СЦЕНАРІЙ літературної вітальні
«Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила…»
(до 145- річчя з Дня народження Лесі Українки)
Тихо звучить музика. Виходить ведуча з «Біблією» і читає:
Вед. І:« І коли це тлінне одягнеться в нетлінне,
а це смертне одягнеться в безсмертя , тоді збудеться написане слово:
«Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога ?Де твоє, смерте,
жало? » «Святе письмо» ст.222 (Закриває Біблію)
…І саме в день 145-річчя з Дня народження Лесі Українки ці слова зі Святого Письма приходять на пам'ять, бо вони передають суть і значення цієї, за словами Івана Франка, «слабосилої хворої дівчини» для України і для кожного з нас.
Вед.2: Лариса Косач, яка ввійшла у національну і світову літературу під
прекрасним псевдонімом «Леся Українка», одяглася у нетління, а її
переможний дух, її християнська душа, дійсно-таки, поглинули смерть!
Тихо звучить музика.
Виходить дівчина в ролі Лесі Українки і читає:
ЛЕСЯ Українка
Промінням ясним, хвилями буйними,
Прудкими іскрами, летючими зірками,
Палкими блискавицями, мечами
Хотіла б я вас виховать, слова!
Щоб ви луну гірську будили, а не стогін,
Щоб краяли, та не труїли серце,
Щоб піснею були, а не квилінням.
Вражайте, ріжте, навіть убивайте,
Не будьте тільки дощиком осіннім,
Палайте чи паліть, та не в’яліть!
Ведуча І
Леся Українка…Це ніжне й дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу твердо і назавжди зафіксоване у пам’яті кожного українця, і не тільки українця. Леся належить усім, бо її творчість зіткана з різних мотивів світової культури. Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про «Лісову пісню» або «Досвітні вогні», але й палку любов до великої поетеси і гордість за свій народ, що спородив її.
Леся Українка:
Якби вся кров моя уплинута отак,
Як сі слова! Якби моє життя
Так зникло непримітно, як зникає
вечірнє світло!.. Хто мене поставив
сторожею серед руїн і смутку!
Хто наложив на мене обов’язок
будити мертвих, тішити живих
калейдоскопом радощів і горя?
Хто гордощі вложив мені у серце?
Хто дав мені одваги меч двусічний?
Хто кликав брать святую орифламу
Пісень, і мрій, і непокірних дум?
Хто наказав мені: не кидай зброї,
Не відступай, не падай, не томись?
Чому ж я мушу слухати наказу?
Чому втекти не смію з поля честі
Або на власний меч грудьми впасти?
Що ж не дає мені промовить просто:
«Так, доле, ти міцніша, я корюся!»
Чому на спогад сих покірних слів
Рука стискає невидиму зброю,
А в серці крики бойові лунають?..

Вед.2: Волинь… Синьоокий, озерний, лісовий …. Лесин край!!!
Вед.1: Саме тут 25 лютого 1871 року, в інтелігентній,відомій своїми волелюбними традиціями сім’ї Косачів-Драгоманових народилася дівчинка. Назвали її Ларисою, яка у 5 років попросила, щоб її називали Лесею.
Вед.2: Серед розкішної природи,товаришуючи із сільськими дітьми, пізнавала вона звичаї, традиції українського народу.
Танець «Вівчарики»
Вед.1: Про родинне дерево Косачів – Драгоманових можна вести окрему
розмову. Хочемо лише сказати, що Леся виросла в колі високоосвічених,
заможних, інтелігентних людей. Батько закінчив гімназію, Петербурзький – Київський університет – юридичний факультет. Він дуже любив Лесю. Вона була схожа на нього як ззовні, так і вдачею.
Вед.2: Надзвичайно любила, поважала, пишалася Леся Українка своєю
мамою – Оленою Пчілкою, з якою буда дуже близька.
Пісня «Місяць яснесенький»
Вед.1: Окрім письменництва, Олена Пчілка займалася видавничою діяльністю, фольклором, етнографією, громадською роботою і вихованням дітей. Доречно сказати, що вона навчалася у Київському зразковому пансіоні шляхетних дівчат.
Вед 2. Родина Лесі Українки належала до однієї з 6 відомих українських родин, які виховували у своїх дітей любов до України, її мови, культури.
Вед:1: Із спогадів Олени Пчілки: « Я робила так, щоб мова народу була моїм дітям найближчою. Можу з гордістю сказати, що Лесю Українку створила я. Я дала їй усе: талант, освіту, літературну долю, придумала для неї псевдонім» Вед.2: До кола близьких друзів Косачів слід віднести родину Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Івана Труша, членів «Української громади»,Антоновича, Левицького та інших. Цікаво, що батьки Лесі Українки були дуже добрими, порядними людьми по відношенні до селян і тих, хто нижче стояв за своїм соціальним походженням.

Вед.1. Небагато в історії таких жінок, у долі яких тілесне і духовне становили б такий контраст. Для кожної людини її фізичні дані, її врода важить дуже багато. А для жінки вони особливо цінні – уміння бути привабливою невіддільне від самої її природи. Хвороба Лесі Українки сточила її жіноцтво, зів’ялила її принадність ще до того, як вона розквітла. Нема необхідності тут нагадувати біографію поетеси, вона відома кожному, хто вивчав літературний процес. Але така сторона Лесиного життєпису, як боротьба з неміччю, - варта нагадування, бо в ній, боротьбі, ховається сила духу, котра зробила з неї велику поетесу.
Вед. 2. Муки виснажували її з дитинства. З раннього віку навчилася вона «крізь сльози сміятись». Вже в 10 років з’явилися перші ознаки туберкульозу лівої ноги, а незабаром лівої руки. Потім хвороба перекинулася на легені і нирки.
В одному з листів 1912 року Леся називає своє життя постійною війною із сухотами. За цю «тридцятилітню війну» вона перенесла кілька складних і болючих операцій. Прикута до ліжка, довго перебувала в гіпсі, ходила то за допомогою милиць, то за допомогою складного і тяжкого апарата на нозі В її житті була постійна і невблаганна боротьба тіла і духу.
Леся Українка:«…мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талант, то він не загине, - то не талант, що погибає від туберкульозу чи істерії! Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей…»
Читець І.
Як дитиною, бувало, Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
"Що, болить?» — мене питали,
Але я не признавалась —
була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась,
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма,—
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.
Вед2: Лікувалася в Криму, Одесі, в Бессарабії і Болгарії, Німеччині та Італії, в
Єгипті і Грузії.
Вед.1: І особливе місце в її житті займала Полтавщина. Цей край -батьківщина її матері та улюбленого дядька Лесі – Михайла Драгоманова.
Вед.2: Уперше в Гадяч батьки привезли Лесю в трирічному віці, влітку 1874 року. Пізніше вона бувала тут у зв’язку з хворобою переважно в теплі місяці.
Вед.1: Дача в урочищі Зелений Гай була збудована Оленою Пчілкою спеціально для Лесі Українки.
Вед.2: «Є на Україні серед милої Полтавщини, багатої на гарні куточки, чудовий краєвид, - згадує Олена Пчілка. – Се той, що з’являється перед очима, коли дивитись на нього з високого узгір’я стародавнього, гетьманського міста Гадяча. Станете на краю Драгоманівської гори і перед вами відразу розстелеться велика долина Псла. Та яка ж широка й розмаїта.»
Вед.1: Краєвиди Полтавщини надихали Лесю на створення поезій.
( Вірш « На шлях я вийшла ранньою весною», пісня «Рання весна» фонограма)
Вед.2: Полтавщина для Лесі Українки – благословенний край. У Зеленому Гаю в різні роки бували її друзі: Ольга Кобилянська, С.Мержинський, К.Квітка, Ф.Красицький та інші.
Вед.1: Тут поетеса написала багато творів серед яких: «Сфінкс», «Напис в руїні», «Три хвилини», «Пророк».
Вед.2: Саме в Зеленому Гаю відомий український художник Фотій Красицький намалював портрет Лесі Українки.
Вед.1: Незважаючи на недугу, наприкінці літа 1903 року, Леся з матір’ю приїхала в Полтаву на відкриття пам’ятника Котляревському де вона стала окрасою в гроні славних діячів літератури: Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, В.Самійленка, Миколи Старицького, Василя Стефаника.
Вед.2 :«Видатним моментом було те, згадує Олена Пчілка,- що напередодні свята прийшов наказ заборонити всілякі українські виступи…, А коли вийшла на кафедру, то мусила би говорити по-російськи, але в цей день з полтавцями інакше, як українською мовою я привітатись не можу».
Вед.1: І далі сказала все своє, щоправда, коротке привітання цілком українською мовою. Присутні представники влади просто були спантеличені і десь-то не встигли опам’ятатися і зупинити мене».
Вед.2 Ця згадка свідчить про те, наскільки патріотичною була родина Лесі Українки.
Пісня «Рідна мова»
Читець:
До тебе, Україно, наша бездольна мати,
Струна моя перша озветься,
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана.
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана.

Полине за синєє море, полине за гори,
Літатиме в чистому полі.
Здійметься високо-високо в небесні простори
І, може, спітка тую долю.

І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя Україно кохана,
Моя безталанная мати!

Вед.2: Леся Українка вивчала історію свого народу, її дивувало, що такий народ, як українці, з багатющою історією, культурою, не має свого державного об’єднання, змушений перебувати в залежності від Росії.
( Уривок з драми «Бояриня»)
Читець:
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю.
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало,
Країна ціла може в них втопитись:
Доволі вже їм литись, –
Що сльози там, де навіть крові мало!

Вед.1:Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вона вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, як шана наша пам’яті її великій.
( Пам’ятники)

Вед.2: Свого часу І.Франко зробив висновок, «…що Леся Українка – трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну». А ми говоримо! «Єдина! На всю Україну! На весь світ!» Все життя поетеса була борцем, бійцем, воїном, що начертав на своєму щиті слова «умру – не здамся» і проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків - «Без надії сподіваюсь!»

Вед.1: Патріотка до мозку кісток, Леся все своє життя сповідала високу національну ідею. Коли Михайло Павлик запропонував їй поміняти російське підданство на австрійське, поетесса відповіла: «Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України».
Горить моє серце, його запалила
Гаряча іскра палкого жалю.
Чому ж я не плачу?
Рясними сльозами
Чому я страшного вогню не заллю?

Душа моя плаче, душа моя рветься
Та слоьзи не ринуть потоком буйним,
Мені до очей не надходять ті слоьзи
Бо сушить їх туча вогнем запальним.

Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі
І так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльози мої.
Вед. 2:
Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве
життя – життя сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Тому
недаремно її твори користувалися і користуються надзвичайною
популярністю. Вона добре знана не лише у нашій країні, але й закордоном.

Леся Українка:
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепер я в тебе останню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних ночей!
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,
е зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.
Тільки - життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, -
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє - дарма!

Вед.1: Пророчими стали слова великої Лесі Українки. Мрії її стали дійсністю,— і сьогодні ми свідки здійснених мрій безсмертної дочки безсмертного народу.

Фінал: «Ми твої діти, Україно!!»

Класи: Середня школа

Предмети: Патріотичне виховання