, стереотипними.
Виступ Голобородько Л.Л. на тему «Мовленнєвий розвиток дошкільника»
Мовленнєвий розвиток дошкільника

Мовленнєвий розвиток дошкільника — складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини і виявляється в соціальній та інтелектуальній активності у колі дорослих та однолітків.
Щоб створити оптимальні умови для мовленнєвого розвитку дошкільника, педагогам слід використовувати різні форми роботи: ігри, проблемні ситуації і, звичайно, заняття.

Мовленнєва компетенція — це вміння на практиці доречно користуватися мовою (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби. Це полікомпонентний утвір, що містить такі компетенції:
- лексичну (наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, їх доречне застосування, вживання засобів мовної виразності: приказки, прислів'я, фразеологізми, епітети, порівняння);
- фонетичну (правильна звуковимова, розвинений фонематичний слух, володіння інтонаційними засобами виразності);
- граматичну (практичне вживання відповідних граматичних форм рідної мови: рід, число, відмінки, час тощо) - діамонологічну (розуміння зв'язного тексту, вміння відповідати та звертатися із запитаннями, вести діалог, складати різні види розповідей, переказувати).

Мовленням дитина оволодіває в процесі спілкування під час різних видів діяльності, адже всі вони тісно пов'язані з мовленням і супроводжуються ним. Але повсякденного спілкування для становлення мовленнєвої компетенції, звісно, недостатньо. Основною формою навчання дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності все ж лишається заняття. Саме на заняттях вихователь систематично та послідовно формує у дітей мовленнєві уміння та навички, які закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності в повсякденному житті.
На заняттях з мовленнєвого спілкування діти мають не стільки засвоювати матеріал про навколишній світ, скільки вправлятися в мовленнєвій діяльності. Необхідно звертати увагу вихователів на те, що на такому занятті основну увагу варто зосереджувати на практичному засвоєнні дітьми норм рідної мови (фонетичних, лексичних, граматичних), формуванні навичок розповідання та переказування. Заняття з мовленнєвого спілкування проводять у всіх вікових групах один раз на тиждень лише з підгрупами дітей. Тільки за цієї умови можна забезпечити максимальну мовленнєву активність дітей на занятті.
Основною метою занять з мовленнєвого спілкування є розвиток мовлення кожної конкретної дитини. Тому важливо створювати на них такі умови, які стимулюватимуть максимальну мовленнєву активність кожної дитини. Цього можна досягнути, дотримуючись таких умов:
1. Уміння педагога викликати у дітей інтерес до теми заняття та розумно співвідносити власну мовленнєву активність і мовленнєву активність дітей — неприпустимо, щоб дорослий го¬ворив більшу частину заняття;
2. Проведення занять підгрупами до 10—12 осіб;
3.Правильне розташування дітей;
4.Забезпечення оптимальної інтенсивності мовленнєвого навантаження дітей — надто прості завдання знижують інтерес дітей, послаблюють готовність до подолання труднощів;
5.Здійснення індивідуально-диференційованого підходу — уміння педагога бачити в колективі кожну конкретну дитину і враховувати її індивідуальні особливості, пристосовуватися до них;
6. Уміння педагога бачити особисті досягнення дитини, а не порівнювати її з іншими дітьми.
Вихователь має ретельно готуватися до заняття. Добираючи тему, враховувати досвід дітей та їхні інтереси. Щоб успішно реалізувати заплановані завдання, слід відповідно до кожного з них підібрати метод або кілька методів, що забезпечать їх розв'язання. Так, скажімо, навчаючи дітей описуванню, вихователь може обрати описову розповідь або/і дидактичну гру. Вихователь-методист, надаючи педагогам допомогу при підготовці до занять з мовленнєвого спілкування, має добре орієнтуватися в методах, що сприяють реалізації завдань із розвитку кожного компонента мовлення.
Методи реалізації завдань із розвитку мовлення дітей
Зв'язне мовлення:
■ переказ
■ описова розповідь (за картиною, опис іграшки або предмету з довкілля, опис загадка, порівняльний опис двох іграшок або предметів, опис іграшки або предмета по пам'яті)
■ сюжетна розповідь за змістом дидактичної картини
■ розповідь з власного досвіду
■ дидактичні ігри, спрямовані на розвиток зв'язного монологічного мовлення, наприклад, «Посилка», «Про що хотів розповісти Незнайко у листі», «Чий мультфільм найкращий» тощо
■ творча розповідь (за сюжетною ігровою обстановкою; за картинкою-сюрпризом; за поданим
початком; за опорними словами; на тему, запропоновану вихователем; за планом; самостійне вигадування казок дітьми; зміна кінцівки відомої казки)

Звукова культура мовлення:
■ заучування та промовляння напам'ять скоромовок ,промовляння чистомовок.

■ дидактичні ігри та вправи для формування правильної вимови звуків розповіді зі звуконаслідуванням вправи для розвитку артикуляційного апарата
■ дидактичні ігри та вправи, спрямовані на розвиток мовленнєвого дихання
■ дидактичні ігри та вправи з розвитку фонематичного слуху
Виступ Ліхачова О.В. на тему «Комунукативна компетенція дошкільника»
Комунікативна компетенція дошкільника
Спілкування — невід’ємна і загальна умова формування осо- бистості. У спілкуванні відбувається процес соціалізації людини, її становлення. Уся система ставлення людини до інших реалізу- ється у спілкуванні. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб людини. Спілкування — багатоплановий процес становлення і розви¬ тку контактів між людьми, який передбачає обмін інформа¬ цією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розу¬ міння суб’єктами спілкування одне одного. Протягом життя кожна людина весь час контактує, спілкуєть- ся з різними людьми. Потреба людини у спілкуванні зумовлена не- обхідністю взаємодіяти в процесі навчання, спільної діяльності, розв’язанні повсякденних питань.
Зміст спілкування — інформація, яка в міжособистісних кон¬ тактах передається від однієї людини до іншої.
Мета спілкування — обмін думками, інформацією та індиві¬ дуальним досвідом. Вербальне спілкування є одним з основних засобів людського спілкування, яке відбувається за допомогою мовлення (усного чи письмового).
Мовлення — це найважливіший засіб людського спіл- кування, що є також засобом пізнання, мислення. Завдяки цьому спілкування є основним механізмом становлення людини як соці- альної істоти, засобом впливу суспільства на особистість. Спілкування вербальними засобами є не що інше, як викорис- тання живого слова для передавання інформації. Лише людині при- таманно вербалізувати свої почуття, емоції, поведінку через слово.
Спілкування як діяльність – складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільних дій та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого. Як взаємодія суб'єктів через знакові засоби,спілкування викликано комунікативними потребами та спрямовано на зміни стану, світогляду, поведінки партнера.
Відповідно до мети міжособистісного спілкування виокремлюють такі його функції (О. Леонтьєв, А. Богуш):
Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.
Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.
Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії.
Конативна функція пов'язана з індивідуальним прагненням людини до тих чи інших об'єктів, які виступають у якості мотиваційнихстимулів.
Емотивна функція виявляється у переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом.
Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.
Дошкільна педагогіка і психологія розглядають спілкування як провідну форму життєдіяльності дитини, що визначає необхідність розвивати у дошкільному віці комунікативно-пізнавальні здібності, потреби у спілкуванні. Комунікативні здібності забезпечують ефективність спілкування, адекватне сприйняття й оцінку інших людей, соціально-психологічну адаптацію.

Комунікативно – мовленнєва компетенція дошкільника.
Комунікативно - мовленнєва компетентність дітей дошкільного віку - це складна, динамічна структура, інтегрована складова особистісного становлення дошкільника, на формування якої впливають різноманітні фактори: емоційно-вольові, когнітивні, творчі властивості психіки дитини, оточуюче середовище, власний індивідуальний досвід, культура. Онтогенез комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини дошкільного віку є багаторівневою системою ознак психічного зростання дитини як суб'єкта спілкування і виявляється на поведінковому (конативному), когнітивно-лінгвістичному, особистісному рівнях.
Відомий лінгводидакт А. Богуш розглядає поняття комунікативної компетентності дошкільника у контексті культури мовленнєвого спілкування, формування якої передбачає вирішення таких завдань:
1) розвиток комунікативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду - емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування зі співрозмовником; 2) засвоєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету; 3) формування мовлення; 4) формування культури спілкування [2].
Під мовленнєвою компетентністю розуміють вільне вираження своїх бажань, намірів, а також пояснення своїх дій та їх змісту за допомогою мовних і „немовних” (жестових, мімічних, пантомімічних) засобів. Показником мовленнєвої компетентності є здатність дитини будувати своє мовне спілкування з іншими людьми, з огляду на мовні канони фонетики, спілкування, етично цінні зразки поведінки, семантики, граматики, а в немовних формах - загальнолюдські способи виразної поведінки [3].
Комунікативно - мовленнєвий розвиток дітей дошкільного віку досліджувала Т.О.Піроженко. На основі експериментального вивчення особливостей комунікативно - мовленнєвого розвитку дошкільників нею були виділені рівні соціальної,когнітивної і мовленнєвої компетенції дітей третього - сьомого років життя.
Дослідниця Т.О Піроженко вказує такі ознаки комунікативно-мовленнєвого розвитку: 1. Комунікативні властивості мовлення (спрямованість на партнера,настанова на реакцію у відповідь; різноманітність і виразність, активне використання невербальних засобів спілкування; наявність контакто - встановлювальних засобів у спілкуванні). 2. Когнітивні властивості мовлення (розуміння просторово-часовиххарактеристик ситуації спілкування; розуміння емоційного змісту ситуації, спілкування через емоційні стани дійових осіб; розуміння характеру дійових осіб). 3.Мовні (лінгвістичні) властивості мовлення (словникове багатство; граматична правильність, відмінювання й узгодження слів у фразі відповідно до мовних норм). 4.Довільність мовлення (прагнення до розгорнутості, логічності, зв'язності, забезпечення розуміння свого мовлення; керування мовленням, його зміна у разі потреби; характер тексту). 5.Особистісні якості, що виявляються в мовленнєвій комунікації (прояв самооцінки у спілкуванні з людьми; риси характеру, що забезпечують успішність взаємодії; ціннісні орієнтації, пов'язані з людиною; широта й дієвість мотивів спілкування).
У дітей старшого дошкільного віку було виявлено прогресивну якісну зміну в мовній поведінці. Вона пов'язана, на думку Т.О.Піроженко, зі змінами комунікативного характеру, розвитком комунікативних потреб, форм спілкування [4].
Комунікативно - мовний розвиток дитини й аналіз його рівня передбачає інтерес не тільки до проблеми розуміння дошкільником ситуації спілкування і користування мовними висловленнями, адекватними їй. У розвитку мовного спілкування підкреслюється значимість такого психічного новотвору як наявність установки на відповідну реакцію, орієнтації дитини на комуніканта, співрозмовника. Для мовного взаєморозуміння і взаємодії важливе уміння бачити, чути, розуміти, враховувати у своїй мові того, до кого адресоване висловлення.

Питання для обговорення:
1.Чи має комунікативно - мовленнєвий розвиток дитини генетичну спадковість?
2. Для повноцінного комунікативно – мовленнєвого розвитку дошкільника , яка модель спілкування дорослого найбільш прийнятна?
3.Чи можливий повноцінний комунікативно-мовленєвий розвиток вдома? (без відвідування садка)
4.Який саме вид діяльності в ДНЗ найбільш сприяє комунікативно-мовленєвому розвитку?
5. Чим відрізняється спілкування «дорослий – дитина та дитини-дитина»?(Які комунікативні навички формуються?)

Висновки
Комунікативно - мовленнєва діяльність включає процеси цілеспрямованого й різнобічного використання дітьми мовлення в міжособистісних контактах із дорослими й однолітками (діалогічне мовленнєве спілкування), продукування власних мовних текстів (монологічне мовлення), процеси сприймання - розуміння - передавання змісту мовних текстів (зв'язного мовлення тих, хто оточує, художніх творів, пізнавальних розповідей під час безпосереднього контакту й опосередкованого - через засоби інформації), які відбуваються в контексті особливостей становлення комунікативної діяльності дітей.

Автор: 

Вихователь ДНЗ №13 "Гвоздичка" Чернега Н.А.

Джерело: 

посібники

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі